Сузір’я футбольних євреїв
Три символічні збірні єврейських футболістів – світу, СРСР та України
Ігор ЛЕВЕНШТЕЙН, спортивний журналіст
Що б ми не говорили, про яких тільки єврейських спортсменів я не писав – від фігуристів і баскетболістів до штангістів і борців – для нас завжди видом спорту номер один був і залишається футбол. Про євреїв у футболі я вже писав на сторінках ЄО: про прояви антисемітизму (“Анна Франк у центрі нападу”, листопад 2017 року) і про гравців-ізраїльтян (“Соломон і легіон”, січень 2021 року). А тепер мені захотілося підійти до теми під оригінальним кутом.
Сьогодні модно складати символічні футбольні збірні всіх часів. У соцмережах часто можна зустріти команди великих зірок від різних громадян і організацій – де шукають місце для обов’язкових Мессі, Кріштіану Роналду, Пеле, Марадони й улюблених Кройфа, Зідана, Платіні, Роналдіньо. У цьому завжди багато неминучої смаківщини і місцевого патріотизму, але сам сюжет цікавий.
Вирішив і я пограти в цю гру, надихнувшись спогадом про найперший такий досвід. 1971 року англійський журнал World Sports опублікував результати опитування про футбольну символічну збірну двадцятиріччя – 1950-1970 рр. 80 провідних футбольних оглядачів із 35 країн світу шляхом голосування обрали “команду мрії”. До її складу дозволялося включати найкращих, на їхній погляд, футболістів світу, які виступали в національних збірних із 1950 до 1970 рр.
Склад тієї збірної, опублікований у газеті “Футбол-хокей”, я пам’ятаю напам’ять: Лев Яшин – Джалма Сантос, Джачінто Факетті – Йожеф Божик, Біллі Райт, Франц Беккенбауер – Стенлі Метьюз, Альфредо Ді Стефано, Пеле, Ференц Пушкаш, Боббі Чарльтон.
Примітно, що склад визначили за давньою системою “піраміда” 1-2-3-5. Тому що в зірках і кумирах тоді ходили форварди – і для них у суперкоманді потрібно було знайти максимум місць. А сьогодні, в епоху півзахисників, укладачі теж лукавлять, формуючи команди з п’ятьма хавбеками, при цьому відправляючи Мессі та Роналду в лінію атаки.
Цей хитрий підхід я теж застосував під час складання своїх трьох команд. І ще встановив кілька параметрів. Представляю вам символічні єврейські збірні світу, колишнього СРСР і України – всіх часів.
Домовимося про терміни
Я думаю, що це буде найцікавіший розділ нашого матеріалу.
Футбол, як і спорт взагалі, це гра за правилами. Ось я і позначаю правила, тобто, критерії, яких я дотримувався, формуючи свої єврейські збірні. Як автор, господар-барин, я від самого початку отримую право на свавілля у відборі ігрових амплуа і тактичних схем і на свавілля у визначенні єврейства.
Перше (амплуа і схеми) – річ умовна, цим командам на поле не виходити. Тому я не дуже зважав на те, хто грав у центрі, хто на краю, хто був опорним, а хто – атакувальним. Просто: воротар – захист – півзахист – атака. Де скільки набралося – такий і склад, такі й схеми.
А ось друге (єврейство) – річ більш конкретна, але й більш тонка. Звичайно, на правах автора я міг би дотримуватися знаменитої тези одного історичного персонажа: сам вирішувати – хто єврей. Але тут проблема не в галахічності або Законі про повернення, а в тому, що далеко не завжди можна коректно встановити приналежність людини до нашого народу. А я б не хотів припускатися помилок, які нерідко трапляються в тематичних статтях про євреїв у футболі.
