Моше Фельденкрайз – геній дзюдо з межи осідлості
Лев ЛАЗЕБНИК
У новорічну (Рош а-Шана 5784) ніч, 16 вересня, невідомі вандали підпалили статую першого прем’єр-міністра Ізраїлю Давида Бен-Гуріона між пляжами Фрішман і Буграшов у Тель-Авіві. Нагадаємо, що цей витвір мистецтва зобразив Бен-Гуріона стоячим на голові. Поки мер Тель-Авіва Рон Хульдаї веде роботу з відновлення скульптури, ЕО розповідає про людину, яка колись долучила першого ізраїльського прем’єра до йоги – побічним продуктом чого і стала поява знаменитого пам’ятника
Чесно кажучи, заголовок для цього матеріалу цілком підпадає під логічне поняття “визначення за неявною ознакою”. Бо наш герой був людиною багатьох обдарувань: інженер, винахідник, засновник системи розвитку людського потенціалу, що ґрунтується на самоусвідомленні та розумінні себе в процесі роботи над рухом. Ця система носить його ім’я і відома як метод Фельденкрайза.
Але Моше Фельденкрайз справді був ще й видатним фахівцем із бойових мистецтв, одним із тих, хто приніс дзюдо до Європи. “Еврейский обозреватель” не міг пройти повз такого чудового єврея, який до того ж народився в Україні.
Від Славути до Парижа
Моше Пінхас Фельденкрайз народився в містечку Славута Подільської губернії 6 травня 1904 року. По материнській лінії він був нащадком відомого хасидського цадика Пінхаса Шапіро з Кореця. Його батько був лісоторговцем. Удома Моше здобув сіоністську освіту і трохи вивчив іврит. Коли він був ще дитиною, сім’я переїхала до Кременця, пізніше ненадовго до Кореца, а потім 1912 року до Барановичів (Білорусь). Там він пройшов бар-міцву і провчився два роки в середній школі. Часті переїзди і Перша світова війна не дозволили майбутньому винахіднику здобути освіту. У 1918 році, 14-річним юнаком, він вирушив на паломництво до Палестини і залишився там.
На Святій землі Моше працював підсобним робітником до 1923 року, коли прийшов вчитися до школи, щоб отримати атестат. У цей час він заробляв на життя репетиторством. Після закінчення Герцлійської гімназії (1925) Фельденкрайз почав працювати картографом у Британській землемірній конторі. У цей час він захопився джиу-джитсу і розробив власну систему самооборони. У 1929 році під час футбольного матчу Моше сильно пошкодив ліве коліно. Бажання вилікувати хворе коліно згодом дало імпульс створенню його методу.
У 1930 році Фельденкрайз вирушив до Парижа, де вступив до інженерного коледжу Ecole des Travaux Publics des Paris (Школа громадських робіт Парижа) і здобув освіту механіка та електротехніка. У 1933 році він почав працювати науковим співробітником в Інституті радію під керівництвом Фредеріка Жоліо-Кюрі, одночасно з підготовкою до докторського ступеня в Сорбонні, де одним із його викладачів була Марія Кюрі. З 1935 до 1937 року Фельденкрайз працював над будівництвом генератора Ван де Граафа в лабораторії залізничної станції Аркей-Кашан, а в 1939-1940 роках працював у Поля Ланжевена, проводячи дослідження у сфері магнетизму та ультразвуку.
Піонер дзюдо у Франції
У 1933 році до Парижа приїхав засновник дзюдо Дзигоро Кано. Після знайомства з ним Моше Фельденкрайз повернувся до викладання джиу-джитсу і почав навчати дзюдо. Він залучив до занять дзюдо своїх наукових колег, зокрема подружжя Жоліо-Кюрі та хіміка Бертрана Гольдшмідта, відомого як “один із батьків французької атомної бомби”. У мережі YouTube є 18-секундний ролик із записом фрагмента тренування Жоліо-Кюрі та Фельденкрайза. Вельми ефектно, хоч і коротко.
Моше підтримував контакти з Кано і вів з ним листування. У 1935 році на його запрошення до Франції з Лондона перебрався майстер дзюдо Мікіносуке Каваїші, у якого він став тренуватися. У 1936 році Моше здобув чорний пояс із дзюдо – першим у Франції, а 1938 року – чорний пояс 2-го дану.
