“Спеціаліст” з документів
Ілюстрація: IsraGeo.com
Петро ЛЮКІМСОН
В Парижі у віці 97 років помер найбільший з усіх відомих в історії спеців із підробки документів Адольфо Камінський. За своє довге життя він підробив сотні тисяч документів, допомагаючи одноплемінникам вижити за часів окупації Франції нацистами, потім виготовляв для них дозволи на в’їзд до підмандатної Палестини, паспорти й довідки для борців із франкістським режимом в Іспанії й французькими колоніалістами в Алжирі, для бійців Че Гевари та інших революціонерів у Латинській Америці… І все це цілком безкоштовно – винятково за ідею…
Адольфо Камінський з’явився на світ 1925 року в Буенос-Айресі, хоча теоретично мав народитися у Франції, куди його батьки емігрували з Росії незадовго до революції. Але 1924 року французи депортували всіх емігрантів, підозрюваних у співчутті комуністам, і до їхнього списку не без підстав потрапило подружжя Камінських. Щоправда, 1925-го за першої ж нагоди вони повернулися до Франції, де батько Адольфо зайнявся тим самим, чим займався всюди, куди його закидала доля, – шив і перелицьовував одяг.
Адольфо, коли трохи підріс, пішов працювати в майстерню з фарбування одягу, де, за його словами, відкрив для себе чарівний світ фарб і його можливості. Він так захопився мистецтвом виведення плям і перефарбовування, що купив на блошиному ринку довідник з хімії й поступово опанував найсучасніші на той момент технології з обробки тканини, паперу та інших матеріалів. Справа дійшла до того, що він створив удома любительську хімічну лабораторію, а потім став працювати помічником інженера-хіміка на молочній фермі.
1940 року, після окупації Франції нацистами, мати Адольфо загинула, випавши на ходу з поїзда, на якому їхала до Парижа, щоб попередити брата про те, що його розшукують нацисти.
У 17 років Адольфо вступив до лав руху Опору, і спочатку йому доручили спостерігати за німецькими поїздами, що перевозили будматеріали для зведення Атлантичного валу.
У жовтні 1943-го Камінських депортували до пересильного табору Дрансі в передмісті Парижа, де десятки тисяч євреїв чекали відправки в Аушвіц. Тих, хто мав аргентинські паспорти, одного разу звільнили, але всім було зрозуміло, що це ненадовго, й Адольфо дали адресу будинку в Латинському кварталі, щоб він відсидівся в підпіллі. Дізнавшись, що молодий чоловік уміє виводити фарби, підпільники запитали його, чи можна стерти з паперу написи чорнилом і нанести нові так, щоб ніхто нічого не помітив. “Запросто!” – сказав Адольфо. “А якщо чорнило не стирається?” – послідувало запитання. “Таких просто немає!” – не замислюючись, відповів Камінський.
Так почалася його нова кар’єра – “виготовлювача” документів, у процесі якої Камінський між іншим винайшов знайому багатьом ручку-коректор.
Для початку Адольфо виготовив собі нове посвідчення особи, в якому фігурував як француз з Ельзасу Жюльєн Келлер, а пізніше організував справжнє виробництво з виготовлення фальшивок. Спочатку займався лише “перелицюванням” готових документів, але оригіналів-заготовок для цього катастрофічно не вистачало, і незабаром Адольфо налагодив повний цикл виробництва, включно з виготовленням “корочок”, бланків та печаток. У його підпільній лабораторії робили фальшиві паспорти, візи, свідоцтва про хрещення, продуктові картки… За оцінками істориків, у 1943-1944 рр. Камінський з помічниками виготовляли до 500 фальшивок на тиждень, загалом же група Адольфо виробила 20 тисяч підробок.
Якось увечері Камінському сказали, що необхідно до ранку виготовити свідоцтва про народження, про хрещення і продуктові картки для 300 єврейських дітей, інакше їм загрожує відправлення в концтабір. “Математика була проста, – розповідав Адольфо. – За годину я міг виготовити тільки 30 фальшивок, усього ж було потрібно 900. Варто було мені на годину зімкнути очі, і це призвело б до загибелі 30 дітей. Словом, до призначеної години все було готово”. Пропрацювавши дві ночі без сну, Камінський знепритомнів від виснаження. На жаль, дітям це не допомогло – незабаром їх депортували в Аушвіц. Але паспорти Камінського і його команди зберегли життя не менш ніж 14.000 євреїв.
