Гаррі Гафт – боксер з Освенцима
Ігор ЛЕВЕНШТЕЙН, спортивний журналіст
28 липня виповнюється 100 років від дня народження Гаррі Гафта, боксера-важковаговика, відомого не стільки як одного з опонентів самого Роккі Марчіано, скільки як боксера, який заради того, щоб вижити в Освенцимі, виграв сім десятків боїв з іншими ув’язненими. І ставкою в цих боях було життя…
Гершко з Белхатува
Гаррі Гафт (або Хафт) народився 28 липня 1925 року в польському містечку Белхатув у бідній багатодітній єврейській родині, де він був восьмим із дев’яти дітей. Ім’я його від народження було Гершель, називали його Герцко. Прізвище Гафт, знамените у нас, у перекладі з ідиш означає “вишивка”.
Коли Гершелю було три роки, його батько Мойше помер від черевного тифу, і фактичним главою сім’ї став старший син Ар’є. Він був деспотичним і жорстоким хлопцем, і в дитинстві Гершелю від нього постійно діставалося. Але він виріс не забитою жертвою, а бійцем, який прагне відстоювати своє право. Якщо знадобиться – за будь-яку ціну.
У 1939 році почалася Друга світова війна. Ар’є призвали в армію, але незабаром він повернувся і зайнявся контрабандою товарів з Німеччини до Польщі. До цієї діяльності в період німецької окупації він залучив 14-річного Герцко. У 1942 році Гершеля Гафта заарештували і відправили в концтабір Аушвіц-Біркенау, комплекс із трьох таборів смерті поблизу польського міста Освенцим (перейменованого німцями в Аушвіц).
Ув’язнений номер 144738
Перші два роки в таборі для юнака були жахливими. Він працював у крематорії, де займався закиданням трупів людей, заморенних у газових камерах, у піч. Можна уявити, як така робота позначилася на психіці 16-річного хлопця. Потім його перевели на іншу, більш “гуманну” роботу: обшукувати одяг убитих в’язнів у пошуках цінних речей.
Через два роки після ув’язнення в табір Гершеля перевели до трудового концтабору Явожно, одного з підрозділів комплексу Аушвіц-Біркенау, який офіційно називався Arbeitslager NeuDachs № 147. А на руці юного в’язня був його особистий номер 144738.
Переведення Гафта в Явожно організував один з есесівських наглядачів Аушвіца на прізвище Шнайдер, який звернув увагу на хороші фізичні дані і стійкий характер єврейського юнака і вирішив зробити з нього боксера-гладіатора. Бої ув’язнених для розваги табірного персоналу і гостей, які відвідували Аушвіц, користувалися там великою популярністю. Як правило, ставкою в таких боях – голими кулаками або в рукавичках – було життя: того, хто програв, розстрілювали. Причому перемог за очками не було: перемагав той, хто залишався на ногах.
Гершель Гафт виявився здібним учнем, а Шнайдер – хорошим тренером. За півтора року юний єврей виграв 76 боїв, як приз отримуючи від свого “менеджера” додаткове харчування, іноді м’ясо або алкоголь. Розуміння того, яка доля чекала на переможених суперників, також впливала на його психіку не найсприятливішим чином. Шнайдер же пишався своїм бійцем і називав його “Єврейський звір”.
У квітні 1945 року табір у Явожно розпустили через наступ Червоної армії, і тисячі в’язнів, які вижили, відправили маршем смерті на захід, у Німеччину. Гершель Гафт дорогою став свідком дуже похмурих сцен – від масових розстрілів до канібалізму. Але його вже важко було чимось вразити або здивувати. Зрештою йому вдалося втекти. Під час втечі Гершель убив німецького солдата і переодягнувся в його форму. Протягом кількох тижнів до закінчення війни він переховувався, переходячи з одного села в інше.
Переміщене обличчя
Після капітуляції Третього Рейху Гафт здався американській армії і утримувався в таборах для переміщених осіб – спочатку в Австрії, потім у Німеччині. За цей час йому, зокрема, довелося попрацювати викидайлом у солдатському борделі. У січні 1947 року він брав участь в “Аматорському єврейському чемпіонаті важковаговиків” у Мюнхені й переміг у ньому, отримавши нагороду з рук командувача окупаційними військами США в Німеччині генерала Льюшеса Клея – бронзову статуетку Аполлона.
У 1947 році, у віці 22 років, Гаррі Гафт емігрував до США і осів у Брукліні, Нью-Йорк. Питання про вибір професії перед ним не стояло: єдине, що він умів – це битися на рингу. До того ж у спробі знайти якусь іншу роботу він зіткнувся з антисемітизмом, що підірвало його ілюзії про Америку як про райську країну.
