Завтра була війна

| Номер: November 2023

В український прокат вийшов кінофільм “ШТТЛ

Ігор ЛЕВЕНШТЕЙН

В український кінопрокат вийшов фільм під назвою “ШТТЛ”, спільна українсько-французька продукція, яка встигла ще до появи перед широкою публікою зібрати чималу кількість нагород різних престижних кінофестивалів.

Напередодні виходу фільму на екрани кінотеатрів України його творці влаштували в Києві в Національному центрі “Український дім” передпрем’єрний показ, на якому побував кореспондент ЕО

Прем’єра фільму “ШТТЛ” відбулася 16 жовтня 2022 року на Лондонському кінофестивалі, а за тиждень картина удостоїлася призу глядацьких симпатій на Римському кінофестивалі. У США фільм вперше показали в січні 2023 року на Фестивалі єврейського кіно в Нью-Йорку. Українська прем’єра “ШТТЛ” відбулася в серпні 2023 року в межах 14-го Одеського міжнародного кінофестивалю, який через війну провели в Чернівцях.

Дія “ШТТЛ” відбувається протягом одного дня – 21 червня 1941 року, напередодні нацистського вторгнення в СРСР. Фільм знімали в Україні влітку 2021 року – за пів року до російської агресії. Волею долі в картині передчуття перетворилося на пророцтво…

Проект авторів

Ідея створення драми “ШТТЛ” належить французькому режисерові-документалісту Еді Волтеру (Аді Вальтеру), для якого це перший ігровий фільм. Задум виник у нього п’ять років тому і був навіяний історією єврейської громади містечка Сокаль на Львівщині, де в перший день війни 1941 року німці провели першу антиєврейську акцію, розстрілявши 11 осіб. Волтер зумів заразити ідеєю французьких продюсерів Жан-Шарля Леві та Оліаса Барко, які підключили до виробництва українську сторону. Партнерами французької компанії Forecast Pictures з українського боку виступили кінокомпанія UPHub за участю Apple Tree Vision. Проєкт отримав підтримку Державного агентства України з кіно та низки приватних спонсорів. Витрати розподілилися наступним чином: 77% – Україна, 23% – Франція.

Еді Волтер із командою підійшли до іудейської тематики та до відтворення старого штетла з максимальною сумлінністю. Режисер уважно досліджував матеріали довоєнної епохи, вивчав побут, культуру і звичаї населення українського єврейського містечка. Спеціально для зйомок на території села Ровжи у Вишгородському районі Київської області збудували ціле єврейське містечко: звели 18 об’єктів (зокрема, привезли шість автентичних дерев’яних будинків із Житомирської та Чернігівської областей), облаштували базарну площу та єврейський цвинтар із мацевами. Дерев’яну синагогу розписували за збереженими ескізами, у суворій відповідності до релігійних канонів.

Фільм знято на ідиш із вкрапленнями української та російської мов. Як консультанта з ідиш-культури залучили американського експерта з юдаїки Лілі Росен, яка свого часу консультувала відомий серіал Unorthodox виробництва Netflix.

Одна з особливостей картини – зйомки технологією одного кадру.  Оператор-постановник фільму Володимир Іванов сказав, що у двогодинній картині лише 35 кадрів, причому практично не видно склеювань. Такий прийом, вперше застосований в українському кіно, занурює глядача в кінореальність і дає можливість бачити те, що відбувається очима героя. Це створює воістину гіпнотичний ефект.

Ще одна сильна сторона фільму – чудовий підбір акторів. У головній ролі кінематографіста Менделя, який приїхав з Києва до рідного штетлу на один день, знявся американський актор Моше Лобель. У картині задіяні актори з України, Франції, Польщі, Ізраїлю. Роль рабина зіграв відомий голлівудський актор канадець Сол Рубінек. Усі актори підкуповують органічністю і відповідністю персонажам. Жодних карикатурних євреїв із грубо приклеєними бородами і пейсами (грим і перуки чудові, що сьогодні рідко зустрінеш).

Власне, які проблеми з органічністю можуть бути у Моше Лобеля, який народився і виріс у хасидській сім’ї в знаменитому Бруклінському Боро Парку і для якого ідиш – рідна мова. Як і для Сола Рубінека, який народився в таборі для переміщених осіб у повоєнній Німеччині, в сім’ї польських євреїв, що пережили Голокост (їх два роки переховував польський фермер). Для Моше Лобеля одна з тем фільму “ШТТЛ”, відхід Менделя з містечка у мирський світ заради занять кінематографом, багато в чому є автобіографічною. Утім, і інші актори, з менш вражаючими долями, переконливі та достовірні.

Фільм взагалі зроблений ретельно й уважно. Але, на мій погляд, Еді Волтер переборщив з великою кількістю смислів та ідей – історичних, філософських, політичних. Тут і крах цілого світу єврейської діаспори у вогні Голокосту; тут і розкол єврейської громади під тиском емансипації з одного боку та радянської влади – з іншого; тут і екзистенціальний вибір молодого єврея, який пориває з патріархальним середовищем; тут і любовна драма; тут і стосунки батьків із дітьми, і ще багато чого. Впихнути таку велику кількість в один день із життя маленького містечка можна, але це сильно ускладнює сприйняття і знижує реалістичність історії, чиї атрибути відтворено настільки ретельно, з претензією на повну автентичність.

Зазначу, що Еді Волтеру вдалося щасливо уникнути небезпеки сусального показу ідилічних стосунків євреїв та українців і надмірної демонізації російсько-радянських персонажів. Усі ці моменти подані в картині дозовано і доречно.

