Чи пізно “пити боржомі”?
(Із циклу “Джихад третьої світової”)
Михайло ФРЕНКЕЛЬ
Пізно пити боржомі, якщо нирки відвалилися.
Пардон за грубувату приказку. Але…
“У кожного століття своє середньовіччя”, – стверджував один із найкращих майстрів афоризму Єжи Станіслав Лец.
Якщо це й так, то у ХХІ столітті середньовіччя настало занадто рано і різко. І застало зненацька дуже багатьох людей. Зокрема й тих, хто вважає себе сильними світу цього. При цьому абсолютно необхідно сказати, що саме правителі різних країн своєю необдуманою зовнішньою і внутрішньою політикою привели світ до тих драматичних подій, які він нині переживає.
Мусульманський проповідник з Єгипту такий собі Салам Абу аль-Футух передрікав: “Нація ісламу повернеться, незважаючи на зарозумілість Заходу. Захід буде зруйнований неодмінно. Аллаг зруйнував Візантійську і Перську імперії – він також зруйнує Захід руками мусульман. Ці країни перейдуть в іслам, іслам дійде і до них…”.
Що й казати, щодо значної частини Європи це пророцтво, схоже, збувається. Ворог уже не на порозі. Він уже сів у вітальні за стіл, поклав на нього ноги і взявся знущатися з не в міру гостинних господарів. А вони розгублені й тому нерідко поводяться зовсім неадекватно ситуації, що склалася.
Чи знаєте ви, що таке “стокгольмський синдром”?
Говорячи науковою мовою, це термін популярної психології, що описує захисно-несвідомий травматичний зв’язок, взаємну або односторонню симпатію, яка виникає між жертвою та агресором у процесі захоплення, викрадення, застосування (або загрози застосування) насильства. Під впливом сильного шоку заручники починають співчувати своїм загарбникам, виправдовувати їхні дії і, зрештою, ототожнювати себе з ними, переймаючи їхні ідеї та вважаючи свою жертву необхідною для досягнення “спільної” мети.
Авторство цього терміна приписують криміналісту Нільсу Бейєроту, який запровадив його, аналізуючи ситуацію, що виникла в Стокгольмі під час захоплення заручників у серпні 1973 року. Тим часом механізм психологічного захисту, що лежить в основі стокгольмського синдрому, був уперше описаний Анною Фрейд у 1936 році, коли й отримав назву “ідентифікація з агресором”.
Якщо ж говорити простою мовою, то шок, отриманий заручником, а також свідком кримінального нападу або теракту, може викликати в них абсолютно несподівану реакцію і поведінку.
У знаменитій голлівудській стрічці “Одного разу в Америці” є такий епізод. Банда вривається в банк і починає його грабувати. Співробітники банку в страху мовчки туляться по кутах. І тільки одна дама з переляку починає кричати на грабіжників і погрожувати їм. Ці крики можуть почути перехожі на вулиці і викликати поліцію. І тоді один із грабіжників знаходить спосіб змусити дамочку замовкнути. Він хапає її за загривок, ставить у певну позу, і пардон, вступає з нею в інтимний зв’язок. Тим часом його подільники закінчують “чистити” сейфи, і банда швидко змивається з банку. Далі постраждала в наступний за грабежем час енергійно розшукує банду, щоб… стати коханкою ґвалтівника, що їй зрештою і вдається. Словом, усе відбувається, як у відомій гуморній одеській пісеньці з приспівом: “Оц тоц, первертоц, бабушка здорова”.
Це, звісно, пікантна вигадка сценариста. У реальному житті все буває драматичніше, суворіше і трагічніше.
Не знаю як кому, а мені деякі володарі й політики європейських країн нагадують ту саму дамочку з американського кінобойовика. Ось тільки в реальності, повторю, смішного мало, а драматичне б’є через край. І прирікають на насильство політики (чи політикани?) не себе. А громадян своїх країн.
Усе населення цих держав ми в нинішній розмові і маємо на увазі під терміном “заручники”.
Не секрет, що в Парижі, Брюсселі, Лондоні є райони, куди не те що пересічні громадяни, а навіть поліція намагається не пхати свого носа. Там правлять бал “гості”, які на ділі стали господарями. І наївний той, хто вважає, що йдеться про суто кримінальну ситуацію. Усе набагато гірше.
Світовим політикам давно час зрозуміти, що постійні акти сексуального насильства на Близькому Сході або в Європі – це не спонтанна акція звірства, а добре продумана стратегія залякування ворога, якого прихильники всесвітнього халіфату хочуть підкорити. Ще Чингісхан говорив своїм воєначальникам, що насильство над жінками сильно послаблює волю противника до опору. І наказував не чіпати жінок у містах, що здалися без бою, і жорстоко ґвалтувати їх там, де чиниться опір.
Але сучасні європейські політики явно про це не знають. Щоправда, їм намагаються підказувати більш розумні люди. Після хвилі насильства емігрантів над малолітніми дівчатками, що прокотилася Англією останніми роками, справді богобоязливий мусульманський авторитетний проповідник імам Тадж Харджей на шпальтах газети “Daily Mail” із болем визнав, що йдеться не просто про розпусників та збоченців, а про злочини на расовому та релігійному ґрунті. Знущання над білими дівчатками, вважає імам, для тих, хто його здійснював, було символом приниження білої раси, як людей нижчого сорту, “гяурів”, а тому таких, що заслужили тільки презирство.
