Ігор Ратушний: Я люблю людей і люблю працювати на результат
У вересні відзначатиме 25-річчя від дня реєстрації Хмельницький благодійний фонд “Хесед Бешт”, один із флагманів руху хеседів в Україні. Усі ці роки фондом керує Заслужений працівник соціальної сфери України Ігор Ратушний, який є також і головою Хмельницької обласної єврейської громади. ЄО із задоволенням привітав ювіляра і з цікавістю поспілкувався з ним.
– БФ “Хесед Бешт” відзначає 25-річчя. Весь цей час ви стоїте біля керма. Звісно, такий період включив у себе різні етапи. Адже на цей час припало й істотне скорочення єврейського населення в Україні, а в останні роки – війна. Що хеседу вдалося зробити за роки становлення, і як ви відреагували на виклики останніх років?
– Для початку згадаємо, як усе починалося. У 1999 році Джойнт (Американський Єврейський Об’єднаний Розподільний Комітет) почав розвивати мережу хеседів у Західній Україні. Керував цією роботою Гіора Моїсеєв, чудова людина, талановитий ізраїльський художник, успішний бізнесмен, виходець із Риги, колишній балтійський матрос. Завдання хеседів він бачив у тому, щоб донести допомогу від Джойнта й організації “Клеймс Конференс” до кожного нужденного єврея.
Тоді ще не був у вжитку термін “стартап”, але саме цим займалася група Моїсеєва, куди також входили координатори соціальних програм київського Джойнта Анна Фельдман і Євген Шведков. Коли для вирішення завдання відкрити хесед у Хмельницькому стали шукати директора, вони переглянули близько півсотні кандидатур, з якими провели анкетування та співбесіди. Але більшість людей, з якими вони спілкувалися, вказували пальцем на мене: я тоді успішно займався бізнесом, був активним і відомим у місті, а також допомагав єврейській громаді в справі облаштування об’єктів хасидської спадщини в Меджибожі.
Я все життя знав, що я єврей, але що таке громада і хесед не мав уявлення. Завдяки співробітникам Джойнта ця тема стала мені цікавою і близькою. Сподобалася метафора колишнього моряка Гіори Моїсеєва: почати нову справу – як пустити перший корабель по хвилях. І коли попросили допомогти громаді як директора хеседу, я подумав, що можна впрягтися на рік-два. А ці “рік-два” розтягнулися вже на двадцять п’ять років. І хесед вийшов таким, яким він став, тому що я переклав на цей проєкт свої ділові та організаційні якості.
Так, інколи в Хмельницькому “Хесед Бешт” за рівнем організації роботи ставлять в один ряд із “Кока-Колою” чи “Мері Кей”, що мене, звісно, бентежить. Але ми справді виросли в регіональний комплекс із дев’яти центрів – хесед плюс общинний центр “Тхія”, який із 2018 року надає 153 види послуг для людей у 67 населених пунктах Хмельницької, Тернопільської, Рівненської та Волинської областей. Наші підопічні – євреї та члени їхніх родин, Праведники світу, в’язні гетто і концтаборів. Причому “Хесед Бешт” працює не тільки в соціальному, а й у культурному, гуманітарному, історичному, міжнаціональному, артистичному напрямках.
Але ми прожили досить важке життя: в’їхали в орендовану будівлю, в якій зробили ремонт, а за кілька років нас звідти вигнали, і ми три роки перебували без будівлі і видавали посилки з коліс на площі, розповідаючи людям, що таке хесед…
Ми прагнемо виконувати настанову Гіори Моїсеєва: дійти до кожної людини з її потребою – допомогти вивести з кризової ситуації, дати можливість розвиватися, допомогти з працевлаштуванням, соціальною реабілітацією, надати психологічну підтримку, підтримати у важкій життєвій ситуації (борги, хвороби тощо).
Початок російської агресії приніс нам нове випробування: до Хмельницького прибули 5 тисяч вимушених переселенців, яким потрібно було оперативно допомогти. Згодом люди роз’їхалися в інші місця, але в нас сьогодні 238 тимчасово переміщених осіб, яким ми надаємо допомогу. Крім того, ми працюємо з переселенцями-неєвреями (близько тисячі осіб) за допомогою організації World Jewish Relief: допомагаємо їм в інтеграції на новому місці, проводимо різні екскурсії та заходи.
“Хесед Бешт” допомагає українській державі в ситуації війни. У нас діє волонтерський центр, де надають різну допомогу армії: наші волонтери плетуть маскувальні сітки, роблять килимки, виготовляють батончики, в’яжуть шкарпетки, все це відправляємо військовим. 146 членів нашої громади служать у лавах ЗСУ, а ми підтримуємо зв’язок з їхніми родичами. Ще один приклад взаємодії з держструктурами: наші волонтери працюють у госпіталях області з пораненими військовослужбовцями – стрижуть і роблять лікувальні масажі.
