“ДИКА” КЛАРА, ПУРИМ І 8-МЕ БЕРЕЗНЯ
Михайло ФРЕНКЕЛЬ
Немає пам’яті про минуле, – із сумом нарікав Коелет, він же Екклезіаст.
Давним-давно сказано, але як правильно! Немає достовірної пам’яті про багато великих справ. А про незначні – тим паче…
Ви знаєте, що спільного між святами Пурим і 8-е Березня?
Ось уже не перший рік, раніше в пресі, а тепер дедалі частіше в інтернеті з настанням весни, як гриби після дощу, з’являються публікації про безпосередній зв’язок вигаданого соціалістками-феміністками Міжнародного дня солідарності жінок 8-ме Березня і єврейського свята Пурим. І “гриби” ці найчастіше отруйні, що виразно пахнуть антисемітизмом.
Утім, автори подібних опусів найчастіше посилаються на стару статтю протодиякона Андрія Кураєва “Чи можна не святкувати 8-е березня?”. Ось що він у ній писав:
“…Але Клара Цеткін – єврейка. І для неї цілком природні асоціації з історією її рідного народу. “Жанна д’Арк” єврейської національної історії носила ім’я Есфір (Естер у європейській вимові).
І тому, коли партія поставила завдання придумати жіноче свято, Клара Цеткін згадала про Есфір. Багато століть тому Естер врятувала свій народ від тирана. Пам’ять про ті події збереглася у віках. І не тільки на сторінках Біблії. Есфірі присвячене щорічне і найвеселіше свято єврейського народу – свято Пурим. І святкується воно якраз на переломі від зими до весни (в іудеїв зберігається місячний календар, і тому час святкування Пурима ковзає щодо нашого сонячного календаря майже так само, як ковзає щодо нього час святкування православного Великодня). Можливо, того року, коли було ухвалено рішення почати святкувати “Міжнародний жіночий день”, свято Пурима припало на 8 березня.
Змінювати щороку дату свята Революціонерки було б і незручно, і надто відверто: надто вже було б помітно, що святкується лише Пурим. І тому святкування Жінки-Руйнівниці було вирішено відокремити від свята Пурима, зафіксувати, і щорічно 8 березня, незалежно від місячних циклів, закликати всі народи землі прославляти Жінку-Руйнівницю. Прославляти Естер. Тобто вітати з Пуримом (нехай навіть і не усвідомлюючи цього).”
Так, справді, святкувати день солідарності жінок-працівниць запропонувала видатна діячка соціалістичного руху Клара Цеткін на міжнародній конференції в Копенгагені 1910-го року. Однак жодного стосунку до Пуриму це свято не має. Про це я писав ще чверть століття тому, коментуючи статтю Кураєва. До речі, він виглядає просто публіцистом, який не розібрався в темі, порівняно з численними продовжувачами його “пуримської версії”, чиї писання виглядають відверто антисемітськими і шовіністичними.
А проти їхніх безглуздих версій про “спорідненість” свят – 8-го березня і Путими є один абсолютно вбивчий аргумент. Але про нього трохи пізніше. Спочатку – про саму Клару.
Коли заходить розмова про Клару Цеткін, то одразу ж згадується найвідоміша її фотографія. З неї на нас дивиться сива старенька бабуся з доброю посмішкою на обличчі. І думається: ось це миле створіння і прожило “синьою панчохою”, потроху беручи участь у жіночому русі.
Але це – дуже оманливе фото. Насправді Клара була пристрасною борчинею не лише за рівноправність жінок, а й за права знедолених. Вона без тіні сумнівів кидалася в політичні бійки, за що й отримала від соратників прізвисько “Дика Клара”. І вона зовсім не була “синьою панчохою”: двічі була одружена і народила двох синів. Причому другий чоловік був молодший за неї на 18 років. Вони щасливо прожили 17 років, а потім не він від неї, а вона від нього пішла. Причому не через особисті, а політичні розбіжності.
Словом, Клара Цеткін була непересічною особистістю. А заключним яскравим штрихом її політичної діяльності стала промова, виголошена в німецькому рейхстазі 30-го серпня 1932-го року. Їй як найстаршому депутату новообраного парламенту було надано право відкрити першу сесію. Зазвичай у таких випадках промовець говорить якісь парадні банальності. А Цеткін, незважаючи на те, що партією більшості в рейхстазі стали нацисти, виголосила пристрасну антифашистську промову. У ній вона сказала: “Усі, кому загрожує небезпека, усі, хто зазнає утисків від фашизму, усі, хто прагне звільнення, – об’єднуйтеся в єдиний фронт проти фашизму”.
