«Я з України»

| Номер: September 2022

Міла Куніс тепер пишається тим, що народилася на українській землі

Сергій ГАВРИЛОВ

Мила Кунис и Эштон Катчер на церемонии вручения наград «Оскар» (2022) ФОТО: AFP

4 березня, через тиждень після нападу Росії на Україну, голлівудська акторська подружня пара Міла Куніс та Ештон Катчер звернулася із закликом підтримати збір коштів на допомогу українським біженцям. «Я завжди вважала себе гордою американкою – я люблю цю країну за все, що вона зробила для мене та моєї родини, але я ніколи раніше не почувала себе такою гордою за те, що я з України, – зазначила акторка в соцмережах. – Українці – горді та сміливі люди, які заслуговують на нашу допомогу в скрутну хвилину».

Куніс та Катчер обрали цілком конкретні цілі: перевозити гуманітарні вантажі та організовувати житло для біженців. Подружжя вирішило збирати з цією метою гроші і започаткувало ініціативу, внісши власні 3 млн дол. За два тижні Куніс і Катчер зібрали майже 35 млн дол. Президент України Володимир Зеленський особисто подякував їм під час сеансу Zoom-зв’язку, а потім написав у Twitter, що «вони одними з перших відреагували на трагічну ситуацію в Україні та надихнули світ».

І це справді так, оскільки про звернення Куніс та Катчера писали всі світові ЗМІ. Актриса наголошувала в численних інтерв’ю, що, хоча раніше й не вважала особливо важливим, звідки вона родом, але тепер вирішила, що має подбати про те, щоб її двоє дітей познайомилися зі своїм корінням. В ефірі телеканалу CNN вона сказала: «Як чудово жити серед представників різних культур, це чудово. Ми не маємо бути однаковими. Ми не повинні думати однаково».

Можливо, на вчинок Куніс вплинуло те, що вона сама народилася в сім’ї, якій довелось емігрувати у пошуках кращої долі. Батьки актриси, інженер-механік Марк та вчителька фізики Ельвіра – діти євреїв, які пережили Голокост. Марк і Ельвіра вирішили, що в радянській державі, де не бракувало проявів антисемітизму, у їхньої родини немає майбутнього. Скориставшись можливістю еміграції з релігійних мотивів, вони поїхали до Америки, маючи для старту нового життя лише 250 дол.

Міла Куніс не розмовляє українською – вона поїхала до США у семирічному віці разом з батьками та старшим братом 1991 року, коли ще існував Радянський Союз. У школах викладання переважно велося російською мовою, його щодня використовували багато мешканців Чернівців, де народилася Мілена (батьки часто скорочували її ім’я до Міла). Для СРСР це був останній рік. У серпні Україна проголосила незалежність, а у грудні Радянський Союз припинив існування.

Проти голлівудського сексизму

Сьогодні Куніс найвідоміша своїми ролями в комедіях. Вона справедливо вважає, що грати в таких фільмах – одне із найскладніших акторських завдань. Особливо коли твій партнер на екрані – плюшевий ведмедик-еротоман. Так було в комедії “Третій зайвий” Сета Макфарлейна. Куніс також знялася в двох частинах «Дуже поганих матусь» – комедії про те, якою пасткою є міф про «ідеальну матір», а ще в зухвалій гучній комедії «Шпигун, який мене кинув», де вона і Кейт Маккіннон зіграли подружок, замішаних у шпигунський скандал. В одному інтерв’ю Куніс згадувала кастинг на роль російської єврейки, який не пройшла, бо «виглядала або недостатньо російською, або недостатньо єврейкою». Але відносно нещодавно їй все ж таки дісталася роль емігрантки з СРСР у масштабному фантастичному бойовику сестер Вачовські «Сходження Юпітер», де вона зіграла юну економку, яка виявляється галактичною принцесою, господаркою Землі.

Незважаючи на цілком успішну кар’єру, Куніс тримається на певній відстані від шоу-бізнесу. Вона багато разів наголошувала, що залучена до індустрії, яка пожирає людей, а потім випльовує їх, через що немислимо планувати кар’єру на роки – треба намагатися робити правильний вибір і сподіватися, що з цього вийде щось цінне. Відкритість та незвичайна чесність приваблюють до актриси безліч шанувальників. Куніс також не соромиться говорити про сексизм в промисловості. За рік до початку справи Вайнштейна вона написала про те, як протягом багатьох років її ображали, маргіналізували, менше платили, ігнорували та принижували через її стать. Ось чому вона вирішила створити продюсерську компанію з трьома іншими жінками. Але цей проект спочатку був висміяний. Один із впливових голлівудських діячів заявив під час ділової зустрічі, що Куніс «ось-ось стане дружиною Ештона та мамою», повністю відмовившись від своєї професійної кар’єри. Вона поставилась до цього з таким же обуренням, як і до погроз іншого продюсера, зроблені кількома роками раніше. Він твердив, що Міла «більше не знайде роботи у Голлівуді», якщо не погодиться зробити напівоголені фотографії для глянцевого журналу під час рекламної кампанії фільму.

