Обережно, антисемітизм! | Еврейский Обозреватель

Обережно, антисемітизм!

| Номер: Июнь 2016

І знову трохи про дідів, українську кров,  націоналізм, побутовий антисемітизм та рашистську демонологію постсовка

Днями випустив кліп «А ТЄЛО ПЄЛО».
Muh_4І раптом натрапив на  вкрай велику  кількість коментарів типу: «Жидяра ссоріт наші два братскіх народа», «Подольскій жид возомніл сєбя мєссієй?», «Сдохні жидяра свіномордая»))) і т .д.
І все б нічо, бо з появою у моєму житті проекту Орест Лютий, чого я тільки про себе не взнав)))
Але тут, як кажуть, тенденція, панове: кількість коментарів антисемітського змісту під усіма нашими роликами останнім часом зростає у геометричній прогресії. Здається, прийшов час  звернути на це увагу.
Перший раз з проявами побутового антисемітизму я зіштовхнувся у віці 10 років, коли мого однокласника Льоню Крафтса учителька привселюдно назвала «єврейським запроданцем», бо чи бач його батьки у 1979 році вирішили емігрувати до Ізраїлю. Тоді на  нервовому грунті мій друг Льоня отримав екзему та поколов собі циркулем долоні до крові, але тепер є  успішним програмістом-мільйонером, що живе у Каліфорнії, допомагає живим (слава богу!) батькам і коли у нас в Україні трапився Майдан, був одним з перших, хто долучився до волонтерського руху, а потім дав ледь не пів мільйона  зелених на броніки, кевларові  каски та польові аптечки для наших напівроздягнених військових. А ще він казав: «Українська революція — це в першу чергу антирадянська революція. Я ненавиджу совок і зроблю все, щоб він не відродився в тій країні, де я народився і яку я люблю всім серцем!»
«ВСІМ СЕРЦЕМ» – чуєте дебіли…, а ще гаманцем. Власними грошима, які він заробив власним хистом та розумом, врятувавши життя не одному українцю!

Пам’ятаю, тоді у десятилітньому віці, я вперше задав мамі питання:
– А хто ми за національністю?
– Українці, – відповіла мама. – у мене і в паспорті так записано!
Хоча мала повне право  відповісти інакше, і в паспорті записати щось інше, типу «русская», бо багато хто так робив під час радянського перепису населення 1979 року, коли зросійщення України йшло повним ходом.
Ну, посудіть самі: дівоче прізвища моєї мами Десятникова. Народилася в Києві на Подолі в родині киівських міщуків, що жили тут ще за Кия, Щека та Хорива і були будівничими, що зводили православні храми. Це по дідовій лінії. По бабиній, взагалі була з роду зросійщених поляків Машевських, що втікли із Пітера до Києва у 1918 році від червоного терору.  Дід по татовій лінії звався Мухарським і був родом з Поділля. Типовий кирпоносий гайдамака. Із 17 років гуляв з Котовським в Бесарабії, служив у Першій кінній, ходив на Варшаву, воював у Фінляндії і пройшов всю Другу світову, від дзвінка до дзвінка кадровим військовим. Мав купу поранень,  бойових орденів. Бабця, з якою вони і породили мого татка, звалася Євгенія Степанівна і у метриці значилася дворянкою житомирського повіту, за віросповіданням також православна.
Значить так: на половину руський, на чверть поляк, на чверть українець, а в підсумку — українець?
Приблизно так.
І раптом — «ЖИДЯРА РАЗДЄЛЯЄТ НАШІ НАРОДИ!»
Психічно деформованих інфантильних  українців, які, начитавшись казок про славну минувшину,  косили під козаків,  сліпих бандуристів, сопілкарів, характерників,  отаманів війська Низового Запорізького та мамаєво-слобідських казкарів я до уваги не беру. Закуривши люльку, хильнувши самогону  та тупнувши черевиком, вони, як і сто, і двісті, і триста років тому, примруживши хиже око, театрально прорікали: «В усьому винні жиди!» Ну що із скоморохів візьмеш? Убогі та й годі!
Їм підбріхували такі ж саме допотопні, буряковоморді спілчани. Дарма чи з письменництва, чи з архітектури, чи з театральної або мистецької спілок.

