Нехай наступний 5784 рік буде роком Перемоги України – Головний рабин Києва та України Яків Дов Блайх
Ребе Блайх є безпосереднім свідком і учасником становлення сучасної незалежної України. До нашої країни він приїхав зі США ще у 1989 році і застав як останню агонію Радянського Союзу, так і набуття Україною незалежності. За його безпосередньої участі відбувалося відновлення життя української єврейської громади – відкривалися перші єврейські дитячі садки і школи, запрацювала синагога на Подолі, було створено Центр компактного проживання для євреїв, що пережили Голокост, і багато чого іншого.
Ми поспілкувалися з ребе поміж двома датами. З одного боку – нещодавно українці відсвяткували тридцять другу річницю Незалежності. З іншого – невдовзі юдеї будуть відзначати настання 5784-го року, Рош га Шана. Про поєднання українського і єврейського, українців і євреїв, про бачення ребе майбутнього України – у цій бесіді.
– Ребе, Ви з боку єврейської громади України під час святкування 32-ї річниці Незалежності взяли участь у спільному молебні у Святій Софії Київській за участі Президента. Хто ще був присутній?
– Це був не зовсім спільний молебень, скоріше, спільне привітання. Це зроблено так, щоб усім було зручно, щоб представник кожної конфесії мав можливість сказати благословення до України.
Вже десь двадцять років кожного Дня Незалежності зранку робиться отаке зібрання з президентами. Це дуже-дуже цікаве зібрання голів релігійної спільноти України, Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій. Це унікальний захід, який робиться в України. Я не знаю інших країн, де ще є така практика.
Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій – це організація, яка була створена майже двадцять років тому. Раніше це було державне об’єднання, а зараз це вже незалежна організація. Після Помаранчевої революції зробили так, щоб вона була незалежною. Це дуже важливий момент для нас. Були спроби при різних президентах зробити нас залежними, але краще, якшо ми незалежні. Це недержавна організація, де представлено майже вісімдесят відсотків релігійного населення України.
– Про що була Ваша молитва?
– У мене є традиція – вже восьмий рік я читаю Псалми Давида. І кожен рік я читаю псалом, який відповідає кількості років незалежності України. Наприклад, цього року ми починаємо тридцять третій рік незалежності – я читав псалом тридцять третій, псалом українською мовою.
До речі, ми зараз робимо оригінальний переклад. Наразі не існує українського перекладу Псалмів Давида зі стародавньої єврейської мови, якою вони були написані Царем Давидом. Це дуже унікальна і дуже цікава робота, яка робиться Інною Марківною Іоффе (директор Єврейської конфедерації України – ред.), вона перекладає. І ці псалми читаються вже вісім років, здається. Це дуже цікаво. Але я все одно хвилююсь, тому що українська мова для мене не моя перша, не друга, не третя і не четверта. Можна навіть сказати – не п’ята, а шоста мова, яку я вивчив. Але дуже важливо для мене і для нас усіх зараз, щоб усе було українською.
Я зараз почав читати для всіх тижневі розділи Тори українською. Пригадую, як у 2001 році, коли ми зустрічалися з Папою Римським, Іваном Павлом Другим, так і тоді я теж читав українською свій виступ. Тоді це було дуже-дуже важко для мене, а з кожним роком становиться легше, тому що в мене є практика.
– У 33-мі псалмі Давида є те, що можна віднести до України?
– Кожного року можна знайти у відповідному псалмі те, що стосується нашого поточного стану. Наприклад, цього року було про те, що жоден цар не може перемогти у війні, розраховуючи лише на чисельність армії.
Ми розуміємо, що тут мається на увазі путін. Він має дуже багато людей в армії, але це не дає йому перемоги. А перемогу отримує той, хто покладається на Бога. І Бог дає цій армії перемогу.
Чи, скажімо, Пригожин, який нещодавно загинув. Він був упевнений, що він дуже могутня людина. І за секунду – «Я прийшов – тебе нема. Підманула, підвела». Тобто, його вже нема. Отже, ми бачимо, що Бог керує світом і життям людини, і перемогою у війні. Тобто, перемога необов’язково буде завдяки кількості солдатів. У нас менше солдатів, ніж у росії, наприклад. Але ми бачимо, що Бог надає перевагу Україні.
