Інеса Носенко: Війна стала справжнім індикатором нашої стійкості та спроможності
17 червня на посаду директора Запорізького благодійного фонду “Хесед Міхаель” заступила Інеса Носенко, яка з 2000 року очолює Запорізький єврейський общинний центр “Мазаль Тов”. Примітно, що ходити на нову роботу Інеса Ісааківна буде в той самий дім – запорізький “Єврейський дім” на вулиці Перемоги, центр імені Макса Гранта, де багато років дружно сусідять дві найважливіші єврейські організації Запоріжжя.
ЄО привітав Інесу з новим призначенням і поговорив про сьогодення, минуле і майбутнє.
Бесіду вів Йосип ТУРОВСЬКИЙ
– Як сталося, що вам, багаторічному успішному директору єврейського общинного центру, запропонували одночасно очолити і хесед? Наскільки така пропозиція Джойнта стала для вас несподіванкою і викликом?
– Так, така пропозиція стала для мене несподіванкою, бо я завжди вважала, що хесед – це ідеальний налагоджений механізм, який працює як годинник. А я або за складом характеру, або за типом темпераменту – експериментатор, творець, “вічний шукач нового”. Але, мабуть, у Джойнті вирішили ризикнути…
– ЄОЦ “Мазаль Тов” – ваше дітище. Як позначиться ваша робота в хеседі на подальшій діяльності центру? Чи не постраждає центр через те, що вам неминуче доведеться приділяти час і енергію хеседу?
– Коли 25 років тому ми створювали наш “Мазаль” або, як ми його називаємо, нашу “Общинку”, вже тоді було зрозуміло, що це не буде просто організація і просто співробітники. Уже тоді всі ідеї, фантазії та плани будувалися навколо взаємовідносин у сім’ї: між дітьми та батьками, різними поколіннями, навколо сімейних цінностей. Навіть стосунки між БФ “Хесед Міхаель” і БО БФ “ЄОЦ Мазаль Тов” були більше схожі на сім’ю. А директор БФ “Хесед Міхаель” Анатолій Швельд гордо називав хесед старшим братом “Общинки”…
Тож, сьогодні, коли Олена Проскурня, теперішня директорка Хеседа, вводить мене в курс справи, я постійно ловлю себе на думці, що знайомлюся з родиною, що навколо рідні люди. А якщо так, тоді моє дітище “ЄОЦ Мазаль Тов” так само чудово розвиватиметься разом зі своїм “старшим братом” на ім’я “Хесед Міхаель”.
А ще я точно знаю, що обидві організації розвивають життя єврейської громади; зберігають історію і традиції єврейського народу; виконують основні заповіді: Тіккун Олам (виправлення світу), Мідор ле Дор (від покоління до покоління); щотижня зустрічають Наречену Суботу і радіють усім святам і особливим датам єврейського календаря.
З цього я роблю висновок, що обидві організації просто стануть ще ближчими, а їхній досвід і ресурси створять справжню синергію і приведуть до перспективи розвитку нових можливостей.
– Розкажіть, будь ласка, про роботу ЄОЦ “Мазаль Тов” у попередні роки і під час війни. Що змінилося, і які сьогодні плани і завдання?
– “ЄОЦ Мазаль Тов” – це велика сім’я, яка об’єднує сотні людей, готових разом із нами мріяти, реалізовувати свої мрії, виконувати заповідь “тіккун олам”.
Ми організували і багато років розвиваємо дитячі, підліткові, молодіжні, сімейні, освітні, творчі, креативні та багато інших клубів, програм, проєктів.
Понад двадцять років тому ми створили чудовий волонтерський центр “Твори Добро, Україно”, який увійшов до мережі “Volunteer Community”. Сьогодні в ТДУ діють десять напрямів (допомога дітям, людям похилого віку, людям з інвалідністю, тваринам, інклюзивний театр, творчий, креативний, рекрутинговий, освітній, міжрегіональний) та соціальне підприємство – крамниця “Даруй Добро!”
