У джазі не тільки дівчата, або міньян Тоні Кертіса
Лев ЛАЗЕБНИК
Два роки тому, в серпневому номері ЕО довоєнного 2021 року вийшла стаття про голлівудського актора Тоні Кертіса (Бернарда Шварца) – з нагоди відкриття меморіального музею в угорському місті Матесалька, на батьківщині його батька.
В першому абзаці тієї статті було зазначено, що Тоні Кертіс відомий усім за роллю Джо-Джозефіни в комедії “У джазі тільки дівчата”. Пильніший погляд на цей культовий фільм, занесений до списку американської культурної спадщини, дає змогу розгледіти у складі знімальної групи цілу низку одноплемінників Тоні Кертіса. Що дає нам хороший привід для чергової цікавої розмови.
Власне фільм, знятий режисером Біллі Вайлдером (Самуель Вільдер), має назву “Деякі люблять гарячіше” (Some Like It Hot). Але радянська прокатна назва “У джазі тільки дівчата”, справді дуже вдала, в наших краях приросла до неї намертво – тож її ми й дотримуватимемося.
Біллі Вайлдер
Сама картина є ремейком французької комедії 1935 року під назвою “Фанфари кохання”. Потім була ще й західнонімецька версія (1951), також “Фанфари кохання”. Ідею американської адаптації підказав Біллі Вайлдеру сценарист французького оригінального фільму Робер Терен, з яким Вайлдер був добре знайомий ще з 1930-х років, коли після втечі з нацистської Німеччини деякий час жив у Франції.
Фільм “У джазі тільки дівчата” став важливою віхою в історії американського кіно за кількома параметрами. Його успіх зробив свій внесок у розвиток незалежного продюсерського кіно на противагу студійній системі, а також – у скасування кодексу Гейса, досить святенницького голлівудського стандарту моральної цензури, запровадженого 1930 року.
Біллі Вайлдер також виявився надзвичайно щасливим продюсером. За бюджету 2,9 млн доларів фільм зібрав у першому прокаті 7 мільйонів у США і 5,5 млн за кордоном, а загалом з 1959 року – 49 мільйонів доларів. В Радянському Союзі фільм вийшов у прокат у серпні 1966 року; пам’ятаю, як ходив з батьком до літнього кінотеатру імені Леніна в рідному Запоріжжі. Тоді його в СРСР подивилися 49 мільйонів глядачів: це була подія.
І якщо вже ми згадали Радянський Союз, давайте подивимося на фільм “У джазі тільки дівчата” з точки зору відділу кадрів. У сенсі – на п’ятий пункт анкети, де вказувалася національність.
Біллі Вайлдер, творець шедевра
Біллі Вайлдер, режисер, сценарист і продюсер, народився як Самуель Вільдер 1906 року в польському місті Суха-Бескидська, тоді – в Австро-Угорській імперії. Його батько Макс Вільдер був керівником готельної мережі, мати Євгенія Дітлер – домогосподаркою.
Вайлдер починав як журналіст: спочатку у Відні, потім у Берліні. 1929 року він прийшов у кіно як сценарист. Після приходу Гітлера до влади Вайлдер виїхав до Франції, за рік перебрався до США. Його мати, вітчим і бабуся загинули в Освенцимі. Через багато років, після виходу “Списку Шиндлера”, Вайлдер палко похвалив фільм і в одному з інтерв’ю сказав з приводу заперечення Голокосту: “Якщо концтабори і газові камери – це вигадка, то скажіть мені, будь ласка: де моя мати?”
В Америці Вайлдер кілька років жив бідно, вивчаючи мову і заводячи знайомства у світі кіно. В ті роки він дружив з іншим єврейським іммігрантом – великим актором Петером Лорре (Ласло Левенштайн), вони разом знімали житло в Лос-Анджелесі.
Почавши в Голлівуді як сценарист, Вайлдер (з 1939 – уже американський громадянин) у 1942 році зайнявся режисурою і швидко досяг успіху. За фільм “Загублений вікенд” 1946 року він удостоївся двох “Оскарів” – у номінаціях “За найкращу режисуру” і “За найкращий сценарій”. У 1951 році він знову отримав “Оскара” за найкращий сценарій – до фільму “Бульвар призахідного сонця”. Загалом же за свою кар’єру Вайлдер отримав сім Оскарів у 15 номінаціях з різних категорій.