І я читаю цей псалом кожного дня в цей рік, тридцять третій рік від незалежності. Я просив і президентів читати. Мені здається, якщо наші вожді будуть теж кожен день читати цей псалом, це дає і їм також духовну силу, щоб знати, що Бог з нами. А якщо Бог з нами, нам нічого більше не треба.
– Чи є у Вас найулюбленіший псалом, або такий, який найбільше пасуватиме долі України?
– Ну, є дуже багато таких псалмів. Розумієте, цар Давид був воїном. І він дуже багато воював, і будував теж дуже багато. У кожному псалмі можемо знайти те, що стосується України і воєнного стану. Є, наприклад, сто дев’ятий. Там дуже багато про те, щоб Бог надав допомогу для перемоги над поганими людьми.
Цар Давид написав дуже багато псалмів. З них сто сорок дев’ять ми читаємо, останній псалом, сто п’ятдесятий, – там тільки музика, там слів нема. Тому що музика – це мова душі, мова серця. Ми можемо сказати дуже багато, але все, що ми скажемо, – це слова, які применшують наші думки і наші можливості, порівняно з тим, що є у нас у душі.
Мені здається, що треба навчатися і знати усі псалми Давида. Треба розуміти, що цар Давид прожив своє життя і ніколи не втратив своєї впевненості і надії на те, що Бог з ним. За будь-яких проблем, які у нього були – а в нього було дуже багато проблем впродовж життя – він ніколи не втратив оцієї впевненості. І це найбільш важливий урок в наші часи, це те, що нам треба. Ми читаємо псалми і просимо Бога, щоб він нас слухав і дав нам те, що тоді він дав царю Давиду. Коли ми вивчаємо його життя і бачимо, як йому було тяжко, ми розуміємо, що наші проблеми – це не проблеми.
– Дай Боже українцям відсвяткувати і сто восьму, і сто сорок дев’яту річницю. А потім почати читати псалми Давида спочатку. Чи може цей переклад псалмів вийти в одному з проєктів Єврейської конфедерації України – «Єврейській бібліотеці», в якій вперше друкуються українські переклади значущих творів про євреїв і Ізраїль?
– Ми дуже хочемо це зробити. Але це багато роботи. Я дуже-дуже хочу, щоб цей переклад було зроблено зі стародавньої єврейської мови. Це все важко, тому що потрібні люди, які знаються на нашому кодексі святої мови на дуже високому рівні. І одночасно такі, що знають гарно українську. Треба робити перекладати, редагувати. Але ми це зробимо. Ми намагатимемось цього року зробити першу книгу, перші сорок два псалми. Коли це буде, далі буде легше зробити інші.
– Ще один проєкт Єврейської конфедерації України – відновлення Менори у Дробицькому Яру. Чи є вже інформація, на якій стадії цей проєкт? Чи буде це відновлення до первісного вигляду, чи це буде зроблено частково? І чи взагалі треба її відновлювати? Можливо, її треба залишити в тому вигляді, якого їй надали росіяни?
– Як вони її «перебудували». Знаєте, завжди постає подібне питання у зв’язку із такими подіями.
Наприклад, у нас було дуже багато пам’ятників Леніну. Зараз нема жодного. Але, мені здається, що, коли б, наприклад, у Києві на бульварі Шевченка залишився один пам’ятник, ми могли б казати: от, дивіться, оця людина сподівалася, що те, що він робить, це буде назавжди. Його вже нема, але він дуже багато злочинів зробив по відношенню до дуже багатьох людей.
Я могу вам навести ще один приклад. Діти, які зараз навчаються в українських школах, не всі знають, хто такі Ленін, Сталін, вони навіть не знають, хто такий був Гітлер. Вони не знають, хто такий Брежнєв чи Косигін, чи Берія, чи Хрущов. Вони не знають Черненка, і що був такий Андропов. Я це вивчив, до речі, в американській школі. Так, ми вивчали світову історію. Там це все було.
