Борщ, у якому заварили американський шоу-бізнес
Чимало знаменитих артистів починали свої кар’єри як розважальники на єврейських курортах
Лев ЛАЗЕБНИК
Як відомо, у липні 2022 року український борщ було занесено до списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО. Що стало приводом для нашої законної гордості. Хотілося б додати сюди один набагато менш відомий, але не менш приємний нюанс: свого часу популярну курортну область із готелями в штаті Нью-Йорк називали “Борщовий пояс” (The Borscht Belt). Щоправда, там справа була не в українцях, а в євреях, але євреях – вихідцях з України, які зберегли історичну любов до борщу. Готелі “Борщового поясу” згодом вплинули на моделювання курортів Маямі-Біч і, пізніше, Лас-Вегаса, а його сценічні підмостки іноді називають “батьківщиною” американського шоу-бізнесу.
Єврейські Альпи штату Нью-Йорк
“Борщовий пояс” виник наприкінці ХІХ століття, у період, коли до США зі Східної Європи іммігрували понад 2 мільйони євреїв. Більшість із них оселилися в Нью-Йорку, де 1920 року проживали 1,6 млн. американців Моїсеєвого закону.
Логічно, що жителям Нью-Йорка була потрібна місцевість для рекреації. Згадаймо, з якої фрази починається роман нобелівського лауреата Сола Беллоу “Жертва”: “Буває, що в Нью-Йорку вечорами пече, як у Бангкоку”. Можливість відпочити від цієї спеки нью-йоркські євреї знайшли на півночі від міста, в районі гір Кетскілл, в округах Салліван, Оріндж, Алстер. У 1883 році сім’я угорських євреїв Флейшман купила ділянку землі площею 60 акрів у селі Гріффінс-Корнерс і побудувала там кілька багатих будинків. Інші євреї купували в тій місцевості дешевші пансіонати, і незабаром довколишні міста Хантер і Таннерсвілл стали єврейськими курортами.
Коли завдяки мережі залізниць, що розвивалася, жителі Нью-Йорка стали відпочивати в окрузі Салліван, значимість пансіонатів і готелів підвищилася, і вони стали процвітати. З’явилися й такі аспекти єврейської курортної індустрії, як колонії бунгало, літні табори та кухалейни (пансіонати із самообслуговуванням). Бунгало зазвичай містили кухню (вона ж вітальня і їдальня), одну спальню і засклену веранду. Кухалейни (від ідиш “готувати самостійно”) із задоволенням відвідували нью-йоркські євреї із середнього класу і пролетаріату.
Згодом у гір Кетскілл з’явилася назва “Єврейські Альпи” (Jewish Alps). А графство Салліван жартівники стали називати “Соломон Каунті”. У 1920-ті роки цю місцевість з її курортною інфраструктурою стали називати “Борщовим поясом”, тому що практично у всіх закладах громадського харчування подавали борщ – одну з улюблених страв вихідців з України та Польщі, які становили левову частку нью-йоркських євреїв. Є версія, що цю назву придумав редактор журналу Variety Абель Грін. Одні вважали, що це образа, інші – що комплімент, але в будь-якому разі назва прижилася і залишилася в історії.
Крім кліматичного чинника, причиною розквіту “Борщового поясу” став антисемітизм: чимало американських готелів і курортів не приймали в себе євреїв, навіть вказували у своїх оголошеннях: “Ні євреям і сухотним”. До політкоректності було далеко, та й виникла вона не на порожньому місці.
В принципі, проводити відпочинок у середовищі одноплемінників було природнім прагненням. У закладах “Борщового поясу” приділяли велику увагу темі їжі: забезпечували кошерну кухню і доступність недорогої їжі в необмежених кількостях. Це було важливо для іммігрантів, які надовго зберегли спогади про постійний голод.
Іншою важливою і специфічно єврейською темою було сватання. У “Борщовому поясі” багато готелів наймали на сезон молодих студентів чоловічої статі, щоб приваблювати самотніх дівчат того ж віку. В одній книзі про ту епоху йдеться, що Кетскіллські гори “стали одним великим шлюбним посередником”.
Ще одним важливим моментом була культурна програма. Відпочивальникам пропонувався широкий спектр розваг: від танців і кіно до вистав різних жанрів за участю хороших артистів. Про це буде окрема розмова.