На базі центру створено проєктну лабораторію, де креативні люди будь-якого віку та здібностей можуть пройти з нами шлях від мрійника до творця та реалізатора своєї ідеї. Одна з таких креативних ідей перетворилася на самостійний проєкт – Історико-туристичний інклюзивний полікультурний інклюзивний комплекс “Етносело”, що діє, як соціальне підприємство.
Дуже важливу роль у житті ЄОЦ відіграють програми надання адресної благодійної допомоги людям, які опинилися в кризі. Ми прагнемо не лише нагодувати, одягнути чи підтримати медикаментами, гігієнічними наборами або іншими речами, а й складаємо план виходу з кризи, разом шукаємо можливості покращити ситуацію.
Війна стала справжнім індикатором нашої стійкості та спроможності. Уже в перші дні ми стали гуманітарним штабом і відкрили гарячу лінію, на яку приймали звернення по допомогу. Від початку повномасштабного вторгнення ми змогли задовольнити понад 127 000 прохань про допомогу. До нас звертаються люди, постраждалі внаслідок війни, які потребують продуктів харчування, води, гігієни, медичної підтримки, супроводу волонтерів, відновлення зруйнованого житла. Наше “Етносело” перетворилося на шелтер (притулок), у якому знаходили порятунок транзитні тимчасово переміщені особи, і ті, хто рятувався від обстрілів Запоріжжя. Пішов другий рік, як на базі ЄОЦ за підтримки Джойнта розпочав роботу психологічний центр по роботі з постраждалими.
А ще ми пишаємося, що незважаючи на виклики війни, ми змогли зберегти всі довоєнні програми центру і навіть розвиваємо нові.
Війна показала, що ми не самотні в нашій роботі і біді, що у нас є партнери, донори, друзі. Завдяки фінансовій, матеріальній, технічній, освітній підтримці наших благодійників ми можемо продовжувати роботу і будувати плани.
Наше головне завдання – зберегти людей і всі діючі проєкти. Наш план – розвивати проєктну лабораторію та продовжувати фандрейзингову діяльність.
– Як центр і хесед взаємодіють з іншими єврейськими організаціями Запоріжжя – із синагогою, єврейськими школами, іншими структурами?
– Коли ми говоримо про єврейську громаду Запоріжжя, то слово “організації” я чую по-своєму. Для мене це різні відповідальності членів однієї родини. Так, у сім’ї хтось бере на себе відповідальність за навчання й освіту, хтось за дозвілля, за душевне й за духовне збагачення… А в результаті всі отримуємо чудові можливості для дітей та їхніх батьків – навчатися у двох чудових єврейських школах; для людей “золотого віку” – отримувати повноцінну адресну допомогу, супровід і підтримку; для підлітків, молоді, волонтерів, творчих людей, креативщиків, людей різного віку й можливостей – фантазувати, мріяти, творити, ризикувати, реалізовувати… Шукати й знаходити себе, пробувати… І, звісно, у всіх членів громади-сім’ї є свій бейт кнесет – синагога! І свій учитель – рабин. І тоді це не просто формальна взаємодія з іншими організаціями та структурами, а повноцінне реальне життя, коли кожен може розвиватися і самореалізовуватися.
– Відомо, що ви ведете низку проєктів у Запоріжжі та в регіоні паралельно з роботою в єврейському світі. Розкажіть про це детальніше.
