Підробка, яка пережила своїх творців
120 років тому в Росії було опубліковано “Протоколи сіонських мудреців”
(Закінчення. Початок див. у № 2 (356) лютий 2023 року)
Russia House News
Юрій КРАМЕР
Друге життя “Протоколів” почалося в Європі та Америці, куди їх завезла біла еміграція. У 1920 р. відомий антисеміт, “автомобільний король” Генрі Форд накладом у півмільйона примірників (!) за власний кошт із номера в номер публікував фальшивку у власній газеті The Dearborn Independent, а потім розродився книжкою “Міжнародне єврейство. Початкова світова проблема”, яку використовували нацисти, що прийшли до влади в Німеччині. Форд був видатним бізнесменом і… нікчемним автором: книжка була компіляцією “Протоколів”; компілювати (в цьому разі з однієї відвертої липи плодити іншу) допомагав своєму босові редактор газети Вільям Дж. Камерон, який страждав на алкоголізм.
Того ж 1920-го переклади фальшивки з’явилися в Англії, Франції та Німеччині (у Німеччині вийшли під назвою “Таємниці сіонських мудреців”).
Проти видання книжки протестували не лише євреї, а й неєвреї – політики, журналісти та громадські діячі, однак до заборони і визнання “Протоколів” підробкою справа не дійшла. Лише в 1933 р. їх було оголошено підробкою.
Керуючись принципами об’єктивності…
Нацисти взяли владу в Німеччині легко і просто, як розпусну дівку, що валялася в пилу на дорозі. 30 січня 1933 р. рейхспрезидент Німеччини Гінденбург прийняв відставку Шлейхера і призначив рейхсканцлером Гітлера. Після цього в країні розгорнулася безпрецедентна антисемітська пропаганда, яка багато в чому спиралася на “Протоколи”. Через деякий час нацистські ідеологи взялися за сусідні країни, зокрема Швейцарію – там з’явилися свої місцеві антисемітські націонал-соціалістичні організації, які почали видавати і впроваджувати у свідомість благополучних жителів усіх 26 кантонів ідею про “світову жидомасонську змову”. Швейцарські євреї мовчати не стали і вирішили викрити безглузді ідеї “Протоколів” у суді. За законом кантону Берн заборонялося друкувати, видавати і продавати аморальні твори, які могли б підбурювати добропорядних громадян до злочину і ображати їхні моральні почуття. Єврейські громади звернулися до відомих адвокатів Матті та Бруншвіга, адвокати подали скаргу до бернського суду з клопотанням порушити справу проти видавців “Протоколів сіонських мудреців” Фішера, Галлера та інших.
Процеси відбулися в Берні в жовтні 1934-го і травні 1935-го. На першому розглядали питання справжності “Протоколів”. Причому, керуючись принципами об’єктивності та неупередженості, було обрано трьох експертів – від обвинувачів, обвинувачених і за призначенням суду. Експерт з боку обвинувачених до суду не з’явився, і тоді як свідків викликали кількох учасників Сіоністського конгресу (серед них Хаїм Вейцман – у 1921-1931 рр. президент Всесвітньої сіоністської організації, у 1949-1952 рр. перший президент Держави Ізраїль), оскільки в книжці Нілуса “Близъ есть при дверехъ: Про те, чому не бажають вірити і що так близько” (1917) стверджувалося, що “Протоколи сіонських мудреців” були таємно витягнуті з протоколів 1-го Сіоністського конгресу, що відбувся в Базелі в серпні 1897 р. У своїх виступах усі свідки в один голос стверджували, що нічого таємного і секретного в їхній діяльності немає – вони, сіоністи, відкрито перед усім світом домагаються створення своєї національної держави.
На суді було заслухано також російських емігрантів – колишнього лідера кадетів, міністра закордонних справ Тимчасового уряду Павла Мілюкова та автора фейлетонів про Нілуса й учасника Білого руху на півдні Росії графа Александра дю Шайла, який виступав у Росії проти Нілуса. Обидва стверджували, що “Протоколи” – фальшивка, народжена в надрах царської охранки, що підтверджували історик і колишній комісар Тимчасового уряду Сергій Сватіков і княгиня Катерина Радзивілл. І комісар, і княгиня говорили, що до фабрикації не тільки “Протоколів”, а й інших фальшивих документів був причетний глава закордонної агентури Департаменту поліції в Парижі Рачковський, який у 1905-1906 роках став віце-директором Департаменту, і той використовував для написання тексту журналіста Головінського, який співпрацював з охранкою.
Ретельно зваживши всі “за” і “проти” на засіданні 14 травня 1935 р., суд першої інстанції міста Берна ухвалив своє рішення: “Протоколи сіонських мудреців” визнаються фальсифікацією і не мають жодного стосунку до сіоністів і 1-го Сіоністського конгресу в Базелі. Двох із п’ятьох підсудних – Шнелля і Фішера – було засуджено до штрафу, решту – виправдано.
