Кобзар в Єрусалимі
Тарас Шевченко: ізраїльські спогади та роздуми до ювілею
Тарас Шевченко з друзями. 1859 рік. Фото: Wikipedia / Деньєр Андрій Іванович
Світлана ГЛАЗ
У селі Моринці Черкаської області 210 років тому народився український геній Тарас Шевченко. Не варто переповідати його біографію, роки становлення як людини, поета, митця та які періоди життя вплинули на світогляд, приналежність до українства, відданість тій єдиній нації, яка дала йому життя. Біографія Тараса Григоровича відома, його твори увійшли до світової класики, вірші та вислови стали популярними, портретами, офортами, картинами милуються вже багато поколінь. З великих театральних сцен і в невеликих приміщеннях у різних куточках планети звучить його слово – слово Великого Кобзаря.
11 березня в Єрусалимі “Заповітом” Тараса Шевченка, що звучав голосом незабутнього Богдана Ступки, розпочався захід до 210 річниці від дня народження Кобзаря. Далі вірш звучав іншими мовами у виконанні Цилі Сапожникової та Івана (Йоханана) Потьомкіна. Загалом же цей твір перекладено 150 мовами, а Тарасу Шевченку споруджено 1384 пам’ятники по всьому світу.
Організатор урочистостей – ізраїльський поет, письменник, громадський діяч родом із Черкаського краю Іван Потьомкін. Він очолює в Єрусалимі групу людей, які пережили Голокост і збираються щопонеділка згадати, пом’янути, окреслити плани на майбутнє, почути історії з життя знаменитих євреїв і не тільки.
– Пане Потьомкін, як виникла ідея шевченківського заходу в єврейській державі?
– Українська земля, особливо Черкащина, де народився і я, багата на відомі літературні імена. Серед них і Тарас Шевченко. Він із тих поетів, хто писав не лише прекрасні римовані рядки, а й пророчі. “Свою Україну любіть. Любіть її…Во врем’я люте. В останню тяжкую минуту За неї Господа моліть”, “Нема на світі України, немає другого Дніпра”. Сьогодні ці рядки актуальні, як ніколи. Після галасливої та велелюдної єрусалимської вулиці Яффо, праворуч збігає донизу тиха Рівлін, де збираємося на літературні посиденьки. Нинішні ми й вирішили присвятити Тарасу Шевченку. До нас завітав Заслужений діяч мистецтв України, композитор Михайло Бендіков, який виконав чимало українських пісень. Мені здалося цікавим згадати на цьому заході, що писали, говорили про Тараса Шевченка видатні люди минулого. З неприхованим інтересом було вислухано “Урок ювілею” Володимира Жаботинського, в якому, зокрема, мовиться:
“Шевченко є національним поетом, і в цьому його сила… Він дав і своєму народові, і всьому світові яскравий, непорушний доказ, що українська душа здатна до вищих польотів самобутньої культурної творчості… Шевченко залишиться тим, чим створила його природа: сліпучим прецедентом, який не дає змоги українцям відхилитися від шляху національного ренесансу”.
А мені здається, що важлива і ось ця думка Володимира Жаботинського – уривок зі статті “Що таке Шевченко?”: “…Потрібно дивитися на нього як на яскравий симптом національно-культурної життєздатності українства, і тоді потрібно відкрити ширше очі й добре вдивитися у висновки, які звідси випливають. Ми самі тут, на півдні, так старанно й так наївно насаджували в містах обрусівні початки, стільки клопотали тут про русскій театр і поширення русскіх книжок, що ми під кінець зовсім загубили справжню арифметичну дійсність, як вона “виглядає” за межами нашого курячого кругозору. За цими містами – суцільне, майже тридцятимільйонне українське море. Зазирніть колись не тільки до його центру, до якогось Миргородського чи Васильківського повіту: зазирніть до його околиць, до Харківської чи Воронезької губернії, до самої межі, за якою починається великоросійська мова, і ви здивуєтесь, до чого недоторканним лишилось це суцільне українське море. Є на цьому кордоні села, де по той бік річки живуть “хохли”, по той бік – “кацапи”. Живуть споконвіку поруч і не змішуються. Кожна сторона розмовляє по-своєму, одягається по-своєму, зберігає свій звичай; одружуються тільки зі своїми; цураються одна одної, не розуміють і не шукають взаємного порозуміння. Знав свій народ український поет, коли читав мораль дурним дівчатам: Любітеся, чорноброві, Та не з москалями, Москалі – чужі люди”…
Слідом за прозою прозвучали вірші Кобзаря, прочитані Оленою Рябушенко. Українські народні пісні виконали Нінель Маковєєва та Михайло Бендиков.
Запитала в Михайла Бендікова: а для нього Кобзар – це хто?
– Для мене це історична постать, яка своєю творчістю спонукала багатьох поетів і письменників працювати на ниві української культури, – відповів композитор і співак. – А такі твори, як “Заповіт”, “Реве та стогне Дніпр широкий” та й узагалі “Кобзар”, ще в далекому дитинстві ввели мене в лоно української літератури, поезії.
На урочистому заході були виконані пісні на слова українських поетів Василя Симоненка, Анатолія Матвійчука, Анатолія Калянникова. Поезія Тараса Шевченка вплинула і на їхню творчість.
Завершився вечір піснею “Реве та стогне Дніпр широкий” у виконанні національного заслуженого академічного українського народного хору ім. Григорія Верьовки, яким диригує Народний артист України Зіновій Коренець. Звісно ж у записі звучав цей твір, але він доповнив і прикрасив єрусалимський захід.
Мені хочеться завершити цей матеріал про Тараса Шевченка уривком зі статті доктора історичних наук, професора Анатолія Чебана, що вийшла в американському виданні до ювілею Кобзаря:
“На перший день сорок восьмого року життя поета не стало. Помер на чужині, самотнім. Закінчився стражденний шлях поета, мислителя, але вічно жива душа Кобзаря витає над Україною – над Чернечою горою в Каневі, де знайшов останній притулок поет, над Київськими священними горами незалежної України, чигиринською Богдановою горою – столицею козацької України, Замковою горою у Львові. Вчитуєшся в поезію пророка, переглядаєш картини, офорти, краєвиди, вкотре знайомишся з його стражденною біографією, образно викладеною в автопортретах, і розумієш, чому в українській оселі віддавна поруч з іконою ми бачимо портрет Шевченка в рушниках. Це високий знак справжнього народного розуміння, глибокої пошани й пошуку відповіді: “Нащо нас мати привела? Чи для добра? Чи то для зла?” І утвердження істини: “Боріться – поборете! Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава і воля святая!”
