Єврейська жінка, мрія поета
До 100-річчя Зої Богуславської
Йосип ТУРОВСЬКИЙ
16 квітня 2024 року виповнилося 100 років Зої Богуславській. Вона відома як письменниця, прозаїк, драматург, есеїст, мистецтвознавець, літературний критик. Але набагато більше Зоя Богуславська знаменита як дружина, муза і вдова Андрія Вознесенського.
У березні нинішнього року виповнилося 60 років з моменту створення поеми “Оза”, в якій поет обезсмертив свою кохану Зою – під ім’ям Оза. Вступ до поеми, без перебільшення – один із найкращих поетичних творів про кохання у світовій літературі. Ось він.
Вступление в поэму
Аве, Оза…
Ночь или жильё,
псы ли воют, слизывая слёзы,
слушаю дыхание Твоё.
Аве, Оза…
Оробело, как вступают в озеро,
разве знал я, циник и паяц,
что любовь – великая боязнь?
Аве, Оза…
Страшно – как сейчас тебе одной?
Но страшнее – если кто-то возле.
Чёрт тебя сподобил красотой!
Аве, Оза!
Вы, микробы, люди, паровозы,
умоляю – бережнее с нею.
Дай тебе не ведать потрясений.
Аве, Оза…
Противоположности свело.
Дай возьму всю боль твою и горечь.
У магнита я – печальный полюс,
ты же – светлый. Пусть тебе светло.
Дай тебе не ведать, как грущу.
Я тебя не огорчу собою.
Даже смертью не обеспокою.
Даже жизнью не отягощу.
Аве, Оза. Пребывай светла.
Мимолётное непрекратимо.
Не укоряю, что прошла.
Благодарю, что приходила.
Аве, Оза…
Погодьтеся – жінка, яка надихнула поета на такі вірші, вже гідна того, щоб присвятити їй статтю на сайті. А якщо врахувати, що ця жінка – наша одноплемінниця, і що вона дожила до 100 років, то сумнівів бути не може.
Вступ до статті
Але є один момент, який сьогодні необхідно позначити. Зоя Богуславська належить до російської культури, а в умовах війни, яку Росія веде проти нашої країни, хтось із цілком зрозумілих міркувань може не схвалити таку персону. Проте тут можна навести два аргументи. По-перше, Зоя Богуславська не була помічена ні в підтримці агресії, ні в симпатії до Путіна, ні в антиукраїнських проявах, ні в підписанні якихось нехороших звернень; її не занесено ні до яких баз і списків. Взагалі в її віці політична активність якось недоречна. Вона не зганьбила свої сивини – на відміну, наприклад, від Юнни Моріц чи Євгена Рейна. А по-друге, Зоя Богуславська в контексті її кохання і союзу з Андрієм Вознесенським – це невід’ємна частина духовної спадщини кількох поколінь людей, значна частина життя яких пройшла в Радянському Союзі. Відмовлятися і відрікатися від власної біографії, від своєї молодості – не найповажніша справа.
Знову ж таки: Зоя Борисівна Богуславська – стовідсоткова єврейка, нехай і не така знаменита, як Голда Меїр або Фаїна Раневська. Крім того, у неї є українське коріння: її батько Борис Богуславський був із Харкова.
А вже 100 років – таким довголіттям з єврейських знаменитостей могли похвалитися тільки художник-карикатурист Борис Єфімов (107), актор Керк Дуглас (103) і композитор Ірвінг Берлін (101).
Тож Зоя Богуславська – фігура у своєму праві на наших сторінках. І навіть якщо розглядати її тільки як музу великого поета, то тут можна провести досить поважну паралель з іншою єврейською жінкою – Лілею Брик, яка багато років надихала Володимира Маяковського, одного з двох кумирів Андрія Вознесенського (другий – Борис Пастернак). До речі, Зоя Богуславська була з нею добре знайома.
Шлях Ози
Зоя Богуславська народилася в Москві, страшно подумати, в рік смерті Леніна! Її батько Борис Львович Богуславський (1899 – 1985) був видатним фахівцем у галузі машинобудування, одним із перших у Радянському Союзі кібернетиків, автором низки наукових праць, монографій і навчальних посібників. У 1922 році він закінчив механічний факультет Харківського технологічного інституту. Мати Зої Емма Йосипівна Богуславська була лікарем.
Згідно зі спогадами самої Зої Богуславської, в дитинстві вона більше любила батька, тому що той приділяв їй час і увагу на відміну від матері, яка була частіше зайнята роботою.
