Кравець, що скроїв легенду
Фредді ЗОРІН
Твердження про те, що зустрічають за одягом, якнайкраще характеризує той терен, на якому прославився герой нашої розповіді – дизайнер одягу, єврейський кравець Нуді Кон
На світ Нуді з’явився в Києві, і звали його тоді Нута Котляренко. Батько Нути і старшого його брата Юлія був шевцем, і нащадки допомагали йому тачати чоботи. Нута встиг ще попрацювати підмайстром у кравця (що потім йому дуже знадобилося). Часи були тривожні, для євреїв у Російській імперії – не в останню чергу. Глава сімейства, важким серцем (бо такі рішення даються нелегко), відправив синів до далекої Америки – шукати там своє єврейське щастя. Нуті на той час було всього-навсього 11 років. Як вони з Юлієм подолали таку далеку відстань – тема окремої розповіді, але добре те, що добре закінчується. Видаючи підлітку американські документи, чиновники прикордонної служби американізували його ім’я і прізвище, перетворивши відразу Нуту Котляренка на Нуді Кона.
Нове життя складалося в Нуді, як, утім, і в багатьох іммігрантів, непросто: він чистив взуття перехожим на вулицях, потім прислужував організаторам підпільних боксерських боїв і навіть, як стверджували, був пов’язаний із “Красунчиком” Флойдом, який прославився пограбуваннями банків. Але з небезпечного шляху, і, слава богу, вчасно звернув, вирішивши зайнятися справою набагато спокійнішою, яка гарантувала, нехай і скромний, але стабільний заробіток. Кон вирішив зайнятися пошиттям нижньої білизни для танцівниць. Але ті з них, кому він почав шити предмети одягу, могли платити кравцю лише копійки, навіть за добротну роботу, оскільки самі насилу зводили кінці з кінцями. До того ж, це починання Нуді припало на період Великої депресії, коли безліч бізнесів, зі зрозумілих причин, закривалися, а відкривати нову справу не ризикував майже ніхто. Словом, перспективи не було. Але не в самому шитті.
Кон перебрався до Каліфорнії, сподіваючись обшивати музикантів, чиї виступи збирали повні зали, і для Нуді це був би вже інший рівень кравецької справи, що відкривав широкий простір для польоту творчої фантазії та обіцяв високі заробітки. Але підібратися до знаменитостей і заразити їх, у хорошому сенсі слова, своїми ідеями, що стосуються сценічних образів, було, однак, вельми непросто. Керуючись мудрим висловом, який Нуді, напевно, доводилося чути, “усьому свій час”, він розпочав діяльність на новому місці, орієнтуючись на музикантів молодих, які ще тільки-но, як то кажуть, розкручувалися, переконуючи їх у тому, що яскраві й незвичні костюми, в яких вони поставатимуть перед публікою, забезпечать половину успіху. Прикметно: відкриваючи цей новий бізнес, Кон умовив кантрі-співака Текса Вільямса купити йому уживану (зазначимо це) швейну машинку, що вишиває тамбурним швом, в обмін на одяг, який Нуді обіцяв для нього пошити. Угода, на задоволення обох сторін, відбулася. І справа у кравця пішла.
Робота над кожним ексклюзивним виробом займала у нього не менше шести тижнів. Варто навести концертний виступ не настільки популярного на той час гурту “The Flying Burrito Brothers” Грема Парсонса і його команди, який згадувався в пресі, в далекому вже 1969 році. Визнання до цих виконавців прийшло лише 35 років потому, після того пам’ятного концерту, і Парсонса занесли до списку топ-100 найвидатніших виконавців усіх часів – за версією журналу “Rolling Stone”. А того вечора, про який ідеться, глядачів і слухачів захопив, а точніше – шокував одяг, у якому музиканти з’явилися на сцені. Бас-гітарист Кріс Етрідж красувався в білій “двійці”, розшитій жовтими і червоними трояндами, піджак гітариста Піта Клейноу “осідлав” птеродактиль, а вокаліст Кріс Гіллман хизувався в синьому костюмі з вишитими павичами в золотих променях.
Але головну увагу привертав сам Парсонс. Білосніжний піджак Грема прикрашали листя маріхуани і яскраво-червоні маки, рукави були усіяні різнокольоровими пігулками, на одворотах “прилаштувалися” не обтяжені одягом дівчата. У гармонії з його піджаком були і штани. І все це придумав для кантрі-групи ніхто інший, як Нуді Кон. І важко сказати, що саме більшою мірою подобалося присутнім – гарна, скажімо про неї так, музика чи екстравагантне вбрання виконавців. Втім, одне підкріплювалося іншим, доводячи правильність розрахунку дизайнера. Хоча, справедливості заради, зазначимо: кричуще вбрання музикантів – дикі забарвлення костюмів, здебільшого, ковбойських, прикраси з блискітками та стразами, величезні бляхи, яскрава вишивка – все це викликало позитивні емоції не у всіх. Але вже точно нікого не залишало байдужим.
