Льова з Токмака – володар культових проєктів
Єврей з України володів правами на “Маппет Шоу” і пісні “Бітлз”
Лев ЛАЗЕБНИК
У фокусі нашої уваги – ще один славний персонаж із рубрики “Зроблено в Україні”, на жаль, абсолютно невідомий на історичній батьківщині.
Маленьке місто Токмак, розташоване за 80 км від Запоріжжя, з березня 2022 року перебуває під російською окупацією. Після нашої перемоги у визволеному Токмаку, можливо, якусь із вулиць перейменують на вулицю Льва Виноградського. А коли люди запитуватимуть, хто це, нехай наша стаття буде їм на допомогу.
У шоу-бізнесі найважливіші ролі відіграють не ті, хто перебуває безпосередньо на сцені чи екрані. Головні питання вирішують ті, що вкладають кошти, володіють правами і приймають менеджерські рішення. Нехай широкому загалу їхні імена відомі значно менше, ніж імена популярних артистів, але їхній вплив і значення від цього не стають слабшими.
До таких людей належить сер Лью Грейд, британський імпресаріо та медіа-магнат, з яким пов’язана ціла низка визначних проектів світового шоу-бізнесу. І хоча він став лицарем і бароном, це не скасовує того факту, що народився він в Україні, а рідною мовою його був ідиш.
Пішов і потанцював
Майбутній лорд Лью Грейд народився 1906 року в Токмаку, тоді – містечку Бердянського повіту Таврійської губернії. Він був первістком у сім’ї Ісаака Виноградського і Голди Айзенштадт. 1912 року, рятуючись від погромів, Виноградські, у яких було вже двоє синів (1909 року народився Борух), поїхали через Одесу спершу до Берліна, а звідти до лондонського Іст-Енду.
Британські видання повідомляють, що подружжя Виноградських працювало в текстильній промисловості. Тут згадується Лазар Лагін з його “Островом розчарування”, де американський журналіст стверджує, що замість “мій дідусь був бляхарем” треба казати “мій дід був пов’язаний із покрівельною промисловістю”. Ісаак Виноградський продавав електроприлади для прасування білизни, а потім завів крамницю з продажу одягу. Сини Виноградських відвідували місцеву школу на вулиці Рошель, де 90% учнів розмовляли ідишем. Феноменальна пам’ять Лева дала йому змогу легко і швидко освоїти англійську мову. А ще він мав виняткові математичні здібності й неодноразово домагався права на отримання спеціальної стипендії, яку йому, однак, жодного разу не дали, оскільки Виноградські не були англійськими громадянами. До речі, Ісаак так і помер без британського паспорта (1935 року).
Зі школи Лев пішов у 14 років на фірму до батька, який торгував одягом. Однак торгівля ганчірками йому скоро набридла, і він всерйоз зайнявся танцями. У 1926 році Лев, який змінив довге прізвище Виноградський на коротке Град (Grad), а ім’я Лев на Лью, виграв у чемпіонаті світу з чарльстону, що відбувся в королівському Альберт-Холлі, й отримав контракт на танці в кабаре із щотижневою оплатою в 50 фунтів стерлінгів, що було вельми пристойною сумою на той час. Протягом кількох наступних років Лью Град продовжував кар’єру танцівника – причому не тільки в Лондоні, а й у Парижі. Саме в Парижі Лью з Града став Грейдом: після того, як газета “Парі Міді”, описуючи його виступ, написала прізвище танцівника французькою манерою з літерою “е” на кінці – не Crad, а Grade. Заняття танцями Лью припинив після того, як травмував коліно. Однак і в шістдесят років, перебуваючи в серйозній компанії, він міг застрибнути на стіл і потішити присутніх запальним чарльстоном. Не випускаючи при цьому з руки гаванську сигару, з якими він ніколи не розлучався.
Акула шоу-бізнесу
Зав’язавши з танцями, Лью Грейд 1934 року разом зі своїм другом Джо Коллінзом (батьком знаменитої акторки Джоан Коллінз) зосередився на кар’єрі агента з талантів (talent agent). Одними з їхніх перших клієнтів стали віртуоз губної гармошки Ларрі Адлер (єврей) і французькі легенди джазу – гітарист Джанго Ренар і скрипаль Стефан Грапеллі.
З початком Другої світової війни Лью два роки прослужив в армії, займаючись в основному організацією шоу для військовослужбовців. Після демобілізації в 1942 році (через давню танцювальну травму) він одружився з танцівницею Кетлін Муді, сильно засмутивши свою матір: наречена була неєврейкою. Голда навіть відмовилася прийти на весілля…
У 1943 році разом із молодшим братом Леслі Лью створив компанію Grade Organisation, яка стала провідною на британському ринку пошуку і просування талантів для театру, кіно та шоу-бізнесу. Компанія братів Грейд успішно пропрацювала до 1967 року, коли Лью продав її концерну EMI за 21 мільйон доларів.
На початку 50-х, оцінивши можливості телебачення, що зароджувалося, Лью Грейд вклав увесь свій капітал в акції нової компанії ITV і на два десятки років посів в англійському комерційному телебаченні чільне становище, запустивши спочатку кілька мильних опер (перша з них, “Перехрестя”, не сходила з екрана 24 роки), а потім і знамените “Маппет-шоу”, продане в 112 країн світу. За серіал “Ісус із Назарету” (1977) Лью Грейд як продюсер фільму удостоївся аудієнції Папи Римського Іоанна Павла Другого, який нагородив його орденом Святого Сильвестра із зіркою – найвищою нагородою, якою Ватикан може відзначити не католика.