Але ось імена деяких персонажів виглядають досить дивно: Юна, Фольє – таких єврейських імен просто немає; виправте мене, якщо я помиляюся. Єдиного українського героя звуть Дем’ян – ви впевнені, що це ім’я, яким могли назвати українця в довоєнній Галичині? Такий політ авторської фантазії важко пояснити. Можливо, це спосіб певної відстороненості від реальності, спроба піднятися на абстрактний рівень. Хана чи Сара, Мойше чи Хаїм, Орест чи Богдан – це ж банально. Інша справа Юна. Важко зрозуміти складний задум творця.

Утім, зрештою, поняття умовності в мистецтві ніхто не скасовував. Залишимо це право симпатичним творцям фільму “ШТТЛ”.

Сприйняття публіки

Дуже шкода, що головний автор фільму Еді Волтер не зміг бути присутнім на київській прем’єрі: основні питання хотілося б поставити саме йому. Продюсери Леві та Барко здебільшого дякували українським партнерам, а з усіх запитань щодо художньої сторони фільму переводили стрілки на Волтера.

Є легенда, що коли 1935 року в Голлівуді екранізували “Злочин і покарання”, продюсер Бадд Шульберг приніс синопсис голові студії “Коламбія” Гаррі Конові. Кон скептично поставився до запропонованого матеріалу, і Шульберг вказав йому, що це сюжет із книги Достоєвського. На що не дуже ерудований Кон запитав: “А в цієї книги були читачі?”

До чого це я. Під час перегляду виникало запитання: а хто аудиторія цього фільму? на кого він розрахований і орієнтований? Люди стільки працювали, гроші вкладали – а який буде ефект?

Утім, тут особливої загадки немає і відповіді на поверхні. “ШТТЛ” – це типове артхаусне або фестивальне кіно. Це не розважальний ширвжиток для масового глядача з попкорном. Це справжній витвір кіномистецтва з неминучими наслідками, що неминуче випливають з цього: визнання освіченого і професійного співтовариства поціновувачів кіно у вигляді призів, премій і відгуків, і вельми скромні касові збори.

Як повідомили продюсери фільму, “ШТТЛ” уже встиг узяти участь у семи десятках різноманітних кінофестивалів по всьому світу – від Нью-Йорка до Шанхая. В активі картини нагороди престижних фестивалів, зокрема призи глядацьких симпатій на Римському кінофестивалі та на Festival Diasporama (Париж), призи журі на фестивалях у Клівленді, Берліні та Атланті, низка інших нагород. І цей список ще напевно зростатиме. Фільм висували на номінацію на “Оскар” від України, але його випередив документальний фільм “20 днів у Маріуполі”.

Що ж до прокатної долі та зборів, то тут особливих надій немає: усі сподівання на єврейську аудиторію і високочолу інтелектуальну публіку в США та Європі. “ШТТЛ” вийде в прокат у Франції в грудні поточного року, в Італії – в січні і в США – в лютому 2024-го. В українському прокаті “ШТТЛ” точно нічого не заробить, у цьому переконані кінокритики, з якими я поспілкувався на прем’єрі. У нас не звикли дивитися серйозні драми – особливо зараз, під час війни, публіка (переважну більшість якої становить молодь) тяжіє до розважальних картин.

Утім, творці “ШТТЛ” до цього готові, тому з гідністю збирають нагороди кінофорумів і спокійно не розраховують на велику касу.

 

А тепер дозволимо собі трохи пограти в стилі творця фільму “ШТТЛ” Еді Волтера.

Назва, де в слові “штетл” пропущено голосну літеру, з одного боку, стильно походить від івриту, в якому, як відомо, голосних літер немає (на відміну від ідиш). Але головний смисловий нюанс пропуску літери – символ зруйнованого єврейського світу, народу, покоління, культури ідиш. Це знак порожнечі, розриву, дірка, лакуна. На це прямо вказав Моше Лобель, який наголосив, що таких Менделів, який через Голокост не став кінорежисером, таких людей, позбавлених через Голокост можливості жити і реалізувати себе, було безліч.

Вище вже зазначалося, що фільм “ШТТЛ”, який знімали напередодні війни в Україні, виявився пророчим. За словами гендиректора UPHub Ольги Пантелеймонової, одна українська глядачка після перегляду зізналася, що знову пережила 24 лютого 2022 року. Волею долі село Ровжи, де розташована локація фільму, у лютому 2023 року виявилося зайнятим рашистами і два місяці перебувало під окупацією. На щастя, побудоване для зйомок містечко не постраждало: мабуть, тому що там не було людей, які чинили опір, і пральних машин. Сьогодні тривають переговори про передачу містечка зі “ШТТЛ” Національному музею історії України.

Показ фільму в Українському домі відбувся під час війни Сімхат Тора в Ізраїлі та секторі Газа – коли тема єднання єврейського народу і зброї як його головної сили, що гучно пролунала в “ШТТЛ”, стала неймовірно актуальною.

Можна було б припустити, що Еді Волтер своїм фільмом викликав злого духа війни – у єврейському фольклорі “діббук” (до речі, згадуваний у картині). Але ми не містики. А великий художник, як стверджував опальний літературознавець Аркадій Бєлінков у книзі “Юрій Тинянов”, зобов’язаний бути соціальним пророком. Хоча, звісно, Еді Волтер завдання накликати війну точно не ставив – у нього була маса інших творчих завдань, які він вельми успішно вирішив.