Єврейська слава, здобута в боротьбі
Максвелл Фрідман
Ігор ЛЕВЕНШТЕЙН,
спортивний журналіст
18 грудня 2023 року до Національної зали єврейської спортивної слави (США) занесли рестлера Максвелла Джейкоба Фрідмана, чемпіона світу за версією організації All Elite Wrestling. А 22 грудня в американський прокат вийшов фільм “Залізний кіготь” про сім’ю знаменитих рестлерів фон Еріх, де Фрідман зіграв одну з головних ролей.
Оскільки реслінг є своєрідним різновидом боротьби, ЄО вбачає в успіху Максвелла Фрідмана хороший привід поговорити про єврейську присутність у цьому виді спорту.
В роки мого дитинства в Радянському Союзі зі спортивних єдиноборств були тільки бокс і боротьба – вільна і класична (раніше – французька, зараз – греко-римська), та ще самбо. Навіть дзюдо тоді в нас не розвивали, не кажучи про інші екзотичні східні єдиноборства, настільки поширені в наш час.
Але боротьба була справді дуже популярною. Багато хлопців ходили в секції, а любителі спорту добре знали імена видатних борців – від історичних постатей на кшталт Івана Піддубного чи Георга Луріха до сучасних чемпіонів тих років. Книжки з домашньої бібліотеки “Юний борець” і “Богатирська потіха” були моїм улюбленим чтивом.
Однак реслінг був зовсім іншою справою, і в СРСР не існував, а згадувався тільки в пропаганді під рубрикою “їхні звичаї”.
Аідіше рестлер, або “Халк Коган”
Якщо спортивна боротьба – стародавній олімпійський вид спорту, то реслінг сходить до традицій циркової боротьби, де змагальний компонент поєднувався з розважальним атракціоном для залучення публіки. Там широко практикувалися матчі з підтасованим результатом. Недарма Віктор Шкловський запустив міф про “гамбурзький рахунок”: про те, що раз на рік у гамбурзькій корчмі збираються борці і борються по-чесному за зачинених дверей і вікон – для того, щоб визначити справжній клас кожного.
У спортивному плані реслінг виріс із боротьби кетч, яка, в свою чергу, сягає ярмаркових поєдинків силачів. Головна особливість професійного реслінгу – постановочні бої театралізованих персонажів з різними спецефектами, акробатичними прийомами і використанням підручних предметів.
Реслінг – явище суто американське. І смак до нього плекають переважно заокеанські люди, які в той самий загадковий для нас спосіб фанатіють від бейсболу чи американського футболу. Нам важко це зрозуміти. Влучне спостереження з приводу реслінгу зробили ще Ілля Ільф і Євген Петров в “Одноповерховій Америці” (1935): “Огида ще збільшується, коли за півгодини починаєш розуміти, що все це найдурніший обман, що тут немає навіть простої вуличної бійки між двома п’яними хуліганами. Якщо одна сильна людина хоче зламати руку іншій, то, приловчившись, вона завжди може це зробити. У “реслінгу” ж, незважаючи на найжахливіші захоплення, членоушкодження ми не бачили. Але американці, як діти, вірять цьому наївному обману і завмирають від захвату”.
Схоже, що за без малого дев’яносто років мало що змінилося. Проте в Штатах реслінг являє собою величезну індустрію, і зірки реслінгу є мегапопулярними фігурами. Та й по цей бік океану широко відомі такі фігури, як Халк Хоган і Дуейн “Скеля” Джонсон. Щоправда, ми їх знаємо завдяки кіно – але на екран вони потрапили з рестлерського рингу. Зрозуміло, і в наших широтах є любителі та поціновувачі, які можуть міркувати про переваги Ріка Флера перед Вінсом Макменом або навпаки, але це доля небагатьох…
У цьому ряду своє гідне місце займає наш одноплемінник, 27-річний Максвелл Джейкоб Фрідман, уродженець нью-йоркського передмістя Плейнв’ю. З дитинства він мав два таланти, і перед ним стояв вибір: стати оперним співаком або бійцем реслінгу. Переміг реслінг, і Фрідман, відомий у США як MJF, під час включення до Зали слави згадував, що колись батько подарував йому альманах видатних єврейських спортсменів. “Я пам’ятаю, як читав його і думав про себе: “Одного разу я потраплю в цю книгу”, – розповів борець.
