Джихад третьої світової
Іцхак Рабин і Ясір Арафат
Михайло ФРЕНКЕЛЬ
Я не знаю, чим воюватимуть у третій
світовій війні. Але якщо вона відбудеться,
то в четвертій воюватимуть кийками.
Альберт Ейнштейн
Він проговорився. Так, чорт забирай, турецький недосултан бовкнув зайвого. Коли у відповідь на звірства хамасівських нелюдів Ізраїль розпочав операцію-відплату, Ердоган у запалі пригрозив джихадом не тільки євреям, а й усьому християнському світу. Щоправда, потім він злегка заткнувся. Але, як то кажуть, що у того, хто зачаївся, на думці, те у того, хто розпалився, на язиці.
Фактично Ердоган погрожував початком третьої світової війни. Смішна людина! Адже вона вже йде…
“Канарки історії” – так одного разу нарекли євреїв.
У минулі часи, коли ще не було точних приладів, що визначають рівень концентрації метану в шахтах, гірники брали із собою в забої клітки з канарейками. Адже давно було помічено, що ці пташки дуже чутливо реагують на вибухонебезпечний газ. І коли шахтарі бачили, що канарейка замертво впала на дно клітки, вони розуміли – наближається лихо, і одразу ж піднімалися нагору.
Канарки історії… Як це точно сказано. З переслідування євреїв починали багато кривавих тиранів, що вбивали потім інших людей, зокрема своїх побратимів по вірі. З євреїв почав Гітлер. Євреїв першими оголосили своїми ворогами і нинішні претенденти на світове панування – ісламісти.
Досить довго вони запевняли світ, що поводилися б як мишки, якби не агресія “тель-авівських яструбів”. І треба визнати, дуже багатьом вони задурили цією вигадкою голови. Ясна річ, не в останню чергу тому, що чималій кількості політиків, громадських діячів і журналістів було простіше повірити в “ізраїльських демонів”, ніж спробувати розібратися в тому, що ж насправді відбувається.
А відбувалося ось що. Спочатку з’явився ФАТХ. І дуже-дуже мало хто нині пам’ятає, що перший лідер цієї організації Ахмед Шукейрі постійно твердив, що його мета – скинути Ізраїль у море. Спробували. Не вдалося. Тоді Шукейрі змінив діяльніший і хитрий Арафат. Про його боротьбу з єврейською державою написано тисячі сторінок, тому я зараз не стану про неї багато говорити. Скажу тільки, що врешті-решт Арафат стримав свій запал і разом з ізраїльськими лідерами був навіть обласканий зраділою світовою спільнотою Нобелівською премією. Однак ніякої палестинської держави він насправді створювати не збирався. Це стало цілком очевидно, коли Арафат відмовився від пропозицій ізраїльського прем’єра Ехуда Барака, який на жах багатьох ізраїльтян і євреїв діаспори був готовий віддати палестинцям багато чого, зокрема й Східний Єрусалим.
Євреї завмерли в тривожному очікуванні. Але на їхню радість Арафат не погодився. Він повівся як вибаглива стара зі знаменитої пушкінської казки. Захотів ще більшого, практично неможливого. Але чи хотів узагалі чогось, крім величезних коштів, які на нього сипалися від різних міжнародних спонсорів створення палестинської держави? У ті роки багато писали про те, що більшість цих фінансів осідають на рахунках “раїса” у швейцарських і французьких банках. І справді – не на Західному березі Йордану, а в Парижі проживала молода дружина Суха і дитина палестинського лідера. Арафат хитрував, лавірував у бурхливому морі близькосхідних пристрастей, фінансування текло повноводною рікою, а російськомовні ізраїльські газети розважалися “філологічними” заголовками на кшталт “Улюблена Суха Арафата”.
Однак риторика лідера ФАТХ, що стала нібито більш миротворчою, вже не влаштовувала натхненників всесвітнього джихаду, на арені з’явився ХАМАС. А 7-го жовтня 2023-го року цивілізований світ остаточно зрозумів, до чого це призвело.
І хто ж, як не турецький правитель, в ті дні мав загрожувати всесвітнім джихадом.
Час від часу на телеекранах знову з’являється серіал “Прекрасне століття. Роксолана.” Знову султан Сулейман Прекрасний пристрасно цілує свою Хюррем, витончено плетуться палацові інтриги і десь тільки третім-четвертим планом згадується про підступи нехорошого угорського короля Ласло та інших ворогів султана.