Наведу два яскравих казуси. Аргентинський захисник Вальтер Самуель, якого низка авторів із захопленим слиновиділенням підносить як єврея – на підставі прізвища. Але гумор у тому, що чистокровний аргентинець Вальтер від народження мав прізвище Лухан, а Самуель – це прізвище його вітчима Оскара Самуеля, не більше того. А прізвище – справа така: наприклад, не є євреями голландець Рінус Ізраель, капітан “Фейєноорда”, який виграв Кубок європейських чемпіонів 1971 року, та німець Рюдігер Абрамчик, хавбек збірної ФРН, який забивав на чемпіонаті світу 1978 року. Може, там і могли бути далекі предки, які залишили прізвище на пам’ять, але самі гравці ні в чому єврейському ніколи помічені не були і в жодних профільних списках “Євреї в спорті” (а таких списків маса) не значаться.
Другий приклад – знаменитий бразилець Кака, чемпіон світу 2002, володар “Золотого м’яча” 2007. Деякі несамовиті єврейські ревнителі радісно писали, що він єврей, оскільки його повне ім’я – Рікардо Ізексон дос Сантос Лейте, звідки вони витягували виключно “Ізаксон” (насправді – Izecson). Звідкись навіть брали, що він – активіст єврейської громади Ріо-де-Жанейро. От тільки така інформація дещо суперечить загальновідомим фактам, що Кака – ревний християнин-євангеліст, на його майці під футболкою та на бутсах постійно фігурували написи на кшталт “Я належу Христу” або “Ісус на першому місці”. У 2006 році в інтерв’ю виданню “Про Глобо” він сказав, що мріє стати євангелістським проповідником. Такий єврей – хучь у єпископи віддавай. Кака може підтримувати єврейські громади з філосемітських міркувань, властивих євангелістам, але не більше того. Що ж до “Ізаксона” як частини прізвища, яке дісталося від батька, якого звуть Боско Ізексон Перейра Лейте; у бразильських прізвищах можна зустріти будь-які слова: хоч Лінкольн, хоч Андерсон. Це традиція, що походить від негритянських рабів в Америці, які для солідності брали собі імена на кшталт Грант, Вашингтон або Джефферсон. У Бразилії таких, до речі, теж повним-повнісінько, зокрема, серед футболістів: Денілсон, Клеберсон, Едмілсон, Еванілсон тощо. Тож таких “євреїв” ми в нашу команду точно не беремо.
Для мене в цій темі завжди головним критерієм було ставлення самого фігуранта до єврейства. Квартерон-четвертинка, єврейський онук, який демонстративно вважає себе євреєм – як Девід Бекхем, для мене набагато дорожчий за якогось галахічного єврея, який ніколи про своє єврейство не знав і себе євреєм не визнавав.
Об’єктивно в багатьох випадках визначити або довести єврейське коріння того чи іншого персонажа буває складно. Рівень чуток, які нічим не підтверджуються, не для мене. Зрозуміло, когось я напевно пропустив, але сподіваюся, що відібрав гідних.
Що ж до вподобань, у разі, коли є кілька варіантів на те чи інше місце в складі, то я намагався вибирати гравців за їхніми заслугами і досягненнями. У крайньому разі, можна схитрувати і запропонувати статус запасних – адже сьогодні можна цілих п’ять замін робити.
І ще: наявність єврейської збірної СРСР – це не прояв ностальгії за “совком”, а данина історичній пам’яті про колишню державу, у складі якої Україна провела сімдесят років. Ми ж пишаємося Лобановським і Блохіним – так отож.
Єврейська збірна світу
Дуду Ават – Дьюла Манді, Таль Бен-Хаїм, Хуан Пабло Сорін – Девід Бекхем, Едгар Давідс, Бенні Мюллер, Еяль Беркович – Йоссі Бенаюн, Мордехай Шпіглер, Шак Сварт.