Грейд успішно попрацював і в кінематографі: зокрема, його компанія ITC Entertainment взяла участь у створенні фільмів “На золотому озері” і “Вибір Софі”, відзначених номінаціями на “Оскар”.
Заслуги українського єврея були відзначені в Англії за найвищим розрядом: 1969 року його посвятили в лицарі, а 1976-го він став довічним пером і отримав титул лорда Елстрійського.
Ще 1978 року Лью Грейд у телевізійній програмі “60 хвилин” заявив, що не збирається на пенсію до 2000 року. Він трохи не дотягнув до наміченого терміну, померши в грудні 1998 року в Лондоні від серцевого нападу у віці 91 року. Його поховали на Ліберальному Єврейському кладовищі в лондонському районі Брент.
Господар пісень “Бітлз”
Окремий сюжет – про те, як Лью Грейд доклав руку до розпаду легендарного гурту “Бітлз”. Як писали у нас свого часу, “гурт розпався через фінансові протиріччя”. У чому там була справа, нам особливо не розповідали, та й ми в Союзі були далекі від капіталістичних ділових реалій.
А суть полягала в тому, що ще 1963 року для розповсюдження музики “Бітлз” (права на музику і тексти пісень, записи, ноти тощо) було створено компанію Nothern Songs Ltd. Її акціонерами були музичний видавець Дік Джеймс, менеджер “Бітлз” Брайан Епштейн і Джон Леннон з Полом Маккартні. При цьому самі музиканти мали досить туманне поняття про авторські права.
У березні 1969 року сер Лью Грейд, голова телевізійної компанії ATV (частина мережі ITV, створеної 1955 року), який володів на той момент трьома відсотками акцій Nothern Songs , придбав у двох інших акціонерів, Діка Джеймса і Чарльза Сільвера, ще 32 відсотки акцій компанії. Його частка склала 35% і перевищила 30-відсотковий пакет, яким володіли самі учасники “Бітлз”. Є припущення, що досвідчений бізнесмен Лью Грейд давно чекав слушної нагоди, щоб стати господарем спадщини “Бітлз” (за даними аудиторської компанії “Артур Янг”, 1968 року гурт заробив загалом 154 мільйони доларів).
Леннон і Маккартні найменше хотіли, щоб права на їхні пісні перейшли до Лью Грейда, і навіть пригрозили, що, якщо втрачатимуть гроші від своїх акцій, взагалі припинять писати пісні. Протягом п’яти місяців музиканти намагалися в судах відвоювати Nothern Songs, але в них нічого не вийшло. Джон Леннон у запалі сказав на адресу групи міноритарних акціонерів, які сумарно володіли 19-ма відсотками акцій Nothern Songs: “Я не хочу, щоб мене надували люди в піджаках, які сидять у Сіті на своїх товстих дупах”. Після цього ображені акціонери моментально перейшли на бік ATV і у вересні 1969-го продали їй свої акції, і “Бітлз” остаточно втратили контроль над своїми піснями. Нагадаємо, що 1985 року видавничий каталог ATV , основу якого складали пісні “Бітлз”, придбав Майкл Джексон.
Усі ці фінансові та юридичні колотнечі наклалися на конфлікти всередині гурту, який фактично розпався у вересні 1969-го, а формально припинив своє існування у квітні 1970-го. Але не будемо перебільшувати роль Лью Грейда в цій драматичній для мільйонів бітломанів усього світу історії.
Талановита мішпуха Виноградських
А тепер кілька слів про згадуваних у тексті братів Лью Грейда. Волею долі він пережив своїх молодших – Бернарда (Боруха) і Леслі (Лазаря), які також були успішними і впливовими діячами шоу-бізнесу.
Бернард Грейд (1909 – 1994) ще в юності змінив прізвище на Делфонт, коли слідом за Лью став танцюристом і не хотів, щоб його плутали з братом. У 1974 він як провідний британський театральний імпресаріо і продюсер був висвячений у лицарі й отримав титул барон Делфонт. Серед його досягнень – статус головного акціонера компанії EMI і посада її глави наприкінці 1970-х. Бернард виступив продюсером таких знаменитих кінофільмів, як “Вбивство у Східному експресі” і “Мисливець на оленів”.
Леслі Грейд (1916 – 1979) зосередився на кар’єрі агента з талантів (talent agent). У 1943 році він разом із Лью створив компанію Grade Organisation, про що було сказано вище. Як агент Леслі представляв у Великій Британії інтереси таких зірок, як американські коміки Боб Хоуп, Джек Бенні (Бенджамін Кубельський) і Денні Кей (Давид Камінський).
На відміну від своїх старших братів, Леслі народився вже в Англії і не був посвячений у лицарі. Можливо, то була прерогатива для народжених у Токмаку. Зате його син Майкл Грейд (р.н. 1943), який свого часу побував керівником телевізійних мереж Channel 4 і BBC, а також медіамережі ITV, удостоївся баронського титулу (барон Ярмут) і став членом Палати лордів. З травня 2022 року Майкл очолює Офком (Офіс комунікацій) – британський аналог нашої Нацради з телебачення і радіомовлення, державний регулятор.
Токмак у Лондон порожняк не жене.