Чим і як приворожила до себе палкого султана незаймана дівчина з далеких країв, яка вочевидь не мала “чорного пояса по Кама Сутрі”? Це питання досі глибоко хвилює тисячі телеглядачів. Нас же Сулейман Прекрасний зацікавив не альковними пригодами, а якраз своєю політичною та військовою діяльністю. Почнемо з того, що Сулейман був сином Селіма Нещадного. Своє прізвисько Сулейманів татусь виправдав уже тим, що, вступивши на трон, одразу ж велів задушити двох своїх братів, п’ятьох племінників і величезну кількість візирів, у чиїй благонадійності він сумнівався.
Сулейман же, зійшовши на престол, вочевидь, вирішив, що подібні домашні розбірки занадто дріб’язкові для нього. Він бажав значно більшого. Саме він першим з ісламістів своєю найважливішою метою визначив створення “Ісламської держави Європа”.
Уже одразу після коронації Сулейман Прекрасний зібрав армію з 400 тисяч осіб, 30 тисяч верблюдів, 40 тисяч коней і 300 гармат. Із захопленої раніше Румунії 1526 року він попрямував до Угорщини і, незважаючи на героїзм її захисників, розгромив її армію менш ніж за 48 годин. Потім дійшов до Буди, сучасного Будапешта. Він спалив місто, і сто тисяч угорців потрапили на невільничі ринки, якими славився Стамбул. А наступного року на ринки Дамаска, Багдада, Каїра та Алжиру, що конкурували зі Стамбулом, відправлено вже три мільйони невільників
Але це був тільки початок. Щоб створити “Ісламську Державу Європа”, Сулейман зібрав другу армію і 1529 р. рушив з Угорщини до Австрії.
У ті часи Австрія вважалася оплотом християнства. Сулейману не вдалося взяти Відень. Після п’яти тижнів безуспішних атак він вирішив відступити. Але, відступаючи, він посадив на коли близько 30 тисяч селян, яких не визнав вартими продажу в рабство, бо ціна на рабів упала після поставки на невільничі ринки трьох мільйонів і ще ста тисяч полонених угорців.
Повернувшись додому, Сулейман вирішив вести війну за створення халіфату не тільки на суходолі, а й на морі. Він доручив реформу свого флоту пірату Хайр ад-Діну, відомому під ім’ям Барбаросса. Реформа дозволила перетворити Середземне море на водну арену бою за халіфат.
Над християнською Європою нависла страшна загроза. Їй не змогла запобігти навіть раптова смерть Сулеймана від інфаркту 1566 року. Щоправда, син Роксолани, який став султаном, старанно виправдовував своє прізвисько Селім П’яниця (і це при тому, що Коран забороняє вживати алкоголь). Але все вже йшло за наміченим Сулейманом планом створення європейського Халіфату.
У ті роки Османська імперія була на вершині своєї могутності і під управлінням одного султана за іншим продовжувала без перешкод атакувати континент, де Сулейман Прекрасний хотів створити свою “Ісламську державу Європа”. Вони дійшли до Польщі й окупували її двічі: у 1621 р. і в 1672 р.
Здійснення мрії про створення “Ісламської Держави Європа” було зупинене лише 1683 року, коли великий візир Кара-Мустафа зібрав 600 тисяч солдатів плюс тисячу гармат, 40 тисяч коней, 20 тисяч верблюдів, 20 тисяч слонів, 20 тисяч волів, 20 тисяч мулів, 20 тисяч биків і корів, 10 тисяч кіз та овець, а також 100 тисяч мішків кукурудзи і 50 тисяч мішків кави плюс сотню дружин і наложниць.
Зібравши все – і силу, і багатство, він повернувся до Австрії та, створивши величезний табір (25 тисяч наметів), взяв в облогу Відень.
Таке враження, що тоді, у 1683 р., європейці були розумніші, ніж сьогодні. Вони кинулися на захист Відня, який тепер їм бачився оплотом християнства. Так, так, усі європейці – англійці, іспанці, українці, німці, поляки, італійці.