Дебютувавши в професійному реслінгу в 19 років, Фрідман зробив блискучу кар’єру, завоювавши репутацію не по роках брутального мужика, якого періодично звинувачують то в расизмі, то в гомофобії. Втім, у нього є свій політкоректний козир: виступаючи в амплуа лиходія, він не приховує свого єврейства. Останнім часом антисемітської істерії, пов’язаної з війною Сімхат Тора в Ізраїлі, Максвелл став об’єктом справжнього цькування в соцмережах. “Я ніколи в житті не читав більше наповнених ненавистю твіттів і коментарів, – каже Фрідман. – Подумайте про будь-які жахливі речі, які ви можете сказати єврею, я читаю це, але, чесно кажучи, мене це не зупиняє. Це просто змушує мене ще більше хотіти говорити про те, що я єврей”.
Фрідман два роки зустрічався з художницею Наомі Розенблюм, але до весілля справа не дійшла.
Зазначимо, що Максвелл Фрідман став третім рестлером, якого ввели до Національної зали єврейської спортивної слави, заснованої 1993 року. Першим у 2010 році був кумир його дитинства Білл Голдберг, легенда реслінгу 1990-х років. Другим рестлером у Залі слави минулого року став Скотт Леві, який виступав на рингу під псевдонімом Ворон. Але якщо Голдберга і Леві ввели в Зал уже після завершення кар’єри, то Фрідман встановив рекорд, будучи чинним спортсменом на піку слави.
Білл Голдберг
Вільям Голдберг народився 1966 року в Тулсі (Оклахома) в інтелігентній єврейській родині: його батько був лікарем-гінекологом, а мати – скрипалькою. Їхні предки прибули до США з Румунії та царської Росії. Могутній хлопець уже в 16 років працював викидайлом у нічному клубі, а потім став успішним гравцем в американський футбол. У 1996 році після важкої травми Голдберг переключився на реслінг, де домігся воістину культового статусу.
Примітно, що Білл не брав собі якихось прізвиськ (на кшталт Душитель, Трунар, Кувалда тощо), а виступав завжди як просто Голдберг. Одного разу він наробив галасу, відмовившись виступати в Йом Кіпур. Зі своєю дружиною Вандою він одружився під хупою у реформістського рабина. Білл Голдберг є взірцем для Максвелла Фрідмана і в плані кіно: на його рахунку ролі в 15 фільмах, а також участь у безлічі телесеріалів.
Скотт Леві (р.1966), уродженець Філадельфії, є одним із найтитулованіших рестлерів в історії: він завоював 36 титулів, виступаючи в шоу провідних компаній WWE, WCW і ECW. Леві відомий своїм високим IQ (143), а також тим, що в молодості здобув науковий ступінь із кримінального права в університеті Делавер.
Тобто, вкотре ми переконуємося в тому, що “вони скрізь пролізуть”, навіть на ринг професійного реслінгу.
Великі борці Мойсеєвого закону
Що стосується спортивної боротьби, то євреї відзначилися тут вельми гідно. Звісно, ми не кавказці, немає в нас своєї чидаоби, але дехто на килимі таки блиснув.
Вікіпедія, відоме джерело знань, наводить імена 20 найбільш заслужених єврейських борців. Чомусь серед них немає дворазового олімпійського чемпіона Олександра Колчинського, але зате є Давид Рудман, який виступав у самбо і дзюдо. За всієї поваги, це інші види спорту. Ну, так і Вікіпедія не Тора.
У почесному списку олімпійських тріумфаторів на сьогоднішній день значаться 15 єврейських борців: 9 чемпіонів (2 – дворазові), 3 срібних призери і 3 бронзових (1 – дворазовий) призери. Шість олімпійців представляють греко-римську боротьбу і вісім – вільну боротьбу. Кожен з них гідний окремої розповіді, але ми обмежимося простим переліком, він досить значний.
Генрі Віттенберг
Ось їхні славні імена:
Олімпійські чемпіони
Ріхард Вайс (Угорщина, 1908, греко-римська)
Карой Карпаті (Угорщина, 1936, вільна)
Генрі Віттенберг (США, 1948, 1952, вільна)
Борис Максович Гуревич (СРСР, 1952, греко-римська)
Яків Пункін (СРСР, 1952, греко-римська)
Олег Караваєв (СРСР, 1960, греко-римська)
Борис Михайлович Гуревич (СРСР, 1968, вільна)
Олександр Колчинський (СРСР, 1976, 1980, греко-римська)
Марк Шульц (США, 1984, вільна)
Срібні призери
Абрахам Курланд (Данія, 1932, греко-римська)
Карой Карпаті (Угорщина, 1932, вільна)
Семюель Герсон (США, 1920, вільна)
Бронзові призери
Фред Маєр (США, 1920, вільна)
Сем Рабін (Велика Британія, 1928, вільна)
Ніколаус Гіршль (Австрія, 1932, греко-римська та вільна)
У списку єврейських борців-чемпіонів світу – семеро осіб. П’ять зазначених вище олімпійських чемпіонів плюс Григорій Гамарник і Аміт Елор. Четверо ставали чемпіонами двічі.
