Кров і попіл
80 років тому було звільнено концтабір Майданек
Знімок табору, зроблений повітряною розвідкою від 24 червня 1944 р. Wikipedia/Majdanek Museum USHMM
Юрій КРАМЕР
Указ Гінденбурга
Створення концтаборів почалося з перших же днів після приходу нацистів до влади в 1933 р. Рейхспрезидент Гінденбург підписав указ про призначення Гітлера рейхсканцлером 30 січня 1933 р. За місяць, 28 лютого, послідував указ “Про захист народу і держави“, що став першим кроком до диктатури НСДАП. Указ обмежував права і свободи німців – свободу слова, зібрань, мітингів тощо; осіб, яких підозрювали у ворожості до режиму, могли піддавати так званому захисному арешту на невизначений термін.
Оскільки в’язниць не вистачало, почали створювати концентраційні табори, в які ув’язнювали насамперед супротивників режиму – комуністів і соціал-демократів, потім карних злочинців, циган і євреїв. Перший концентраційний табір для політв’язнів було збудовано в 1933 р. неподалік від Мюнхена на околиці містечка Дахау. У 1936 р. біля Берліна було створено концентраційний табір Заксенгаузен. У 1937-му поблизу Веймара виник концтабір Бухенвальд зі знущальним написом над входом “Jedem das Seine” (“Кожному своє”).
У 1940-ті рр. з’явився новий тип таборів – “табори смерті“, призначені для масового знищення людей. Перший такий табір – Хелмно – прийняв ув’язнених у грудні 1941 р. У 1942 р. для масового знищення євреїв було збудовано табори смерті Белжец, Собібор і Треблінка. Усі вони перебували на території окупованої Польщі. Людей туди привозили у вагонах для худоби. Били, розстрілювали, вішали, заганяли в газові камери…
Наказ Гіммлера
Німеччина вторглася до Польщі 1 вересня 1939 р. Польща чинила опір, але оборонну війну програла: 26 жовтня замість незалежної держави, згідно з розпорядженням Гітлера, було утворено генерал-губернаторство для окупованих польських областей, керувати яким призначили високого номенклатурного чиновника Ганса Франка, що став одним із головних організаторів знищення польських євреїв.
Керівником СС і поліції Гіммлер призначив Оділо Глобочника, поставивши перед ним завдання створити на території генерал-губернаторства мережу концентраційних таборів, центром якої мав стати Люблін. Створеному там табору присвоїли назву KZ der WaffenSS Lüblin (концентраційний табір військ СС Люблін), але в побуті за ним закріпилася неофіційна назва Майданек – за місцем розташування. Зведений він був силами ув’язнених у максимально короткі терміни: наказ про створення табору рейхсфюрер віддав на початку 1941 р., перших ув’язнених табір прийняв у жовтні.
Оділо Глобочник. Досьє
У 1922 р. долучився до націонал-соціалістського руху в Австрії, у 1931 р. вступив до НСДАП, у 1934-му – до СС. В особистій справі, що збереглася, є такий запис: “Нерозсудливість і ухарство приводять його часто до порушення встановлених меж навіть у рамках есесівського ордена”. У 1933 р. втік до Німеччини, ховаючись від обвинувачення у вбивстві віденського ювеліра.
Після аншлюсу Австрії в березні 1938 р. обійняв посаду статс-секретаря в уряді Зейсс-Інкварта. Кар’єра пішла вгору, і вже в травні 1938 р. Глобочник стає гауляйтером Відня, а незабаром депутатом Рейхстагу.
Через рік звинувачений у валютних махінаціях, знятий з посади гауляйтера і переведений на посаду начальника СС і поліції округу Люблін. У липні 1942 р. як особистий представник Гіммлера керує створенням таборів смерті на території Польщі. Один з основних організаторів “операції Рейнхард” (так називали програму зі знищення євреїв і циган у генерал-губернаторстві), у межах якої з липня 1942 р. до жовтня 1943 р. у таборах смерті Белжець, Майданек, Собібор і Треблінка було вбито понад 2 млн. євреїв і приблизно 50 тис. циган. Наприкінці війни, з наближенням союзних військ, утік до Каринтії (Австрія). Заарештований англійцями. Під час арешту розкусив заховану в роті ампулу з отрутою.
“Свято врожаю”
Протягом 1942 р. у таборах смерті Треблінка, Собібор і Белжець було знищено до 1,5 млн. євреїв. Рішення віддати на смерть усіх євреїв Люблінського округу, ув’язнених у концтаборах Травники, Понятов і Майданек, ухвалив Гіммлер у серпні 1943 р. Дату не визначили, але після повстання в Собіборі, яке спалахнуло в жовтні 1943 р., усе прийшло в рух.