Звичайно, найвідоміший гравець “збірної світу” – Девід Бекхем (про нього ми розповідали у статті “На чверть наш народ: єврейські онуки на п’єдесталах”, квітень 2023). Але найзаслуженіший у ній – Шак (Ісайя) Сварт, форвард “Аякса” і збірної Голландії, багаторічний партнер великого Кройфа, триразовий володар Кубка європейських чемпіонів (1971, 1972, 1973), рекордсмен “Аякса” за кількістю зіграних матчів (603).
У складі нашої збірної є ровесник і партнер Сварта по амстердамській єврейській команді ТДВ, півзахисник Бенні Мюллер, єврей за Галахою. Бенні навіть був капітаном збірної Голландії, але залишив “Аякс” 1970 року і не розділив європейський тріумф клубу з Шаком Свартом. Третій представник Нідерландів у нашій “дрім тім” – Едгар Давідс, темношкірий син сурінамця та єврейки, знаменитий “Пітбуль”, який пограв у найкращих клубах Європи. У його активі, зокрема, перемога в Лізі чемпіонів з “Аяксом” (1995), три чемпіонства в італійській Серії А з “Ювентусом” і дві бронзи першості Європи зі збірною Голландії (2000, 2004).
Хуан Пабло Сорін, онук єврея з Одеси, був капітаном збірної Аргентини на ЧС-2006. Він пограв за безліч великих клубів, а з “Ювентусом” виграв Лігу чемпіонів (1996).
Ізраїль представлений у нашій збірній групою з п’яти гравців. Усіх їх об’єднує те, що вони виступали в сильних європейських клубах. Еяль Беркович, Йоссі Бенаюн і Таль Бен-Хаїм грали в англійській Прем’єр-лізі (АПЛ), Дуду Ават – в іспанській Примері. Мордехай Шпіглер, найкращий футболіст Ізраїлю всіх часів, автор єдиного ізраїльського гола у фінальних турнірах чемпіонатів світу (Мексика-1970, Ізраїль – Швеція 1:1), побігав у Франції за “ПСЖ”, а в США за нью-йоркський “Космос” разом із Пеле. В ізраїльському футболі є ще Ронні Розенталь, який грав в АПЛ за “Ліверпуль” і “Тоттенгем”, і Елі Охана, який виступав у Бельгії та Португалії. Але для них у нас є місце в запасі.
Окремо в нашій збірній світу стоїть Дьюла Манді (Юліус Мандель) – єдиний представник довоєнного футболу. Легендарний захисник клубу МТК (9-разовий чемпіон Угорщини), капітан збірної Угорщини, однієї з найсильніших команд Європи 1920-х років. А ще – член тренерського штабу легендарної “Золотої команди”, збірної Угорщини 1950-56 років, однієї з найкращих команд в історії світового футболу.
Але як тренер Дьюла Манді нас не приваблює. На цю позицію є ціла група гідних кандидатів. Мабуть, перевагу слід віддати великому Беле Гуттманну, який, серед іншого, виграв із “Бенфікою” два Кубки європейських чемпіонів (1961, 1962). До речі, як гравець захисник Гуттманн став чемпіоном Австрії 1925 року з єврейською командою “Ха-Коах” (Відень), а також пограв у парі з Дьюлою Манді в МТК і збірній Угорщини.
У Бели Гуттманна є і цілий тренерський штаб, куди входять Хуго Майзль, тренер легендарного “вундертіма”, збірної Австрії початку 1930-х років; Арпад Вейс, угорський наставник, який зробив італійську “Болонью” чемпіоном Італії (1936, 1937), і загиблий в Освенцімі; та Хосе Пекерман, який очолював збірні Аргентини та Колумбії на чемпіонатах світу 2006 та 2018 років відповідно.
Єврейська збірна СРСР
Борис Разінський – Едуард Мудрик, Едуард Дубинський, Володимир Штерн, Михайло Ромм – Борис Левін-Коган, Давид Паїс – Валерій Рейнгольд, Михайло Гершкович, Адамас Голодець, Євген Мілевський.
