Пекінські хитруни
Фото: svtv.org
Михайло ФРЕНКЕЛЬ
А куклы так ему послушны,
Что мы верим простодушно,
Что умеют куклы говорить
Втім ляльки політичного театру, що мешкають у Москві та Пхеньяні, навчилися базікати, особливо ті, що з расеюшки. Та тільки їхній господар Карабас все-таки живе в Пекіні…
Після зустрічі Трампа і Сі в повітрі знову зависли «фатальні» питання: «За кого китайці? За кого вони? За Україну чи за Росію?» – гарячково запитують телеведучі у різних експертів. А ті багатозначно морщать чола і висувають припущення, що змінюються кожного божого дня. Тому що китайці нині грають з усім світом в тільки їм одним відомі ігри.
«Китайська політика – це нескінченний шлях хитрості», – ще в давні часи висловив китайський стратег Сунь Цзі. І він знав, що говорив.
Перенесімося в азіатські степи і пустелі приблизно на тисячу років назад. Царедворці династії Цинь, що правила в ті часи в Китаї, хитро і вміло сварили між собою численні войовничі кочові племена. І ця політика оберігала Піднебесну від набігів краще, ніж Велика Стіна, побудована на північному кордоні держави. Так тривало століттями. Але потім відбулися історичні події, що привели до створення Чингісханом найпотужнішої імперії того часу.
Ох вже ця Історія! Вирушаючи в похід на завоювання Китаю, найкращий і найжорстокіший полководець 13-го століття Субудай-Багатур запитав кагана Угедея, сина Чингісхана, чи не слід йому, завоювавши країну, поголовно винищити всіх китайців. І важко припустити, скільки було б підданих сьогодні у товариша Сі, якби каган схвалив план свого полководця. Однак прихильник мирного буддизму Угедей дав Субудаю негативну відповідь. З тих пір минули століття, і сьогодні Китай фактично вийшов у головні конкуренти наймогутнішій державі світу, США. Цьому багато в чому сприяли реформи, проведені після смерті Мао Дзедуна далекоглядним політиком Ден Сяопіном. Він виявився насправді більш вірним ленінцем, ніж всі державні діячі СРСР. Старий Ден здійснив те, що задумував Ілліч своїм непом, але не встиг довести до кінця. І сьогодні Китай являє собою союз жаби і змії. І нікого в цій країні вже не дивує мільярдер з компартійним квитком у кишені.
Але ближче до нашої теми. Будемо відверті: нинішнім китайським лідерам глибоко начхати на Україну. Але до неї у них немає ніяких територіальних претензій. А до Росії вони просто величезні. Товариш Берія любив говорити, що папір все стерпить, але він все пам’ятає. Згідно з двома договорами від 1858 і 1860 років Росія відібрала у Китаю гігантські території Сибіру і Далекого Сходу. І китайці твердо знають, що папір, на якому були підписані договори, все пам’ятає. Вони також нічого не забули. Тому в нових китайських шкільних підручниках всі ці простори позначені як китайські. І немає там, наприклад, «священного російського Байкалу», а є Північне море. І так далі…
Так чому ж китайці реально допомагають не Україні, а Росії? Та тому, що вони так само чинили б, якби Росія напала не на Україну, а на Польщу чи Литву. Китайці не збираються воювати з росіянами за території. Навіщо, якщо це можна зробити без шуму і пилу. Територіальні претензії Китаю до Росії – це не слова і заяви. Це ретельно продумана стратегія економічної експансії. І вона спрацьовує. За останні 30 років Росія віддала Китаю стільки територій, скільки китайці не змогли отримати за попередні 150 років. Один приклад. Влада Забайкальського краю передала в оренду Китаю на 49 років понад 300 тисяч гектарів сільськогосподарських земель. У Забайкаллі, Примор’ї, Іркутській та Амурській областях китайці масово вирубують ліси. А тим часом ще в 1998 році Китай повністю заборонив комерційну вирубку лісу на своїй території. Як бачимо, певна тенденція очевидна. Росія активно передає Китаю свої землі. Наприклад, в Єврейській автономній області (де давно вже немає ніяких євреїв) 80 відсотків території контролюють китайці. Причому не тільки на законних підставах. Кількома законами Путін фактично віддав Китаю весь Далекий Схід.
Як бачимо, «китайська скринька» має не такий вже й хитрий секрет. Китайцям не потрібна переконлива перемога Росії. Але їм не потрібна і її швидка поразка. Їм потрібно, щоб бобик тихо здох. А зробить він це до чи після того, як з’їсть Україну, китайцям все одно. І українській владі слід розуміти це і теж вести з Китаєм свою хитру політику. Раз вже так вийшло, що Угдей не дозволив Субудаю те, що той задумав.
