Т як Тев’є
До 100-річчя від дня народження Теодора Бікеля
Ігор ЛЕВЕНШТЕЙН
2 травня виповнилося 100 років від дня народження Теодора Бікеля, знаменитого американського актора, співака, громадського діяча, популярного виконавця єврейських народних пісень.
Теодор Бікель знайомий нам і за ролями в кіно, і за піснями – хоча напевно не всі й не завжди знали, кого саме вони бачили на екранах та слухали на магнітофонах. ЕО прагне заповнити цю інформаційну прогалину.
Теодор на честь Герцля
Теодор Меїр Бікель народився 2 травня 1924 року у Відні в сім’ї Йозефа Бікеля та Міріам Ріглер, вихідців із Чернівців. Його батько після служби в австрійській армії в цей час навчався у Віденському університеті. Будучи активним сіоністом, він назвав сина на честь Теодора Герцля, батька сучасного сіонізму.
Після аншлюсу Австрії сім’я Бікель 1939 року перебралася в підмандатну Палестину, де вони змогли отримати британське громадянство. Теодор навчався в сільськогосподарській школі Мікве Ісраель і став членом кібуца Кфар Маккабі (недалеко від Хайфи).
Ще підлітком він виявив драматичні здібності. В 1943 році в Тель-Авіві Теодор грав у театрі “Габіма”, а в 1944-му став одним із засновників Камерного театру (“Камері”) – нині одного з найпрестижніших театрів Ізраїлю. Він пройшов хорошу школу акторської майстерності в акторів, які були учнями Станіславського.
Цей досвід став у пригоді Бікелю, коли він 1945 року переїхав до Лондона, де вступив до Королівської Академії драматичного мистецтва. За кілька років він став отримувати ролі в театральних постановках, працював з Лоуренсом Олів’є та Вів’єн Лі.
З 1951 року Теодор Бікель почав зніматися в кіно й телевізійних серіалах. Відчувши свій великий акторський потенціал, а також музичні здібності, 1954 року перебирається до Америки. Там він ділить час між Голлівудом, де знімається в кіно, та Нью-Йорком, де грає в бродвейських постановках і записує альбоми пісень різними мовами – під власний акомпанемент на гітарі або в супроводі ансамблів. Дебютним альбомом Бікеля стала добірка ізраїльських народних пісень. Саме єврейські пісні на івриті та їдиш принесли йому славу фолк-співака і зробили зіркою фестивалів дуже популярної тоді в США фолк-музики. Величезний успіх мав “живий” альбом “Браво, Бікель!” (1959), записаний на концерті в знаменитому залі “Карнегі-хол”.
Кінематографічна кар’єра Бікеля охопила понад 80 робіт у кінофільмах і телесеріалах. В радянському прокаті, зокрема, побували картини з його участю “Скуті одним ланцюгом”, “Моя прекрасна леді”, “Мулен Руж”. Серед найвідоміших його робіт – ролі у фільмах “Росіяни йдуть, росіяни йдуть” і “Моя сторона гори”, а також у телесеріалі “Коломбо”. За роль шерифа Мюллера у фільмі “Скуті одним ланцюгом” (1959, радянська прокатна назва фільму Стенлі Крамера “Ті, що не скорилися”, The Defiant Ones) Теодор Бікель здобув номінацію на “Оскара” в категорії “Найкраща роль другого плану”.
У фільмі Джорджа Кьюкора “Моя прекрасна леді” (1964, екранізація п’єси Бернарда Шоу “Пігмаліон” та мюзиклу Алана Лернера і Фредеріка Лоу (Фрідріха Леве) “Моя прекрасна леді”) Бікель зіграв роль експерта-лінгвіста Золтана Карпаті. У цій ролі він був чудовий і органічний: ще б пак – на концертах він виконував пісні двома десятками мов. Крім рідних німецької та ідишу, а також придбаних у житті англійської та івриту, Теодор через чернівецьке коріння своїх батьків був знайомий з румунською, російською та українською мовами. Співав Бікель і французькою, іспанською, угорською, циганською…
У сфері музичного театру Теодор Бікель прославився насамперед у двох класичних ролях – капітана фон Траппа в мюзиклі Річарда Роджерса й Оскара Гаммерстайна “Звуки музики” (1959) і Тев’є-молочника в мюзиклі Джері Бока та Шелдона Гарніка “Скрипаль на даху” (з 1969, упродовж кількох років). За деякими даними, він виконав роль Тев’є близько 2 тисяч разів, встановивши рекорд серед своїх колег – а разом з ним на Бродвеї в ролі Тев’є виступали такі зірки, як Зеро Мостел, Хаїм Тополь, Гершель Бернарді.
