ЛУК’ЯНІВСЬКЕ ЄВРЕЙСЬКЕ КЛАДОВИЩЕ: ПОВЕРНЕННЯ ІЗ ЗАБУТТЯ

Продовження. Початок див. у №12(348) грудень, 2021
У 1963 році територію замитого Бабиного Яру з парного боку вулиці Мельникова та значної частини знищених єврейського та караїмського цвинтарів було передано Управлінню зеленої зони (рішення Київського міськвиконкому №1603 від 5.10.1963 р.), Тут був запроектований великий районний парк зі спортивно-розважальним комплексом. Згідно з експлікацією детального проекту планування території, складеного інститутом «Київпроект» у 1965 році, у новому парку мали розміститися спортивний корпус, відкритий літній плавальний басейн, футбольне поле, тренувальний каток, тенісні корти, волейбольна та баскетбольна площадки, гральні павільйони, кав’ярня, літній кінотеатр, танцювальна площадка тощо. Водночас досліджуваний будинок контори не збиралися використовувати – було передбачено його знесення під розташування волейбольних майданчиків.
Але проект парку було здійснено далеко не повністю. Ймовірно, до відмови від його розважальних функцій спричинили ті обставини, що наступного 1966 року до трагічних подій у Бабиному Яру було привернуто значну увагу, вперше опубліковано роман-документ Анатолія Кузнєцова «Бабий Яр», вирішено встановити монумент у пам’ять жертв масових вбивств. Внаслідок цього територію вздовж сучасної вулиці Олени Теліги було організовано як мальовничий парк відпочинку з упорядкованими доріжками, майданчиками, тополевими алеями. Ріг вулиць Мельникова та Олени Теліги взагалі залишався до будівництва станції метро «Дорогожичі» порожнім. Понад східним відгалуженням Бабиного Яру біля фронту вулиці Мельникова було обладнано районну трансформаторну електропідстанцію (тепер вул. Ю.Іллєнка, 52).
Тим часом на колишньому караїмському кладовищі та на західній частині колишнього єврейського кладовища розпочалося почергове будівництво спортивного комплексу (первісна адреса будівництва – вул. Мельникова,88; на початку 1980-х внаслідок зміни нумерації парного боку вулиці комплекс отримав №46-48).
Початковий відвід земельної ділянки площею близько 0,6 га Центральній раді добровільного спортивного товариства «Авангард» відбувся згідно рішення міськвиконкому №1017 від 28.07.1964 році. Ділянку було вилучено з паркової території. На ній споруджено триповерховий спортивний корпус із двома залами та басейном за типовим проектом 2С-09-8, розробленим «Союзспортпроектом» 1961 року, прив’язка «Київпроекту». Корпус було підключено до всіх комунальних мереж. У ході будівництва було знесено колишній будинок караїмського кладовища та прилеглу частину кладовищенської стіни, ліквідовано велику кількість поховань. Виконавець робіт – трест «Київміськбуд» №1 – у вересні 1965 року повідомляв: «Осмотром территории на месте установлено, что имеется большая плотность захоронения. Судя по памятникам, последние захоронения произведены в 1939 году. По консультации с бюро похоронного обслуживания гор. Киева и санэпидстанцией к началу строительства должны быть убраны все надгробные памятники и произведено перезахоронение трупов». Позаду спортивного корпусу, на відстані 220 м від червоної лінії забудови, розміщено спортивно-технічні приміщення (нині спортивно-технічний центр на вул. Ю.Іллєнка, 46-а).
Поряд на вулиці Мельникова,42 на великому просторі, що являє собою частину колишнього єврейського кладовища, з 1980-х років ведеться будівництво висотного апаратно-студійного комплексу (АСК) Київського телебачення (архітектор О.В.Комаровський та ін.), нині – Національна телекомпанія України.
Під час згаданих подій було переглянуто й долю будинку кладовищенської контори. Якщо колишню огорожу кладовища вздовж вулиці Мельникова повністю розібрали, то досліджуваний будинок не було зруйновано.
Аналіз планів різних років показує, як на просторі навколо досліджуваного будинку зникали ознаки колишнього цвинтаря. Кінець кінцем під час розбудови спортивного комплексу приміщення кладовищенської контори перетворили на відповідну базу з готелем-гуртожитком для спортсменів. З цією метою будинок було розширено цегляною прибудовою на п’ять прорізів з північного боку. Прибудова має два поверхи та підвал. Проект і точну дату цієї реконструкції в архівах не виявлено, але з найбільшою ймовірністю її можна датувати 1980-ми рр.
Проте, зрештою, під час підготовки до 75-х роковин трагічних подій у Києві, Кабінет Міністрів України прийняв ухвалу щодо передачі будівлі на вулиці Мельникова, 44 до сфери управління Міністерства культури з подальшим закріпленням її за Національним історико-меморіальним заповідником «Бабин Яр» на правах оперативного управління (розпорядження КМУ від 8 червня 2016 р. № 427-р., наказ Міністерства культури України №526 від 11.07.2016 р.).
Протокольними рішеннями Організаційного комітету з підготовки та проведення заходів у зв’язку з 75-ми роковинами трагедії Бабиного Яру від 13.09.2016 р. та від 02.11.2016 р. було дано доручення по відведенню Заповіднику земельної ділянки по вул.Ю.Іллєнка,44, (Мельникова,44) та забезпеченню проведення ремонтно-реставраційних робіт на будівлі контори колишнього єврейського кладовища по вул.Ю.Іллєнка,44, у м.Києві для створення Меморіального музею пам’яті жертв Бабиного Яру Національного історико-меморіального заповідника «Бабин Яр» і відтворення втраченої пам’ятки архітектури «В’їзна брама до єврейського кладовища» на його території.