У 1937 році Фельденкрайз заснував Jiu Jitsu Club de France (Клуб джиу-джитсу Франції), один з найстаріших клубів Європи, де вивчали дзюдо. Дзігоро Кано став почесним президентом клубу, Фельденкрайз – президентом, а Жоліо-Кюрі – генеральним секретарем. Першопрохідцями дзюдо у Франції були інтелектуали – вчені, викладачі, журналісти. До речі, цей клуб існує й донині, на його основі 1946 року було створено Французьку федерацію дзюдо, яка стала мотором створення Міжнародної федерації дзюдо. Якщо в 1936 році дзюдо у Франції займалися 50 осіб, то в 1956 році їхня кількість становила 20 тисяч. І стартовий імпульс цьому процесу дав Моше Фельденкрайз.
У 1938 році наш володар чорного пояса одружився з Іоною Рубінштейн. Вона була лікарем-педіатром, і Моше з цікавістю спостерігав за лікуванням її пацієнтів з проблемами опорно-рухової системи, роблячи для себе зауваження і висновки.
Від фізики до фізіології
Після вторгнення німців до Парижа 1940 року Фельденкрайз втік до Англії, взявши з собою банку важкої води, наукові матеріали та інструкцію з її виробництва для передачі Британському адміралтейству. До 1946 року він служив у морському міністерстві науковим офіцером і проводив дослідження методів боротьби з німецькими підводними човнами у Ферлі (Шотландія). Кілька його винаходів з удосконалення сонара (гідролокатора) були запатентовані.
У цей же час Моше навчав персонал дзюдо і самооборони. У 1942 році він видав посібник із самооборони Practical Unarmed Combat (“Практичний посібник для ведення бою без зброї”). Тоді ж від безлічі переміщень по слизьких поверхнях підводних човнів у нього загострилися болі у хворому коліні. Відмовившись від операції, Фельденкрайз почав вивчати і розробляти техніки самостійної реабілітації та усвідомлення, які пізніше лягли в основу його методу. Його відкриття призвели до того, що він почав ділитися досвідом з іншими за допомогою лекцій, експериментальних курсів та індивідуальної роботи з кількома людьми.
У 1946 році Фельденкрайз покинув адміралтейство і переїхав до Лондона, де протягом трьох років працював керівником відділу досліджень і розробок компанії Pioneer Films. Самостійна реабілітація дозволила йому повернутися до занять дзюдо – у знаменитому лондонському доджо Будоквай. Використовуючи свій стан в міжнародному комітеті з дзюдо, Моше почав наукові дослідження цієї боротьби, застосовуючи знання, отримані під час своєї реабілітації. Першу книжку про свій метод Body and Mature Behavior (“Тіло і набута поведінка”) він опублікував 1949 року, а свою останню книжку про дзюдо Higher Judo: Groundwork (Найвище дзюдо: основи) 1952 року.
У 1949 році Фельденкрайз переїхав до нещодавно створеного Ізраїлю, де протягом кількох років керував департаментом електроніки Армії оборони Ізраїлю. У цей період він вивчає роботи Георгія Гурджиєва, Фредеріка Александера, Ельзи Гіндлер, Вільяма Бейтса та інших дослідників фізіології, психосоматики, механіки людського тіла. 1952 року за рекомендацією одного зі своїх читачів Моше їде до Швейцарії, щоб обмінятися досвідом з педагогом і психотерапевтом Генріхом Якобі. Ця зустріч справила значний вплив на розвиток методу Фельденкрайза.
Пішовши у відставку з армійської служби, 1954 року він оселився в Тель-Авіві, де повністю переключився на викладання свого методу і написав книгу Potent Self (“Сильна особистість”). У 1957 році він виклав уроки свого методу прем’єр-міністрові Ізраїлю Давиду Бен-Гуріону, який страждав від болю в спині. Після занять у Фельденкрайза Бен-Гуріон відчув значне полегшення і навіть опанував йогівські асани: фотографія 71-річного ізраїльського прем’єра, що стоїть на голові на пляжі в Герцлії, облетіла весь світ.
У 1968 році Фельденкрайз підготував перший навчальний курс за своїм методом. Він готував першу групу з 13 осіб з 1969 по 1971 рік у Тель-Авіві. 1972 року у США вийшло друком перероблене видання його книги “Усвідомлення через рух”. Це найвідоміша праця Моше Фельденкрайза, що принесла йому широку популярність у світі. У 1960-1980-х роках він представляв свій метод у Європі та Північній Америці.