Але відповідачі не заспокоїлися, подали апеляцію, і суд міста Цюріха, взявши до уваги похибку в трактуванні бернським судом слова “непристойний”, вирок частково скасував, але, проте, у своєму рішенні підробленість “Протоколів” підтвердив і записав: “Ця брехлива праця є нечуваним і необґрунтованим нападом на євреїв, її слід беззастережно зарахувати до аморальної літератури”. Там же, “виходячи з державних інтересів”, владі рекомендували “заборонити розповсюдження такого роду творів”.
Перед обличчям історії
Володимир Бурцев – відомий викривач секретних співробітників Департаменту і провокаторів у революційному середовищі; на початку 1900-х рр. видавець журналу “Былое”, в якому публікувалися роботи, присвячені історії російського визвольного руху; один із перших навесні 1917-го звинуватив Леніна після його повернення зі Швейцарії в пломбованому вагоні в тому, що він німецький шпигун. Бурцев боровся в еміграції проти антисемітизму і фашизму, що переміг в Італії та Німеччині, він також приїхав до Берна, щоб виступити свідком у суді. Після суду в книзі “”Протоколи сіонських мудреців”. Доведена фальсифікація”, виданій у Парижі в 1938 р., на запитання, що ставилися в багатьох країнах: яке походження “Протоколів”? звідки вони взялися? як вони з’явилися? хто їхній упорядник? яка їхня мета? – твердо і доказово, з фактами в руках, Бурцев відповів: “”Сіонські протоколи” – підробка. Вони водночас – плагіат. Вони – найбезглуздіший документ, який тільки міг бути вигаданий проти єврейства, бо вони – безталанна фальсифікація і невмілий плагіат”.
У передмові “Від автора” Бурцев писав: “Дивну долю мають деякі книжки. Особливо дивну, на перший погляд навіть неймовірну, мали долю т. зв. “Протоколи сіонських мудреців”, або “Сіонські протоколи”, або, як їх зазвичай називають, просто “Протоколи”. З 1917 р. в Німеччині їх стали називати і “Сіоністичними протоколами” і… пов’язували їх із сіоністським рухом взагалі і спеціально із сіоністським конгресом 1897 р. в Базелі, і їхніми укладачами називали деяких учасників цього конгресу. Видавали їх і під заголовками: “Програма завоювання світу євреями”, “Корінь наших лих”, “Вороги роду людського”, “План завоювання світу іудео-масонами”, “Документальні дані, що доводять походження більшовизму та до чого прагнуть більшовики насправді” тощо.
Ці “Протоколи” були сфабриковані років 40 тому в Парижі російськими антисемітами, головним чином агентами таємної російської поліції. У них усе побудоване на сліпій, безмежній злобі проти євреїв. Це – лютий антисемітський памфлет. Але це, виявляється, зовсім не оригінальний твір. Це – явний плагіат. У “Протоколах” є якісь вичавки з численної антисемітської літератури, що десятиліттями-століттями створювалася різними мовами…
Російською мовою “Протоколи” в Росії вперше з’явилися у пресі на початку 1900 р. В перекладі іншими мовами вони стали з’являтися пізніше – років через 15-20. Насамперед вони з’явилися в Німеччині. Там вони відразу були поширені в сотнях тисяч примірників, а потім у мільйонах…
У справжність “Протоколів” не вірили ті, хто їх у Росії видавав і поширював. Ті й інші знали, що “Протоколи” підроблені, але вони розраховували – і в цьому розрахунку не помилилися, – що вони, проте, будуть дуже корисні для їхньої антисемітської агітації серед темної маси. Дійсно, як виявилося, “Протоколи” припали до смаку і для російських, і для німецьких темних людей – “дурників”. Згодом їх з таким надзвичайним цинізмом і з такою удачею змогли використати антисеміти всіх країн.
Але “Протоколи” не тільки документ нашого найближчого минулого, вони мають і актуальне значення. На них побудована значною мірою вся нинішня німецька політика. Велику роль відіграють вони і в деяких інших державах.
Зрозуміло, з часом… на “Протоколи” дивитимуться як на доведену фальсифікацію, тільки дивуватимуться, як десятиліття вони могли мати такий фатальний вплив…”
“Я, суддя Маєр, вважаю…”
Примітний штрих: на обкладинку книжки видавництво Oreste Zeluk під назву винесло підзаголовок “Рачковський сфабрикував “Протоколи сіонських мудреців”, а Гітлер надав їм світового розголосу”, а ще нижче – цитату “Я, суддя, вважаю “Протоколи сіонських мудреців” підробкою, плагіатом і нісенітницею” і підпис: “В. Майєр, голова суду в Берні”.
Як стверджував Еміль Золя, “правда йде – і ніщо її не зупинить!”.