Мабуть, найзаслуженішими у складі єврейської збірної СРСР є захисник Едуард Миколайович Мудрик, віце-чемпіон Європи 1964 року, і воротар Борис Давидович Разінський, колишній дублер Льва Яшина в олімпійській чемпіонській збірній 1956 року. На відміну від Мудрика, який всю свою кар’єру провів у московському “Динамо”, Разінський змінив 14 клубів, найбільше пограв за ЦСКА і прославився тим, що як пенальтист забив кілька м’ячів. Тим же він відзначився і в київському “Динамо”.
За збірну СРСР пограли захисник Едуард Ісаакович Дубинський, уродженець Харкова, який грав за ЦСКА, учасник ЧС-1962 у Чилі, і форвард Михайло Данилович Гершкович, який виступав за “Торпедо” і “Динамо” (М).
Улюбленець ленінградських уболівальників Борис Якович Левін-Коган через своє подвійне прізвище мав прізвисько “Двічі єврей Радянського Союзу”. Він у складі “Зеніту” виграв Кубок СРСР 1944 року і став героєм анекдоту, у який потім вставляли й інші єврейські прізвища: “-“Зеніт” виграв – 1:0. Гол забив Левін-Коган. – І що – зарахували?”
Давид Борисович Паїс, уродженець Дніпропетровська, який пограв за “Дніпро” і “Шахтар”, свої найкращі роки провів у “Торпедо”, де став володарем Кубка СРСР (1968).
24 січня нинішнього року покинув цей світ Володимир Аронович Штерн, зірка ташкентського “Пахтакора”, надійний захисник, який прославився тим, що єдиний свій м’яч у 242 іграх за “Пахтакор” забив ударом із центру поля: 21 вересня 1967 року в гостьовому матчі проти ленінградського “Зеніту” (2:2).
Чесно кажучи, я завжди вважав Валерія Леонідовича Рейнгольда, спартаківського вінгера на прізвисько “Вершник без голови”, німцем. Поки не натрапив на його інтерв’ю Ігорю Рабінеру, де він розповів про те, що його батько Леонід Якович Рейнгольд був євреєм. І про те, що сам Михайло Суслов, всемогутній секретар ЦК КПРС, який відповідав за ідеологію, невдоволено запитував Миколу Старостіна, начальника команди “Спартак”: хто там у тебе бігає по краю? На що легендарний спартаківець відповів: нічого, він хороший хлопець і класний гравець.
У лінії атаки нашої збірної СРСР також є Адамас Соломонович Голодець, який кілька сезонів зіграв за “Динамо” (Київ), але більш відомий як форвард бакинського “Нафтовика” і тренер московського “Динамо”. У компанію йому я відправив Євгена Володимировича Мілевського, зірку ризької “Даугави”, який згодом багато грав в Австрії, – де він опинився 1989 року на шляху до США за ізраїльською візою. Та так і залишився донині.
Як Дьюла Манді у збірній світу, у збірній СРСР теж є свій раритет – Михайло Давидович Ромм, один із найсильніших гравців ще царської Росії, якого не взяли на Олімпіаду-1912 як єврея і марксиста. Ромм встиг долучитися і до радянського футболу: п’ять сезонів пограв у ЗКС (Замоскворецький клуб спорту). Він – двоюрідний брат кінорежисера Михайла Ілліча Ромма.
Тренером єврейської збірної СРСР нехай буде заслужений майстер спорту Ассір Маркович Гальперін, уродженець Миколаєва, який у 1940-ті роки очолював тбіліське “Динамо”. У помічники йому можна відправити Леоніда Вікторовича Слуцького, який тричі приводив ЦСКА до титулу чемпіона Росії, – але тут доведеться зробити натяжку, як у випадку з Роммом: той мав відношення до радянського футболу в останні роки кар’єри, а Слуцький – на самому початку, коли пограв воротарем у команді другої ліги “Звезда” (Городище).