У середині 1950-х років Біллі Вайлдер переключився на комедійний жанр, де став справжнім корифеєм. 1955 року в своїй комедії “Свербіж сьомого року” він вперше зняв Мерилін Монро. Три роки потому він запросив Монро на головну роль у картині “У джазі тільки дівчата”, а її партнером став Тоні Кертіс – і не тому, що єврей, а тому, що справив на Вайлдера величезне враження блискучим виконанням ролі знаменитого ілюзіоніста Гаррі Гудіні (угорський єврей Ерік Вайс) у фільмі “Гудіні” (1953).
Запорукою успіху фільмів Біллі Вайлдера були хороші сценарії, у створенні яких він завжди сам брав участь. Йому також були властиві гранична увага до сюжету, влучність і афористичність реплік, поглиблена робота з акторами. І дуже чітка дисципліна у виробництві картин: для нього було характерно знімати з мінімальною перевитратою коштів, мінімальним виправленням під час редагування картини і точною зйомкою за сценарієм. Усі ці чесноти спрацювали при створенні фільму “У джазі тільки дівчата”, за винятком графіка і бюджету, яких не дотрималися через поведінку Мерилін Монро: зірка часто зривала репетиції та зйомки, а ще загриміла на два тижні в лікарню через передозування снодійного. Недарма Тоні Кертіс, роздратований її примхами на знімальному майданчику, в серцях сказав, що волів би цілуватися з Гітлером.
Але зрештою Біллі Вайлдер створив шедевр, який згодом очолив список найсмішніших американських фільмів, складений 2000 року Американським інститутом кіномистецтва. Фільм “У джазі тільки дівчата” висувався на “Оскара” в шести номінаціях (зокрема – Вайлдер за найкращу режисуру і Джек Леммон як найкращий актор), але приз отримав тільки за найкращі костюми.
Біллі Вайлдер зняв свою останню картину, ремейк французької комедії “Зануда” під назвою “Ех, приятель” 1981 року. Б-г послав йому довге щасливе життя: великий кінематографіст помер у Беверлі-Гілс 2002 року у віці 95 років.
На могильній плиті Вайлдера на цвинтарі Пірс Бразерс у Лос-Анджелесі викарбували фінальну фразу з фільму “У джазі тільки дівчата”, яку вимовляє мільйонер Осгуд Філдінг. Пам’ятаєте, коли Джек Леммон (Джеррі-Дафна) знімає перуку і каже: “Я – чоловік!”, Осгуд спокійно відповідає: Nobody is perfect (ніхто не досконалий; у радянському дубляжі – у кожного свої недоліки). Така епітафія якнайкраще пасує людині, чиїм життєвим девізом було Don’t be boring (Не будьте нудними).
Та інші особи єврейської національності
В принципі, для американського кінематографу залучення до складу знімальної групи одноплемінників або земляків є звичною справою і давньою традицією. Євреї охоче працюють з євреями, італійці – з італійцями, афроамериканці – з темношкірими, латиноси – з іспаномовними тощо. Зрозуміло, на перше місце ставиться профпридатність, але за рівних розкладів приємніше співпрацювати зі своїми – це цілком природньо.
Ось і в титрах фільму єврея Біллі Вайлдера “У джазі тільки дівчата” ми зустрічаємо чимало кінематографістів Моїсеєвого закону.
Співавтором сценарію виступив І. А. Л. Даймонд (Іцик Домнич), уродженець румунського міста Унгени, який виріс у Краун Гайтсі, найбільш єврейському районі Брукліна. Нагадаємо, що саме там розташована знаменита резиденція Любавицького Ребе. Загадкові ініціали-псевдонім Даймонда розшифровуються як Interscholastic Algebra League (Міжшкільна алгебраїчна ліга) – так називалася одна з математичних олімпіад, на яких він перемагав школярем. І прізвище Даймонд (Діамант) – теж псевдонім, хоча цілком могло б бути й оригінальним єврейським, наприклад, як у знаменитого композитора-співака Ніла Даймонда.
