Ізраїль

Прапори над містом

| Номер: 06/360 June 2023

Петро ЛЮКІМСОН

56 років тому бійці десантної бригади під командуванням Моти Гура після трьох днів боїв зламали опір Йорданського легіону і протягом короткого часу оволоділи всім Єрусалимом, включаючи Старе місто. Коли вони прорвалися до Стіни плачу, один із бійців, Йорам Замуш, дістав отриманий від матері ізраїльський прапор, який вона винесла зі Старого міста в 1948 році перед тим, як євреї його покинули, і прив’язав його до встановлених над Стіною металевих ґрат. Раптом сильний порив вітру підняв його вгору. А через пару секунд товариші, що стояли внизу, почали стріляти в повітря на честь підняття прапора.

Вже потім біля Стіни плачу розпочнеться перша та остання в єврейській історії молитва, під час якої вперше одночасно буде прочитаний жалобний Кадіш за полеглими та святковий Алель на честь звільнення Єрусалима. Вже потім Мота Гур передасть по радіо слова, на яких євреї чекали майже дві тисячі років: “Слухай, Ізраїлю! Стіна плачу в наших руках!”

Події того дня для єврейської та світової історії справді важко переоцінити, як і значення в цій історії Єрусалиму. Упродовж тисячоліть євреї вважали його центром свого національного життя. Він був одночасно політичною, економічною та духовною столицею давньої єврейської держави. Й історичні хроніки, й археологічні артефакти підтверджують, що щонайменше з 8 ст. до н.е. на Песах, Суккот і Шавуот тисячі євреїв з усієї Землі Ізраїлю прямували до цього міста, щоб взяти участь у храмовому богослужінні. Протягом тисячоліть Єрусалим неодноразово падав під ударами ворогів, руйнувався чи не вщент, але знову і знову відроджувався з попелу.

Через цілу низку історичних подій Єрусалим зайняв особливе місце в наративі двох світових релігій – християнства та ісламу, але тільки євреї, навіть виявившись розкиданими по світу, молилися на Єрусалим і невпинно повторювали у своїх молитвах прохання про повернення в його межі та відбудову Храму. І на всіх єврейських весіллях наречений розбивав келих на згадку про руйнування Єрусалима і повторював слова псалма: “Якщо забуду тебе, Єрусалиме, забудь мене правиця моя” – бо не може бути повної радості, поки це місто знову не стане єврейською столицею.

Ми продовжували жити в цьому місті, під яким би пануванням він не знаходився. І в 1948 році, коли постало питання про евакуацію з Єрусалиму всіх євреїв, зовсім світський Давид Бен-Гуріон вимовив історичну фразу: “А навіщо нам країна без Єрусалиму?!”, як наслідок вирішивши, що збереження під контролем відродженої єврейської держави західної частини міста все ж таки краще, ніж нічого.

Сьогодні навіть історики визнають, що у звільненні Єрусалима було щось ірраціональне. У червні 1967 року, коли почалася Шестиденна війна, уряд Ізраїлю не планував воювати з Йорданією і щиро сподівався, що йорданці не вплутуватимуться в бойові дії. Але вони вплуталися, почали обстрілювати центр міста, і нашій армії не залишалося нічого іншого, як розпочати бій. Ну, а подальші події, аж до втечі йорданських легіонерів з усієї території Єрусалима, розвивалися несподівано для обох сторін.

Підняття прапора над Храмовою горою вразило не лише Ізраїль, а й усе людство, і насамперед християнський світ. На очах розрушилося християнське пророцтво про те, що євреї більше ніколи не відбудують Єрусалим і не володітимуть ним. Це кардинально змінило позицію Римської католицької церкви щодо “єврейського питання” і значно посилило роль релігійної течії євангелістів. І так само на очах здійснилися передбачення єврейських пророків. Той самий Йорам Замуш каже, що в нього та його товаришів було в ті дні фізичне, до мурашок на шкірі, відчуття, що вони є прямими виконавцями пророцтв.

І сьогодні, йдучи бурхливим, все більше і більше розквітаючим Єрусалимом, що живе повним життям, важко не згадати слова пророка Захарії: “Так сказав Господь, Бог воїнств: ще будуть сидіти старі чоловіки та жінки на майданах Єрусалима, кожен із палицею своєю – від глибокої старості. І площі міста наповняться хлопчиками та дівчатками, що грають на майданах його, так сказав Господь, Бог воїнств: як дивно буде це в очах решти народу цього…”

Напередодні Дня Єрусалима ЦСБ Ізраїлю за традицією опублікувало дані про чисельність та склад його населення:

* Єрусалим був і залишається найбільшим містом країни: сьогодні в ньому проживає 996.200 осіб, що вдвічі більше, ніж у Тель-Авіві. Як очікується, наступного року Єрусалим стане містом-мільйонником.

* 590.000 жителів міста – євреї, 375.000 – араби, 3500 – християни не араби, 10.500 – представники інших національностей або не відносять себе до жодної з конфесій.

* 19% євреїв, що проживають в Єрусалимі, визначають себе як світські, 25% – як ті, що дотримуються традиції, 20% – як релігійні, інші – як ультраортодокси.

* Єрусалим – одне з наймолодших міст Ізраїлю: середній вік його мешканців становить 24,1 року, тоді як середній вік мешканців Ізраїлю – 30,1 року.

* У середньостатистичній сім’ї єрусалимців 4,4 дітей, тоді як для Тель-Авіва та Хайфи цей показник становить відповідно 1,9 та 2,1. Середньостатистична арабська сім’я в Єрусалимі налічує 3,1 дитини.

* Разом з тим показник зайнятості працездатного населення Єрусалиму становить 67%, тоді як середній по країні – 82%. Серед дорослого чоловічого населення Єрусалима працює 74% жителів, порівняно з 84% у середньому по країні.

Цього року святкування Дня Єрусалима відбулося, як і у всі попередні роки. Пройшла пам’ятна церемонія на Арсенальній гірці (Гіват а-тахмошет), де стався бій воїнів ЦАХАЛу з Арабським легіоном Йорданії. І церемонії на горі Герцля. Але головною подією свята, як завжди, став “Марш із прапорами”. Члени молодіжних рухів (в основному, “Бней-Аківа”) зійшлися з різних кінців столиці до Старого міста і з піснями й танцями під прапорами Ізраїлю, що майоріли, рушили через Шхемські ворота до Стіни плачу. А там уже відбулися “танці із прапорами”, подивитися на які приходять не лише єрусалимці, а й тисячі гостей столиці. Забезпечували безпеку учасників маршу та мешканців міста цього дня 3200 поліцейських.

На початку цієї замітки було невипадково відмічено, що День Єрусалима – найрелігійніший зі світських і найбільш світський з релігійних свят. Поза сумнівом, йдеться про одну з найзначніших дат у новій військовій та політичній історії єврейського народу. Водночас лідери релігійного сіонізму ухвалили, що в День Єрусалима не читається молитва Таханун, натомість читається повний Алель (звеличення Всевишньому) — молитви, які в такому вигляді читаються лише у великі свята.

Що ж, це справді найбільше свято – день, про який мріяли протягом століть усі покоління єврейського народу.