Євреї та мова
Що пов’язує народ Книги з українською мовою?
Ісраель Спектор
Володимир ХАНЕЛІС
Ісраель Спектор народився 1957 року в Одесі. У 1974 закінчив школу і вступив до Ленінградського інституту авіаційного приладобудування. Закінчив його за чотири роки. До 1988 працював в Одесі в спеціальному проєктно-конструкторському бюро. Член нелегальної Спілки викладачів івриту в СРСР. У 1989 разом із сім’єю репатріювався до Ізраїлю. Три роки навчався в єшиві “Швут Амі”. Працював учителем в ульпані. 28 років викладав Тору і математику в школі “Ямін-Орд”. Двадцять років (1993-2013) пропрацював у Міністерстві освіти, у відділі підготовки охочих пройти гіюр. Автор-упорядник і перекладач книжки “Врата Сходу”, за яку отримав премію президента Ізраїлю і премію “Олива Єрусалима” рабина Менделевича. Живе в Кір’ят-Шмуелі (передмістя Хайфи).
Нещодавно Ісраель Спектор захистив у Бар-Іланському університеті докторську дисертацію на тему “Єврейсько-українська література. (Письменники- і поети-євреї, які жили в Росії, СРСР, Україні, писали українською мовою)”.
Ця незвичайна дисертація і стала темою нашого інтерв’ю.
− Насамперед, докторе Спектор, прийміть вітання. Я знаю, що ви багато років працювали над цією дисертацією.
− Загалом тринадцять. Адже спершу я мав здобути другий науковий ступінь (магістр) з гуманітарних наук. Другий і третій науковий ступінь (за однією і тією ж темою) я здобув у Бар-Іланському університеті, на кафедрі літературознавства під керівництвом професора Ріни Лапідус, за що я дуже їй вдячний.
− Чому тема “Письменники- і поети-євреї, які писали українською мовою”, зацікавила вас?
− По-перше, я завжди вважав, що людина, яка живе в будь-якій країні, а в СРСР − у республіці, повинна вміти розмовляти мовою цієї країни, республіки, знати і читати в оригіналі її літературу. Я став читати Івана Франка, Павла Тичину, Володимира Сосюру, Лесю Українку… (Збираючись жити в Азербайджані, я почав вивчати азербайджанську мову).
По-друге, коли я навчався в одеській 26-й школі, у нас була чудова вчителька української мови − Феодосія Сидорівна Сасова. Вона прищепила мені любов до української мови. Феодосія Сидорівна була не тільки чудовим педагогом, а й чудовою людиною. Коли мені не хотіли по закінченню школи дати золоту медаль, а я був відмінником, вона пішла говорити про це до директора школи.
− Медаль все-таки отримали?
− Ні, не отримав…
− Чому й навіщо письменники- і поети-євреї писали українською мовою?
− Понад сто років, до Другої світової війни, українська мова була для дуже багатьох євреїв із маленьких містечок і містечок на території України рідною мовою (окрім, звісно, їдишу). Була мова − були читачі. Були читачі − були й письменники.
− Крім вас, чи займався подібною темою ще хто-небудь?
− Тема моєї дисертації дуже вузька. Більш-менш серйозно нею, окрім мене, займалася тільки одна людина − американський письменник, професор (родом із Києва) Йонатан Петровський-Штерн. Він написав книжку “Пасинки України”. В ній − п’ять письменників і поетів-євреїв, які писали українською мовою: Білеровський, Корнеренко, Первомайський, Кулик, Юделевич.
Велвл Чернін, який живе в Ізраїлі, опублікував невеличку роботу, в якій просто перерахував письменників і поетів-євреїв, які писали українською та білоруською мовами.
− Який період охоплює ваша дисертація?
− Часовий період моєї роботи − кінець 19 ст. до наших днів.
− До революції були євреї − письменники і поети, які писали українською мовою?
− Так, наприклад, лікар Білеловський. Він згадується в моїй дисертації. Білеловський писав вірші українською мовою. Деякі з них стали народними піснями, перекладав німецькою Шевченка. Приховував, що він був єврей.
Грицько Кернеренко (Кернер Гірш бен Борух, Григорій Борисович): письменник, поет, перекладач, який писав українською мовою. Енциклопедії про нього повідомляють: “Засновник українсько-єврейської літературної традиції”. Кернеренко народився в селищі Гуляй Поле − батьківщині Нестора Махна.
До речі, тут народилися ще кілька єврейських письменників і поетів. Зокрема й Леонід Юхвід, який написав українською мовою сценарій до оперети “Весілля в Малинівці”.
Цей дореволюційний період, хоч і представлений у моїй дисертації, дуже короткий. Набагато цікавішим є період так званої “українізації” (у масштабах усього СРСР він називався “окраїнізація” – підняття на новий рівень культур національних околиць). Цей період тривав років десять. І багато євреїв, письменники-початківці, поети, уродженці містечок, провінційних міст, кинулися в Київ і Харків. Стали писати престижною українською мовою.
Назву лише кілька імен: Леонід Первомайський (Ілля Шлемович Гуревич), Сава Голованівський, Іван Юліанович (Ізраїль Юделевич) Кулик, Раїса Троянкер. Вона − єдина жінка-поет, згадувана в моїй дисертації.
− Розкажіть про неї трохи детальніше.
− Дочка сторожа уманської синагоги, Троянкер у 15 років втекла з дому з італійцем, приборкувачем тигрів із бродячого цирку. Виступаючи в ньому, клала голову в тигрову пащу. “Уманська Сафо і Клеопатра Червоного ренесансу” − так називали її сучасники, Троянкер кілька разів виходила заміж. Багато років перебувала в романтичних стосунках з поетом Володимиром Сосюрою. Вважається родоначальницею еротичної поезії в українській літературі.