А коли я запитав у школярів, які навчались у Києві в єврейській школі, хто такий Гітлер, вони не знали. Так, вони знали, що він був німець і що він був поганою людиною. А звідки він був, що він таке був, яку посаду обіймав – ні.
І якщо ми приберемо всю історію подалі з очей, вони цього ніколи не будуть знати. А коли ми це залишимо, це буде для нас вічною пам’яттю. Всі будуть знати, чого це у Дробицькому Яру такий поламаний пам’ятник. І ми зможемо сказати: тому що спочатку це зробили для євреїв, які згинули під час Голокосту, а потім прийшли росіяни і ось так «переробили».
Мабуть, треба зробити так: побудувати новий пам’ятник, але залишити старий також. І тоді ми вшануємо пам’ять тих євреїв, для яких було побудовано Меморіал у Дробицькому Яру, там, де їх було вбито фашистами. А поруч – те, що зробили фашисти сьогодення. Рашисти – вони не дуже далекі від тих фашистів. Щоб знали, що ось були такі, і є такі. Мабуть, так треба зробити.
Але це ще буде приймати рішення і міська рада, і наші культурні експерти. Але є сенс залишити старе і добудувати нове.
Так само, як є сенс, на мій погляд, зібрати всі пам’ятники Леніну в одному місці, щоб всі знали, що таке комунізм. Як комунізм десь за сто років, від початку марксизму і до кінця комунізму, впливав на життя мільярдів людей, і як від цієї ідеї загинули десятки чи сотні мільйонів людей. Від цієї ідеї комунізму.
Як його було вигадано, і як було втілено. І в цьому музеї треба показали, що комуністи були атеїстамии, які не вірили в Бога, але вони створили своє божество, і це був Ленін.
Тому такий музей комунізму потрібен. Як у нас кажуть у єврейській пісні: «Треба знати, як гуляти, треба знати, як брехати – перед Богом відповідати».
– Єврейська громада України напередодні повномасштабного російського вторгнення переживала чи не пік свого розквіту. Але сталося це вторгнення. Наразі загинуло, потрапило в полон багато євреїв, ще більше виїхало за кордон – до Ізраїлю, до Штатів, до Європи, по всьому світу роз’їхалися. Знищено багато пам’яток єврейської спадщини. Це буде непростим завданням після перемоги, яким чином відновлювати українське єврейське життя. Чи усвідомлюєте Ви обсяги того, з чим Вам доведеться зіткнутися для вирішення цих проблем?
– Хочу сказати, що ми не чекаємо до кінця війни і до повної перемоги. Ми вже завраз починаємо. Цього року ми відкриваємо декілька шкіл. Ми вже зробили бомбосховища для цих шкіл і для дитячого садка. Ми розуміємо, що зараз нема стільки дітей, скільки було до початку цієї повномасштабної війни. Але, коли ми починали, коли я приїхав у 1989 році, теж в Україні було дуже багато євреїв і дуже мало синагог. Шкіл не було, євреї сімдесят років були відірвані від єврейства. І треба було все починати з нуля. За допомоги Божої, ми змогли побудувати дуже багато і відновити єврейське життя в Україні.
Пригадую, як колись я був на зустрічі з медведєвим, коли він був президентом росії. Це було вже багато років тому, десь у 2009 році. І він мені сказав, що ось, мені доповіли, що ви побудували у нацистській Україні єврейські громади. Я йому відповів: «Ну, що ви таке кажете? Ми дуже гарно і працюємо, і живемо в Україні. Там єврейська громада розквітає і жодних проблем не має». Навпаки, мені здається, що українська держава з початку нашої незалежності надала дуже багато можливостей для єврейської громади, щоб вона процвітала в Україні. Так воно і було. Зараз починаємо ще раз.
Мені здається, що Україна буде іншою, ніж вона була до початку цієї війни. У нас життя буде іншим і все буде по-іншому. Я зараз, кожного разу, коли приїжджаю до Києва, бачу, що це вже інше місто, інша громада, інші люди.
