Про те, що він герой, забули
Полковник М.П.Кравець
Владислав КАЦ
Список двічі героїв Радянського Союзу відносно невеликий. До 9 травня 1945 року їх налічувалося трохи більше ста осіб, причому відсотків вісімдесят із них – авіатори і генералітет. Решта складу – дев’ять танкістів, п’ятеро командирів стрілецьких батальйонів і полків, два артилеристи та один моряк. Єдиним представником військової розвідки, представленим до нагородження другою Золотою Зіркою, був офіцер 3-го окремого гвардійського мотоциклетного Перемишльського батальйону гвардії капітан Михайло Пінхусович КРАВЕЦЬ. Про нього і піде наша розповідь
На службу в Червону Армію Михайла призвали зі студентської лави, коли він навчався в Дніпропетровському інституті. 1 вересня 1939 року розпочалася Друга світова війна, і радянський уряд ухвалив рішення про призов до армії юнаків, які досягли 18 років і мають середню освіту.
“До лав Радянської Армії був призваний у грудні 1939 року, – написав Кравець в автобіографії, – і зарахований курсантом Борисовського авто-мотоциклетного училища. Училище закінчив у травні 1942 року у званні лейтенанта. Цього ж місяця у складі 5 танкової армії був направлений на Брянський фронт на посаді командира взводу 56 окремого мотоциклетного батальйону. У червні 1943 року призначений командиром взводу розвідки 51 гвардійської танкової бригади 6 танкового корпусу 3 танкової армії. 7 листопада 1943 року в бою за місто Фастів був двічі поранений…”.
За відгуками людей, які знали його, полковник Кравець завжди вирізнявся скромністю і небагатослів’ям. З цієї причини його скупу офіційну біографію, що потрапила в деякі довідники та енциклопедії, автор цих рядків спробував доповнити фактами, отриманими з архівних документів та інших достовірних джерел.
З Борисова курсантів училища в перші місяці війни евакуювали під місто Горький, у знамениті Гороховецькі табори. На новому місці курсанти ночували в стаціонарних наметах, на 125 осіб кожен. Решта часу доби проходила в осягненні військових наук. Матеріальну частину мотоцикла курсанти зобов’язані були освоїти так, щоб за лічені хвилини вміли ліквідувати будь-яку несправність. Тренувалися водити мотоцикл пересіченою місцевістю, уникаючи падінь і переворотів, вчилися надавати першу допомогу товаришам у разі аварії. Мотоциклістів готували до дій у тилу ворожих військ, а для цього було потрібно багато навичок, включно з орієнтуванням і радіозв’язком.
Перший випуск офіцерів відбувся в травні 1942 року. Близько 400 новоспечених командирів мотоциклетних взводів відбули в діючу армію. Серед них був і лейтенант Кравець. Йому щойно виповнилося двадцять два роки. Вчорашній курсант отримав у своє підпорядкування взвод розвідників мотоциклетного батальйону, у складі танкової бригади. Обстановка на фронті радісних емоцій не викликала. Війська насилу стримували натиск німецьких військ, відступали під їхнім натиском, залишаючи на полях битв убитих і поранених, озброєння, техніку, що вийшла з ладу. В таких умовах Кравець осягав справжні закони війни. В батальйоні існувало залізне правило взаємовиручки. Для виконання завдань розвідники йшли на п’ятдесят-шістдесят кілометрів від своїх позицій у бік противника. Траплялися аварії, потрапляли під обстріл і бомбардування. Найуразливішими виявлялися кулеметники. Вони не завжди встигали вискочити з візків, набитих протитанковими та ручними гранатами.
Вперше за межами батальйону про Кравця заговорили після того, як він і його розвідники здобули рідкісний трофей. Вони відбили у німців літак, готовий злетіти з хвилини на хвилину. Нічні рейди по ближніх тилах противника розвідники вважали звичайною повсякденною роботою. Перекладач їм не був потрібен. Лейтенант Кравець непогано знав німецьку мову, він навчив своїх солдатів розуміти і вимовляти німецькою необхідні команди. Перемовлятися рідною мовою під час операцій заборонялося категорично. Одягнені розвідники були в комбінезони, які мало чим відрізнялися від робочої форми німецьких мотоциклістів. Такі запобіжні заходи не раз дозволяли розвідникам вдало минути ворожі дозори.
