“Я б хотів служити в ЦАХАЛі”

| Номер: February 2024

Отець Георгій Едельштейн: “Люди прикриваються божою волею, але творять диявольські справи”

Автор і отець Георгій Едельштейн

Майя ГЕЛЬФАНД

– Ви випити любите? – запитує батюшка насамперед.

– Взагалі-то я за кермом, – відповідаю я.

-А я випити люблю. Особливо коньяк. Зараз купую вірменський, бо він найдешевший.

91-річний отець Георгій проживає в невеликій трикімнатній квартирі. На стіні висить прапор Ізраїлю.

“Я підібрав його на вулиці”, – каже батюшка.

У кутку – порожня пляшка з-під коньяку, а на дивані – біла кіпа.

“Я її надягаю, коли ходжу до сина на шабат”, – пояснює він.

– Я ніяково почуваюся в цивільному одязі, – каже він і надягає підрясник і великий хрест. Підрясник і ряса – це повсякденний одяг православних священиків, хрест – показник статусу. – Мені мій перший хрест дали 1979 року. Але я вважаю, що найкращий хрест – простий, дерев’яний: Ісус Христос був розп’ятий на дерев’яному хресті без прикрас.

 

Я давно хотіла взяти інтерв’ю у православного священика Георгія Едельштейна, батька відомого ізраїльського політика Юрія Едельштейна, але все ніяк не складалося. А нещодавно мені зателефонували і сказали:

“Батюшка дуже хоче допомогти нашій країні, але не знає, як. В армію його не беруть через вік, з тієї ж причини йому не дозволяють бути донором. Ось може хоча б інтерв’ю дати”.

Мені було дуже цікаво познайомитися з євреєм-священиком і за сумісництвом батьком одного з найвпливовіших російськомовних політиків Ізраїлю. І тому я, звісно, вирушила на зустріч.

Ще в молодості майбутній священик зрозумів, що його серце належить церкві, хоча й сам не міг пояснити, звідки взялася ця віра.

“Віра – річ інтимна і незрозуміла”, – каже він.

Його мати – полька, католичка, батько – єврей і комуніст. Але він обрав свій шлях.

– Я хотів бути в церкві. Мені подобається спів, запах ладану, атмосфера, одяг. У церкві я відчуваю себе на своєму місці. Я хотів бути в церкві ким завгодно – опалювачем, двірником, сторожем. Головне, бути там. Після сорока років служби в церкві я досі люблю богослужіння.

Коли його хрестили у двадцять три роки, рідні вирішили, що він збожеволів. Крім того, він одразу ж оголосив, що збирається стати священиком. Але тут уже на диби встала радянська і церковна влада.

“Кандидат наук, доцент, та до того ж єврей? Та ви точно збожеволіли!”.

Чиновники від нього відмахувалися, знаходили масу причин, через які він не може удостоїтися сану.

Рукоположення довелося чекати більше двадцяти років. Тільки наприкінці 1979 року Едельштейна, нарешті, удостоїли сану ієрея і призначили настоятелем церкви Іоанна Богослова в селі Коровине Волоконівського району Бєлгородської області.

У травні 2022 року він приїхав до Ізраїлю, хоча громадянства так і не отримав.

Він досі на зв’язку зі своїми парафіянами. Вони щодня телефонують йому і розповідають про останні події в парафії. В Ізраїлі отець Георгій сумує за своєю церквою, яку він сам відновлював: радянська влада перетворила її до того на машинно-тракторну станцію. Сумує за службами, які проводив майже щодня; за снігом, за соснами, ялинками та старими ялицями. За всім тим, що становило сенс його життя.

– Я завжди відчував себе євреєм, з дев’яти років приблизно, коли мені в Києві сказали, що я “жидівська морда” і скоро прийдуть німці і наведуть порядок. Христос був євреєм, тому я ніякого протиріччя не бачу.

Дружина батюшки, Аніта Йосипівна Розенцвайг теж охрестилася, а пізніше вони повінчалися.

– У нас не було жодної суперечки, у нас дуже близькі й теплі стосунки. У нас було так: батьки ходять до церкви, а син до синагоги. Кожен іде своїм шляхом до Бога.

Сьогодні батюшка і обидва сини живуть в Ізраїлі, а матінка Анна залишилася в Росії. Вона не хоче звідти їхати. Навколо неї люблячі люди, які про неї піклуються і замінюють їй сім’ю. Вона хоче бути похована поруч із церквою в селі Коробанове, де з 1992 року служив її чоловік.

– Це її вибір, – пояснює отець Георгій. – А я ніколи не прагнув бути місіонером чи пропагандистом.

Отець Георгій – послідовний і безкомпромісний критик радянської влади. Навіть сучасну державу він називає на старий лад, Радянський Союз.

“Справжня Росія померла в 17-му році, – вважає він. – А відтоді там правлять комуністи під різними личинами”.

– Я зневажаю радянську владу років із десяти. Мені все там було огидно. Це була імперія брехні. Була і залишилася. Там нічого не змінилося. Я завжди почувався там чужим. Тому церква була для мене єдиною нішею, в якій я міг сховатися.

Одного разу, під час війни, коли майбутньому батькові Георгію було п’ятнадцять років, він вирушив потягом із Келеса до Ташкента. Там була в евакуації його мама, яка працювала вихователькою в дитячому будинку. У поїзді на нього напали хулігани і спробували роздягнути, а під час бійки зіштовхнули з поїзда. Що було далі, він погано пам’ятає. Він насилу дістався до Ташкента, стікаючи кров’ю. Там його прооперували, як змогли, йому відрізали кілька пальців на лівій руці.

– Зате мені не довелося служити в радянській армії, – каже батюшка. – Я б хотів служити в ЦАХАЛі, але мене не беруть. Але я дуже хочу допомогти своєму народу, чим можу. Буду молитися.

– Історія єврейського народу, – продовжує батюшка, – показує нам, що ми ніколи не виконуємо божу волю. Адама вигнали з раю. Каїн убив брата. Брати продали Йосипа в рабство. А будь-який мусульманин скаже, що Аллах закликає їх до миру і справедливості. І Путіна теж закликає до миру. Головними “миротворцями” в Європі в 30-ті роки XX століття були Гітлер і Геббельс. На пряжках солдатів вермахту були слова “Готт мит унс” (з нами Бог). Радянський Союз завжди боровся за мир, але це була брехня. Сьогодні ООН бореться за мир, і це теж брехня. Усі антисеміти завжди чомусь виступають на боці добра і миру. А комуністи завжди на боці антисемітів.

– Люди прикриваються божою волею, але творять диявольські справи. Євреїв завжди будуть ненавидіти. Тому що в нашого народу завіт із Богом. Я вірю, що мій народ переможе, як перемагав усі попередні століття. Господь веде свій народ. Але євреї – дурні й неслухняні діти, вони не вчать уроки, які їм викладає їхній батько. Тому він б’є свій народ, бо любить його. Єврейський народ вистоїть, я в це непохитно вірю. Віруюча людина не може бути песимістом.