Чому в “Київському листі” місто називається “Кийов”?
Ономастика та питання історії
Скан Київського письма з колекції сайту Кембриджського університету. Вгорі збільшене зображення рунічного напису та його гіпотетичне читання за версією О.Пріцака. Фото: Wikipedia / Rovasscript
Абрам ТОРПУСМАН
Найдавнішим документом, що описує справжні події в місті Києві, є відправлене звідси послання на івриті іудейської громади міста одновірцям інших міст і країн із закликом надати грошову допомогу її посланцю.
Сповіщається, що цей гідний чоловік на ім’я Яаков, син поважного Хануки, був викуплений громадою в іновірців, які тримали його в кайданах. Потрапив у неволю, бо був гарантом свого брата, який, взявши в іновірців позику, вирушив у торговельну подорож. У дорозі брат зазнав нападу, його пограбували і вбили. Яаков був не в змозі відшкодувати позику позикодавцям і опинився у в’язниці. За рік громада зібрала 60 закуків (грошових одиниць) зі ста, покладених на Яакова, дала їх іновірцям, після чого в’язня звільнили, щоб він зміг відправитися збирати решту 40 одиниць.
“Київський лист” (так назвав документ Н. Голб, який його відкрив) – цінне джерело з історії права Київської Русі, відомостей про життя єврейських громад середньовіччя, він викликав значний інтерес у фахівців з історії Хозарії.
Лист невеликий, у ньому є приписка східними рунами, навколо якої розгорнулися суперечки лінгвістів; не датований, визначається палеографами Х – ХII ст.
Історики, які займалися листом, відносять його до Х ст. – єврейська громада, що відправила його, виявляє сліди хозарського впливу. Конкретно: Н. Голб визначив, що герой Київського листа і ті, хто його підписав, мають єврейські імена, типологічно схожі з іменами хозарських царів і вельмож. Хозарська імперія зникла в 60-ті рр. Х століття.
Унікальність документа, його давнина ставлять до нього чимало запитань історичного та мовного плану. Одним із таких є і питання, поставлене в заголовку цієї статті. Авраам ха-парнас, який написав текст листа, назвав на івриті своє місто קייוב (читається “киёв” або “киюв”; перша буква куф у збереженому тексті стерта, реставрація належить Н. Голбу). У старих східнослов’янських літописах місто називають Киѥвъ, тож правильним єврейським написанням, здавалося, було б קיייב.
Оскільки звучання надає топоніму польського, як йому здалося, а не східноєвропейського характеру, паризький дослідник А. Бейдер висловив сумнів, що Н. Голб вірно розшифрував ім’я міста, – можливо, лист не є київським, тим паче, що, як згадувалося, першу букву слова, що позначає назву міста, стерто. Спостереження шановного дослідника справедливе. Але ж написання топоніма показує, як вимовлялася назва міста в Х ст. не слов’янськими, а єврейськими його жителями. Якою мовою (діалектом, етнолектом) говорили тоді євреї-кияни?
Як свідчив на початку ХI ст. рабин Тувія бен Еліезер із Салонік, євреї Київської Русі розмовляють “кнаанітом, мовою їхньої батьківщини”, тобто слов’янською. Ще не знаючи про відповідний лист Тувії, професор А. Я. Гаркаві в брошурі “Про мову євреїв, які жили в давні часи на Русі, і про слов’янські слова, які зустрічаються у єврейських письменників” (СПб, 1865) повідомив: розмовною мовою євреїв Київської Русі була слов’янська. Щоправда, майже всі його приклади слов’янської лексики у творах єврейських авторів узяті із середньовічних творів євреїв Литви, Богемії, міста Відня – місць, що на захід від Русі.
Сучасні уявлення про історію громади кенаанітів – слов’яномовних євреїв середньовіччя, про мову громади викладено у збірці “Кенааніти” (574 стор.), яка вийшла друком 2014 року. Стаття М. Членова “Knaanim – the Medieval Jewry of the Slavonic World” (с. 13-51) окреслює історичні та географічні рамки існування громади з IX по XVII ст., її особливості. Першочергово слов’яномовні євреї зафіксовані серед західних слов’ян, зокрема, прото-чехів (з ІХ ст.), і лише потім, у Х ст., з’являються у Східній Європі. Якщо так, цілком може виявитися, що київські євреї Х ст. – переселенці із заходу. Тоді їхньою рідною мовою був діалект (етнолект?) західнослов’янської, і місто, в якому вони жили, вони називали західнослов’янською – Київ. (Зрозуміло, така ситуація могла тривати недовго, 1-2 покоління, надалі східні кенааніти мали перейти на мову східних слов’ян).
Додатковим аргументом на користь такого припущення є загадкова слов’янська лексема в листі хазарського царя Йосипа андалузькому вельможі Хасдаю ібн-Шафруту. Лист Йосипа, як вважають учені, записано єврейським секретарем царя в столиці Хозарії Ітілі незадовго до розгрому його країни (огузами зі сходу і київським князем Святославом із заходу), тобто приблизно тоді ж, коли писався Київський лист. Перша фраза царського листа в перекладі: “Повідомляю тебе, що цінний лист твій доставлено нам через раббі Яакова, сина Еліезера із Землі німців (в оригіналі Ерец-Німець)”. Але Німеччина в середньовічній єврейській писемності іменувалася Ашкеназ (або Ерец-Ашкеназ), аж ніяк не Німець. Залишається припустити, що секретар царя, хозарський, тобто східноєвропейський, єврей використовував слово рідної слов’янської мови. При цьому треба мати на увазі, що східні слов’яни до цього часу тривалих контактів із німцями не мали, і етнонім “нѣмьць” уперше з’являється в Початковому руському літописі тільки на початку ХІІ ст. Натомість західні слов’яни жили по сусідству з німцями вже не одне століття. Єврейський секретар хозарського царя в побуті розмовляв діалектом прото-чеської. Цією ж мовою, а не прото-українською користувалися, мабуть, і київські євреї.
Іншою можливою причиною появи в “Київському листі” топоніма в західнослов’янській подобі могли бути особливості біографії того, хто записав послання, фактично автора листа, вищезгаданого Авраама ha-парнаса. Паризький історик Constantine Zuckerman у блискучій праці “On the Kievan Letter from the Genizah of Cairo”, проаналізувавши єврейські джерела, встановив, що незрозуміла грошова одиниця закук у листі вживалася винятково ашкеназами в межах Каролінгського королівства. У Х ст. це була вагова одиниця – 12 унцій. Автор листа знав подробиці побуту ашкеназів і саме до них, на Рейн, а не на Ніл, збирався послати постраждалого Яакова по допомогу. (Між Руссю і Каролінгами на початку 960-х виникла напруженість, і Яаков опинився біля Нілу, де, скоріш за все, помер).
Авраам ha-парнас, можна тому вважати, був вихідцем з Рейну. Його шлях до Києва, де він став парнасом, тобто лідером громади, мав проходити через Чехію, це була найкоротша дорога. У Чехії він засвоїв мову місцевих євреїв (варіант прото-чеської) і вніс у написаний ним текст західнослов’янський акцент.
* * *
Ті, хто досліджує історію народів і країн, нерідко стикаються з тематикою, досліджуваною ономастикою (відгалуженням лінгвістики, що займається власними іменами); іноді ономастику називають прикладною історичною дисципліною. У нашому випадку порушено її розділи – антропоніміка (особисті імена людей), топоніміка (географічні назви), етноніміка (назви народів). Роботи ономатологів допомагають вирішенню питань, поставлених істориками. І навпаки, історики часом вирішують ономастичні загадки.
