Обережно, антисемітизм!
І знову трохи про дідів, українську кров, націоналізм, побутовий антисемітизм та рашистську демонологію постсовка
Днями випустив кліп «А ТЄЛО ПЄЛО».
І раптом натрапив на вкрай велику кількість коментарів типу: «Жидяра ссоріт наші два братскіх народа», «Подольскій жид возомніл сєбя мєссієй?», «Сдохні жидяра свіномордая»))) і т .д.
І все б нічо, бо з появою у моєму житті проекту Орест Лютий, чого я тільки про себе не взнав)))
Але тут, як кажуть, тенденція, панове: кількість коментарів антисемітського змісту під усіма нашими роликами останнім часом зростає у геометричній прогресії. Здається, прийшов час звернути на це увагу.
Перший раз з проявами побутового антисемітизму я зіштовхнувся у віці 10 років, коли мого однокласника Льоню Крафтса учителька привселюдно назвала «єврейським запроданцем», бо чи бач його батьки у 1979 році вирішили емігрувати до Ізраїлю. Тоді на нервовому грунті мій друг Льоня отримав екзему та поколов собі циркулем долоні до крові, але тепер є успішним програмістом-мільйонером, що живе у Каліфорнії, допомагає живим (слава богу!) батькам і коли у нас в Україні трапився Майдан, був одним з перших, хто долучився до волонтерського руху, а потім дав ледь не пів мільйона зелених на броніки, кевларові каски та польові аптечки для наших напівроздягнених військових. А ще він казав: «Українська революція — це в першу чергу антирадянська революція. Я ненавиджу совок і зроблю все, щоб він не відродився в тій країні, де я народився і яку я люблю всім серцем!»
«ВСІМ СЕРЦЕМ» – чуєте дебіли…, а ще гаманцем. Власними грошима, які він заробив власним хистом та розумом, врятувавши життя не одному українцю!
Пам’ятаю, тоді у десятилітньому віці, я вперше задав мамі питання:
– А хто ми за національністю?
– Українці, – відповіла мама. – у мене і в паспорті так записано!
Хоча мала повне право відповісти інакше, і в паспорті записати щось інше, типу «русская», бо багато хто так робив під час радянського перепису населення 1979 року, коли зросійщення України йшло повним ходом.
Ну, посудіть самі: дівоче прізвища моєї мами Десятникова. Народилася в Києві на Подолі в родині киівських міщуків, що жили тут ще за Кия, Щека та Хорива і були будівничими, що зводили православні храми. Це по дідовій лінії. По бабиній, взагалі була з роду зросійщених поляків Машевських, що втікли із Пітера до Києва у 1918 році від червоного терору. Дід по татовій лінії звався Мухарським і був родом з Поділля. Типовий кирпоносий гайдамака. Із 17 років гуляв з Котовським в Бесарабії, служив у Першій кінній, ходив на Варшаву, воював у Фінляндії і пройшов всю Другу світову, від дзвінка до дзвінка кадровим військовим. Мав купу поранень, бойових орденів. Бабця, з якою вони і породили мого татка, звалася Євгенія Степанівна і у метриці значилася дворянкою житомирського повіту, за віросповіданням також православна.
Значить так: на половину руський, на чверть поляк, на чверть українець, а в підсумку — українець?
Приблизно так.
І раптом — «ЖИДЯРА РАЗДЄЛЯЄТ НАШІ НАРОДИ!»
Психічно деформованих інфантильних українців, які, начитавшись казок про славну минувшину, косили під козаків, сліпих бандуристів, сопілкарів, характерників, отаманів війська Низового Запорізького та мамаєво-слобідських казкарів я до уваги не беру. Закуривши люльку, хильнувши самогону та тупнувши черевиком, вони, як і сто, і двісті, і триста років тому, примруживши хиже око, театрально прорікали: «В усьому винні жиди!» Ну що із скоморохів візьмеш? Убогі та й годі!
Їм підбріхували такі ж саме допотопні, буряковоморді спілчани. Дарма чи з письменництва, чи з архітектури, чи з театральної або мистецької спілок.
Мама стоїть, бабуся та дідусь крайні праворуч та ліворуч, 1965 рік
Про державний антисемітизм епохи Брєжнєва-Щербицького відомо усім.