Ось така вона була, “Дика Клара”…
Верхівку нацистів страшенно розлютила ця промова. Однак гітлерівці тоді ще повністю не захопили владу і не могли застосувати до Цеткін репресивні заходи. Тож головний нацистський пропагандист Йозеф Геббельс вирішив розпочати проти непоступливої комуністки наклепницьку кампанію, в якій її єврейське походження було б вишенькою на торті. Пригадали й уже тоді існуючий міф про спорідненість 8-го березня та Пурима. З метою отримання забійних фактів про юність злобливої іудейки Геббельс послав своїх агентів у саксонське село Відерау, де народилася Клара. І…
Коли “шпигуни” повернулися і донесли про здобуті факти, з Геббельсом стався шок: міф про іудейські витівки Цеткін розвалився. Виявилося, що вона зовсім не єврейка! Так-так, більше того: її батько Готфрід Айснер і мати Жозефіна були родом зі збіднілих дворян. Батько, щоправда, мав стосунок до релігії, але аж ніяк не до іудейської. Він був християнином-протестантом, викладав у школі закон Божий і грав у церкві на органі, чого, до речі, навчив і доньку.
Отже, у дівоцтві Клара була Айснер, а прізвище Цеткін, що збиває всіх з пантелику, належало її чоловіку і батькові синів Осипу Цеткіну – революціонеру з Одеси. Загалом, як казала одна моя знайома дама, “у мене рідних серед євреїв немає, якщо не брати до уваги чоловіка, з яким я сплю”. І що виходить: щоб дізнатися, що у Клари Цеткін зовсім не могло бути жодних дитячих спогадів про Пурим, досить натиснути кілька кнопок на комп’ютері. Однак не так влаштовані браві автори антисемітських публікацій. Що їм факти, коли душа горить викриттям підступів іудеїв!
Ось, наприклад, що віщає у своєму досить довгому опусі в інтернеті якийсь Євген Алексєєв. Кілька цитат:
“Вам спала на думку чудова ідея створити жіночий день. Німець, француз, англієць за такої постановки питання одразу б згадали Жанну д’Арк. Але Клара Цеткін – єврейка, і для неї цілком природна асоціація з історією її рідного народу. І в цій історії була така постать Есфір”. А ось ще: “Тисячі єврейських сімей залишилися жити в містах перської імперії, причому в становищі аж ніяк не рабському. Таке становище з часом почало дивувати і самих персів. Озираючись навколо, вони переставали розуміти, хто ж кого завоював: перси підкорили Єрусалим чи євреї захопили Вавилон?” Ну, і ще одна цитата: “І Ксеркс з подивом виявляє, що він погодився знищити всіх ворогів ненависних йому євреїв”
Наш невеликий коментар. Само собою, якраз про Жанну д’Арк Клара, яка добре вчилася в школі, дізналася ще в дитинстві. А ось чи знала вона взагалі про Есфірі – велике питання. Далі: Вавилон ніколи не був столицею перської імперії, він був головним містом халдейського царства. І перси не захоплювали Єрусалим. Євреїв у 6-му столітті до нашої ери повів у полон вавилонський цар Навуходоносор. А також дії історичних подій Пурима відбуваються не у Вавилоні, а в перській столиці Сузи. Крім того, що автор виявив величезне історичне невігластво, він ще, позиціонуючи себе християнином, явно не читав Книгу Есфір, що входить до християнського канону. А з біблійного тексту абсолютно зрозуміло, що ніякої ненависті до євреїв Артаксеркс не відчував.
Зате очевидно її відчував Є. Алєксєєв і тому у своєму тексті звинувачує єврейських біблійних персонажів у безпричинному вбивстві багатьох тисяч людей, перевертаючи всю розповідь з ніг на голову. Загалом, у цього “публіциста” вийшла типова юдофобська писанина на тему “єдності” Пурима і 8-го березня. І твердять про це юдофоби вже не одне десятиліття…
А про саме свято 8 Березня можна сказати, що ще в середині 60-х років минулого століття воно в народній свідомості фактично перестало мати будь-яке ідеологічне забарвлення. І образно кажучи, стало днем солідарності з квітами, подарунками та шампанським.
Тому чи варто боротися з цим святом, як закликає дехто і в Україні, я не знаю. Одне скажу напевно: дарувати жінкам квіти і робити подарунки треба набагато частіше, ніж раз на рік.