На той час німці вже активно шукали “паризького фальсифікатора”, як вони називали Камінського. Одного разу його затримав на вулиці поліцейський, коли він ніс повну сумку фальшивих бланків. Однак він запропонував поліцейському бутерброд, що лежав там же, і той цим задовольнився.
Після звільнення Парижа Камінський активно долучився до виявлення і розшуку нацистських злочинців, а французькі спецслужби залучили його до підробки документів для закидання агентів у німецький тил. Це був єдиний і дуже короткий період, коли він отримував винагороду за свою роботу.
Після війни він став працювати фотографом, а ночами штампував документи євреям із таборів для переміщених осіб, які мріяли всупереч імміграційним обмеженням дістатися Палестини. “Я не був сіоністом, – зізнався Адольфо через багато років, – просто твердо захищав ідею, згідно з якою кожна людина має право вільно переміщатися світом і вибирати місце проживання”. Він так ніколи й не побував в Ізраїлі, де жила його рідна сестра, пояснюючи це небажанням відвідувати державу, де, як він казав, “панує релігійне засилля”.
Дотримуючись лівих політичних поглядів, Адольфо Камінський у 1950-х роках почав підробляти документи для Національного фронту визволення Алжиру (FLN), виготовляючи водночас і фальшиві швейцарські паспорти, які вважали на той момент найзахищенішими у світі. Одержимий ідеєю боротьби за свободу Алжиру, він 1961 року після арешту кількох друзів утік до Бельгії. Там він уперше й востаннє підробив гроші: ідея полягала у затопленні Франції фальшивими 100-франковими купюрами, що мало підірвати економічну систему країни, змусивши Париж змінити політику щодо Алжиру. У 1962 році він виробив кубічний метр банкнот – приблизно 100 млн франків. Через кілька днів після цього було підписано Евіанські угоди, що поклали край французькому правлінню в Алжирі. Дотримуючись свого принципу – ніколи нічого не підробляти заради власної вигоди, – Адольфо спалив усі купюри.
В наступні роки, як уже було сказано, Камінський поставив свій талант на службу “національно-визвольним” рухам Африки й Південної Америки. Він виготовляв документи для громадян Бразилії, Аргентини, Венесуели, Нікарагуа, Колумбії, Перу, Чилі, Гвінеї-Бісау, Анголи, ПАР, і це далеко не повний список. Не забував він і про дисидентів, яких переслідував режим Франко в Іспанії та Салазара в Португалії, про жертв диктатури “чорних полковників” у Греції та про американських дезертирів, які не бажали воювати у В’єтнамі. Рекордним став 1967 рік, коли Адольфо забезпечив фальшивими паперами клієнтів з 15 країн.
У 1968 році Камінський виготовив найбезглуздіший, за його власними словами, документ за всю кар’єру, який, утім, викликав неабиякий галас у ЗМІ. Це був рік студентських заворушень у Франції, одним з лідерів яких став німецький єврей Даніель Кон-Бендіт, що навчався в Сорбонні. 21 травня йому повідомили про депортацію – формально Червоний Дані був громадянином ФРН. Утім, уже за тиждень бунтар повернувся до Парижа і навіть дав пресконференцію. І все це завдяки виготовленому Камінським фальшивому паспорту. Так Адольфо бавився, демонструючи ефемерність будь-яких кордонів.
Але світ змінювався, Адольфо ставав непотрібним і навіть небезпечним для колишніх замовників і в якийсь момент зрозумів: якщо він не хоче опинитися за ґратами, потрібно тікати. Втік він усе в той же Алжир, де зустрів студентку юридичного факультету Лейлу, дочку ліберального алжирського імама, і пристрасний роман завершився шлюбом. У пари народилися син – нині відомий французький репер ROCE, і донька – письменниця й акторка Сара Камінські. Незважаючи на внесок Адольфо в боротьбу за незалежність країни, нові співвітчизники ставилися до нього з підозрою – француз, та ще й єврей. Дехто навіть називав Камінського агентом Моссаду, про що той згадував з гіркою посмішкою. Інші, втім, шанобливо говорили: моджахед…
1982 року, з посиленням в Алжирі ісламістських тенденцій, Лейла вмовила чоловіка повернутися до Франції.
Історія Адольфо Камінського стала відома лише 2012 року, завдяки книзі, написаній його дочкою Сарою. Про нього зняли фільм, він дав інтерв’ю багатьом світовим ЗМІ, включно з ізраїльськими. І в кожному Адольфо говорив, що прожив щасливе життя з прекрасною жінкою, яка подарувала йому чудових дітей.