Суджений із ситкому

Цілком могло статися так, що Куніс не стала б актрисою. Її батьки заробляли на життя у Штатах різного роду важкою працею, бо їхні радянські дипломи нічого в США не варті. У школі вона намагалася швидко освоїти англійську та спробувала адаптуватися, але це було непросто. Через багато років актриса сказала в інтерв’ю газеті Los Angeles Times: «У мене повністю витіснилися спогади про другий клас, тому що я плакала щодня. Я не розуміла культури. Я не розуміла людей. Я не розуміла мови». Але в четвертому класі вона вже досить швидко говорила англійською, хоча все ще була сором’язливою і самотньою. Гранично зайняті батьки хотіли, щоб Міла знайшла якісь позакласні заняття та друзів. Відвели її на прослуховування на курси акторської майстерності, де їх почали запевняти, що їхня дочка буде зіркою. Батько вважав, що заняття обходитимуться надто дорого, але Мілі вдалося схилити на свій бік маму. Менш як за місяць у Куніс вже був агент Сьюзан Кйортіс, з якою вона працює досі. Батьки не розбиралися у світі шоу-бізнесу та кастингах, не встигали возити туди-сюди своє чадо, але домовилися, що Кйортіс подбає про кар’єру доньки. Агент повела дівчинку на перші пробні зйомки. То була реклама ляльки Барбі. Міла отримала роль. У віці від 9 до 14 років вона знялася в десятках рекламних роликів і промайнула в кількох серіалах, включаючи «Рятувальники Малібу» та «Крутий Вокер: правосуддя по-техаському». На великому екрані вперше з’явилася у 12-річному віці, знявшись у фільмі жахів «Піранья». Міла багато працювала, але не нехтувала навчанням. Це була умова, поставлена ​​її батьками: вона може зніматися, доки отримує найкращі оцінки. Вони сподівалися, що дочка отримає атестат середньої школи і вибере якийсь коледж, який обіцяє надійну професію.

Але 1998-го Міла пройшла проби до ситкому «Шоу 70-х» про пригоди підлітків з маленького американського містечка. Усім в акторському складі мало бути не менше 18 років. 14-річна на той час Куніс сказала, що їй буде 18, не уточнивши, коли це станеться. Коли ж стало відомо, скільки їй років насправді, продюсери порушили заради неї правила, і так вона провела наступні вісім років між знімальним майданчиком серіалу та школою, а потім коледжем, який проте кинула, щоб зосередитися на акторстві.

Хоча в серіалі у Міли якийсь час була роль дівчини головного героя, якого зіграв саме Ештон Катчер, довгий час вона ставилася до нього лише як до колеги по роботі та друга. Її бойфрендом вісім років – до 2011-го – був Маколей Калкін, якого вона в інтерв’ю називала своєю скелею. Через рік після того, як вони розлучилися, дружба Куніс із Катчером (у той час він перебував у процесі розлучення з Демі Мур) переросла у романтичні стосунки. 2014-й Міла назвала «роком, коли кажуть „так“» – спочатку у відповідь на пропозицію руки та серця, потім на рішення народити дитину. Міла та Ештон одружилися 2015-го, через рік стали батьками вдруге. Сьогодні вони разом із дочкою Уайєтт і сином Димитрієм живуть на пагорбах Беверлі-Хіллз у будинку, що постачається електрикою, яка надходить виключно від сонячних батарей.

Захисниця українців

Куніс зараз мало працює – діти ще маленькі, тому необхідно разом із Катчером ретельно планувати свої тривалі відсутності. Але коли наважується знятися в черговому фільмі, то обирає історії, головні героїні яких є жінки. Вона каже: «”Чоловічий” фільм може провалитися, і це якось можна виправдати, але коли “жіночий” фільм виявляється провальним, то це позначається на всьому жанрі “жіночого” кіно. Те, що я взагалі говорю про жанр „жіночого“ кіно, – повний капець, але, на жаль, така наша реальність».

Її останній «жіночий» фільм – «Чотири гарних дні». Це реальна історія наркоманки, яка намагається позбутися згубної залежності, та її матері, яка, незважаючи ні на що, все ж таки хоче допомогти дочці. Пісня з фільму була цього року номінована на «Оскар». Анонсуючи її 27 березня на церемонії нагородження, Куніс знову нагадала про Україну. Вона говорила обережно про «останні світові події» і «неймовірну пітьму» (під час церемонії уникали, як могли, конкретніших політичних промов і перш за все слова «війна»), але все ж таки не ухилилася від цієї теми. Протягом останніх місяців Куніс перетворилася з американської знаменитості, яка неохоче говорить про своє походження, на активну захисницю українців. Адже 2014 року, після анексії Росією Криму, Міла відмовилася відповідати на запитання, що вона думає про ситуацію в Україні, заявивши: «Те, що я жила там до семи років, не означає, що я ідентифікую себе з цією країною» . Але тепер Куніс є прикладом того, що навіть будучи голлівудською зіркою легких комедій, врешті-решт можна зробити правильний вибір і займатися серйозними справами – допомогою стражденним.