Форсування Дніпра частинами танкового корпусу відбувалося одночасно на кількох ділянках. На північ від села Григорівка діяли 51-ша гвардійська танкова і 22-га гвардійська мотострілецька бригади. Розвідвзвод старшого лейтенанта Кравця перебував у першому ешелоні. По рації Кравець передавав у штаб отримані розвіддані про противника і його угруповання. 2 листопада 1943 року гвардійці Кравця перерізали шосейну дорогу Київ – Житомир, а ще через три доби, випередивши частини танкового корпусу, підійшли до міста Фастів, найважливішого залізничного вузла й опорного пункту оборони німців. Через нього командування німецької групи армій “Південь” перекидало свої резерви. Днем пізніше відразу увірватися до Фастова намагалася 51-ша гвардійська танкова бригада. Вогнем з боку противника було підпалено танк начальника штабу майора Мельника. Атака на місто захлинулася.
Вибити з Фастова німецькі війська вдалося 7 листопада спільними зусиллями всіх частин 6-го гвардійського танкового корпусу. З південного напрямку до Фастова увійшов 315-й танковий батальйон старшого лейтенанта Миколи Баля. Його танки за підтримки кількох самоходок СУ-85 зійшлися в сутичці з німецькими танками в районі залізничної станції Фастів-2. Противник, не витримавши натиску, відступив. Фастів був повністю очищений від німецьких солдатів до сімнадцятої години. В тих боях Михайло Кравець був важко поранений.
Верховний Головнокомандувач гідно оцінив подарунок танкістів до 26-ї річниці Великої Жовтневої соціалістичної революції. 7 листопада о 20-й годині Москва салютувала доблесним військам, які визволили місто Фастів, дванадцятьма артилерійськими залпами зі 120 гармат.
51-шу гвардійську танкову бригаду, в якій служив Кравець, через кілька днів перекинули на нову ділянку. Однак буквально з половини шляху довелося розвертатися й повертатись. Десятого листопада надійшов наказ терміново зайняти оборону на південно-східному узліссі на південь від Фастова і відкрити вогонь по висоті 210, 4. Німцям вдалося підтягнути резерви. Під час третьої атаки на Фастів вони відбили зазначену висоту, і вона стала однією з точок, навколо яких розгорталася битва за місто.
Знову зайняти висоту підрозділам бригади вдалося до полудня наступного дня.
У відбитті контратак противника особливо відзначився екіпаж танка № 224 з 52-ї гвардійської танкової бригади. У складі екіпажу перебували командир танка Куперштейн, заряджаючий Грабський, стрілець-радист Берестовський, механік-водій Бугаєв.
19 січня 1944 року Відомості Верховної Ради СРСР опублікували урядовий Указ про присвоєння звань Герой Радянського Союзу. Серед удостоєних високого звання – офіцери Мордух Пінхусович Кравець, Микола Васильович Баль, Ізраїль Григорович Куперштейн, сержанти Михайло Ісакович Грабський, Борис Іванович Берестовський і Віктор Єлисейович Бугаєв.
Чергову вилазку по ворожих тилах Кравець виконував у липні. Групу посилили двома танками і трофейними німецькими бронетранспортерами. Їх цілком можна було прийняти за відступаючу мотогрупу вермахту. Завдання групі поставили стандартне – розвідати напрямки руху супротивника, що відступає, місця можливих засідок, взяти “язика”.
В районі висоти 416.0 розвідники виявили велике скупчення ворожих танків, понад сто одиниць, про що оперативно повідомили в штаб. Наступна відправлена ними радіограма попереджала про ворожу засідку на підході до населеного пункту Дзедзилув. Як наслідок танковий корпус своєчасно змінив маршрут свого руху. В районі Гуречка взяли контрольного полоненого. Він показав пункти розміщення гарнізону в місті Перемишль. Біля Перемишля група Михайла Кравця послідовно атакувала два бронепоїзди противника.
