Фантастичні сини Натана Стругацького
Аркадій (праворуч) і Борис Стругацькі
Йосип ТУРОВСЬКИЙ
28 серпня виповнюється 100 років від дня народження Аркадія Стругацького, старшого з тандему братів Стругацьких, найвідоміших і найвпізнаваніших радянських письменників-фантастів.
Це чудова нагода для розмови про братів Аркадія та Бориса Стругацьких. Але не з точки зору літературознавства: про цих культових авторів існує величезний масив праць, книг і статей. Більше того: ЕО публікував великий матеріал до 90-річчя від дня народження Бориса Стругацького (травень-червень 2023). Сьогодні ми хочемо поглянути на них з національної точки зору – як на дітей єврейського батька, який був родом з України. Наша улюблена тема.
Коротке нагадування
Коли говорять про творчість братів Стругацьких, відзначають їхню здатність створювати унікальні і складні світи, які часто служать алегоріями для обговорення важливих соціальних, політичних і філософських питань. Їхні книги досліджують теми, пов’язані з природою людини, моральними дилемами, впливом технологій на суспільство і багато інших аспектів. Глибокі філософські роздуми поєднуються з сатиричним поглядом на суспільство. Кожна нова книга братів Стругацьких ставала подією, викликала яскраві і суперечливі дискусії.
Загальний тираж творів братів Стругацьких перевищує 40 мільйонів примірників. Їхні книги видані 42 мовами в 33 країнах світу, всього понад 620 видань.
Іменем Стругацьких названо астероїд № 3054, відкритий 11 вересня 1977 року в Кримській астрофізичній обсерваторії.
У 1999-2022 роках присуджувалася Міжнародна літературна премія імені братів Стругацьких, яку називали АБС-премія. Церемонія її вручення традиційно проходила 21 червня – в «середній день народження» (між 15 квітня у Бориса і 28 серпня у Аркадія).
Та що там: з чотирьох десятків романів, повістей, оповідань авторства братів Стругацьких мало не половина стали культовими, сформували світогляд кількох поколінь радянських і пострадянських людей. «Важко бути богом», «Казка про Трійку», «Равлик на схилі», «Жук у мурашнику», «Бридкі лебеді» та багато інших назв були культурним кодом. Півтора десятка творів Стругацьких були екранізовані, включаючи популярні фільми «Сталкер» Андрія Тарковського (за повістю «Пікнік на узбіччі»), «Дні затемнення» Андрія Сокурова (за повістю «За мільярд років до кінця світу»), «Чародії» Костянтина Бромберга (за повістю «Понеділок починається в суботу»), «Населений острів» Федора Бондарчука (за однойменною повістю).
Загалом, масштаб явища зрозумілий. Тепер звернемося до анкетних даних.
Натан Стругацький, батько письменників
А ідише тато
Батько знаменитих письменників Натан Залманович Стругацький народився в 1892 році в містечку Дубовичі Глухівського повіту Чернігівської губернії (нині – Кролевецький район Сумської області). Він був старшим із чотирьох синів приватного повіреного (адвоката) Залмана Стругацького та його дружини Гені, уродженої Горелік.
Взагалі-то його звали Нота – один із варіантів імені Натан (івритом – «Б-г дав»), поряд з Ноте, Нута, Носон. Свого часу, наприклад, був відомий радянський письменник на ідиші Ноте Лурьє. А єврейську громаду Тернополя на початку 90-х очолював хороший чоловік на ім’я Нута Ілліч Парень. Але все це, звичайно, Натани.
Натан Стругацький навчався в реальному училищі та гімназії міста Севськ (нині – Брянська область). У 1915 році він вступив на юридичний факультет Петроградського університету, провчився два роки – а потім стався жовтневий переворот. Член партії більшовиків з березня 1917 року, депутат Петроради Стругацький з початком громадянської війни пішов до Червоної армії, де служив у політичному відділі. Службу він закінчив у 1924 році на посаді помічника начальника політвідділу стрілецької дивізії.
У тому ж році Натан одружився з Олександрою Литвинчевою, вчителькою початкових класів з містечка Середина-Буда (нині – Шосткінський район Сумської області), де тоді жила родина Стругацьких. Батько Олександри, прасол (оптовий скупщик худоби) прокляв дочку за те, що вона вийшла заміж за іновірця. Але він відтанув і зняв прокляття, коли Олександра написала йому покаянного листа і приїхала показати онука.