Ріхард Вайс
Чемпіони світу
Борис Максович Гуревич (СРСР, 1953, 1958, греко-римська)
Григорій Гамарник (СРСР, 1955, греко-римська)
Олег Караваєв (СРСР, 1958, 1961, греко-римська)
Борис Михайлович Гуревич (СРСР, 1967, 1969, вільна)
Олександр Колчинський (СРСР, 1978, греко-римська)
Марк Шульц (США, 1985, 1987, вільна)
Аміт Елор (США, 2022, жіноча вільна боротьба)
Зазначимо, що серед цих героїв є чотири представники України. Про трьох із них “Єврейський оглядач” розповідав у матеріалі “Від Олімпу до Синаю – Дніпром” (листопад 2019), де йшлося про єврейських олімпійських чемпіонів з України.
Дозволимо собі великі, але цікаві цитати. Повторення – мати вчення.
“Фронтовик Яків Пункін пройшов полон і два німецькі концтабори. Уцілів лише тому, що видавав себе за мусульманина-осетина. Коли в Гельсінкі після фінальної сутички з єгиптянином Абдель-Ахмедом Аль-Рашидом суддя на килимі підняв руку переможця, всі побачили на ній синій табірний номер. Тоді рефері засукав рукав своєї сорочки і показав такий самий номер – виявилося, що спортсмен і суддя під час війни були в’язнями одного концтабору!
Яків Пункін скромно жив у Запоріжжі і працював тренером до смерті 1994 року. Спершу його поховали на околиці Першотравневого кладовища (там є великий єврейський квартал), але потім після протестів громадськості олімпійського чемпіона перепоховали на центральній алеї. А сьогодні в Запоріжжі точиться боротьба за те, щоб перейменувати на пам’ять чемпіона вулицю Дивногорську. Поки що – безуспішно. Напевно, якби Яків Пункін був сотником УПА, у нього було б більше шансів.
Коли москвич Борис Гуревич став олімпійським чемпіоном у Гельсінкі-1952, його київського тезку й однофамільця 15-річного Бориса Гуревича стали жартома називати “чемпіон”. І хлопець зайнявся вільною боротьбою в клубі “Будівельник” на Бессарабці.
Борис виправдав своє шкільне прізвисько – у Мехіко-1968 він завоював олімпійське золото в середній вазі (до 87 кг). На той момент він був чинним чемпіоном світу (1967, Делі) і Європи (Стамбул, 1967). А дорогу до вершин Борис почав ще 1957 року, коли став чемпіоном України та чемпіоном СРСР. Того самого року скульптор Євген Вучетич запросив Гуревича як модель для знаменитої скульптури “Перекуй мечі на орала”, встановленої перед будівлею ООН у Нью-Йорку. З типово семітським обличчям борця умілий скульптор попрацював у потрібному напрямку – тож статуя не ображає почуттів делегатів від арабських країн. Борис Гуревич, олімпійський чемпіон, дворазовий чемпіон світу та Європи, шестиразовий чемпіон СРСР, у 1990-ті роки виїхав до США, де тренував дітей. Борис пішов із життя 2020-го року.
По-іншому склалася доля іншого славного єврейського борця – Олександра Колчинського. Здоровань з дитинства, Сашко під керівництвом тренера Юрія Віленського виріс у найсильнішого майстра-важковаговика. Хоча він неодноразово програвав своїм болгарським опонентам Олександру Томову і Ніколі Диневу на чемпіонатах світу та Європи, на головних стартах свого життя – Олімпіадах 1976-го і 1980 року – він переміг і Томова, і інших суперників. Після 1980 року Колчинський, що називається, втратив мотивацію, а коли стало відомо, що Радянський Союз бойкотує ОІ-1984 у Лос-Анджелесі, пішов зі спорту.
На жаль, на цьому етапі почалися проблеми. У перебудовні роки Колчинський поїхав у Ташкент, зайнявся швейним бізнесом. А в 1994-му вже в Києві за звинуваченням у рекеті потрапив до в’язниці. Із семи років за вироком він відсидів два роки, був помилуваний президентом України і вийшов достроково. Очолював київський спортивний клуб “Гарт”. У 2002-му під час відпочинку на Шацьких озерах скупався в холодному озері і помер від інфаркту”.
А чемпіону світу Григорію Гамарнику у нас була присвячена стаття “Григорій Гамарник. Життя – боротьба” (травень 2018), що вийшла в пам’ять про великого борця, який помер у квітні 2018 року.
Такий ось огляд наших борцівських досягнень вийшов. Не шахи, звичайно, але теж є ким пишатися.