Зухвалість розвідників була приголомшливою. Одного разу взимку 1945 року на території Польщі вони зняли кілька німецьких дозорів, після чого вклинилися в хвіст колони гітлерівських військ, які відступали трасою Радомсько-Велюнь. Скориставшись панікою, що виникла внаслідок приголомшливого впливу на противника, розвідгрупа з ходу увірвалася в Радомсько, опорний пункт німців на підступах до річки Варта. Продовжуючи виконувати завдання під керівництвом капітана Кравця та його заступника старшого лейтенанта Масленнікова, розвідгрупа на мотоциклах прорвалася через бойові порядки німців. Не знижуючи швидкості, розвідники вели вогонь по німецьких солдатах, закидали їх гранатами. Рухаючись територією півдня Сілезії, розвідники досягли села Кшешув. Там знаходився міст через Варту, потужну водну артерію протяжністю понад вісімсот кілометрів. Розвіддозор під командуванням Масленнікова проскочив через переправу, її охороняли солдати саперного батальйону, і захопив плацдарм на західному березі Варти.
Кравець розумів, наскільки важливо утримати і зберегти міст до підходу основних сил корпусу. Кшешув перебував на відстані щонайменше півсотні кілометрів від позицій передових загонів радянських танкових бригад.
Розвідники зайняли оборону по обох берегах річки. У штаб корпусу Кравець відправив радіограму про необхідність якомога швидше вислати підкріплення для його групи. Ворог не змусив себе чекати. Рано вранці підрозділи німецьких військ оточили позиції розвідників, почали обстріл. Кравець наказав вогонь у відповідь не відкривати, щоб берегти боєприпаси для придушення атак.
Першу атаку відбили о дев’ятій годині ранку. Потім, буквально через кожні дві години, атаки поновлювалися знову і знову. До сімнадцятої години розвідники відбили п’ять атак. Рація вийшла з ладу. Начальник розвідки корпусу полковник Кривицький безуспішно намагався пробитися до Кшешува, щоб підтримати Кравця та його підлеглих. Ситуація змінилася з підходом 50-го окремого мотоциклетного полку. З його складу оперативно сформували групу прориву. Її очолив начальник штабу полку підполковник Іван Майдаченко. Отримавши підкріплення, розвідники до темряви вели важкий бій за переправу. Вони зробили майже неможливе, утримуючи її. О другій годині ночі 19 січня до місця бою підтягнулися танки 53-ї гвардійської бригади. Її сили поставили крапку в сутичці, що тривала безупинно майже добу. Утримання плацдарму і переправи забезпечило вихід танкової армії до польсько-німецького кордону та перенесення військових дій на територію Німеччини.
Дії розвідників із захоплення та оборони моста не залишилися без уваги командування. Ад’ютант старший (так у документі) 3-го гвардійського мотоциклетного Перемишльського батальйону Герой Радянського Союзу гвардії капітан Кравець Михайло Пінхусович був представлений до нагородження другою медаллю Золота Зірка. Гвардії старший технік-лейтенант Масленніков Василь Петрович – до звання Герой Радянського Союзу.
Нагородні документи пройшли всі інстанції. Обидва клопотання підписали п’ять генералів, зокрема командувачі 3-ї гвардійської танкової армії генерал-полковник Рибалко і бронетанковими військами 1-го Українського фронту генерал-полковник Новіков. На самій верхівці радянської бюрократичної нагородної піраміди хтось, хто залишився невідомим, вніс у документи невелику зміну. Офіцери Кравець і Масленніков замість Золотих Зірок отримали по ордену Леніна, найвищу нагороду СРСР.
Василь Петрович Масленніков, бойовий товариш капітана Кравця, пізніше, в боях на підступах до Берліна, був важко поранений, втратив багато крові. Життя лікарі йому врятували, а ногу довелося ампутувати. Василь, перебуваючи в госпіталі, вчився пересуватися за допомогою протеза і грати на акордеоні. Настільки ж наполегливо він освоював цивільну професію. Закінчив технікум, здобув спеціальність техніка аерофотозйомки, понад сорок років займався опрацюванням льотних фотоматеріалів у лабораторії ЛІІ імені М.М.Громова (місто Жуковський).