– Зовсім нещодавно я з подивом виявила, що майже сорок років займаюся громадською роботою, створюю і розвиваю громадські та благодійні організації і з упевненістю можу сказати, що стійка громадська організація не може працювати без взаємодії з партнерами та однодумцями. Дуже важливо розвивати співпрацю, реалізовувати спільні проєкти, як з іншими громадськими організаціями, так і представниками влади, ЗМІ. У нашому Запорізькому регіоні це робити легко, оскільки громадське життя у нас насичене і бурхливе. Мені пощастило реалізовувати міжнаціональні програми разом із членами Асоціації національних меншин полікультурного Запорізького регіону. Створювати та реалізовувати в краї творчі проєкти разом із Платформою Спільних Дій. Рятувати людей, які постраждали внаслідок повномасштабного вторгнення разом із гуманітарними кластерами та гуманітарними штабами і хабами, що діють у Запорізькій області. Диверсифікувати економіку, шляхом розвитку сільського туризму в регіоні та Україні разом зі Спілкою Сприяння Сільському Зеленому Туризму України. Робити наш регіон доступним, безбар’єрним та інклюзивним разом із Комітетом доступності та партнерами й ентузіастами, волонтерами, людьми з інвалідністю та їхніми організаціями. А нещодавно група громадських організацій об’єдналася в Раду Відновлення і всі разом ми взяли на себе відповідальність за відновлення і подальший розвиток нашого рідного краю. Коротше, завдань і проєктів – море. Головне не базікати і не мудрувати, а робити.
– Яким був ваш шлях у єврейську активність? Хотілося б детальніше дізнатися про вашу родину, вашу біографію.
– У єврейську активність я прийшла з благодійної активності. Борис Львович Естеркін, голова єврейської громади Запоріжжя, запропонував мені реалізувати з ним один благодійний проєкт, і це було наше знайомство майже тридцять років тому…
Взагалі-то я виросла у звичайній радянській єврейській родині. Довгий час я була впевнена, що всі діти їдять гоменташн і мацу, радіють нахесу і точно знають, хто такий шлімазл. Ну якщо я, Інеса Рогачевська (це моє дівоче прізвище), мої батьки, моя бабуся знають, значить, це зрозуміло всім. Приблизно років у сім я дізналася, що я – “жидівка”, і зі мною дружити не можна і дуже погано… Так сказала мама сусідської дівчинки, яка мріяла стати частиною моєї веселої, відкритої для друзів, галасливої сім’ї. А ще, що “євреї й так розумні, без дисертації можуть прожити”. Так вважав дядько, який не дав татові захистити дисертацію. Тоді ж я дізналася, що для нормального життя потрібно змінити по батькові, щоб ніхто не помітив єврейського походження і не створив дівчинці проблеми. І тоді ж я зрозуміла, що мої батьки цього робити не будуть, тому що мої дідусі й бабусі були Хаями, Кларами, Зориками, Ананіями, жили, працювали, захищали батьківщину… і зберігали свої імена, які їм давали під час народження їхні батьки. Чесно кажучи, ні з ім’ям, ні з по батькові я не зазнавала у своєму житті труднощів і не пошкодувала жодного разу, що мої батьки не стали переписувати історію сім’ї.
З дитинства і моєї сім’ї я винесла і зберігаю дуже важливі для мене речі. Що сім’я, батьки, бабусі/дідусі, сестри/брати, діти – це головні цінності. Цю цінність я змогла принести і в життя “общинки” від найпершого дня і дякую співробітникам і партнерам за те, що прийняли це. Коли я прийшла в громаду, то не думала, що чверть століття дорослішатиму, набиратимусь досвіду і знань разом із сотнями людей, які приходили в наші клуби на наші програми. Що наші тінейджери та молодь дорослішатимуть і творитимуть дива та добро в різних куточках планети, але залишатимуться частиною нашої душі. Що в нас з’явиться чудова громада-побратим у далекій і близькій Америці, у місті Річмонді. Що JDC, WJR, JHF, JCC Global і безліч інших донорів, меценатів, благодійників, грантодавців не просто повірять у нас, а стануть справжніми довгостроковими партнерами. Разом із ними ми вивчаємо, зберігаємо, творимо, робимо життя нашої громади повноцінним і різноманітним.
Для мене шлях – це щось, що не закінчується, а щоразу відкриває нові повороти, можливості, горизонти. Отже, наше завдання зробити його насиченим і надихаючим.