Українською вона писала прекрасні вірші. А коли перейшла на російську − зникла як поет. Але частіше бувало навпаки − поет-єврей починав писати російською, писав слабенько, а потім переходив на українську і створював чудові твори. Одна з причин, на мій погляд, − українська мова ніжніша, ліричніша за російську.
− У вашій дисертації більше письменників чи поетів?
− Більшість − поети. Із великих, значущих, на мій погляд, письменників − тільки Первомайський.
… Кілька слів про Первомайський. Почав він із комсомольської нісенітниці. Але в 1950-х − 1960-х роках став писати глибокі, філософські твори. Деякі його оповідання, наприклад, “Шенбрунн”, геніальні. Необхідно врахувати, в які роки, за якої цензури, за яких обмежень вони були написані.
Наведу один приклад. Первомайський написав розповідь про одне румунське місто, і там були слова “цей народ”. Якийсь божевільний цензор вирішив, що Первомайський говорить про єврейський народ. Зчинився дикий скандал, і Іллі Шлемовичу довелося доводити, що “цей народ” − це румунський народ…
− Але ми дещо “забігли вперед”. Повернімося до періоду 1930-х − 1940-х років.
− Період “українізації”, розквіту української літератури і культури тривав, як я вже сказав, років десять. Потім дев’яносто відсотків усіх українських письменників, поетів було репресовано.
І якщо наприкінці тридцятих було вбито чимало євреїв − письменників і поетів, які писали українською мовою, то після війни зникли, практично, читачі-євреї цією мовою…
Вважається, що після війни з євреїв, поетів і письменників, які створювали свої твори українською мовою (багато хто з них загинув на фронті, в гетто і концтаборах), залишився один Наум Тихий (Штілерман).
− Сьогодні в Ізраїлі, в Україні є письменники і поети − євреї, які пишуть українською мовою?
− У Бат-Ямі жив і помер Олександр Деко. Він видавав українською мовою літературний журнал “Соборність”.
У Нетанії живе Анна Хромченко. Вона пише вірші українською мовою. Перекладає вірші івритських поетів українською. Вона − одна з авторів Антології українських поетів, які живуть за кордоном.
Даніель Клугер. Деякі свої балади він написав українською мовою. До речі, вони були опубліковані в журналі “Соборність”.
Артем Паперний із Дімони, перекладач. Він переклав на іврит “Заповіт” Тараса Шевченка.
Григорій Фалькович. Живе в Києві. Поет, пише вірші для дітей і дорослих, перекладач.
− А Іван Потьомкін? Він живе в Ізраїлі і пише українською. Потьомкін згадується у вашій дисертації?
− Ні. Як я вже говорив, моя дисертація про євреїв, письменників, поетів, які писали і пишуть українською мовою. Потьомкін − українець.
− Хто з цих поетів, письменників вам найбільш близький? Чия творчість більше за інших приваблює, вражає вас?
− Мойсей Фішбейн! На мій погляд він геніальний поет. Його словниковий запас неосяжний, унікальний! Звідки, де він знаходить такі слова? Для мене це диво! Перекладати його неймовірно важко. Це на якомусь світовому, наднаціональному рівні. На жаль, можливо через це, Мойсей Фішбейн майже невідомий в Ізраїлі.
− Я мав честь бути з ним знайомий. Чув і читав думку деяких громадських діячів і літературознавців, що Мойсей Фішбейн заслуговував як на Нобелівську премію з літератури, так і на Нобелівську премію миру.
− Згоден.
− У своїй дисертації ви приділяєте багато місця творам євреїв, письменників і поетів, які писали про Катастрофу українською мовою. Чи відрізняються ці твори від творів, написаних українцями на цю ж тему?
− Відрізняються…
− Чим? Як?
− Ставлення до теми в них ближче. Більш кровне… Але вся проблема була в тому, що вони, зокрема Первомайський, не могли про це писати відкрито, на весь голос. Я вже говорив, що їм доводилося займатися словесною еквілібристикою.
І якщо такі твори й “проскакували”, то вони швидко зникали. Наприклад, Сава Голованівський 1946 року написав про Катастрофу вірш “Авраам”. Я вже багато років шукаю цей вірш у різних збірках Голованівського − немає такого вірша, зник.
− А чи були письменники й поети − євреї-антисеміти?
− Були. Наприклад, єврей, який охрестився, редактор першого академічного видання Шевченка…
− за прізвищем…
− а його прізвище я і згадувати не хочу. Для мене єврей, який охрестився, − не єврей.
− Ви збираєтеся на основі цієї дисертації зробити книгу?
− Так. Через рік. Якщо, звісно, знайду для цього гроші.
− Якою мовою?
− Івритом, звісно.
− Добре б і українською…
− Це питання часу, сил для перекладу і, зрозуміло, грошей…
− Чи зацікавила ваша, прямо скажемо, незвична дисертація, українське посольство й український Культурний центр в Ізраїлі?
− Я сподіваюся, що кому-небудь у посольстві моя робота буде цікава. Що ж стосується українського Культурного центру… На жаль, навряд чи. У мене є негативний досвід спілкування з цією установою…
ВИЙШЛО У СВІТ
Друге видання книжки В.Ханеліса “Ну, Альцгеймер, постривай! Зауваження з життя: смішні історії, байки, жарти”.
Вартість книги 49 шек. У ціну входить пересилання.
Для замовлення звертатися: V. Hanelis, 11 Livorno str., apt. 31, Bat-Yam, Israel – 5964433, tel./fax +972-3-551-39-65, e-mail – [email protected]
© ІСРАГЕО