“Крім жаху й огиди, які викликає діяльність оксфордської банди, факт, що її мерзоти густо замішані на релігії та расі, – вказує Тадж Харджей. – Релігії – тому що всі винні, незалежно від країни виходу, мусульмани; раси – тому що вони свідомо обирали на роль жертв білих дівчаток, яких називали “біле м’ясо”. І значить це злочин із відверто расистським підтекстом”.
Харджей звинувачує в події самих англійців. На його думку, їхня політкоректність заважає їм сприймати реальність, найбільше вони бояться звинувачень у расизмі. “Залякані політкоректні сучасні британці не в змозі прийняти реальність, – з гнівом пише він. – Усі державні структури, включно з поліцією і соціальними службами, ігнорували огидну сексуальну експлуатацію підлітків, що відбувалася на їхніх очах, з жаху перед звинуваченнями в расизмі”.
Читаючи це, усвідомлюєш, як низько впала Європа.
“Миротворець – це той, хто годує крокодила, сподіваючись, що той зжере його останнім”, – одного разу їдко зауважив сер Вінстон Черчилль.
Ох, як шкода, що серед сучасних європейських політиків немає ні Черчилля, ні де Голля. Одні лише політикани, які найбільше думають про якісь чергові вибори, а тому намагаються привернути на свій бік “електорат” із числа колишніх мігрантів, які вже отримали громадянство країни проживання.
Який усе це має стосунок до війни Ізраїлю з ХАМАСом? Найпряміший. Звірства, проявлені нелюдями 7-го жовтня, перевершили навіть “рекомендації” Чингісхана. Як ми вже раніше зазначали, наказ здійснювати ці жахливі злочини терористи отримали від своїх головнюків.
Ізраїль вистояв і перейшов у контрнаступ. І тут у сутичку (добре, що поки що тільки в інформаційну) вступили прихильники ХАМАСу на всій планеті, зокрема і в Європі.
Час ікс уже настав. По всьому світу активно діють ісламістські організації, які відкинули всілякі раніше придумані вивіски. Вони, звичайно ж, заявили про своє бажання знищити Ізраїль. Але це для них другорядне завдання. Карти відкриті. Основна мета – побудова Всесвітнього халіфату. Ось так-то! А ви, панове президенти, міністри, політичні лідери, діячі ООН, усі метушилися, викриваючи Ізраїль і намагаючись врегулювати ізраїльсько-палестинську кризу, наївно вважаючи, що вона є першоосновою терору. О свята простота! – як за легендою сказав Ян Гус про бабусю, яка підкладала хмизку в багаття, на якому він горів, у наївній упевненості, що тим самим вона допомагає єретику повернутися в лоно Боже.
Утім, упевнений, що далеко не всі, хто досі твердить, що першопричина атак ісламістів у “неадекватних” відповідях ізраїльтян на дії терористів, наївні люди. Серед них повно і лицемірів, і негідників.
І давайте поставимо собі запитання: чи так пізно Європі “пити боржомі”? Чи в неї все ж таки є ще шанс не дати здійснитися мрії Сулеймана Прекрасного і встояти під натиском халіфату?
Здавалося б, в останні десятиліття картина ставала дедалі песимістичнішою. Але не будемо впадати в зневіру. Можливо, Європа сьогодні прокидається і відходить від ілюзій минулих років. Ось, скажімо, німецький Бундестаг ухвалив закон, який передбачає, що особи, які виявляють антисемітські та антиізраїльські настрої, не отримають посвідку на проживання в Німеччині, тим паче її громадянство. Це, мабуть, найсерйозніший крок проти ісламізму, зроблений у Європі. А в низці європейських країн були заборонені проісламські демонстрації, оскільки на них реально звучали не гасла на підтримку палестинців, а заклики до знищення Ізраїлю.
Тим часом ніким спеціально не організовані грізні антиісламістські марші пройшли в Лондоні та в Ірландії. Це вже був народний глас.
А в Нідерландах виграла вибори партія Свободи. Її лідер Герт Вілдерс відомий як активний противник ісламістів. Ліва преса одразу ж оголосила його фашистом, а ісламісти влаштували марш Амстердамом, розмахуючи прапорами ХАМАСу. Але поліція, не в приклад минулим рокам, цього разу була напоготові.
Трагедія 7-го жовтня стала і сигналом для активізації правих сил у Франції, особливо прихильників Марін Ле Пен. Згадаймо, що саме тоді, коли Марін відмежувалася від риторики свого татуся, що віддавала юдофобією, вона стала реальним кандидатом на пост президента країни. Повторю: лави її прихильників сьогодні поповнюються. І тих, хто підтримує мадам Ле Пен, узяла за живе не стільки різанина, яку вчинили ХАМАСівці, скільки захоплена реакція на ці звірства французьких ісламістів і ліваків, які зовсім збожеволіли. У П’ятій республіці пройшли антиісламістські маніфестації. Їхнім головним закликом було гасло “Французи, прокидайтеся, ви вдома – Європа повинна очиститися від ісламу!”
Удачі вам, нащадки вождя франків Карла Мартелла, який розбив величезну арабську армію під Пуатьє і тим самим не пустив її в Європу!
(Далі буде)