Операції дали кодову назву “Erntefest” (“Свято врожаю”) – нацисти були великими любителями евфемізмів, масове знищення європейського єврейства називали “Endlösung der Judenfrage” (остаточне вирішення єврейського питання) тощо. Мокрим осіннім днем за межами нового крематорію ув’язнених змусили вирити рови до 100 м завдовжки і до 3 м глибиною. “Свято” призначили на 3 листопада.
Рано вранці почалися розстріли. Щоб уникнути непередбачених обставин, табір оточили, на допомогу місцевим охоронцям залучили не тільки місцеву поліцію і сили СС, а й підкріплення з інших місць, включно з Аушвіцем. Ув’язнених вигнали з бараків і головною вулицею колони (чоловіки окремо від жінок із дітьми) погнали до розстрільних ям. Опиратися люди не могли, але могли кричати, проклинаючи своїх убивць.
Усіх змусили роздягнутися біля спеціального барака, потім повели до ям за колючий дріт, по якому був пропущений струм. Наказали лягти на дно, після чого почалася страта. Стріляли в потилицю. Нові жертви падали на розстріляних, але не всі з них були вбиті, поранені помирали в страшних муках. Екзекуція тривала доти, доки триметрова траншея не була повністю заповнена трупами.
У садистів була витончена фантазія: вбивали під музику – вальси, танго і марші, які заглушали крики і стогони. Один із в’язнів Майданека, який вижив, свідчив, що масова екзекуція розпочалася з вальсу Йоганна Штрауса “Дунайські хвилі”. Інший згадував, що більше за всіх старалися охоронці з радянських військовополонених і колабораціоністів, які пройшли спеціальну вартову підготовку в навчальному таборі Травники: “Біля розстрільних ям євреїв чекали плосколиці калмики, латиші, литовці, хорвати. Тільки один із десяти був чистокровним німцем”. Розстріли продовжилися 4 листопада, машина працювала безвідмовно, за різними даними за два дні було знищено всіх євреїв Люблінського району.
“Хода до страти” (зі спогадів військового лікаря Сурена Барутчева, який вижив)
Настало 3 листопада 1943 р. Перед ранковою перевіркою було оголошено тривогу. Весь табір прийшов у рух… Озброєні автоматами й кулеметами есесівці стояли вздовж дротяної огорожі за п’ять кроків один від одного. Кожен одинадцятий або дванадцятий тримав на прив’язі спеціально дресировану вівчарку…
Рух машин, возів і пішоходів Хелмським шосе від міста до табору було припинено. Зі світанку з Любліна до Майданека йшов чорний, безмовний – моторошно безмовний – натовп людей… Величезна кількість чоловіків, жінок і дітей, яких підганяли крики озвірілих конвоїрів, боячись бути розтерзаними собаками, у похмурому заціпенінні поспішали назустріч невідомій долі… Повільніше за інших йшли матері із зовсім маленькими й немовлятами, вагітні, хворі. Окремою групою йшли на протезах і на милицях ампутанти.
Ця тривала, безмовна хода на страту була такою приголомшливою, такою страшною, що жоден із тих, хто спостерігав за нею, не міг вимовити ні слова. Свідомість власного безсилля, злість до садистів, жалість до нещасних жертв жорстокої розправи; божевільний поспіх нещасних назустріч смерті; очікування такої самої розправи з нами, що поки що таємно спостерігали з вікон першого і дванадцятого бараків другого поля за величезною процесією, що проходила перед їхніми очима, – усе це хвилювало й гнітило нас…
Тільки наступного дня дізналися ми від ув’язнених п’ятого поля, які з трепетом душевним спостерігали за рухом навколо крематорію, подальші подробиці масового розстрілу. Пригнаних із міста привели на шосте поле, а звідти зовсім голими, по 50-75 осіб, – до викопаних за три дні до цього біля крематорію ровів і ям. Живі чоловіки, жінки і діти укладалися безперервними рядами вниз обличчям на трупи вбитих і тіла поранених жертв гітлерівської банди доти, доки рів не заповнювався по вінця. П’яні есесівці розстрілювали з автоматів верхній ряд і, не завдаючи собі зайвих клопотів переконатися в тому, що всі вбиті, укладали нових.
Від поляка Андрія Станіславського, який працював старшим писарем у канцелярії табору, ми дізналися, що цього чорного, траурного дня… було розстріляно 18 400 чоловіків, жінок і дітей… Більшість розстріляних пригнали з Любліна, решту взяли з табору.
Наступного дня ми дізналися ще більше. Гітлерівці назвали свою дику розправу з беззахисними людьми “особливим заходом” – Sonderbehandlung. З 18 400 осіб тільки один – словак, який працював кухарем на кухні четвертого поля, – кинувся з ножем на есесівця, поранив його і був убитий тут же на місці. Заповнені трупами розстріляних ями абияк були засипані землею. Через два дні після свого злочину, 5 листопада, гестапівці почали відкопувати трупи розстріляних і складати їх штабелями перед печами крематорію…
(Далі буде)
