“Звільнили нас від усього…”
Війна Росії проти України: щодня обстріли, щодня нові жертви…Фото ERR
Михайло ГОЛЬД,
журналіст, головний редактор газети “Хадашот”, засновник проекту “Exodus-2022. Свідчення єврейських біженців російсько-української війни
Чого очікували українці від повернення Трампа в Білий дім? Як позначилися три роки війни на євреях України і чи реальне повернення біженців і репатріантів у разі припинення гарячої фази воєнних дій? Зрозуміло, відповідь на це запитання частково залежить від того, ЯК САМЕ закінчиться війна.
“Маємо те, що маємо“
Як казав президент Кравчук, “маємо те, що маємо”. Скандал в Овальному кабінеті і подальший тиск на Україну це яскраво продемонстрували. Кремль на цьому тлі традиційно продовжує розігрувати “єврейську карту” – глава МЗС РФ Лавров назвав Володимира Зеленського “чистим нацистом і зрадником єврейського народу”.
Цікаво інше. Усі наїзди Трампа на Україну супроводжуються пишномовною риторикою про “здоровий глузд” і realpolitik. Що ж, у кожного часу свій common sense. Колись хворобливих і слабких немовлят скидали зі скелі – і був у цьому простий здоровий глузд.
З realpolitik ще складніше. Оскільки є realpolitik Чемберлена після зустрічі з фюрером (“Мир для нашого покоління”) і Черчилля (“Якби Гітлер вторгся в пекло, я б замовив за диявола слівце в Палаті громад”), realpolitik Рейгана (“імперія зла”) і Трампа (заяви якого іноді складно відрізнити від цитат Путіна). cancelled
Повернутися не можна залишитися
Як позначилися три роки війни на євреях України? Перш за все, не можна забувати, що найбільші єврейські громади країни зосереджені якраз на сході, півдні і частково в центрі країни. І саме по цих регіонах припав головний удар. Деякі громади виїхали практично в повному складі (з Маріуполя, наприклад), інші, за суб’єктивними оцінками, втратили від третини до 40% парафіян (Харків, Одеса, Дніпро), але, скажімо, у Вінниці або Ірпені чисельність євреїв зменшилася лише на 10% – 15%.
При цьому, навіть у помітно поріділих громадах учасників різних єврейських програм і проектів менше не стало. Іноді за рахунок євреїв-переселенців з окупованих РФ міст або гарячих точок на контрольованих Україною територіях. Але не тільки. В Одесі, за словами заступника директора центру “Мигдаль” Поліни Бліндер, попит на єврейські activity навіть зріс. Причому, з боку місцевих одноплемінників, ще вчора відірваних від общинного життя. Частково це зрозуміло – люди біжать на лекції, концерти, шукають спілкування, намагаються відволіктися від війни. Схожий процес спостерігається і в Харкові. Так, це інша аудиторія, але вона є.
Чи повернуться в масі своїй українсько-єврейські біженці з Німеччини, Польщі, Австрії та інших країн Європи, чи реальний відтік значної частини українських військових репатріантів з Ізраїлю? За моїми відчуттями, ні.
Серед респондентів проєкту Exodus-2022, є, зрозуміло, біженці, які повернулися в Україну – і до Києва, і до Харкова, і до Дніпра. Наприклад, відомий історик, лауреат премії Національної академії наук України та ордена “За заслуги перед Німеччиною”, голова Всеукраїнської асоціації євреїв, колишніх в’язнів гетто і нацистських концтаборів, Борис Забарко, який евакуювався з початком вторгнення в Штутгарт. Або молода репатріантка з Маріуполя, яка вкрай важко вибиралася до Ізраїлю, пережила допити у ФСБ тощо. Ця дівчина 2023-го повернулася в Україну, знімає в Києві квартиру з батьками. Невелика частина репатріантів не прижилися в Ізраїлі з низки причин – погане ставлення до дитини в школі, невлаштованість, бюрократія тощо. Їдуть і з Європи, іноді навіть через проблеми з медичним обслуговуванням…
Деякі живуть на два будинки або приїжджають в Україну, щоб провести єврейські свята у своїх громадах, наприклад, головний рабин громад Прогресивного іудаїзму Києва та України Олександр Духовний або голова громади Ірпеня Алла Кременчук.