В умовах менш екстремальних, ніж Аушвіц, Гаррі спочатку боксував успішно, вигравши з 6 серпня 1948 року свої перші 10 боїв. Але після поразки від сильного ірландця Пета О’Коннора (14 січня 1949 року) в його кар’єрі настав спад. До того ж він виходив на ринг дуже часто – за нинішніми мірками просто немислимо. Після поразки нокаутом у 4-му раунді від претендента на звання чемпіона світу у важкій вазі Роланда Ла Старза (30 травня 1949 року) Гафт вийшов проти майбутнього чемпіона світу, легендарного Роккі Марчіано, вже 18 липня. Це була явна авантюра, яка закінчилася сумно: Роккі нокаутував Гафта в 3-му раунді, і це був останній бій у кар’єрі бійця з Аушвіца. У 24 роки Гаррі пішов із професійного рингу, на якому провів 19 боїв (12 перемог, 7 поразок).
Після відходу зі спорту Гафт працював капелюшником на фабриці в Мангеттені, був професійним водієм, потім керував вісьмома фруктовими магазинами на ринку Вашингтон-Гайтс. У 1949 році він одружився з Міріам Вофсонікер, у шлюбі народилися сини Алан Скотт і Мартін, а також дочка Гелен.
Пішовши на пенсію, Гафт переїхав на південь до сонечка – у Флориду, в місто Пемброк-Пайнс, де помер від раку 3 листопада 2007 року. Він встиг дожити до важливого дня, коли у квітні 2007 року його ввели до Національної Зали слави єврейського спорту (Коммак, Нью-Йорк).
До речі, перший візит Гафта до Флориди був відзначений цікавою історією. Після програного бою з вихідцем з Польщі Генрі Чемела (чемпіон Європи 1937 року в середній вазі Хенрік Хмелевський) у березні 1949 року Гафті покинув у Майамі його менеджер, і боксер залишився в незнайомому місті без гроша в кишені. Він згадав, що в його друга-єврея в Маямі є дядько, і вирішив позичити в нього грошей на дорогу до Нью-Йорка. Цим дядьком виявився… знаменитий мафіозо Меїр Ланскі! Він вислухав Гафта і дав йому 100 доларів, сказавши: “Це не в борг. Це тобі від мене приз за те, що ти бив нацистську наволоч”.
Звідки це відомо? Резонне запитання. Звідти ж, звідки і все інше. У 2003 році Гаррі Гафт розповів історію свого незвичайного життя синові Алану Скотту. Той записав історію і 2006 року опублікував біографію батька за участю істориків Джона Радзіловскі та Майка Сільвера. Книжка вийшла під назвою Harry Haft: Auschwitz Survivor, Challenger of Rocky Marciano (Гаррі Гафт: Той, хто вижив в Аушвіці, претендент у Роккі Марчіано). Вона стала головним джерелом інформації про долю Гаррі Гафта, що викликає обґрунтовані сумніви в достовірності деяких викладених у ній фактів. Але абсолютну довіру викликають спогади Алана Скотта про те, що його батько був суворою і жорстокою людиною, схильною до рукоприкладства і до суїцидальних настроїв. Після всього, через що довелося пройти Гаррі Гафту, складно було б чекати від нього життєлюбства і галантності.
Боксерський кіноклуб “Аушвіц”
Гаррі Гафта не можна назвати “чемпіоном Освенцима”. Річ у тім, що він був далеко не єдиним боксером, який бився в Освенцимі для порятунку свого життя.
Найвідоміші з таких боксерів – це євреї-сефарди Саламо Арух із Греції та Віктор Перес із Тунісу, а також поляк Тадеуш Петшиковський. Усі вони згодом стали героями кінофільмів. Першовідкривачем теми виявився Петшиковський як прототип героя чехословацької картини “Боксер і смерть” (1963). Саламо Арух став героєм фільму “Тріумф духу” (1989, у головній ролі – Віллем Дефо), а Віктору Пересу, вбитому в концтаборі Глейвіц, присвячений фільм “Жорстокий ринг” (2013).
Удостоївся фільму про себе і Гаррі Гафт. 2021 року режисер Баррі Левінсон (лауреат “Оскара” за фільм “Людина дощу”) поставив фільм з оригінальною назвою The Survivor (Той, хто вижив), який у світовому прокаті назвали “Гаррі Гафт: останній бій”. Головну роль зіграв Бен Фостер. Прем’єра фільму відбулася на Міжнародному кінофестивалі в Торонто, а його показ на каналі HBO відбувся 27 квітня 2022 року, в Йом га-Шоа.
Боксер і смерть – багата тема. І не тільки під час війни. Але це вже інші історії.