Інша справа – модерний пострадянський антисемітизм, який отримав нове дихання після падіння залізної завіси і вилився морем допіру забороненої літератури, що заполонила усі книжкові крамниці колишнього СРСР. Зізнаюся, я й сам років у двадцять був його адептом. Начитавшись книжок типу «Протоколів сіонських мудреців», автобіографічних роздумів Генрі Форда та й що там казати «Майн кампфу», я раптом зрозумів, що дійсно-таки: «В усьому винні жиди!»
В тому, що розруха — винні жиди!
В тому, що президентом обрали Кравчука — винні жиди!
В тому, що стіни і під’їзди не пофарбовані і ліфт не працює — винні жиди!
В тому, що сорочка невипрана, труси обісрані, морда розбита і з рота часниковий перегар — винні жиди!
Але, слава богу, окрім вищезгаданих книжок, я читав і багато інших. І якоїсь миті зрозумів, що, таки став заручником теорії всесвітньої змови, на яку легко повісити усіх чортів власної ліні, недолугості, інтелектуальної обмеженості, та культурологічного дебілізму. Замість того, щоб вчитися і пахати, аналізувати, співставляти, розвиватися, і будувати майбутнє, замість того, щоб розвиватися і рухатися уперед, можна повірити у те, що: «В усьому винні жиди!», махнути бутафорською шаблею, хильнути пляшку горілки та й заснути тим сном розуму, який, за свідченням Ніцше, і породжує чудовиськ у вигляді серіалів про ментів, тупих розважальних шоу та телевізійних програм виробництва каналу СТБ.
Зараз легше, зараз є цілком реальний, хижий і не менш підступний за міфологічних жидів ворог — російський імперський шовінізм. Той, що реально вбиває і пожирає найкращих дочок і синів мого народу. Тему вродженого українського антисемітизму абсолютно вичерпав Майдан — де пліч-о-пліч стояли українці, росіяни, білоруси, евреї, вірмени, татари, грузини, азербайджанці та безліч вільних людей інших націй та народів, які дійсно не хотіли повертатися у совок, куди нас знову намагалися загнати лопатами.
Безумовно, в кожному народі є свої дикуни та виродки. Багато їх і серед українців, які знову грають на цій темі. Так от що я скажу вам, мої недалекі, шароварні, бутафорські, примітивні, змієголові, тупі, агресивні, твариноподібні, нещасливі, незатребувані, ображені, недорікуваті, шахраюваті, ліниві та дебільнуваті одноплемінники, якщо вам дійсно кортить крикнути: «В усьому винні жиди!», то знайте, що вигукуючи подібне, ви нічим не кращі за ту вчительку російської мови, що прибула до Києва за рознарядкою із своєї Чіти, і яка могла при всьому класі назвати «єврейським запроданцем» десятирічного Льоню Крафтса лише за те, що його батьки не хотіли жити в країні вируючого тоталітарного рабства!
І тут я завжди буду на боці того, хто власним хистом і розумом здатен збудувати своє власне майбутнє, захистити своїх батьків та виростити своїх дітей замість того, щоб вічно шукати винного в своїх особистих бідах, нещастях та недолугості.
Так що, обираючи між тупим імбецильним хохлом-гречкосієм, адептом одвічної ліні, заздрощів, хуторянської ментальності, жлобства та агресивного тупоумства та хитрим, далекоглядним, послідовним, тактично виваженим, конкурентноспроможним, маневренним жидом, я однозначно обираю друге!
Так що: МАМО, Я — ЖИД!!!
П.С. Зараз бачу багато молоді двадцятирічного віку, що наступає на ті самі граблі побутового антисемітизму. Звертаюся до них: не ведіться на ці теми, які нав’язує нам зовнішній ворог, намагаючись розіграти цю карту для знищення України. Спершу її іміджу та цивілізаційної конвертованості у світі, а потім і самої країни! Будьте дорослими і відповідальними! Читайте, вчіться, думайте, розвивайтеся. Не уподібнюйтесь дебілам, і все буде добре! Україна переможе!!!
Интернет-сайт «Обозреватель»
Автор: Антін Мухарський, Український письменник, актор, телеведучий