Хесед виконує соціальні функції широкого спектра. Ми проводимо збір і роздачу гуманітарної допомоги, щоп’ятниці роздаємо хліб, який отримуємо за договором із хлібзаводом. У нас працює центр комп’ютерних технологій, функціонує навчальна програма JewsCool, де проводяться офлайн і онлайн заняття з дітьми, які не можуть дозволити собі послуги репетиторів. Програма доходить до кожної дитини, навіть у далеких селах. Хесед веде видавничу діяльність, проводить фестивалі та святкові заходи, у нас працює бібліотека, різні клуби, музеї, творчі студії та гуртки.
Працюючи у великому регіоні, громадському окрузі, ми намагаємося діяти максимально раціонально. Наприклад, не дублювати одні й ті самі творчі програми, а підтримувати те, що в конкретних місцях вдається краще: скажімо, у Тернополі співають, у Хмельницькому танцюють, а в Луцьку гарний дитячий хор. Ми влаштовуємо тури регіоном – і всім добре.
“Хесед Бешт” сьогодні – це європейський центр соціальної допомоги, де задіяні такі сучасні технології, як сонячні батареї та роботи. Наш головний принцип залишається незмінним: добро не робиться саме по собі – добро роблять люди.
– Не можна не відзначити вдалу назву вашого фонду – “Хесед Бешт”. Чия це була ідея 25 років тому?
– Це була ідея покійного Гіори Моїсеєва. Адже в нашому регіоні розташована могила засновника хасидизму, великого цадика Баал-Шем-Това (скорочено – Бешт). А він теж опікувався різними аспектами общинного життя: просвіщав, допомагав, зціляв.
Власне, нам вдалося реалізувати концепцію Джойнта, за якою хесед в ідеалі має стати центром єврейського общинного життя в місті чи регіоні. Це особливо релевантно для таких невеличких міст, як мій рідний Хмельницький, колишній штетл Проскурів з межі осілості на Поділлі, як інші міста нашого регіону, чи то Кам’янець-Подільський, чи то Шепетівка, чи то Старокостянтинів, чи то Ізяслав, чи то ще якісь інші. Окрема тема общинної роботи – це збереження пам’яті: там, де є пам’ять, там не треба слів. Ми приділяємо велику увагу старим єврейським кладовищам. Але, на жаль, всупереч розхожій думці, що, мовляв, євреї дружні, вони допомагають одне одному, ми не маємо жодної підтримки від вихідців із Хмельницького, які проживають в Ізраїлі, Америці, Європі. Вони залишили могили, і нехай хесед за ними доглядає, зв’язок із рідним містом перервано. Люди вважають, що хесед зобов’язаний, але ж ми – благодійна організація, яка живе на ті кошти, які збирає.
– Які епізоди з роботи хеседа вам запам’яталися найбільше – з хорошого, і, можливо, з сумного?
– Коли ми почали працювати, поїхали в Шепетівку, де допомогли одній літній жінці – зробили ремонт. Вона не знала, чим нам віддячити і дала набір старовинних срібних ложок, які їй колись подарували на весілля. Ми зробили з цих ложок медалі, якими нагороджували найкращих працівників.
Взагалі, на жодній своїй роботі я не відчував стільки вдячності, як у хеседі. Коли люди кажуть, що хесед дає їм відчуття сім’ї, розуміння того, що ти можеш до когось звернутися. Колись ми провели опитування – що для вас найважливіше в хеседі. І основна відповідь була: головне, що є адреса, куди можна звернутися з будь-якого питання з будь-якою проблемою.
– Розкажіть трохи про себе. Ваше життя точно не складалося і не складається з одного хеседа.
– Мої батьки з Хмельницького, я народився в цьому місті і прожив тут усе життя – з перервою на навчання в Донецькому інституті радянської торгівлі та на службу в армії в Запоріжжі, офіцером, після інституту. Мене як економіста призначили служити начпродом (начальником продовольчого забезпечення) артилерійської дивізії.
Після армійської служби я повернувся до Хмельницького, мого рідного, затишного, по-сімейному теплого міста, дуже комфортного для життя. До речі, з антисемітизмом я не стикався ніколи, та в моєму класі з тридцяти восьми осіб половина були євреями!
Моя трудова діяльність була пов’язана з громадським харчуванням, з ресторанним і готельним бізнесом, з обласним відділенням “Інтуриста”. Я багато поїздив світом, набрався вражень і досвіду, які потім намагався застосовувати у своїй роботі.
Саме бізнес, який з моменту мого приходу в хесед почала вести моя дружина, медик за професією, дав мені змогу спокійно і продуктивно працювати в хеседі. Я міг думати не про заробіток, а про те, як максимально ефективно застосувати в соціальній роботі економічні та менеджерські навички.
Мої діти, син і дочка, обидва кандидати наук, або як вони зараз кажуть: доктори філософії. Я завжди був і залишаюся соціально і політично активним громадянином. Свого часу був депутатом міськради.
– Якими ви бачите перспективи “Хеседа Бешт” і вашої ролі в ньому?
– Будемо продовжувати роботу. Я люблю життя, люблю людей, люблю працювати на результат. Хесед мені не набрид: набридає богадільня, а ми не стоїмо на місці й не скиглимо, а щороку, щодня придумуємо й робимо щось нове. Нас знають, з нами рахуються, люди нам допомагають. А роботи вистачить.
Треба жити весело. І все вийде.
Бесіду вів Йосип ТУРОВСЬКИЙ