В юності Зоя займалася плаванням, виступала на змаганнях у юнацьких командах з ковзанярського спорту та волейболу. Вона вже в школі захоплювалася літературою і театром. Дівчинка писала сценки для вистав драмгуртка і тексти для літературних вечорів.
Під час війни Зоя, студентка технічного вишу, до якого пішла за наполяганням батька, перебувала в евакуації в Томську, де ночами працювала санітаркою в госпіталі для тяжкопоранених.
У Томську вона вперше вийшла заміж – за Георгія Новицького, студента Ленінградського театрального інституту, евакуйованого до Томська. Цей юнацький шлюб був недовгим; головним його результатом стало те, що Зоя під впливом чоловіка кинула свій технічний виш і вступила до театрального. Спершу – в той самий ленінградський інститут, де навчався Георгій Новицький, який згодом став актором театру імені Моссовєта. А після повернення з евакуації Зоя перевелася в ГІТІС.
У 1949 році Богуславська брала участь у наборі артисток до Малого театру. Її обрали в першому турі, але вона вирішила, що сцена не для неї. Закінчивши театрознавчий факультет ГІТІСу, Зоя пішла в аспірантуру Інституту історії мистецтва Академії наук СРСР. Після захисту дисертації вона працювала редактором у видавництві “Советский писатель”, читала лекції в Московському вищому театральному училищі, завідувала відділом літератури в Комітеті з Ленінських і Державних премій.
Свій творчий шлях Зоя Богуславська розпочала як театральний і кінокритик, але згодом здобула популярність як письменниця нової хвилі та одна з ключових фігур культурного процесу часу реформ. У період хрущовської “відлиги” вона дебютувала як прозаїк повістю “І завтра”. Успіх у читацької публіки мали її повість “Сімсот новими” і роман “Захист”. Її книжки друкувалися в популярних літературних журналах і перекладалися за кордоном.
Наприкінці 1970-х років у журналі “Театр” були опубліковані п’єси Зої Богуславської “Контакт” і “Обіцянка”. Вона здобула визнання як есеїстка після циклу текстів під назвою “Невигадані розповіді”. Героями її есе ставали видатні діячі російської та світової культури, з якими їй довелося зустрітися. Серед них – Марк Шагал, Хуліо Кортасар, Наталі Саррот, Лайза Мінеллі, Аркадій Райкін, Віра Панова, Михайло Рощин (Гібельман) та ін. Зазначимо, що із зарубіжними знаменитостями Зоя Борисівна говорила без перекладачів – англійською, французькою та німецькою мовами, якими вона володіє на рівні вільного спілкування.
У 1998 році вийшов двотомник творів Зої Богуславської “Зазеркалье”, де були опубліковані найвідоміші її роботи. Через 11 років, 2009-го, світ побачили дві збірки – “Вымышленное” (повісті, оповідання) і “Невымышленное” (публіцистика, есеїстика, літературні портрети).
Зоя Богуславська вела активну громадську діяльність. Вона була серед творців Міжнародної асоціації жінок-письменниць, членом виконкому Російського Пен-центру, членом редколегій низки журналів. Вона неодноразово виступала в університетах і на форумах у США, Франції, Великій Британії, брала участь у книжкових ярмарках (Франція, Іспанія, Німеччина, Велика Британія тощо), працювала запрошеним письменником у Колумбійському університеті в Нью-Йорку. За її ініціативою було засновано першу недержавну премію Росії “Тріумф” (1991), яку щорічно вручають за вищі досягнення в мистецтві та літературі…
Але повторимо: Зоя Богуславська цікава нам і знаменита не своєю творчою та громадською діяльністю, а насамперед деякими обставинами її особистого життя.
Оза і поет
На момент зустрічі з Андрієм Вознесенським Зоя Богуславська вже понад десяток років була одружена другим шлюбом з Борисом Мойсейовичем Каганом (1918 – 2013), доктором технічних наук, професором, конструктором у галузі автоматики та обчислювальної техніки, лауреатом Сталінської премії. 1951 року в них народився син Леонід Богуславський, майбутній великий бізнесмен.
Життя Богуславської з Каганом було щасливим і забезпеченим. У сім’ї була не тільки квартира, а й особистий автомобіль, досить рідкісна річ у повоєнні часи. Зоя стала однією з перших у Москві дам-автомобілісток.