Цей онук був Аркадій Стругацький, який народився в серпні 1925 року в Батумі, куди Натана направили на партійну роботу. Стругацький-батько працював редактором газети «Трудовий Аджаристан». Первістка він назвав на згадку про свого брата Арона, командира кавалерійської дивізії, який загинув на фронті громадянської війни під Ростовом. Ну, за радянськими єврейськими традиціями Аркадіями ставали і Абрами, і Арони… Саме тоді сам Нота Залманович Стругацький став Натаном Захаровичем.
У 1927 році Натан Стругацький переїхав до Ленінграда. Він закінчив аспірантуру при Комакадемії і працював у сфері мистецтвознавства. Працював у відділі освіти, в Російському музеї. У 1933 році, коли народився другий син, Борис, Стругацького направили на політработу в Сталінградську область. Спершу він займався хлібозаготовками, а потім його повернули «на культуру»: начальником крайового управління мистецтв (театри, філармонія, мюзик-хол, Спілка художників). У квітні 1937 року Натана виключили з партії: мало того, що він сказав, що Микола Островський проти Льва Толстого – щеня, так ще й його брат Олександр, директор заводу вітряних двигунів у Херсоні, був засуджений і розстріляний як шкідник.
У жовтні 1937 року Натан Стругацький повернувся до Ленінграда і працював заводілом у публічній бібліотеці імені Салтикова-Щедріна. Займався мистецтвознавством у сфері живопису.
Восени 1941 року Натан разом зі старшим сином Аркадієм пішов у народне ополчення, рив протитанкові рови, конвоював боєприпаси на фронт. У грудні 41-го його звільнили за станом здоров’я, він повернувся до бібліотеки і почав життя блокадника. Від голоду і холоду сім’я вирішила евакуюватися, але Олександра з Борисом могли не перенести дороги, тому вирішили розділитися, і Натан з Аркадієм виїхали з Ленінграда по льоду Ладозького озера. У дорозі Натан заробив обмороження і дизентерію, і після прибуття до Вологди помер 7 лютого 1942 року.
Саме Натан Стругацький прищепив синові Аркадію смак до фантастичної літератури: в дитинстві він розповідав йому власний роман, створений ним за сюжетами книг Фенімора Купера, Майн Ріда і Жюля Верна. Зіграла свою роль і наявність в будинку великої кількості книг, які Натан мав можливість отримувати безкоштовно, працюючи на культурі.
Найкращу характеристику дав йому біограф братів Стругацьких Ант Скаландіс (Антон Молчанов): «Недоторканний запас нашої культури – юрист, мистецтвознавець і червоний комісар Стругацький – в умовах воєнного часу був, звичайно, використаний не з максимальною ефективністю, але цілком обґрунтовано і, головне, вчасно. Він встиг дати світу, виростити, поставити на ноги двох синів, які прославили його прізвище на весь світ».
Японіст і астроном
Брати Стругацькі стали професійними письменниками з 1964 року: не в сенсі якості їхніх книг (що виходили з 1959 року), а в тому, що вони стали жити виключно літературною працею. У січні того року їх з третьої спроби прийняли до Спілки письменників РРФСР.
Брати мали, як зараз прийнято говорити, різний професійний бекграунд. У них взагалі була сім років різниці у віці, і вони жили в різних містах: Аркадій у Москві, а Борис у Ленінграді.
Аркадій Стругацький в 1943 році встиг призватися до армії і потрапив до Військового інституту іноземних мов, де отримав спеціальність перекладача з японської та англійської мов. До 1955 року він служив в армії в Сибіру і на Далекому Сході. Після звільнення в запас він з дружиною і дочками виїхав до Москви, де жив у тестя, вченого-китаїста Іллі Ошаніна і працював у видавництвах Держлітиздат і Детгіз. Старша з дочок, Наталя, дочка дружини Аркадія Олени Ошаніної від першого шлюбу. А молодша, спільна, Марія Стругацька, згодом була дружиною Єгора Гайдара, відомого економіста і політичного діяча…
Борис Стругацький з матір’ю повернувся з евакуації (вони змогли виїхати з Ленінграда в серпні 1942 року), закінчив школу зі срібною медаллю в 1950 році. Він міг вступати до вузу без іспитів – тільки за співбесідою. Але на фізичний факультет Ленінградського університету його не взяли (як він сам потім говорив – через національність), зате прийняли на механіко-математичний факультет, на спеціальність «астрофізика». Після закінчення університету Борис працював у Пулковській обсерваторії. До речі, його дружина Аделаїда Карпелюк була українкою, дочкою генерала Андрія Карпелюка, який після війни служив у Череповці, у Владикавказі, а після виходу у відставку повернувся до Києва, де і похований.