Іншими словами, Кону вдалося сколихнути американську публіку, і його ім’я вже незабаром було на вустах у тисяч людей. Його слава зростала в міру зростання популярності таких кантрі-зірок, як Текс Вільямс, Спейд Кулі Вебб Пірс та інших, з якими Нуді налагодив співпрацю як дизайнер сценічного одягу. Для Хенка Вільямса, автора-виконавця, якого вважають “батьком” сучасної музики кантрі, Кон створив витончений білий ковбойський костюм з нотними знаками на рукавах.
На ловця, як відомо, і звір біжить. Замовниками єврейського американця з України ставали тепер уже зірки Голлівуду першої величини і місцеві мільйонери, які надавали перевагу класичному стилю одягу, а не химерності.
У 1955 році відставний полковник Том Паркер, з яким Нуді був близько знайомий, став менеджером Елвіса Преслі. Паркер не тільки чув про своєрідність творчості Кона, а й сам зміг переконатися в тому, як впливають на публіку костюми від Нуді. І Том прикинув, що Кон здатний додати Елвісу популярності – ясна річ, яким способом. Паркер привів Нуді до Преслі, і незабаром яскрава особистість Елвіса засяяла ще яскравіше. Знаменитий золотий костюм, у якому Преслі красувався на обкладинці альбому “50 000 000 шанувальників Елвіса не можуть помилятися”, вважається вершиною творчості Нуді Кона.
1962 року Кон і його дружина Боббі (Хелена Барбара Крюгер, дизайнерка одягу і бізнесвумен), благо доходи давали їм змогу це зробити, відкрили своє ательє в Північному Голлівуді, на розі бульвару Вікторі та Вайнленд-авеню, назвавши його “Nudie’s of Hollywood”, а через рік перенесли його в розкішну будівлю на бульварі Ланкершім.
Хто тільки не шив там дизайнерський одяг: Джон Леннон, Шер, Елтон Джон (він закарбував Нуді в одному зі своїх відеокліпів), Тоні Кертіс, навіть, хто б ви думали, – Рональд Рейган власною персоною. У костюмах від Нуді виступала і вся легендарна група “Бітлз”. Цікава історія сталася зі співаком Портером Вагонером, включеним згодом до Зали слави музики кантрі. Перший зшитий для нього костюм Нуді, в рекламних цілях, подарував Портеру, не взявши за свою роботу ні цента. Але вкладена в костюм ця праця дизайнера згодом окупилася фантастичними прибутками: 2006 року, розмовляючи з репортерами, Вагонер зізнався, що в його гардеробі налічується 52 костюми від Нуді Кона вартістю, ви тільки уявіть собі, від 11.000 до 18.000 доларів кожен.
Багато дизайнерських рішень Кона стали свого роду “візитними картками” власників зшитого ним для них одягу. Фантазія Нуді була напрочуд багатою: бахрома звисала з кожного шва, кількість стразів сягала кілограмів. А декоративні мотиви його вишивки неможливо перелічити: кактуси, койоти, ковбої, бики, коні, орли, дівиці, гітари, лассо і навіть літаючі тарілки… Відомо, що музикантів Генка Вільямса та Бака Оуенса, такою була їхня остання воля, поховали у костюмах, зшитих для них Коном.
Боббі, його дружина і діловий партнер (вона стала дружиною Кона 1934 року), підказувала часом своєму чоловікові дизайнерські ідеї. Ця дама була не зі скромного десятка. Одного разу, про що було достеменно відомо, вона постала перед чоловіком в одних лише ковбойських чоботях і капелюсі й запитала: “Нуді, де моє інше вбрання? І чи потрібне воно?”. Оголені жіночі фігури з’являлися на піджаках, які шив Нуді, але, звісно, далеко не на всіх. Він знав, хто з його клієнтів такий одяг наважиться носити.
Нуді Кон виступив також автором акторських костюмів для багатьох фільмів. Кравець був пристрасним шанувальником вестернів. Він, зокрема, пошив культовий костюм, у якому Роберт Редфорд знімався у фільмі 1979 року “Електричний вершник”.
Через багато років дизайнерські його роботи стали предметами колекцій, і найбільшу з них у Європі зібрав Модест Шопен, піонер бельгійської поп-музики і європейської музики в стилі кантрі. Завдяки своїй музичній обдарованості він пройшов шлях від простого робітника до одного з найбагатших людей у своїй країні. Багато років Модест був і клієнтом, і особистим другом Кона. Сам Кон любив ходити вулицями в костюмах власного виготовлення і дозволяв собі багато дивацтв.
За спогадами його онуки Джеймі Лі, розплачуючись за товари, її дід нерідко відраховував купюри з наліпкою свого обличчя, що закриває обличчя Джорджа Вашингтона.
“Коли вам набридне дивитися на мене, – говорив він, при цьому, – просто зніміть наклейку і пустіть гроші в хід”.
