Бонк. Наталія Бонк
До 100-річчя від дня народження
Лев ЛАЗЕБНИК
2 липня виповнилося 100 років від дня народження Наталії Бонк, радянської лінгвістки, авторки підручника англійської мови, за яким навчалися всі студенти радянських вишів і не тільки. Мільйони людей знали “підручник Бонка”, при цьому не підозрюючи, що Бонк – жінка і що вона єврейка. З нагоди ювілею “ЕО” заповнює цю прогалину, обігруючи в заголовку одну з найзнаменитіших фраз світового кіно: Bond. James Bond.
Більше, ніж підручник
З роками розумієш ефект “довгої пам’яті”. Те, що повторювалося багаторазово протягом тривалого часу, осідає в мозку назавжди – на відміну від чогось одноразового, що трапилося зовсім недавно. Сюди належать, наприклад, автори шкільних підручників, чиї імена застрягли в пам’яті надовго, а деякі стали прозивними в поколіннях: арифметика Шапошникова і Вальцева, алгебра Кисельова, фізика Крайовича (див. “Золоте теля”, знайомство Остапа Бендера з Васисуалієм Лоханкіним) тощо.
Ось так і мені запам’яталися імена авторів мого шкільного підручника англійської мови – Старков і Діксон. У ті роки був ще інший підручник, автори – Вайзер і Фоломкіна. Наш клас навчався саме за Старковим, і влітку ми ганялися книжковими крамницями за цим дефіцитним посібником, а коли нам пропонували Вайзера, то сумно знизували плечима.
А вже в інституті в нашому житті з’явився знаменитий “Бонк”, синій двотомник, ворота нашої англомовної вченості. На обкладинці були імена трьох авторів: Н.А. Бонк, Г.А. Котій, Н.А. Лук’янова. Тільки останнє прізвище було явно жіночим, а про перших двох я, як і багато хто, довго думав, що це чоловіки. Хто ж заглядав у вихідні дані, коли весь час тільки й звучало: по Бонку, у Бонка.
“Англійська Бонка” стала більше, ніж навчальним посібником. Ця книжка виявилася віддзеркаленням цілої епохи – тієї радянської епохи, коли за нею осягали головну мову ХХ століття інженери, які хотіли читати Гемінґвея в оригіналі; євреї, які готувалися до еміграції; радянські фахівці перед закордонним відрядженням; дипломати, які відвідували мідівські курси іноземних мов тричі на тиждень вечорами протягом трьох років…
До речі, перший варіант підручника з’явився 1960 року саме як посібник для дипломатів і співробітників Міністерства зовнішньої торгівлі СРСР, коли Наталя Бонк влаштувалася працювати на курси іноземних мов при Мінзовнішторзі.
Посібників не було, тож Наталя сама вигадувала вправи, щоб аудиторія не нудьгувала. Одного разу колега запитала, звідки вона бере такі цікаві завдання. “Пишу сама”, – чесно відповіла Бонк. Тоді-то їй і запропонували готувати матеріал для занять у групах, виділивши авторську бригаду.
“Мене часто запитують, як виникла ідея цього посібника, – згадувала Наталія Олександрівна. – Насправді ініціатором була не я і не мої колеги. Це був наказ керівництва. Ми мали забезпечувати навчальним матеріалом викладацький колектив курсів – не більше того. Наскільки бідний тоді був асортимент підручників, видно з того, що (на наш превеликий подив) книжка швидко завоювала всесоюзну популярність і стала глухим дефіцитом… Після революції старі дипломатичні та зовнішньоторговельні кадри в країні були або знищені, або емігрували, але нові дуже старалися вивчити мову”.
І підручнику, і його автору випало дуже довге життя. Щодо відображення епохи, то після відкриття “залізної завіси” в колишньому Союзі неймовірно зріс інтерес до вивчення англійської мови. І “за Бонком” навчалися всі: школярі, абітурієнти, небачені на ті часи люди з професією “менеджери” в “інофірмах”, “човникарі” з картатими торбинами і туристи, очманілі від доступності поїздок за кордон.
Якому ще підручнику поети присвячували вірші? А ось Микола Байтов, лауреат премії Андрія Білого (2011), написав таке:
Две старушки-сестры, сохранившие девство
И английскую бодрость в старинной квартире,
Разъедая иронией черствые тексты,
По громоздкому Бонку меня проводили.
“Всерйоз думаю, що її двотомник був геніальним для свого часу, – каже лінгвістка Юлія Велембовська. – Деякі методичні знахідки використовую досі. Особливо про артиклі. Самі англійці не зможуть розповісти російським людям усю правду про артиклі так, як уміла Бонк”.
З приводу довголіття підручника сама Наталія Бонк, яка дожила до 96-річного віку, жартувала: “Живучий, як Кощій безсмертний”.
