Філосеміт, пособник антисемітизму
До 155-річчя від дня народження В. І. Леніна
Радянський плакат
Олександр КУМБАРГ
“Ми наш, ми новий світ збудуєм…” В історичному сенсі Ленін – політична постать вельми цікава, і не варто його однобічно висмикувати з контексту тієї епохи, із суспільно-політичного поля Російської імперії. А в єврейському питанні взагалі все набагато неоднозначніше.
Єврейський дідусь
Володимир Ілліч, звісно, вважав себе росіянином. Як і всі в родині Ульянових. У Російській імперії в паспортах позначалося тільки віросповідання, а в радянських анкетах він вказував “великорос” (як тоді іменували росіян). Але й тут не обійшлося без євреїв. Уже після смерті вождя світового пролетаріату його сестра Ганна Єлізарова-Ульянова, працюючи в ленінградських архівах, знайшла в 1924 р. документи, що підтверджують, що дід Леніна по лінії матері – лікар Олександр Бланк – у “минулому житті” був Ісроелем Бланком, євреєм із Житомира, з бідної сім’ї дрібного торговця. У 17 років він прийняв християнство, щоб вибратися із “смуги осілості”, вступити до Медико-хірургічної академії.
Сам Ілліч цього, можливо, не знав і взагалі до власного генеалогічного древа інтересу не виявляв. Цікава була б його реакція, якби він дізнався.
Анна звернулася до директора Інституту історії партії Льва Каменєва. Але, як зазначає Йоханан Петровський-Штерн, автор книжки “Єврейське питання Леніну”: “Противники революції вже давно, згадуючи Льва Троцького, називали його Лейбою Бронштейном, а самого Каменєва Розенфельдом. Допустити, щоб цей список поповнив ще й Ленін-Бланк, головний партійний історик ніяк не міг”.
У 1932 р. наївна сестра Леніна зробила нову спробу і написала Сталіну: “Останніми роками, чуючи, що антисемітизм у нас проявляється знову сильніше, навіть серед комуністів… доходжу до переконання, що навряд чи правильно приховувати від мас цей факт, який, внаслідок поваги, якою користується серед них Вл. Іл., може послужити велику службу в боротьбі з антисемітизмом, а зашкодити, по-моєму, нічому не може… Мені здається, що так само глянув би і Володимир Ілліч. У нас не може бути жодної причини приховувати цей факт, а він є лише підтвердженням даних про виняткові здібності семітичного племені, що поділяв завжди Ілліч, і про вигоду для потомства змішання племен. Ілліч високо ставив завжди євреїв… Уже давно відзначена велика обдарованість цієї нації… Сам Ілліч високо цінував її революційність, її “чіпкість” у боротьбі, як він висловлювався…”.
Сталін на відміну від Анни Ульянової в політичних хмарах не витав, реал-політик розумів добре і про рівень антисемітизму в країні знав не з чуток. Розумів, що небезпечно підривати легенду про канонізованого лідера російського народу, давати такий шикарний козир антисемітам-антикомуністам. Це може вдарити по Кремлю. Ні. Ульянов він – і крапка! Порекомендували родичці Леніна тримати язик за зубами. З точки зору історичної об’єктивності Сталін, зрозуміло, був неправий. А з погляду політичної прагматики – правий.
Потім в антисемітських 1960-х ще два дослідники натрапили на “єврейське походження”. Один із них – Михайло Штейн – показав документи письменниці, ленінознавцю Маріетті Шагінян. Вона попросила “нагорі” дозволу використати їх у своїй книжці “Ульянови” і, природно, отримала відмову ЦК. Тепер уже, ймовірно, більше дбали про душевний спокій антисемітів прокомуністичних. У 1965-му від гріха подалі вирішили взагалі закрити доступ до цих крамольних для комуністичного ідола матеріалів. А не знищили документи, на думку Петровського-Штерна, тому що “все, що було пов’язано з Іллічем, уявлялося комуністам священним, і тому навіть думка про те, що можна просто знищити інформацію про його сім’ю, ніколи не спадала їм на думку”.