“Слава Богу, додому летимо”
Утім, переважна більшість біженців/репатріантів так чи інакше будують своє життя на новому місці, вростаючи в реалії країни проживання. Чи прагнули вони цього? Очевидно, більшість військових репатріантів не планували від’їзд, але історія вирішила за них. Не раз і не два чув я від учасників проекту приблизно таке: “Звільнили нас від усього: від мирного життя, дому, майна, роботи. Хоча ми нікого не кликали, і ніхто нас не гнобив”. Факт залишається фактом – три роки тому ніхто не думав тікати від міфічних українських “нацистів”. Але в березні 2022-го десятки тисяч євреїв знялися з місця, рятуючись від російських “визволителів”.
А далі… у кожного біженця “свій” Ізраїль, “своя” Європа і Сполучені Штати. Одна репатріантка з Маріуполя “жодної хвилини не шкодує, що в Європу не поїхала, адже тут (в Ізраїлі) до нас ставляться як до людей, що повернулися додому”. Інша, навпаки, “ніколи б не подумала, що в такій спекотній країні може бути так моторошно холодно”. Відчуття багато в чому залежать від успішності інтеграції.
Чоловік однієї нової репатріантки робить великі успіхи в івриті, нещодавно його призначили бригадиром, босc навіть збирається спеціально під нього вибити ставку, поставивши керувати трьома цехами. Відповідно (але не тільки тому), рівень прийняття у цієї сім’ї дуже високий: “Ми дуже полюбили Ізраїль. Пам’ятаю, сиділи якось із Русланом (чоловіком) на балконі, і він каже: боже, яке щастя, що ми опинилися в цій прекрасній країні. За Маріуполем не сумую – це вже не моє місто. Там лежали трупи моїх співвітчизників, і я не зможу більше ходити цими вулицями. Нещодавно відвідали друзів у Німеччині і, наприкінці подорожі, сідаючи в літак, мій чоловік-неєврей зронив: “Слава Богу, додому летимо”. І це чиста правда”.
З іншого боку, далеко не всі проблеми зводяться до облаштованості та матеріального благополуччя. Три роки не можуть в Ізраїлі визнати єврейкою бізнес-леді з Маріуполя. Не допомогли ні документи 1944 року, що свідчать про національність бабусі – Раїси Моїсеївни (яка свого часу втекла з гетто Звенигородки), ні членство в громаді, ні посилання на дітей (сина обрізали в київській синагозі Бродського, доньку без проблем прийняли до єрусалимської школи “Бейт ульпана”). Після депортації з Бен-Гуріона сина, який приїхав у гості (із запрошенням і зворотним квитком), жінка не витримала, забрала доньку і полетіла за спонсорською візою до США. “Зараз живемо у Філадельфії, в матеріальному плані все чудово – є машина, гарне житло, але… не моя це країна, – каже невдала репатріантка. – Сумую за Ізраїлем, де почувалася вдома!”
“Обидва гімни – України та Ізраїлю – викликають у мене сльози”
Куди частіше, отримавши законний статус в Ізраїлі, люди ментально залишаються в полі тяжіння як старої, так і нової батьківщини. “Сьогодні розриваюся між двома країнами, і обидва гімни – України та Ізраїлю – викликають у мене сльози, – зізнається Ірина Живолуп з Ізюма, вся сім’я якої загинула внаслідок російського обстрілу. – Щовечора ходжу на море – милуватися заходом сонця. Навіть до шрамів звикла, вважаю їх пам’яттю про “Русский мир” (усміхається). Але розслаблятися не хочу. Ось, коли обидві війни закінчаться, святкуватиму і тут, і там. І, можливо, ридатиму”.
Ніхто не в змозі сьогодні, до закінчення бойових дій в Україні, прорахувати масштаб українсько-єврейської рееміграції з Європи або з Ізраїлю.
Залишається проблема розірваних війною сімей, але і в цьому випадку передчасно будувати прогнози на “день після”. Зрештою, сім’ї можуть возз’єднатися в Ізраїлі або в Німеччині – двох країнах, які прийняли найбільшу кількість єврейських біженців. А поки що багато вихідців із різних українських міст не втрачають зв’язку зі “своїми” скрізь, куди занесла їхня доля. Ті ж маріупольчани збираються в Ізраїлі на шабатони, організовані рабином Менахемом-Мендлом Коеном, який зіграв провідну роль в евакуації громади. Колишні парафіяни синагоги Бродського в Києві створили в Ізраїлі спеціальну групу в Whats App, де можна отримати будь-яку консультацію, допомогу, одяг тощо. У Хайфі поступово сформувалася громада на основі київської реформістської “Атікви”.
Єдине, про що можна говорити з упевненістю – з приходом Трампа динаміка подій на російсько-українському треку явно прискорилася. До чого призведе цей форсаж стане зрозуміло в найближчі місяці. Тоді й настане час реальних змін, які значною мірою визначать майбутнє України і частково плани військових біженців.