“Я впевнений, що в мене могла б бути набагато успішніша кар’єра, якби я дослухався до порад агентів і друзів: дотримуйтеся одного аспекту того, що ви робите, і залишайтеся для цього в одному місці – наприклад, у Каліфорнії”, – одного разу написав Бікель. Але він за своєю природою і за своєю долею не міг зосередитися тільки на одній сфері діяльності – і навряд чи від цього програв. До 1971 року він розривався між Нью-Йорком і Лос-Анджелесом, доки не осів із сім’єю в Коннектикуті.
Теодор Бікель активно займався громадською діяльністю: він був президентом Асоціації акторів і артистів Америки (1988 – 2014), а також президентом профспілки театральних акторів Actors’ Equity (1973 – 1982). 1977 року, за пропозицією президента Джиммі Картера, він став членом Національної ради з культури США, 2007 року був головою ради директорів організації “Партнери за прогресивний Ізраїль”, читав багато лекцій на суспільні теми.
Зазначимо, що Бікель був одружений чотири рази, і всі його дружини були єврейками: режисерка-документалістка Офра Іхілов, Рита Вайнберг (з якою Бікель прожив 40 років і мав двох дітей – синів Роберта і Даніеля), диригентка Тамара Брукс і журналістка Емі Вайнберг.
Теодор Бікель прожив 91 рік і помер 21 липня 2015 року в Лос-Анджелесі.
Перерване мовчання
А тепер поговоримо про те, чим Теодор Бікель особливо цікавий і цінний для нас.
Восени 1977 року в будинку моїх друзів у Запоріжжі я слухав на магнітофоні дуже цікавий запис. Пісні на єврейську тему, які виконував якийсь баритон російською мовою з акцентом, частково ідишем, іноді – з вкрапленнями на івриті. Пісні запам’яталися одразу і назавжди: “Ми йдемо на світанку”, “Люблю тель-авівську тітку”, “Відпусти народ мій”, “Лише три години польоту”, “Єрушалаїм, місто прекрасне” та інші.
Хто це, що за пісні – тоді не було відомо нічого. Що ми тоді взагалі знали? Навіть сенс пісні “Отпусти народ мой” сприймався як алегоричне звернення до Брежнєва щодо єврейських відмовників, без біблійних асоціацій. Але вони запам’яталися, ці пісні, чорт забирай, – і тому розкопати інформацію через багато років, в епоху Інтернету, було дуже цікаво і приємно.
Отже, те, що ми тоді слухали, був альбом Теодора Бікеля Silent No More! (Не можу більше мовчати!), підпільні пісні радянських євреїв. Платівка вийшла у США 1971 року. В оригінальній версії – одинадцять пісень плюс десяток фрагментів розмов “Голоси радянських євреїв” (Voices Of Soviet Jews). Але ми слухали суто пісенний варіант – без інтерв’ю, в яких радянські євреї розповідали (здебільшого їдишем) про те, як їм не дають вести єврейський спосіб життя та утискають як радянських громадян.
Матеріал для альбому вивіз із СРСР професор славістики Єрусалимського університету Теодор Фрідгут, який відвідав Москву восени 1969 року. Він зробив записи самвидавівських пісень, які йому награв і наспівав московський бард Леонід Липковський, а також записи бесід з євреями, присутніми в московській Хоральній синагозі на вулиці Архипова на святкуванні Симхат Тора (за оцінками – приблизно 10 тисяч осіб).