Національність дідуся вождя революції була в СРСР таємницею за сімома печатками. Табу. Чи не головним секретом країни. Зате ім’я Фанні Каплан було відоме кожному радянському школяреві.
Лист сестри Леніна став доступний історикам, а потім і широкій громадськості тільки в 1990-х. Чому антисеміти-монархісти, звісно, “ні в казці сказати, ні пером описати”, як зраділи: ось, ми ж завжди говорили, що це євреї революцію в Росії замутили, що це частина світової єврейської змови. Троцький, Зінов’єв, Свердлов та інші. А тепер з’ясовується, що і головний більшовик – єврей! Буря емоцій!
А багато хто, звісно, цією звісткою засмутився. Мало того, що Маркс – єврей, так ще й Ленін… куди котиться світ?! Робилися і спроби оскаржувати справжність листа. Хтось, може, побоювався, що це дискредитує нетлінний образ батька-засновника…
До речі, гумористично: бувало в ті роки революції і Громадянської війни, що в народі Льва Троцького проголошували більш російським, ніж Леніна (хоча й вистачало білогвардійських антисемітських плакатів-карикатур на Троцького).
“Єврейський робітник нам брат”
У багатьох революціонерів на початку XX століття ксенофобія була відсутня в принципі. У РСДРП(б), наприклад, люди різних національностей були просто більшовиками. Таким же був і Володимир Ілліч, який багаторазово в різні роки виступав із безкомпромісним бичуванням великоросійського шовінізму, проти антисемітизму, за надання євреям рівноправності в Росії.
“Найбільш пригноблена і зацькована нація – єврейська” – з цієї тези він виходив. Більшовик номер один різко засуджував ганебну “межу осілості”, відсоткові норми для євреїв у навчальних закладах та інші принизливі форми дискримінації в Російській імперії. Обурювався погромами, говорив, що вони інспіровані владою. Єврейство “несло насіння соціалізму в більш відсталу російську робітничу масу”, і “слово “єврей” стало символом революції в очах уряду”, який розпалює національну ворожнечу, щоб відволікти народні маси від революційного руху: “Ненависть царату посприяла, особливо, євреям … царат вмів відмінно використовувати мерзенні забобони найнеосвіченіших верств населення проти євреїв. Так виникли погроми, у більшості випадків підтримані поліцією, якщо не керовані нею безпосередньо…”.
Одразу після більшовицького повстання в Петрограді II Всеросійський з’їзд Рад, який ухвалив історичні декрети про мир і землю, ухвалив і постанову про боротьбу з контрреволюцією, доручивши місцевим радам не допускати антиєврейських та інших погромів. Ставши головою Ради народних комісарів, Ленін приділяв серйозну увагу протистоянню антисемітизму, юдофобській пропаганді, що проникала і в більшовицький табір. У 1918-1919 рр. Раднарком виділяв матеріальну допомогу бездомним євреям, бідноті, жертвам погромів.
У період Громадянської війни антиєврейські настрої в країні різко зросли. До традиційного російського антисемітизму в ці роки додалася і фігура єврея-комуніста. “Бий жидів – рятуй Росію” – волала білогвардійська пропаганда. Влітку 1918 р. Раднарком за пропозицією Леніна ухвалив “Постанову про боротьбу з антисемітизмом і єврейськими погромами”. Там ідеться про те, що, користуючись голодом, втомою, нерозвиненістю найвідсталіших мас, “буржуазна контрреволюція бере до своїх рук ту зброю, що випала з рук царя”, вказує “темним масам, ніби всі їхні біди від євреїв”. У Російській радянській федеративній республіці немає місця національному пригнобленню, усяке цькування будь-якої нації є злочинним і ганебним: “Єврейський буржуа нам ворог не як єврей, а як буржуа. Єврейський робітник нам брат”. Раднарком оголосив антисемітизм, погроми євреїв ослабленням революційних лав, роз’єднанням єдиного трудового фронту, “погибеллю для справи робітничої і селянської революції”, закликав трудовий народ “усіма засобами боротися з цим злом”. Усім раддепам було наказано докорінно припинити антисемітські інциденти. “Погромників і тих, хто веде погромну агітацію, ставити поза законом”, тобто розстрілювати.