Мама стоїть, бабуся та дідусь крайні праворуч та ліворуч, 1965 рік

Мама стоїть, бабуся та дідусь крайні праворуч та ліворуч, 1965 рік

Про державний антисемітизм епохи Брєжнєва-Щербицького  відомо усім.
Інша справа – модерний пострадянський  антисемітизм, який отримав нове дихання після падіння залізної завіси і вилився морем допіру забороненої літератури, що заполонила усі книжкові крамниці колишнього СРСР.  Зізнаюся, я й сам років у двадцять був його адептом. Начитавшись книжок типу «Протоколів сіонських мудреців», автобіографічних роздумів Генрі Форда та й що там казати «Майн  кампфу», я раптом зрозумів, що дійсно-таки: «В усьому винні жиди!»
В тому, що розруха — винні жиди!
В тому, що президентом обрали Кравчука — винні жиди!
В тому, що стіни і під’їзди не пофарбовані і ліфт не працює — винні жиди!
В тому, що сорочка невипрана, труси обісрані, морда розбита  і з рота часниковий перегар — винні жиди!
Але,  слава богу,  окрім вищезгаданих книжок, я читав і багато інших. І якоїсь миті зрозумів, що, таки став заручником теорії всесвітньої змови, на яку легко повісити усіх чортів власної ліні, недолугості, інтелектуальної обмеженості, та культурологічного дебілізму. Замість того,  щоб вчитися і пахати, аналізувати, співставляти, розвиватися, і будувати майбутнє, замість того, щоб розвиватися і рухатися уперед, можна повірити у те, що: «В  усьому винні жиди!», махнути бутафорською шаблею, хильнути пляшку горілки та й заснути  тим сном розуму, який, за свідченням Ніцше,  і породжує чудовиськ у вигляді  серіалів про ментів, тупих розважальних шоу та телевізійних програм виробництва каналу СТБ.
Зараз  легше, зараз є цілком реальний, хижий і не менш підступний за міфологічних жидів ворог — російський імперський шовінізм. Той, що реально вбиває і пожирає найкращих дочок і синів мого народу. Тему вродженого українського антисемітизму абсолютно вичерпав Майдан — де пліч-о-пліч стояли українці, росіяни, білоруси, евреї, вірмени, татари, грузини, азербайджанці та безліч вільних людей інших націй та народів, які дійсно не хотіли повертатися у совок, куди нас знову намагалися загнати лопатами.

Безумовно, в кожному народі є свої дикуни та виродки. Багато їх і серед українців, які знову  грають на цій темі.  Так от що я скажу вам, мої недалекі, шароварні, бутафорські, примітивні, змієголові, тупі, агресивні, твариноподібні, нещасливі, незатребувані, ображені, недорікуваті, шахраюваті, ліниві та дебільнуваті одноплемінники, якщо вам дійсно кортить крикнути: «В усьому винні жиди!», то знайте, що вигукуючи подібне, ви нічим не кращі за ту вчительку російської мови, що прибула до Києва за рознарядкою із своєї Чіти, і яка могла при всьому класі  назвати «єврейським запроданцем» десятирічного Льоню Крафтса лише за те, що його батьки не хотіли жити в країні вируючого тоталітарного рабства!
І тут я завжди буду на боці того, хто власним хистом і розумом здатен збудувати своє власне  майбутнє, захистити своїх батьків та виростити  своїх дітей замість того, щоб  вічно шукати винного в своїх особистих бідах, нещастях та недолугості.
Так що, обираючи між тупим імбецильним хохлом-гречкосієм, адептом одвічної ліні, заздрощів, хуторянської ментальності, жлобства та агресивного тупоумства та хитрим, далекоглядним, послідовним, тактично виваженим,  конкурентноспроможним, маневренним жидом, я однозначно обираю друге!
Так що: МАМО, Я — ЖИД!!!

П.С. Зараз бачу багато молоді двадцятирічного віку, що наступає на ті самі граблі  побутового антисемітизму. Звертаюся до них: не ведіться на ці теми, які нав’язує нам зовнішній ворог, намагаючись розіграти цю карту для знищення України. Спершу її іміджу та цивілізаційної конвертованості у світі, а потім і самої країни! Будьте дорослими і відповідальними! Читайте, вчіться, думайте, розвивайтеся. Не уподібнюйтесь дебілам, і  все буде добре! Україна переможе!!!

Интернет-сайт «Обозреватель»

Автор: Антін Мухарський, Український письменник, актор, телеведучий