І.А.Л. Даймонд з 1957 року був постійним сценаристом Біллі Вайлдера, зробивши з ним 12 кінокартин. Фільм “Квартира” (1960) приніс йому “Оскар” за найкращий сценарій. До речі, Вайлдер як співавтор сценарію “Квартири” відхопив ще два “Оскари”: за найкращий фільм (як продюсер) і за найкращу режисуру. Головну роль у “Квартирі” зіграв Джек Леммон, один з улюблених акторів Вайлдера – поряд із Волтером Меттау (Матушанським), сином єврейських іммігрантів з Литви.
Тут варто зазначити, що на місці Джека Леммона партнерами Тоні Кертіса в ролі Джеррі могли стати єврейські коміки Денні Кей (Давид Камінський) або Джеррі Льюїс (Джозеф Левіч). Їхні кандидатури розглядалися Вайлдером у процесі підготовки до зйомок.
Але у фільмі не обійшлося без акторів-євреїв і крім Тоні Кертіса. Так, містера Бінстока, менеджера того самого джазу, в якому були тільки дівчата (оркестр Sweet Sue and Her Society Syncopators або “Великосвітський джаз красуні Сью”), зіграв Дейв Баррі (Давид Зігель). Він починав як комік у закладах знаменитого Борщового поясу (див. статтю “Борщ, у якому заварили американський шоу-бізнес” у травневому номері ЕО 2023 року, – авт.), а потім зробив кар’єру, озвучуючи діснеївські мультфільми та виступаючи як майстер стендап-камеді в найкращих нічних клубах Лас-Вегаса, Чикаго, Сан-Франциско, Лос-Анджелеса, Нью-Йорка.
Роль боса мафії на прізвисько Маленький Бонапарт виконав Нехемія Персофф, уродженець Єрусалима, який помер минулого року у віці 102 років. За свою 55-річну кар’єру Персофф, фронтовик Другої світової війни, взяв участь у 200 кіно- і телефільмах та театральних постановках. Він зіграв ребе Менделя, батька героїні Барбри Стрейзанд у фільмі “Йентл”. Його голосом говорить батько мишеняти Файвеля Мишкевича з культового анімаційного фільму “Американський хвостик” (1986) про родину мишей, які іммігрували 1885 року в Америку з української Шостки.
Примітно, що в ролі Маленького Бонапарта Вайлдер хотів зняти знаменитого Едварда Робінсона (Емануель Гольденберг), який прославився в головній ролі класичного гангстерського фільму “Маленький Цезар” (1931). Тут була б пряма алюзія Маленький Цезар – Маленький Бонапарт. Але Робінсона роль не зацікавила і в підсумку дісталася Нехемії Персоффу.
Але без Едварда Робінсона фільм таки не залишився: роль гангстера-кілера, який, вискочивши з торта, розстрілює мафіозо Коломбо Білі гетри, зіграв актор Едвард Робінсон-молодший, рідний син “Маленького Цезаря”.
Нагадаємо, що і головна зірка фільму Мерилін Монро також була не чужа єврейської теми. У червні 1956 року вона вийшла заміж за драматурга Артура Міллера і заради цього шлюбу прийняла іудаїзм. Її гіюр здійснив реформістський рабин Роберт Голдберг із синагоги Мішкан Ісраель у Коннектикуті. Після переходу Монро в іудаїзм фільми з її участю були заборонені до прокату в Єгипті. ЕО писав про це у вересневому номері 2019 року (стаття “ВІП-прозеліти: шлюбні ігри або зміна долі”). На жаль, саме перипетії цього нещасливого шлюбу стали причиною проблем з поведінкою Мерилін під час зйомок “У джазі тільки дівчата”. Артур Міллер регулярно з’являвся на знімальному майданчику й іноді влаштовував їй сцени…
Музику до фільму написав композитор Адольф Дойч (1897-1980), син єврейських іммігрантів з Німеччини. Дойч плідно працював у Голлівуді майже 30 років, на його рахунку понад 70 картин, він двічі ставав лауреатом Оскара. До фільму “У джазі тільки дівчата” Дойч написав і записав зі своїм оркестром дві оригінальні та сім старих композицій. Але найударніший музичний номер фільму належить не йому: знамениту пісню I Wanna Be Loved by You (Я хочу бути кохана тобою), яку виконує Мерилін Монро, було написано ще 1928 року. Її автори – композитори Гаррі Рубі (Рубінштейн) і Герберт Стотхарт та поет Берт Кальмар.
Підсумок нашого огляду вкотре підбиваємо традиційною пісенною цитатою: “Кругом одні євреї”. Таки так.