Але ніщо не вічне під місяцем. Якоїсь миті Нуді відчув, що пошиття костюмів набридло йому, та й творча фантазія виснажилася: важко вже було придумати щось нове. І він вирішив перекваліфікуватися… ні, звісно ж, не в кербуди. Кон знайшов собі нове заняття до душі: тюнінг автомобілів, що не втрачає актуальності і в наші дні.
Пояснимо: йдеться про практиковане технічне вдосконалення зовнішнього і (або) внутрішнього обладнання автомобіля, зокрема – деталей інтер’єру. При слові “тюнінг” серце завзятого автомобіліста починає битися частіше. Чимало водіїв небайдужі до мистецтва, що надає транспортному засобу, який зійшов з конвейєра, одному з десятків, а то й сотень тисяч “близнюків”, своє особливе “обличчя”. Вони переконані: автомобілі, як і люди, мають чимось відрізнятися один від одного. І що більше відмінностей, то краще. Ось куди спрямував дизайнер з гучним уже ім’ям свій іскрометний талант, що “скинув піджак”.
Нуді намірився “одягати” у свої костюми автомашини. Зрозуміло, кожну з них – у костюм неповторний. Причому і притаманне Кону божевілля фарб, і “фірмові” його ковбойські мотиви не залишилися в минулому, благополучно перекочувавши з однієї сфери людської діяльності в іншу. Бампер прикрашали роги буйвола, двері інкрустували срібними монетами, як дверні ручки використовували револьвери, на крилах встановлювали рушниці, салон оздоблювали яскравими кольоровими тканинами.
Для своїх експериментів Нуді зазвичай використовував розкішні білосніжні кабріолети “Pontiac Bonneville”. За 25 років він здійснив оформлення 18 авто, які отримали прізвисько “Нудімобілів”. 9 із них збереглися до нашого часу. Їх можна побачити в музеях і на організованих виставках. Кабріолет “Bonneville”, переобладнаний Коном для співака Вебба Пірса, виставлено в Залі слави та музеї музики кантрі в Нешвіллі у штаті Теннессі. Інший кабріолет – “Pontiac Grand Ville”, модифікований Нуді, зазнімкований у музичному кліпі Бака Оуенса і Дуайта Йоакама “Вулиці Бейкерсфілда”, створеного 1988 року.
Автомобіль “Cadillac El Dorado Nudi”, що належав Кону, тепер висить (так-так, постійно перебуває в підвішеному стані, в прямому сенсі цього слова) над баром у центрі Нешвілла. А якщо що, так він застрахований на 400 тисяч доларів. Два “Нудімобіля”, господарем яких став згаданий нами бельгієць Модест Шопен, демонструються в парку розваг, що діє неподалік від Брюсселя.
З життя Нуді Кон пішов 9 травня 1984 року, коли йому був 81 рік. Провести його в останню путь прийшло багато знаменитостей і давніх клієнтів дизайнера. Панегірик виголосила популярна акторка, співачка та авторка пісень Дейл Еванс. Фірмовий магазин “Nudie’s Rodeo Tailors” залишався відкритим ще десять років – справу, розпочату Нуді, продовжували його вдова Боббі та онука Джеймі.
Однак у 1994 році з комерційних причин це торговельне підприємство було закрито. Що ж стосується творінь Кона, то вони, як і раніше, високо котируються і на них встановлюються високі ціни, коли вони виставляються на продаж.
У грудні 2009 року сценічну сорочку від Нуді, що належала Рою Роджерсу, ковбою, актору і співакові, прикрашену синіми китицями і червоними музичними нотами, продали за 16 250 доларів на аукціоні “Christie’s”. Інша сорочка, яку одягав співак і композитор-пісняр Джонні Кеш як головний маршал Гранд-параду на честь двохсотріччя Америки, що проходив у Вашингтоні, та на кількох наступних виступах, пішла з аукціону за 25 000 доларів у 2010 році.
Образ Нуді Кона виведений у романі Дерека МакКормака “Селюк з привидами”, опублікованому 2003 року. Вплив стилю Кона складно було не помітити в колекціях Алессандро Мікеле для Gucci, а також Valentino, Fausto Puglisi і багатьох інших дизайнерів. Нуді й донині залишається красивою легендою, яку він сам і створив, одним із законодавців моди, який винайшов американський стиль кантрі. Але ось що цікаво: на ноги Кон до кінця життя надягав прості старі черевики, до того ж різні, що створювали різкий контраст із кричущими, яскравими його костюмами. Для чого ж він це робив? – запитаєте ви. Взуття, яке підібрав би на смітнику ну хіба що якийсь бомж, нагадувало Нуті Котляренку про батька, старого єврея-чоботаря, і своє бідне дитинство в іншому куточку світу. А також, у немислимому поєднанні з дорогим костюмом, це ілюструвало думку про те, що в суспільстві рівних можливостей той, хто був ніким, може стати всім. А потрібен для цього талант, помножений на невтомну працю, ну, і ще – посмішка Фортуни. Втім, точно помічено: щасливий той, хто твердо вірить у свою удачу.