У роки розквіту кількість готелів, пансіонатів, колоній бунгало та інших закладів “Борщового поясу” сягала п’яти сотень. Але вже в середині ХХ століття багато хто з них став прогорати й закриватися. Зниження антисемітизму і розвиток курортних систем Флориди, Каліфорнії, Лас-Вегаса надали заможним нью-йоркським євреям багатий вибір, а євреї небагаті не могли підтримувати бізнес Кетскілла на звичному рівні. Останні готелі колишнього “Борщового поясу” закрилися в 1990-х роках.
Борщова сцена – кузня творчих кадрів
Курортні місця завжди традиційно приваблювали артистів: публіку, що відпочиває, треба розважати. “Борщовий пояс” не був винятком. У першій половині XX століття цей район став відомим місцем виступу артистів найрізноманітніших жанрів: тут виступали комедіанти, жонглери, дресирувальники, ілюзіоністи, гіпнотизери, акробати, музиканти та водевільні актори. Відпочивальникам, крім кіно і танців, спершу пропонували шоу і музичні комедії, а потім перейшли на великі трьохактні програми.
Паралельно з появою назви “Борщовий пояс” з’явився і термін “Борщова сцена” (Borscht Circuit). Необхідність розважати гостей призвела до появи “громадських директорів” (Social Director), які мали бути фахівцями в різних професіях: продюсерами, акторами, режисерами, письменниками, виконавцями пісень і танців, ведучими, коміками, сценічними дизайнерами, сценаристами, іноді й офіціантами, а після шоу ще й спілкувалися з гостями.
На початку кар’єри більшість таких “директорів” працювала за їжу та нічліг. Згодом театральні профспілки, такі як “Американська федерація музикантів” і “Американська гільдія артистів естради”, зажадали дотримання певних правил під час найму артистів для літніх курортів.
Багато хто з артистів “Борщової сцени” поміняли свої імена на більш американські і прославилися під ними на весь світ. Так Мелвін Камінський став знаменитий як Мел Брукс, а його однофамілець Давид Камінський – як Денні Кей. Леонард Шнайдер увійшов в історію як Ленні Брюс, а Джозеф Левіч як Джеррі Льюїс. Мендель Берлінгер відомий як Мілтон Берл, він знайомий глядачам старшого покоління за фільмом “Серенада Сонячної долини”. А Стюарт Кенігсберг відомий усьому світу як Вуді Аллен.
Утім, такий сюжет не є унікальним: єврейські майстри мистецтв змінювали свої імена та прізвища в багатьох країнах. У наших радянських краях досить згадати хоча б Лазаря Вайсбейна, який став Леонідом Утьосовим, Менахема Неймана – Марком Бернесом або Залмана Храпіновича – Зіновієм Гердтом.
Але деякі артисти Єврейських Альп зберегли свої автентичні єврейські імена. Серед найпрославленіших – Міккі Кац, Пейсах Бурштейн, Сем Левенсон, Мирон Коен та інші.
Найкраще уявлення про заклади “Борщового поясу” дає популярний у нас в епоху відео кінофільм “Брудні танці” (1987) з покійним Патріком Суейзі в головній ролі. Там дія відбувається влітку 1963 року в Кетскіллських горах, у локації Kellerman’s Mountain Resort, а в центрі подій – єврейська сім’я Гаусман. Місце конкретно навіяне знаменитим Grossinger’s Resort Hotel, де багато літніх сезонів провела сценаристка фільму Елінор Бергштейн. Її власна історія, єврейської дівчинки, що стала курортною королевою мамбо, модного тоді “брудного” танцю, лягла в основу картини. Головну роль Бебі Гаусман блискуче зіграла Дженніфер Грей – донька славнозвісного Джоела Грея (Йоель Кац) та онука коміка Міккі (Меїра) Каца, який чимало років був зіркою “Борщової сцени”. Джоел Грей, який минулого року відсвяткував 90-річчя, знайомий нам за роллю конферансьє у фільмі “Кабаре”, за яку він удостоївся Оскара.
Ще одна яскрава культурна референція “Борщового поясу” дана в популярному телесеріалі “Дивовижна місіс Мейзел”, про єврейську дівчину Міріам “Мідж” Майзель, нью-йоркську домогосподарку, яка стала зіркою стендап-камеді. Одним із персонажів серіалу є Ленні Брюс, а 12-та серія називається “Ми їдемо на Кетскілл!” і її дія відбувається на єврейському курорті.
Звичайно ж, називати “Борщову сцену” батьківщиною американського шоу-бізнесу – це перебільшення. Але масштаб імен зірок, чий шлях почався на сценах єврейських курортів, свідчить про те, що це була велика і важлива школа. А нам, українським євреям, у цій історії безсумнівно приємний як етнічний, так і гастрономічний фактор.