Навесні 1919 р. Ленін виступив із промовою “Про погромне цькування євреїв”, у якій знову наголосив, що “ворожнеча до євреїв тримається міцно тільки там, де кабала поміщиків і капіталістів створила безпросвітну темряву робітників і селян. Тільки зовсім темні, зовсім забиті люди можуть вірити брехні й наклепу…” І висловив упевненість, що ці “залишки старого кріпосного часу” йдуть, “народ стає зрячим”.
Серед євреїв є експлуататори, капіталісти, як і серед усіх націй, але більшість євреїв – робітники, трудівники, “наші брати з пригноблення капіталом, наші товариші по боротьбі за соціалізм”. “Не євреї вороги трудящих. Вороги робітників – капіталісти всіх країн”, які намагаються розпалити ворожнечу між робітниками різних націй, на ній тримається влада капіталу. “Ганьба тим, хто сіє ворожнечу до євреїв”.
Цікаво: за Хрущова, у 1961 р., відбувався перезапис промов Леніна, записаних за його життя на грамофонні платівки. Усе перезаписали, лише цю промову проти антисемітизму радянські “інтернаціоналісти” вважали неактуальною.
Антисемітизм був і в Червоній армії. Адже солдати різних армій представляли одне й те саме суспільство, переважно були неосвіченими селянами. Але, на відміну від білих, більшовики на погроми Червоної армії рішуче реагували. Наприклад, на погроми, проведені деякими полками Першої кінної армії в 1920 р. після поразки червоноармійців під Варшавою. Ленін особисто зустрівся з командуванням армії на чолі з Семеном Будьонним. Реввійськрада Першої кінної роззброїла частини, які брали участь у вакханаліях. Більшість винних засудили на судовому процесі в Єлизаветграді. Головних винуватців погромів розстріляли, решту засудили до примусових робіт терміном від 5 до 20 років.
Угорський історик Тамаш Краус, який досліджує діяльність Леніна, зазначає у своїй праці “Ленін і євреї”: “Втручання радянської влади… значно сприяло тому, що червоноармійці здійснили лише невелику частку погромів під час Громадянської війни”. Ленін і ранній радянський режим створили на російському ґрунті теоретичну і практичну “модель”, що демонструє, як можна зупинити антисемітський геноцид. “У світлі Голокосту, що послідував пізніше, це може вважатися важливою історичною заслугою”.
“Я євреям вірю…”
Серед соратників Леніна в революційному русі завжди було безліч євреїв. А після завоювання більшовиками влади за ініціативами Леніна багато євреїв посіли високі пости в країні: Григорій Зінов’єв, Лев Троцький, Яків Свердлов, Карл Радек, Юрій Стеклов, Максим Литвинов, Мойсей Урицький, Яків Ганецький, Григорій Сокольніков, єврей за батьком Лев Каменєв та інші.
Вождь пролетаріату цінував своїх єврейських однодумців за розум, динамізм, ідеологічну спорідненість. Максим Горький згадував у своєму нарисі “Володимир Ленін” (1924), як Ілліч сказав йому, що росіяни – народ переважно талановитий, але вкрай ледачого розуму. Російський розумник майже завжди єврей або людина з домішкою єврейської крові. Зрозуміло, з наступних видань нарису цю фразу викреслили.
Обираючи колег, Ленін часто не озирався на те, “що скажуть про це в народі”. Троцький розповідав у своїх мемуарах “Моє життя”, як після Жовтневої революції Ленін хотів зробити його наркомом внутрішніх справ. Лев Давидович заперечував, зазначаючи, що було б тактично неправильним єврею керувати таким міністерством у Росії. Однак Леніна це не бентежило. У підсумку, як відомо, Троцький став тоді наркомом у закордонних справах, а пізніше – наркомом у військових і морських справах.
