Нехама означає розрада
Концерт у київському Хеседі
Віта ШТІВЕЛЬМАН
Все починалося з Чернівців — міста, де я народилася. Коли саме? Давно. У жовтні у мене була півкругла дата, і відзначити її я вирішила гастролями проекту, присвяченого ідиш-культурі. Приїхала з-за океану в Україну, в краї мого дитинства.
Шлях між цими двома точками був довгий: я виросла в Казані, жила в Ізраїлі, а потім переїхала до Канади, в Торонто, де живу вже чверть століття. Тут створила міжнародний клуб EtCetera — об’єднання фізиків і ліриків, яке за ці роки ініціювало безліч творчих проектів. Наш найдовший і найвідоміший — щорічний фестиваль OT AZOY («Ось так!» на ідиші). На його сцені звучать найрізноманітніші мови — від китайської до хінді, і ми прагнемо показати, що єврейська культура живе в діалозі з навколишнім світом.
Останні роки виявилися особливо важливими:
• 2023, Торонто — збір фестивалю був переданий українським музикантам-біженцям.
• 2024, США — гастролі від Каліфорнії до Нью-Йорка; зібрані кошти спрямовані в «Маген Давид Адом».
• 2025, травень, Ізраїль — частина програми була присвячена Нехамі Ліфшицайті та ідиш-культурі.
Ім’я цієї дивовижної співачки, на жаль, сьогодні знають далеко не всі — навіть серед музикантів і людей, які цікавляться єврейською спадщиною. А для мене її голос був справжньою ниточкою, що вела до культури предків. У дитинстві я не любила ідиш: бабусі й дідусі намагалися вчити мене маме-лошн, але він здавався «мовою минулого». Я із задоволенням вчила іврит, а ідиш — ні в якому разі. І все ж була платівка Нехами, від якої я тремтіла. У її виконанні я ніби розуміла все — навіть без слів.
Нехама була однією з перших, хто підтримав початок нашого фестивалю в 2014 році. Вона вже була в похилому віці, але душею залишалася неймовірно молодою.
В травні у мене були гастролі цього проекту в Ізраїлі, і в них брала участь дочка Нехами, Роза. Успіх ізраїльських вистав і став відправною точкою для ідеї привезти програму до України.
Тепер я знову в Торонто, трохи оговталася і перебираю в пам’яті все пережите: теплі слова, зустрічі, фотографії, безліч талановитих і щиро зацікавлених людей.
Всі вистави в Україні відбулися за планом — і все було просто чудово. Особливо вражає, як люди продовжують жити, творити, радіти — незважаючи на воєнний стан. Це відчуття внутрішньої стійкості надавало моїй поїздці особливого сенсу.
Гастролі стартували 29 вересня в Чернівцях, на конференції «Ткума» («Відродження»), присвяченій вивченню Голокосту та питанням толерантності. Я виступала там на запрошення Ігоря Щупака та Ірини Пескарьової.
5 жовтня — Львів, концерт у Почесному консульстві Ізраїлю разом з ансамблем Shtrudel-Band.
9 жовтня — Київ, організація «Хесед». Ми виступали разом із режисером, актором і поетом Ігорем Шубом. Теплий прийом і чудову організацію забезпечила Ірина Сидоровська.
12 жовтня — знову Київ, музей Шолом-Алейхема під керівництвом Ірини Климової. Це був колективний творчий вечір з поетами та бардами: Анатолієм Потаповим, Володимиром Семеновим, Денисом Голубицьким, Іриною Рипкою. Величезну роль відіграв київський клуб «Екслибрис» Лідії Потапової, з яким я познайомилася завдяки Exlibris New Jersey і його натхненниці Зої Польовій.
У всіх виставах звучали нові вірші та переклади українською мовою — поетичний відгук авторів на тему програми. Їхні творці — Григорій Фалькович та Ігор Шуб.
Після України гастролі продовжилися в Німеччині:
у Баден-Бадені я виступала разом із письменником Олександром Володарським і піаністом Майком Кауфман-Портніковим, а у Фрайбурзі — з Майком і ансамблем Shtrudel-Band.
У всіх цих зустрічах було те, що я особливо люблю: актори, організатори, глядачі — люди найрізноманітніших народів, об’єднані спільним бажанням зберегти живу пам’ять і людську участь.
Думаю про друзів в Україні — про тих, з ким пощастило творчо співпрацювати, і про тих, з ким просто встигла подружитися. Мені пощастило: я не потрапила під жодний обстріл. Бували ночі без сну через сирени, іноді доводилося сидіти без електрики, але для мене все обійшлося. А мої нові друзі живуть у цій реальності щодня.
Я щаслива, що ці гастролі відбулися — і що в ці дні ми були разом.
Коли мене запитують, чому я хотіла привезти перформанс саме зараз, я відповідаю просто: тому що саме у важкі часи культура потрібна найбільше. Вона не скасовує біль, але дає силу його витримати.