Брати кілька років листувалися і зустрічалися під час досить рідкісних приїздів Аркадія у відпустку; потім Борис приїжджав до брата в Москву. Рішення спільно писати літературні твори прийшло поступово: спочатку Борис виступав як перший читач, рецензент і редактор текстів Аркадія (який дебютував ще в 1954 році повістю «Попіл Бікіні»). Потім вони протягом декількох років розробляли методику і техніку написання книг удвох. Пробували різні варіанти: писали окремі розділи і надсилали їх один одному, Аркадій як генератор ідей писав тексти, а Борис їх редагував тощо. У підсумку дійшли до того, що довго готували матеріал, а потім зустрічалися в будинках творчості (вже після вступу до Спілки письменників) і спільно, в процесі діалогу, обговорюючи кожну фразу, створювали чергову книгу.
У кожного з братів була і сольна творчість, і паралельні заняття. Аркадій займався перекладами з японської, а Борис вів семінар для письменників-фантастів у Ленінграді.
Аркадій Стругацький помер 12 жовтня 1991 року від раку печінки. До цього часу брати втомилися один від одного, посварилися, і письменник «брати Стругацькі» припинив існування ще за життя старшого з Натановичів. Борис Стругацький ще двадцять років активно писав (в основному, під псевдонімом С. Вітицький); він помер 12 листопада 2012 року в Петербурзі від наслідків лімфоми і пневмонії.
Могил у братів Стругацьких немає. Їхні тіла за заповітом кремували і розвіяли з вертольота над точно заданими координатами (Аркадія – над Рязанським шосе в Москві, Бориса – над Пулковськими висотами в Ленінграді).
П’ятий пункт
Брати Стругацькі вважали себе російськими письменниками і не написали нічого, спеціально присвяченого єврейській темі. Однак єврейські мотиви, архетипи і сліди національної рефлексії присутні в багатьох їхніх книгах – як і ряд персонажів з єврейськими прізвищами.
Дослідженню єврейської теми у творах братів Стругацьких присвячена монографія ізраїльського літературознавця Марка Амусіна «Брати Стругацькі. Нарис творчості» (1996).
Примітно, що тему антисемітизму письменники порушили у двох своїх останніх творах – філософському романі «Отягощенні злом» (1988) і п’єсі «Жиди міста Пітера» (1990).
На початку ХХ століття Борис Стругацький докладно висловився про антисемітизм. Він поділився спогадами про те, як у першому класі ленінградської школи вперше почув слово «жид»; про те, як його не взяли на фізфак університету; про те, як братів прийняли до Спілки письменників тільки з третьої спроби.
Борис Натанович навів свою типологію антисемітизму:
«Побутовий – він же комунальний, він же емоційний… висить над нашою країною, як смог. Сама атмосфера побуту пронизана ним – точно так само, як матірною лайкою, яку ми всі чуємо змалку і яка супроводжує нас до гробової дошки…
Раціональний, він же професійний – це вже вищий ступінь юдофобії, надбання людей, як правило, освічених, які відчувають певну потребу обґрунтувати свої реліктові відчуття і мають здібності це зробити…
Зоологічний, він же нутряний – єдиний різновид антисемітизму, носії якого пишаються собою…»
І зробив попередження:
«Найстрашніше, що може статися з нами, – це відродження державного нацизму… Відродження це зоологічні зустрінуть захопленим ревом, раціональні – обґрунтують теоретично в сотнях статей і промов, а побутові – мовчки візьмуть до відома, готові виконувати будь-які розпорядження начальства… Але все це стане можливим тільки з поверненням тоталітаризму, який проголосить Імперію і пріоритет держави над особистістю, знищить свободу слова, совісті, інформації і знову почне громоздити тисячі тонн чавуну, сталі, прокату на душу населення. І ось тоді настане ніч…»
Так сталося в Росії. Фантаст в черговий раз виявився пророком. На щастя для братів Стругацьких, вони до цього не дожили…