Ізраїльський журнал “Алеф” опублікував матеріал журналіста Іллі Окунєва, який записав свої бесіди з Михайлом Кузьміним, що працював шофером у гаражі, що обслуговував радянський уряд. Возив він періодично і Леніна. Зокрема, Кузьмін згадував, як Ленін говорив йому про свою довіру до євреїв: “Я євреям вірю… знаєте, чому? Жоден народ у Росії не перебував за самодержавства в такому принизливому становищі, як євреї… Наша революція дала євреям Росії всі права громадянства, зробила їх рівноправними громадянами… Тільки тепер радянська Росія стала для них справжньою Батьківщиною, і я знаю, що їй вони служать вірно і віддано”.
А білогвардійські, петлюрівські та інші погроми часів Громадянської війни тим більше штовхали євреїв до союзу з тими, хто надавав їм рівні права і захист від фізичного винищення. В умовах, що склалися, для багатьох із них це була єдина можливість вижити. Незважаючи на антиіудаїзм, боротьбу з приватною власністю та інші викрутаси більшовиків, у 1918-1919 роках почалося пристосування широких верств єврейського населення і більшої частини антибільшовицької єврейської інтелігенції до радянських умов. Перейшли на радянський бік багато партійців із Бунду, “Поалей Ціон” та інших єврейських партій соціалістичної орієнтації (а свої розбіжності з більшовиками залишали до кращих часів). Стало зрозуміло: якщо більшовизм впаде, маси євреїв, які не мають до нього жодного стосунку, будуть винищені під приводом їхнього співчуття більшовикам за одну тільки національність. До того ж радянська влада давала євреям й інші бонуси: без національних обмежень можна було вступити на держслужбу і до вишів, багато хто перебрався з містечок у великі міста.
Сіонізм страшніший за антисемітизм
Водночас Ленін не розглядав єврейство як націю, вважаючи невід’ємними умовами для нації наявність власної єдиної території та спільної мови. Ідею єврейської нації він вважав сіоністською, “абсолютно помилковою і реакційною за своєю сутністю”. Євреї, на його думку, були окремою кастою російського суспільства, відокремленою ненормальними умовами існування. Сіонізм він бачив значно більшим ворогом соціал-демократії, ніж антисемітизм: перший через утопічні устремління “відволікав від революційної боротьби значні культурні прошарки єврейського пролетаріату”, закликаючи євреїв не втручатися в російську політичну боротьбу, а другий “вів за собою лише зовсім темні в культурному та політичному відношенні елементи російського населення”.
Класовий підхід у Леніна завжди превалював над національним. Він стверджував у своїх “Критичних нотатках з національного питання” (1913), що буржуазія всіх націй під гаслом “національної культури” проводить на ділі роздроблення робітників, знесилення демократії. “Наше гасло є інтернаціональна культура демократизму і всесвітнього робітничого руху”. З його точки зору, в кожній національній культурі є елементи демократичної та соціалістичної культури, бо в кожній нації є трудяща маса і є панівна буржуазна культура. “”Національна культура” взагалі є культура поміщиків, попів, буржуазії”. В “інтернаціональну культуру” більшовики з кожної національної культури готові брати тільки її демократичні та соціалістичні елементи на противагу буржуазному націоналізму кожної нації. Звідси його висновок: “Єврейська національна культура – гасло рабинів і буржуа, гасло наших ворогів. Але є інші елементи в єврейській культурі й у всій історії єврейства”. Половина євреїв світу живе в цивілізованих країнах, де “позначилися ясно великі всесвітньо-прогресивні риси в єврейській культурі: її інтернаціоналізм, її чуйність на передові рухи епохи”. Хто висуває гасло єврейської “національної культури” – той ворог пролетаріату. І, навпаки, ті євреї-марксисти, які зливаються в інтернаціональні марксистські організації, роблячи свій внесок у створення інтернаціональної культури робітничого руху, “продовжують найкращі традиції єврейства, борючись проти гасла “національної культури””.
Заперечував Ілліч і проти ідеї культурно-національної автономії бундівців, говорив, що вони “на ділі виступають провідниками буржуазного націоналізму в робітниче середовище”.