Ми розуміємо, і Президент це кілька разів уже казав, що нам треба буде жити, як в Ізраїлі. Знаючи, що біля нас є ворог, і цей ворог може по нас стріляти, не дай Боже. Нам треба, щоб у всіх школах і у всіх громадських будівлях були бомбосховища.
Зараз Москва почала відчувати, як ми живемо в Україні. Хіба вони колись думали, що до них будуть з України прилітати дрони? Ні. Тепер нехай трошки відчують, як це, коли за один день може бути до восьми тривог.
Я впевнений, що перемога буде українською, з Божою допомогою. Я впевнений, що ми побудуємо нову українську спільноту, демократичну і сильну, яка буде побудована із новим смислом, оскільки смисли життя змінююься.
Буде все по-іншому. Ми бачимо, скільки людей загинуло на війні. Ми ще не знаємо, скільки повернуться з тих мільйонів, які виїхали. Але, мені здається, що приїде дуже багато молодих людей, які бачать і розуміють, що Україна має дуже великі перспективи і в бізнесі, і у перебудові всіх міст, які росія зруйнувала.
Буде цікаве життя. Коли я приїхав до Радянського Союзу у вісімдесят дев’ятому році, я не чекав, що у дев’яносто першому буде у нас незалежність. Я не чекав, що у нас будуть президентські вибори. Я не чекав, що у 2004 буде Помаранчева революція, і що у 2010 Янукович стане до влади.
Розумієте, у нас було дуже багато up and down (зліти і падіння – англ.) за ці тридцять три роки. І я бачу, що зараз це один з тих up and down у розвитку України як держави, як політичної нації. І цей розвиток відбувається дуже цікаво, для мене особисто дуже цікаво.
Дуже багато було проблем і викликів перед Україною. І, слава Богу, Бог допоміг їх подолати і винести уроки. Я впевнений, що так буде і зараз. Україна відновиться і перебудується. Люди розуміють, що нам треба змінити наші погляди на життя. Те, що ми робимо зараз – це для того, щоб у наступних поколінь усе було вже по-іншому.
– Українці під час російського вторгнення відчули дуже потужну підтримку з боку єврейської світової спільноти. Винесемо за дужки позицію офіційного Ізраїлю, оскільки ми достеменно не знаємо, що там відбувається за лаштунками. Але, з іншого боку, за деякими даними, кілька сотень ізраїльтян воюють на нашому боці, більше двадцяти загинуло. Не кажучи вже про безпосередньо українських євреїв, які разом з українцями виборюють нашу і свою незалежність. У чому, на Ваш погляд, природа такої підтримки українців?
– Євреї, які зараз воюють чи працюють, чи роблять ще щось для пітримки українців і України – це дуже важливий момент для них. В тому числі для євреїв – вихідців з України, які живуть в Ізраїлі і там служили в армії. Вони розуміють, що зараз іде війна добра проти зла і світла проти пітьми. Тому вони і їдуть в Україну.
Те, що відбувається у стосунках між Ізраїлем і Україною, теж дуже важливо. Але, як ви і сказали, ми не про все знаємо. Ну, я трохи знаю, хоча і не кажу зараз про це. Там є дуже багато важливих речей, які робляться.
– І наостанок. Невдовзі буде єврейський Новий рік, Рош га Шана. Чи можете щось побажати українцям євреям?
– Хочу всім побажати: щоб був солодкий рік, щоб був рік Перемоги України і мир у всьому світі!
Мені здається, що у українців зараз є можливість змінити порядок у всьому світі. Щоб зрозуміли будь-які багаті чи сильні держави, і ті, які бажають бути супердержавами: якщо їм здається, що для того, щоб бути супердержавою, треба знищити меншого – це так не отримується.
Ми маємо можливість і навіть обов’язок перемогти. І «супердержаву» також.
Нехай буде солодкий рік, щоб усі повернулись до своїх домівок, були здоровенькі і все було добре. Шана това!
Бесіду вів Олександр Євсюков