Але долею їй було призначено змінити фізика на лірика – саме в ті роки, коли стало популярним це визначення Бориса Слуцького (“Что-то физики в почете. Что-то лирики в загоне. Дело не в сухом расчете, Дело в мировом законе”). В її житті з’явився молодий і на той час опальний поет Андрій Вознесенський.
Відразу підкреслимо: Зоя Богуславська – не з тих жінок, які монетизували славу своїх знаменитих чоловіків і торгували їхньою пам’яттю. Вона за життя Вознесенського взагалі не розповідала нічого про їхнє життя на публіку і вкрай рідко давала інтерв’ю після його смерті. Практично все, що можна знайти в пресі про їхнє кохання, стосунки і перипетії їхнього сімейного життя, базується на інтерв’ю Зої Борисівни в телефільмі Анатолія Малкіна “Андрій і Зоя” (2011).
Зокрема, вона згадувала про те, як Вознесенський закохався в неї з першого погляду і почав надавати їй знаки уваги. Зоя довго не реагувала на шанувальника, і він перейшов до активніших дій. Коли Богуславська вирушила із сином у річковий круїз Волго-Балтом, поет організував для неї вручення квітів на кожному причалі – “від товариша Вознесенського”. У кінцевій точці круїзу в Петрозаводську на неї чекав сам Вознесенський. Всупереч очікуванням поета, Богуславська була розлючена його витівками і попросила забути її ім’я. Після відмови він перебував у настільки безнадійному стані, що письменниця, яку мучило почуття провини, відправила йому примирливого листа. Через якийсь час вони зустрілися, і незабаром Богуславська подала на розлучення.
Навколишні були здивовані. Як? Доросла жінка, яка виховує маленького сина у другому шлюбі, раптом вирішила відмовитися від стабільного життя з чоловіком заради стосунків зі скандальним поетом, на дев’ять років молодшим за неї.
Борис Мойсейович Каган повів себе як шляхетна людина і, коли Зоя подала на розлучення, просив почекати рік, спробувати, яким виявиться повсякденне життя з новим коханим, і, якщо щось не складеться, повертатися в сім’ю. Але пристрасть до поета вже повністю охопила Зою, і вона відмовилася.
Подруги письменниці також вважали, що її захоплення Вознесенським швидко згасне. Проте 1964 року закохані одружилися. Протягом двох років вони жили на орендованих квартирах – поки Вознесенський не наважився написати заяву про виділення йому квартири і отримав її за сприяння голови Московської письменницької організації Сергія Михалкова. І не де-небудь, а в знаменитому Будинку на Набережній.
Шлюб поета й Ози тривав 46 років, аж до смерті Вознесенського 1 червня 2010 року. Однак будемо об’єктивні: назвати їхній союз ідилічним було б некоректно. Поет періодично “підзаряджався” емоціями на стороні. Загальновідомий роман Вознесенського з актрисою театру і кіно Тетяною Лавровою. Саме їй присвячено знаменитий вірш “Я тебе ніколи не забуду”. 1983 року від зв’язку зі студенткою ВДІКу Ганною Вронською у поета народилася позашлюбна дочка Аріна Андріївна Вознесенська.
Але мудра Оза зуміла зберегти шлюб і залишитися для Вознесенського головною жінкою його життя. У 2013 році Богуславська під час телепрограми розповіла про своє сімейне життя з поетом. Зокрема, вона сказала: “Я виявилася абсолютно не тією жінкою, яка повинна була бути при Вознесенському. Я настільки не люблю піар, що коли закінчувався вечір Вознесенського, моїм головним завданням було втекти, щоб не потрапити в камеру, коли його знімали… Андрій же для мене завжди був на першому місці. Тому що крім кохання, сексу і всіх цих штучок була абсолютна довіра одне до одного. Він знав, що за жодних тортур, за жодних обставин я не зраджу його… Він був людиною дуже пустотливою, а в особистому житті – дуже зворушливою і невибагливою. Ніколи не казав: “Не хочу їсти це, подай мені те”. Вдома це був ангел”.
Пасинок поета Леонід Богуславський сказав: “У житті Андрія існувала моя мама як муза, а всі інші – лише остільки, оскільки були потрібні для його творчості, для натхнення. Йому було важливо, щоб захоплювалися, щоб створювали атмосферу. Грубо кажучи, для Вознесенського практично нічого не існувало, крім його творчості”.
На згадку про Андрія Вознесенського Зоя і Леонід Богуславські заснували премію “Парабола”, однойменну з однією з перших збірок поета, опублікованою 1960 року.
Мазл тов, шановна Озо! Дякую за внесок у добру поезію.