Єврейська збірна України
Семен Альтман – Абрам Лерман, Йосип Ліфшиц, Віктор Каплун, Віталій Фейдман – Роман Шнейдерман, Григорій Вуль – Борис Фінкель, Андрій Воронін, Віктор Каневський, Матвій Черкаський.
Головні зірки єврейської збірної України – два форварди: Віктор Ізраїлевич Канєвський, капітан київського “Динамо”, який уперше виграв чемпіонат СРСР (1961), грав за збірну СРСР на ЧС-1962 у Чилі; і Андрій Вікторович Воронін, єврей за матір’ю, одесит, чия кар’єра минула в Німеччині (серед інших клубів – “Байєр”, “Майнц”, “Герта”) з перервами на “Ліверпуль” і “Динамо” (Москва). Воронін – один із двох у нашій збірній футболістів, які виступали за збірну незалежної України. Другий – це Борис Аркадійович Фінкель із Чернівців, зірка клубу “Буковина”, який пограв і за “Дніпро”. У його активі – 4 матчі та 1 гол за збірну України 1994 року. У Вороніна, звісно, показники значно солідніші: за десять років у збірній (2002-2012) 74 матчі та 8 забитих м’ячів.
У лінії атаки ми бачимо ще одного одесита: Матвій Лейбович Черкаський, фронтовик, наприкінці 1940-х і всі 1950-ті грав у клубах “Харчовик” і “Спартак”, що були предтечею “Чорноморця”. У 2014 році на алеї слави ФК “Чорноморець” йому відкрили іменну плиту.
У ворота я поставив Семена Йосиповича Альтмана, якому так само, як і Матвію Черкаському, відкрили іменну плиту на алеї слави ФК “Чорноморець” (2012).
Як і в наших збірних світу та СРСР, у збірній України є гравець із довоєнного часу. Це захисник київського “Динамо”, уродженець Одеси Йосип Давидович Ліфшиц. У лінії оборони йому складає компанію капітан “Динамо” початку 1950-х років Абрам Давидович Лерман, який мав грізну репутацію костолома.
У захисті у нас також Віталій Менделевич Фейдман, який став у складі “Чорноморця” бронзовим призером чемпіонату СРСР 1973 року, і Віктор Григорович Каплун, чемпіон СРСР у складі київського “Динамо” (1980, 1981).
До складу збірної України я включив Григорія Семеновича Вуля, легенду запорізького “Металурга”, багаторічного капітана команди. Він провів у “Металурзі” практично всю кар’єру – 10 сезонів і мав у вболівальників клубу культовий статус – як Ігор Нетто в “Спартаку” або Паоло Мальдіні в “Мілані”. Я в дитинстві багато разів бачив його в грі на стадіоні “Металург” у рідному місті.
А поруч із Вулем у півзахисті у нас така ж легенда із сусіднього із Запоріжжям міста – Роман Григорович Шнейдерман, рекордсмен дніпропетровського “Дніпра” за кількістю зіграних матчів у чемпіонатах СРСР (360). У 60-ті роки вони не раз перетиналися в принципових дербі, хоча тоді ми такого терміна не знали.
Тренером єврейської збірної України я поставив Михайла Борисовича Корсунського, першого українського тренера, удостоєного звання “Заслужений тренер СРСР”, засновника знаменитої київської дитячо-юнацької футбольної школи, де він виховав, зокрема, двох наших збірників – Віктора Каневського і Семена Альтмана. А помічником йому нехай буде Леонід Якович Колтун, воротар “Дніпра”, який 1991 року як тренер вивів у Вищу лігу чемпіонату СРСР волгоградський “Ротор”.
Ось такі вийшли команди – вельми пристойні за будь-якими мірками. Про добру половину гравців можна було б написати окремі матеріали. І, звісно ж, я напевно когось пропустив – через незнання або за смаком. Тому прошу за це вибачення. Але я намагався.