12 вересня 1683 року (запам’ятаємо цю дату) війська об’єднаної Європи завдали “будівничим ісламської держави” нищівної поразки. Кара-Мустафа втік, кинувши військо і багатий скарб. А ось про кого він не забув, так це про своїх дружин і наложниць. Щоб вони не дісталися “гяурам”, добірні воїни турецького воєначальника, відвернувшись від битви, за наказом Мустафи перерізали горлянки його жінкам. Усім, усім, усім… Тихий жах…
До слова, про жахи. У цих нотатках я свідомо не наводжу епізоди нелюдських тортур і страт, яким ісламісти піддавали захоплених ними в полон людей, хоча знаю, який емоційний вплив вони зазвичай справляють на читачів. Але таких прикладів можна було б згадати незліченну безліч. Ось і трансільванський граф Влад Дракула став таким знаменитим тому, що страшенно мстився туркам, які жорстоко замучили його дружину. Але і без опису цих диких страт і мук історія спроб створення європейського халіфату виглядає абсолютно кривавою.
Тут потрібно згадати, що всяка світова бійня має свої причини і приводи. І щоб зрозуміти сутність і цілі війни, причину і привід не слід плутати. Сто років тому на просторах Європи йшла Перша світова війна. Приводом для її початку послужив теракт, вчинений сербським студентом Гаврилом Принципом. Виходячи з якихось своїх, вибачте за каламбур, принципів, згаданий Гаврило застрелив спадкоємця Австро-Угорського престолу ерцгерцога Фердинанда, людину, до речі, вельми поміркованих, ліберальних поглядів. Причиною ж світової бійні стало бажання розпочати її одразу кількома наймогутнішими державами того часу, кожна з яких вважала, що має змогу відібрати у ворогів бажані території та ресурси. Німеччина, Росія, Велика Британія, Австро-Угорщина, Франція… Їхні правителі бачили підсумком війни свою перемогу і захоплення чужих земель.
У результаті, проливши море крові і занапастивши мільйони життів солдатів і мирних жителів, одна зграя перемогла іншу. Однак, та ж царська династія Росії насолодитися успіхом не встигла, оскільки була зметена революцією, що почалася в країні і яка величезною мірою була дітищем Першої світової. А не було б революції, не було б і радянської держави. Її ідеологи це добре розуміли. Тому й суб’єкт, який формально заварив криваву кашу світової війни, малювався в радянській історіографії ідейним героєм. Саме тому в шкільних підручниках і не повідомлялося, що в кареті поруч із Фердинандом перебувала його вагітна дружина, яку Гаврило вбив пострілом у живіт.
Місток через роки. Герой-одинак… Герой шахід… Як це схоже. І давайте повернемося до нашої основної теми.
Привід для Третьої неконвенційної світової війни (а хто сумнівається, що вона йде повним ходом, нехай частіше заглядає в Інтернет, нашпигований повідомленнями про теракти, які сталися й яким запобігли) теж знайшовся. І ім’я йому – Ізраїль. Так, так – саме привід, а не причина.
Зрозуміло, кривава хамасівська банда вести велику війну не може. Рилом не вийшла. А ось створити casus belli повинна була. Звичайно, ці бузувіри і без чиїхось наказів ґвалтували, катували і вбивали б із садистською насолодою. Але в тому-то й річ, що подібні мерзенні накази вони отримали, про що на допитах розповіли полонені головорізи.
Досить імовірно, що задум їхніх ляльководів був такий: хамасівці вриваються на територію Ізраїлю і починають такий страшний терор, після якого ізраїльтяни аж ніяк не обмежаться, як раніше, тільки бомбардуваннями Гази, а розпочнуть повну зачистку сектора від терористів. І тоді під дикий галас, піднятий у ЗМІ та “прогресивною громадськістю”, почнеться наступний етап атаки: у бій вступає Хезболла, яка помітно перевищує за чисельністю та ударною силою ХАМАС. А вже потім Ізраїль атакують іранці, і тоді…
Але несподівано для її організаторів затія зірвалася.
“Американці завжди ухвалюють правильне рішення… Але тільки після того, як ухвалять безліч неправильних”.
Цей саркастичний вислів належить серу Вінстону Черчиллю. Ох, як правий був знаменитий політик!
Ось і цього разу, припустившись безлічі помилок (наприклад, провал в Афганістані), американці зробили сильний хід, оперативно направивши до близькосхідних берегів свої авіаносці. І відразу ж Хезболлі та іранцям почати велику війну на знищення Ізраїлю різко перехотілося.
Але тут у гібридну атаку кинулася “п’ята колона” ісламістів, яка давно облаштувалася в розпещених Європі та Америці.
(Далі буде)