Після перемоги повернувся до навчання і Кравець. Його направили до Військової академії бронетанкових і механізованих військ. Фіналом багаторічної військової служби полковника Кравця була робота на військовій кафедрі гірнично-металургійного інституту в місті Магнітогорську. Старший викладач тактики Кравець дуже здивував багатьох своїх колег, коли вирішив поєднати викладацьку роботу з навчанням у тому ж інституті. Його зарахували на третій курс – допомогла довідка з Дніпропетровського інституту.
Другу вищу освіту Кравець здобув екстерном. Диплом інженера за спеціальністю “Обробка металів тиском” дуже скоро виявився вельми доречним. У підмосковному місті Подольську, куди полковник Кравець переїхав після звільнення в запас, головним підприємством по праву вважався Машинобудівний завод імені Орджонікідзе. Продукція заводу не афішувалася з цілком зрозумілих причин: машинобудівники виробляли атомні реактори різного типу.
Інженера з двома дипломами без проблем прийняли в один із конструкторських відділів заводу. Кравець перебував у самому розквіті сил, йому нещодавно виповнилося 50 років і він був сповнений енергії.
За роки, прожиті в Подольську, Михайло Кравець намагався не пропускати традиційні зустрічі однополчан. Вони проходили в Москві, Фастові, Калузі. Звідусіль з’їжджалися туди ветерани 6-го гвардійського танкового корпусу. В обов’язковому порядку були присутні Герої Радянського Союзу Микола Васильович Баль з Кременчука, Ізраїль Григорович Куперштейн – з Челябінська, Борис Іванович Берестовський – з Харкова. Михайло Ісакович Грабський жив у Києві, зовсім поруч із Фастовом, доки не емігрував до США. У відповідь на такий вчинок радянський уряд позбавив М.І.Грабського нагород і звання Герой Радянського Союзу “за зраду Батьківщини”. Знадобилося 16 років, щоб домогтися в судовому порядку скасування несправедливого рішення.
Через різні обставини і причини, які часом не піддаються розумінню, російські засоби масової інформації не виявляли інтересу до доль героїв, до їхніх фронтових подвигів. Таке ставлення повною мірою проявилося щодо Михайла Кравця. Його ім’я вперше з’явилося на сторінках центральної преси через сімдесят сім років після Перемоги над фашистською Німеччиною, у розпал “спеціальної військової операції з денацифікації та демілітаризації України”.
Для чого раптом російським пропагандистам знадобився розвідник Кравець, неважко зрозуміти, якщо ознайомитися з матеріалом під заголовком “Їхня мужність залишиться у віках”, опублікованим у газеті “Красная Звезда” (№26 від 11 березня 2022 р.). Головні герої матеріалу – це учасники так званої спецоперації, їхні кольорові портрети в парадних мундирах із нагородами, розміщені на перших сторінках номера.
“Ми захоплюємося мужністю, відвагою і хоробрістю тих, хто в ці дні здійснює подвиги в ім’я нашого майбутнього і в ім’я добра” – заявляють автори публікації. Паралельно з описом “героїчних діянь” окупантів на території України наведено доволі докладний переказ історії про дії групи розвідників під командуванням капітана Михайла Кравця із захоплення й утримання мосту через Варту в січні 1945 року. Після чого йде виклад головної ідеї матеріалу. “Зараз нам випало ще одне випробування – спеціальна військова операція з демілітаризації та денацифікації України має на меті захистити Російську Федерацію від військової загрози, що створюють країни Заходу, які підло намагаються використати український народ у боротьбі проти нашої країни”.
Матеріал побачив світ у дні, коли російська армія окупувала Мелітополь, місто, в якому народився Герой Радянського Союзу Михайло Кравець. Думаю, автори статті не забули б повідомити про це. Але звідки їм було знати, де народився Михайло Пінхусович, якщо вони не мали уявлення навіть про те, що він Герой Радянського Союзу. В тексті є згадка про Героя Радянського Союзу Мусу Джаліла. Ім’я капітана Михайла Кравця шість разів наводиться на трьох сторінках номера газети без згадок про високу нагороду і звання, отримане ним у січні сорок третього року.
Так газета “Красная Звезда”, орган Збройних Сил Російської Федерації, позбавила Михайла Пінхусовича Кравця звання Героя Радянського Союзу. Та чи варто цьому дивуватися…