Засуджуючи насильницьку асиміляцію, Ленін висував ідею добровільної, стихійної асиміляції євреїв для розв’язання єврейського питання в Росії: “Єврейське питання стоїть саме так: асиміляція або відособленість?..”. Ідея єврейської національності суперечить інтересам єврейського пролетаріату, створюючи в ньому прямо і побічно настрій, ворожий асиміляції, настрій “гетто””. Асиміляція – “це єдино можливе вирішення єврейського питання, і ми повинні підтримувати все те, що сприяє усуненню єврейської відособленості”. Він вважав, що проти асиміляції “можуть кричати тільки єврейські реакційні міщани, які бажають повернути назад колесо історії… Проти асиміляторства ніколи не кричали ті всесвітньо-історичні уславлені кращі люди єврейства, які давали світові передових вождів демократії та соціалізму”. Вважав, що в Європі євреї отримали рівноправ’я і дедалі більше зливаються з народами, серед яких живуть.
“Наш паровоз, вперед лети! В комуні зупинка…”
Однак, опинившись при владі, Ленін зважав на те, що євреї являли собою велику етнічну спільноту, а внаслідок своєї пригніченості та суспільної мобільності були вкрай важливими для більшовиків, тож як тимчасове, тактично зумовлене явище задля симпатій “націоналів” до влади та контрастності з національним гнітом царського режиму допускалися окремі національні елементи. Очевидно, передбачалося, що домінантна загальнорадянська культура поступово візьме гору, і євреї будуть повністю асимільовані в багатонаціональний дружний радянський народ.
Ідиш – рідну мову для абсолютної більшості російських євреїв – визнали національною єврейською мовою. Нею можна було вчитися, розвивати “пролетарську єврейську культуру”, протиставлену культурі містечка. А ось викладання івриту Наркомос у 1919 р. заборонив – мовляв, це інструмент сіонізму. За “антипролетарський дух” ліквідували Центральне бюро єврейських громад. Уже в 1919 р. припинилася діяльність багатьох єврейських громад. Проводилися переслідування сіоністів. Економічно била по широких масах політика воєнного комунізму.
Натомість засновник радянської держави схвалив у 1918 р. формування Єврейського комісаріату в Наркомнаці та єврейських секцій у більшовицькій партії. Ці органи пропагували соціалістичні ідеї, рішуче боролися проти “опіуму для народу” іудаїзму та інших традиційних інститутів єврейського життя. Щоправда, опікувалися і соціальною підтримкою населення, і культурою на їдиші.
Міна уповільненої дії
У Леніна був не тільки абсолютно відсутній антисемітизм, а й присутній філосемітизм. Однак далі важливості забезпечення в країні рівноправності незалежно від національності він не йшов, відкидаючи ідею єврейської нації і пов’язані з нею національні атрибути. Євреї інтегрувалися в єдиний для всіх радянський народ. Але і за Леніна, і особливо поступово після нього в євреїв, чим далі, тим більше забирали національну ідентичність, хоча багато євреїв аж ніяк не прагнули настільки русифікуватися. Згодом масштабний план асиміляції євреїв, як відомо, призвів до майже тотального знищення єврейської культури в СРСР. Сіонізм також був для Володимира Ілліча утопією. Життя все розставило на свої місця. Утопією виявився “радянський соціалізм”.
І Ленін створив із подільниками радянську тоталітарну систему з хронічним пошуком ворогів, яка дуже залежала від думки вождя і верховного партапарату з єврейських проблем – словом, чудовий ґрунт для потенційного майбутнього антисемітизму. Глобальний пролетарський інтернаціоналізм, з якого все починалося, поступово змінився юдофобією як державною доктриною СРСР. Настільки ж природною, як “КПРС – керівна і спрямовуюча сила радянського суспільства”, або славослів’я на адресу її чергового генсека, або черги і дефіцит товарів у магазинах. Дуже цікаво, як розвивалася б ситуація, якби Ленін був біля керма влади значно довше. Можемо тільки припускати. У жанрі альтернативної історії.
Точно зрозуміло одне: умоглядна утопічність Леніна, багато в чому погане розуміння людської природи і різноманіття чинників, що працюють у суспільному просторі, проявилися і в єврейському питанні. Залишивши для євреїв, які повірили в радянський комунізм, міну уповільненої дії.
