Конфуз із „дідусем Гунькою“
Михайло ФРЕНКЕЛЬ
Бувають суперечки, у яких істина не народиться ніколи.
Ще в далекій молодості я написав цю, як мені тоді здавалося, іронічну репліку на відомий вислів „Істина народжується у суперечці“.
На жаль, минулі з того часу роки показали, що немає тут ніякої іронії, а є правда життя. Суперечки, в яких істина не народиться ніколи, постійно ведуться в різних сферах буття. Надто протилежні інтереси бувають у тих, хто в них бере участь. Але особливо характерні такі дискусії у сфері політики та історії.
Згадую, як на міжнародній конференції у Берліні буквально з піною біля рота один московський історик доводив мені, що Роман Шухевич служив у СС. Жодні мої аргументи з посиланнями на документи, що це не так, на нього не вплинули. Так і розійшлися – кожен зі своєю думкою.
Інший приклад. З трибуни Верховної Ради депутатка із партії „Свобода“ кричала опонентам, що всі бійці дивізії ваффен СС „Галичина“ були героями. Жодних заперечень вона не чула і на межі істерики гнула своє. Можна тільки уявити, чим би закінчилася суперечка між московським істориком та цією депутаткою. Але точно не з’ясуванням істини.
А ви помітили, що прихильники крайніх думок на якісь явища чи проблеми люблять руйнувати аргументи саме представників крайньої протилежної точки зору? Їм так зручніше і якось бадьорить. Адже дискутувати з думкою, підкріпленою реальними фактами, значно складніше. А так накричали один на одного, поображали, хлюпнули опоненту під час телешоу в морду сік зі склянки – і отримали моральне задоволення. А головне – твердо залишилися зі своєю думкою. Ні, ні в яких муках не народиться істина в подібних суперечках.
Все це пригадалося у зв’язку з мутною хвилею історії, що прокотилася інформпростором і яка сталася в канадському парламенті під час його відвідування Володимиром Зеленським.
Того дня спікер парламенту Ентоні Рота, представляючи одного „почесного“ гостя, урочисто викарбував: „Сьогодні у залі присутній українсько-канадський ветеран Другої світової війни, який боровся за незалежність України проти росіян і продовжує підтримувати війська сьогодні навіть у віці 98 років. Його звуть Ярослав Хунка… Він герой України та герой Канади, і ми дякуємо йому за всю його службу. Дякую!”
Зал зустрів його повідомлення гучними оплесками. Однак наступного дня з’ясувалося, що Ярослав Гунька (так насправді звучить його прізвище) у роки Другої світової війни служив у дивізії ваффен СС „Галичина“, тобто у лавах військ нацистської Німеччини. І вибухнув скандал. Ні, скандалище!
Мені вже неодноразово доводилося писати про це військове з’єднання. Тому зараз краще наведу висловлювання про „Галичину“ українського історика професора Українського католицького університету Олександра Зайцева: „Тисячі хлопців, які вірили, що захищають Україну, безвідповідальні керівники кинули в м’ясорубку під Бродами, і захищали вони, фактично, не Україну, а Третій рейх. Тому про які вшанування роковин дивізії може бути мова? Радше це траур, немає чому тішитись, йдеться про трагедію людей, які у вирі Другої світової війни опинились у надзвичайно складній ситуації. Люди були дезорієнтовані, не знали, до кого примкнути, в який спосіб проявити свій патріотизм і це стало наслідком того, що багато осіб дійсно вступали добровольцями в дивізію СС «Галичина», але гинули вони за чужу справу, не за Україну. Бо Гітлер ніякої самостійної України не збирався встановлювати». «Якби дивізія створювалась у 1941 році, то можна було б зрозуміти ілюзії добровольців. Бо тоді ще не було зрозуміло, що Гітлер несе для України. Але у 1943–1944 роках, після того, як гітлерівці вчинили в Україні масовий терор, знищили кілька мільйонів людей, плекати якісь ілюзії стосовно того, що гітлерівська Німеччина може бути союзником України, це був нонсенс”.
Я дотримуюсь тієї самої думки. І до цього додав би, що ця дивізія створювалася вже після того, як ієрарх української греко-католицької церкви митрополит Андрій Шептицький звернувся до своїх парафіян зі словами про те, щоб вони утримувалися від участі у німецьких воєнізованих з’єднаннях. При цьому вважаю, на відміну від деяких авторів, що нинішня жорстока російська агресія проти України не є причиною перегляду оцінки тих подій, у яких брала участь „Галичина“.
Але як же міг статися такий конфуз? Що це? Провокація спецслужб чи просто „головотяпство зі зломом“? В умовах нинішньої шаленої гібридної війни швидше можна було б припустити, що це підступи ворогів. Але судячи з того, як виправдовувався Ентоні Рота, ми маємо справу з елементарним невіглаством високопосадовця та його команди з питань історії. Втім, дивуватися тут нема чому. Це далеко не перший випадок проколів в історичних знаннях високопосадовців у різних країнах. До речі, і до протокольної служби президента України також є питання. До її обов’язків входить, у тому числі, і перевірка того, хто буде присутній на заході, виступати і т.д. Недогледіли? Чи що?..
Звісно ж, інцидентом тут же скористалися московські пропагандони. А втім, дідько з ними. Вони й так безбожно брешуть, що Україна є країною нацистів. Для нас тут головне, щоб оцінки подій минулих років в українській історіографії відповідали тому, що відбувалося насправді і не залежали від політичної кон’юнктури.
Прем’єр-міністр Канади Джастін Трюдо вибачився за інцидент: „Усі ми, хто перебували в залі Палати громад, глибоко шкодує, що стоячи аплодували, не маючи уявлення про контекст того, що відбувається. Канада висловлює щирі вибачення Володимиру Зеленському“.
Конфуз призвів до відставки спікера. Але думається, що історія з „дідусем Гуньком“ не позначиться на добрих взаєминах Канади та України.