У 2017-2018 рр. генеральний проектувальник ТОВ «Компанія «Раден» на замовлення НІМЗ «Бабин Яр» розробив проектну документацію «Реставрація та пристосування пам’ятки архітектури місцевого значення (охор. №641-Кв) – будинку контори єврейського кладовища по вул.Мельникова,44 у місті Києві» та проект будівництва В’їзної Брами до колишнього єврейського кладовища.
Для містобудівної ситуації щодо досліджуваного будинку важливе значення мали події 1991 року, коли поблизу відгалуження Бабиного Яру було утворено меморіальну зону навколо пам’ятного знаку «Менора» – юдейського символу на знак скорботи за розстріляними у Бабиному Яру євреями 29-30 вересня 1941 року (монумент встановлено з нагоди 50-х роковин трагедії, архітектор Ю.А.Паскевич, художники Я.Левіч, Б.Гіллер та ін.). Від проїжджої частини вулиці Ю.Іллєнка (Мельникова) до «Менори» було спеціально влаштовано та вимощено пішохідний шлях між будинками №44 та №42. У 2016 році цей шлях було упорядковано зі встановленням ліхтарів характерної форми та перетворено на символічну «Дорогу скорботи». Шлях має безпосередній зв’язок зі входом на територію досліджуваного об’єкту. Орієнтовно на початку «Дороги скорботи» була розташована кладовищенська брама, що не зберіглася.
Впродовж травня-вересня 2017 року працівниками Національного історико-меморіального заповідника «Бабин Яр» (генеральний директор Заповідника Б.І.Глазунов, заступник генерального директора з наукової роботи А.П.Ткачук, заступник генерального директора із загальних питань І.І.Литвин, завідувач архівним відділом М.С.Гутор, старший науковий співробітник В.П.Корнелюк, старший науковий співробітник З.Г.Паламар, завідувач відділом Музей «Бабин Яр» А.В.Золотаренко, завідувач відділом утримання території О.Ю.Страховчук, робітник з благоустрою С.В.Бондар) з дна відрогу Реп’яхового яру було відкопано та піднято 77 меморіальних плит та надгробних пам’ятників. Підняті з яру меморіальні пам’ятки були відчищені та відмиті від бруду і встановлені вздовж Дороги скорботи, що веде від будівлі колишньої контори єврейського кладовища по вул.Ю.Іллєнка,44 (Мельникова) до пам’ятного знаку «Менора».
27 вересня 2017 року напередодні 75-х роковин трагедії Бабиного Яру у Києві Національний історико-меморіальний заповідник «Бабин Яр» презентував лапідарій з могильних пам’ятників колишнього Лук’янівського єврейського кладовища, знайдених у Реп’яховому яру.
В презентації взяли участь посол Держави Ізраїль в Україні Еліав Бєлоцерковський, заступник Міністра культури України Тамара Мазур, генеральний директор Національного історико-меморіального заповідника «Бабин Яр» Борис Глазунов, Директор Департаменту культури КМДА Діна Попова, голова Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації Олег Гаряга та представники єврейської громади Києва.
«Для історії важливий не лише процес її збереження, а й відновлення втраченого. Якщо наша з вами пам’ять про минуле — це фундамент історичної справедливості, то створення лапідарію можна назвати одним із кроків на цьому шляху», – сказав генеральний директор Національного історико-меморіального заповідника Борис Глазунов.
Посол Ізраїлю Еліав Бєлоцерковський зазначив, що цвинтар, надгробки якого наразі відновлюються, був «одним з центрів пам’яті про процвітаючу єврейську громаду Києва на рубежі XIX-XX століть».
«На ньому в 1904 році було поховано знаменитого цукрозаводчика, філантропа Лазаря Бродського. Також у грудні 1917 року поховали єврейського вченого і громадського діяча, засновника партії «Поалей Ціон» Беру Бороха. У 1963 році його перепоховали на цвинтарі Кіннернет (Ізраїль). Також на кладовищі було поховано видатного єврейського громадського діяча, лікаря-офтальмолога М.Е.Мандельштама, видатного юриста А.Гольденвейзера. Усі ці відомі люди символізують квітучу культуру, яку, на жаль, було майже повністю знищено внаслідок нацистського вторгнення. Мільйони євреїв, які були вбиті нацистами та їхніми поплічниками, не знайшли ані своєї могили, ані свого надгробного каменю. Вони залишилися в масових похованнях на дні ровів. Тому те, що наразі планується вшанувати їхню пам’ять, встановивши в Бабиному Яру надгробки з Лук’янівського єврейського кладовища, має глибоку символіку: вони наче заново посмертно долучаються до Київської єврейської громади, об’єднуються зі своїми попередниками і пам’яттю нащадків», – сказав Еліав Бєлоцерковський.
Таким чином, розпочато створення на території Національного історико-меморіального заповідника «Бабин Яр» лапідарію з меморіальних плит та надгробних пам’ятників колишнього Лук’янівського єврейського кладовища, яке було німим свідком трагічних подій у Бабиному Яру.
Надзвичайно важливим є гарантування збереження історичних пам’яток на цвинтарях, яке може бути забезпечене фаховим доглядом. Інвентаризація цих поховань, підтримка ландшафту кладовищ, догляд за окремими могилами – все це збереже культурну спадщину як окремого міста, так і всієї держави та буде свідчити про культурний рівень нашого суспільства. Необхідними є також проведення інтернаціональних, інтердисциплінарних досліджень з проблем охорони історичних цвинтарів, на яких можливий обмін практичним досвідом вирішення подібних проблем у різних країнах, де такі дослідження на державному рівні відбуваються вже впродовж десятків років.
Михайло Гутор – завідувач архівним відділом НІМЗ «Бабин Яр»