ГЕРОЯМ СЛАВА!!!

Дмитро Бачевський | Номер: Июнь 2017

Героїзм захисників Брестської фортеці є ніщо у порівнянні з героїзмом ізраїльтян «шестиденної» війни

Рівно 30 років тому на Близькому Сході почалася дивна війна. Одна з найкоротших воєн у світовій історії, вона стала важливим епізодом в одному з найдовших конфліктів – між арабами та ізраїльтянами. За 6 днів!!! Ізраїль завдав нищівної поразки багатократно переважаючому противнику і захопив значну частину території для своєї молодої держави.
Новий сирійський уряд, який склався із членів партії БААС, весною посилив «вибіркові» бомбардування північних територій Ізраїлю и планував спільно з Йорданією та Ліваном примусити ізраїльтян зробити відвід їх військ за річку Йордан, щоб позбавити Ізраїль 2/3 його водних ресурсів. У квітні 1967 р. переважаючі сирійські ВПС наштовхнулися на шалений спротив кількох ізраїльських військових літунів-асів над Голанськими висотами. Артилерія Ізраїлю повністю подавляла позиції противника у Галілеї. Боячись більш рішучої реакції з боку Ізраїлю, Сирія звернулася за допомогою до Єгипту, який почав широку політичну кампанію проти ізраїльтян і блокував Тіранську протоку, яка служила єдиним входом до затоки Акаба, що було рівнозначним оголошенню війни. У травні 1967 р. президент Єгипту Насер змусив вивести війська ООН з району Синаю і ввів туди свої війська. Він об’явив, що настав час раз і назавжди остаточно знищити Ізраїль. Було сформоване об’єднане військове командування з 4-х арабських (воюючих) країн за солідарної підтримки всієї решти арабів. Військовим командувачем арабів став Абдель Насер.

В атмосфері кризи, яка склалася перед початком «шестиденної» війни, в Ізраїлі було сформовано уряд національної єдності і згоди, у якому начальник генерального штабу ізраїльської армії, привабливий одноокий генерал Моше Даян, став відповідальним за національну оборону і безпеку. Захоплюючий військовий успіх ізраїльтян у багато чому приписується його вишуканій і продуманій стратегії.
У п’ятницю 2 червня 1967 року почало здаватися, що загроза війни дещо відступила, оскільки Ізраїль подав знаки призупинення військових приготувань і навіть оголосив про демобілізацію частини своїх ЗС (у які входило практично все дієздатне чоловіче населення країни, що робило сумнівним оголошення постійної мобілізаційної готовності). Однак і Каїр, та інші країни повинні були зрозуміти, що ситуація, яка склалася робила наступ Ізраїлю неминучим: альтернативою стало б просто повільне удушення країни.
Вранці 5 червня ізраїльські ВПС атакували єгипетські військові аеродроми. Літаки пролітали на бриючому польоті над Середземномор’ям, обходили єгипетські радарні станції і заходили із заходу, тобто не з того боку, з якого їх чекали, і пізніше, ніж це передбачали єгиптяни. Єгипетські льотчики мирно снідали, і практично весь парк їхніх ВПС був знищений за лічені хвилини на землі. Наступний широкомасштабний наліт сирійських та йорданських високих літаків також потерпів нищівну поразку. Всього об’єднані арабські ВПС втратили біля 450 машин, а Ізраїль – тільки 26 літаків.
Оволодівши повним пануванням у повітрі, Ізраїль піддав нищівному бомбардуванню єгипетські війська на Синаї. Цілі колони військових бронємашин довжиною у 20-25 миль були фактично знищеними: спочатку були виведені з ладу головні машини, по тому наступні, які розрізнялися на відкритому рівному фоні пустелі, як механічні качечки у тирі.
Ізраїль обіцяв не нападати на Йорданію, якщо з боку останньої не буде провокаційних дій. Однак, йорданська армія знаходилася під командування єгипетського генерала, і король Йорданії Хусейн не посмів відмінити його накази. Незначні руйнування мали місце у Тель-Авіві і Західному Єрусалимі у результаті артобстрілу, однак за 3 дні ізраїльтяни захопили весь Західний берег і Старий (Арабський) Єрусалим.
Сирія, незважаючи на свою головну відповідальність за розв’язання війни, не приймала більшої участі у військових діях, спромоглася лише на «крапкові» артобстріли півночі Ізраїлю. Ізраїль вирішив використати надану можливість, щоб покінчити з постійно загрозливою йому ситуацією, і його війська почали штурм Голанських висот. Коли 10 червня було досягнуто припинення вогню, то Дамаск вже повністю знаходився під владою ізраїльтян. Єгипет визнав свою повну поразку за 2 дня раніше.
Втрати з боку арабів становили 20 000 чоловік тільки вбитими. З боку Ізраїлю – 700. Ізраїль отримав нові великі території, і у той же час боронити країну стало набагато легше, бо нові кордони стали… набагато коротшими. За початку Ізраїль рахував нові території подібно до розмінної монети на переговорах: їх можна було повернути в обмін на визнання держави арабами і встановлення миру. Проте, з плином часу, коли ці цілі стали здаватися все менш досяжними, нові території стали рахуватися постійними володіннями Ізраїлю.
10 червня 1967 року Ізраїль погодився на пропозицію про перемир’я під егідою ООН. Ось так будувалася молода держава, яка мала потребу у тому, щоб з нею рахувався весь світ.
Беріть приклад з достойних!

Підготував Дмитро Бачевський

* * *
Что можно добавить к этому тексту? Пожалуй, только все те же слова – «Героям слава!!!».