Досі у професійному середовищі підручник Бонк вважається найкращим для самостійного вивчення англійської мови.
Єврейська дівчинка з українським корінням
А тепер займемося улюбленою справою: подивимося в анкету нашої героїні. Так, це факт, що Наталія Олександрівна Бонк народилася 1924-го і померла 2020 року в Москві, де прожила і пропрацювала все своє життя. Але простий погляд на її батьків показує, що коріння авторки легендарного підручника англійської мови сягає глибоко в українську землю.
До речі, Бонк – це її шлюбне прізвище. Але якби вона зберегла своє дівоче прізвище, то народ однаково думав би, що автор улюбленого підручника – чоловік, бо це прізвище було Кроль.
Її дід по батькові, Хаїм Абрамович Кроль, був великим зерноторговцем у Миколаєві, купцем другої гільдії. Він володів двома прибутковими будинками, в одному з яких розташовувався ресторан, а в іншому – банк.
Батько Наталії офіційно іменувався вже Олександр Юхимович Кроль (1889-1974). Він закінчив Петербурзький гірничий інститут. На момент народження дочки працював директором лакофарбового заводу в Дорогомилові, а потім був старшим інженером Першого головного управління наркомату авіаційної промисловості. За свою працю під час війни він був удостоєний ордена Червоної Зірки (1945).
Мати нашої героїні, оперна співачка Розалія Михайлівна Боярська (1902-1970) була з Одеси. Вона закінчила три курси Одеської консерваторії за класом фортепіано, а потім переїхала до Москви, де навчалася вокальному мистецтву у Євгенії Збруєвої, яка колись була першою контральто Маріїнського театру. Розалія Кроль-Боярська працювала артисткою Московської державної філармонії.
А чоловік Наталії, Анатолій Адольфович Бонк (1914-1997), інвалід Другої світової війни, був уродженцем єврейської хліборобської колонії Доброє (Миколаївська область).
Але через свою епоху Наташа Кроль не отримала жодного єврейського виховання. Ба більше, в ранньому дитинстві була хрещена своєю нянею – без відома батьків. Буває.
З п’яти років дівчинку водили в групу навчання розмовної німецької мови, яку вели дві дами з “колишніх”. За рік Наташа вже цілком пристойно говорила німецькою, а потім продовжила вчити цю мову в школі. З англійською вона познайомилася тільки в інституті.
Школа Наташі була не проста. Завдяки зв’язкам батька, її за протекцією наркома авіаційної промисловості Петра Баранова (його ім’я носив за радянських часів запорізький завод “Мотор-Січ”) прийняли в престижну зразкову школу №25 (колишня гімназія Креймана), де навчалися діти радянської еліти. Досить сказати, що там навчалися діти Сталіна, до того ж Світлана Аллілуєва вчилася на клас молодше за Наташу Бонк, дружила з нею і була прихильницею її драматичного таланту. Наташа була зіркою шкільного драмгуртка і блищала на самодіяльних акторських вечорах.
Однокласники були впевнені, що вона стане актрисою, тому її вибір професії педагога їх дуже здивував. “Дівчина, від якої чекали досить багато чого, стала простою вчителькою іноземної мови”, – написала згодом Світлана Аллілуєва з жалем.
За словами самої Наталії Бонк, до педагогічного інституту іноземних мов вона 1940 року вступила практично випадково: зайшла дорогою з Парку культури, де отоварювала продовольчі картки, і розговорилася із завідувачем кафедри англійської мови. Англійську вона вибрала, тому що німецьку на той час уже знала досконало. Через рік від початку занять Наталія з найслабшої групи початківців перейшла в найсильнішу групу просунутих однокурсників.
Після інституту вона викладала на курсах при МЗС, Мінзовнішторгу, в Літературному інституті, де була професором.
У 1946 році Наталія вийшла заміж за Анатолія Бонка і вже під цим прізвищем згодом стала авторкою культового підручника. У них народилася донька Олена, яка померла в дитинстві, а 1951 року народилася молодша донька Ірина, яку матері також судилося пережити: вона померла 2005 року. Наприкінці 1990-х Ірина разом із матір’ю написала популярний підручник “Англійська крок за кроком”.
У цьому плані доля обійшлася з Наталею Бонк суворіше, ніж колись з її батьками, які двічі уникли смерті. Одного разу її батько поступився своїм місцем у літаку на Нижній Новгород і нікуди не полетів, а літак розбився. За рік мати поступилася місцем у літаку “Максим Горький” впливовішій пані і залишилася живою. Нагадаємо, що 18 травня 1935 року під час демонстраційного польоту літак АНТ-20 зіткнувся з винищувачем супроводу, який задіяли для документальної кінозйомки. Загинули 11 членів екіпажу і 37 пасажирів, якими були важливі співробітники авіаційних структур і члени їхніх сімей.
Але це вже зовсім інша історія.