Професор Фрідгут зацікавив матеріалом музиканта Іссахара Мирона, декана музичного факультету Єврейської теологічної семінарії (Нью-Йорк), який аранжував пісні та зібрав ансамбль для запису. Головне, що зробив Мирон, – умовив Теодора Бікеля записати альбом із піснями та бесідами – на підтримку радянських єврейських відмовників.
Альбом “Не можу більше мовчати!” був записаний на хвилі кампанії на підтримку права вільного виїзду на Захід для радянських євреїв. У 1970-ті роки, під тиском міжнародної громадськості, влада СРСР дозволила єврейську еміграцію. Але далеко не завжди і не всім. Це стало причиною хвилі протестів як у Радянському Союзі, так і за його межами.
Радянських євреїв тоді називали “Євреї мовчання” (Jews of Silence). Такими євреями мовчання якраз і були ми з друзями, які слухали ті пісні у виконанні Теодора Бікеля. Ми були відрізані від інформації про іудаїзм, від єврейських традицій та культури, лише дізнавалися якісь уривки з “радіоголосів”. Зрозуміло, альбом Бікеля довгий час був у СРСР під офіційною забороною і вважався “антирадянським”. За його перезапис можна було отримати великі неприємності.
Пісні альбому, здебільшого фольклорні – переробки народних або авторських пісень, блатного шансону, романсів. Так, “Не боюсь я никого, кроме Б-га одного” – це популярний хасидський нігун. “Еще раз” із половиною тексту на ідиш – версія романсу “Две гитары” з музикою Івана Васильєва. “Синай” – переробка бардівської пісні Сергія Шабуцького “Марш иностранного легиона” (1964), де в оригіналі співалося: “Мы уходим на рассвете, из Сахары дует ветер, поднимая нашу песню до небес. Только пыль летит за нами, с нами Бог и с нами знамя, и тяжелый карабин наперевес”. У Бікеля ж варіант такий: “Мы уходим на рассвете, и с Синая дует ветер, поднимая тучи пыли до небес. Позади страна родная, впереди хребты Синая, на груди мой автомат наперевес”. Слова вражали…
На окрему згадку заслуговує аранжувальник і музичний продюсер альбому Іссахар Мирон (1920 – 2015). Його справжнє ім’я – Стефан Міхровський, він народився в Кутно (Польща) в родині місцевого рабина, скрипаля-аматора Шломо Міхровського. Стефан навчався музики у Варшаві. Після початку Другої світової війни і захоплення Польщі зумів втекти до Палестини, а всі інші члени його родини 1942 року загинули в таборі смерті в Хелмно. Служив у Британській армії, зокрема в Єврейській бригаді з моменту її формування. З 1948 року Іссахар Мирон – офіцер Армії оборони Ізраїлю. Пізніше – заступник міністра освіти Ізраїлю. У 1959 році він був удостоєний премії імені Йоеля Енгеля. З 1963 жив і працював у США. Протягом низки років був деканом музичного факультету Єврейської теологічної семінарії в Нью-Йорку. Автор численних симфонічних творів, літургійної музики, пісень на івриті та ідиші. До речі, віртуозні соло на акордеоні в альбомі Бікеля виконує дружина Іссахара Мирона.
Теодор Бікель прекрасно розумів, що в Радянському Союзі його пісенна творчість, м’яко кажучи, не вітається. Але його це не дуже засмучувало. Раніше, з приводу іншого альбому (з циганськими романсами) він говорив в інтерв’ю: “У сьогоднішній Росії в більшості випадків ця музика несхвально засуджується як декадентська. Але оскільки мені, на відміну від Шостаковича, не треба побоюватися ярлика “декадент”, я без вагань виконую ці пісні. Я не боюся осуду радянської влади; у кращому випадку, я боюся Брукса Аткінсона (американський театральний критик, – ЕО)”.
Можна сміливо стверджувати, що Теодор Бікель зробив свій внесок у розвиток національної самосвідомості радянських євреїв 1970-х років. І столітній ювілей, нехай навіть небесний, – чудовий привід подякувати йому за це.