Протягом чотирьох літніх сезонів 1975-1978 років під егідою Інституту гуманістичної психології Фельденкрайз підготував у Сан-Франциско в коледжі Лоун-Маунтін 65 викладачів. 1980 року 235 студентів розпочали навчання на його курсах викладачів у коледжі Гемпшир в Амхерсті в Массачусетсі, проте він не зміг довести проєкт до кінця через хворобу, що розвинулася 1981 року. Моше проходив реабілітацію після кількох інсультів протягом трьох років. Він помер у своєму будинку в Тель-Авіві 1 липня 1984 року.
Його метод
Необхідність реабілітації хворого коліна в сукупності з накопиченим досвідом привела Фельденкрайза до нових ідей. Він дійшов висновку, що за своє життя людина звикає до певних рухів, але при цьому потенціал рухів використовується приблизно на 10% від можливостей тіла. М’язи звикають до певного положення і залишаються затиснутими в ньому, що поступово призводить до зниження рухливості суглобів. Суть методу, винайденого Фельденкрайзом, полягає в тому, щоб “розбудити” ті 90% головного мозку, які залишаються незатребуваними, і дійти до оптимального використання м’язів і нервової системи.
У підсумку він став розробляти практичні форми роботи, що дають змогу в багатьох випадках поліпшити якість життя.
Метод Фельденкрайза – це рухова практика, яка ставить за мету розвиток людини через усвідомлення себе в процесі роботи над рухами власного тіла. Метод Фельденкрайза називають також методом соматичного навчання (somatic education).
Особливістю методу Фельденкрайза як рухової практики є акцент на усвідомлення змін, які відбуваються в людині в процесі роботи над рухом, на відміну від освоєння й удосконалення якихось певних форм руху. Заняття за методом Фельденкрайза надзвичайно різноманітні за формами руху, динамікою, основним вихідним положенням, акцентом на рух різних частин тіла і взаємозв’язками в тілі.
Є дві форми практики способу Фельденкрайза:
Усвідомлення через рух (Awareness Through Movement, ATM) – групові заняття, на яких ведучий, не демонструючи рухів, спрямовує дії учнів вербальними інструкціями. Ними також можна займатися індивідуально, слухаючи записи уроків і самостійно виконуючи описувані дії.
Функціональна інтеграція (Functional Integration, FI) – індивідуальні невербальні сеанси, в яких рух учня спрямовується рухом практика. Сеанси функціональної інтеграції проводять, як правило, на спеціальній кушетці (варіант масажного столу) із застосуванням особливих подушок, валиків та інших матеріалів, які використовують для підтримання положення тіла й організації руху, а також як засіб зворотного зв’язку для людини.
Метод Фельденкрайза не є різновидом лікувальної фізкультури або масажною технікою, робота за методом – це процес навчання, який має, зокрема, терапевтичний ефект. Метод Фельденкрайза – це “розумний” підхід до людського руху, мета якого – загальне поліпшення функціонування людини та розвиток її здібностей.
Робота за методом здійснюється у двох формах – індивідуальна та групова. Внаслідок застосування методу відбувається наступне:
Людина починає глибше пізнавати власне тіло і розкриває для себе те, як легко і природньо вона може рухатися, незалежно від початкової фізичної підготовки та віку.
За рахунок поліпшення усвідомлення тіла з’являється легкість у навчанні різних рухів та їхнє розуміння (стосується спорту, бойових мистецтв, танців, іншої активності, яка задіює рух). Результати досягаються швидше завдяки прибиранню всіх зайвих зусиль і більш точному сприйняттю свого тіла. Метод допомагає новачкам у різних галузях відчути, як вони можуть виконувати необхідні їм дії краще, ніж вони могли раніше. Розширюються межі потенційних можливостей у цих сферах.
Багато симптомів передчасного старіння, спричинених обмеженням мобільності або неправильно сформованим стереотипом рухів, зникають завдяки практиці методу.
У процесі дослідження руху, його переосмислення і знаходження шляхів робити речі, які раніше для неї були неможливими, людина часто розширює уявлення про свої функціональні можливості і себе загалом.
Метод Фельденкрайза також застосовується для дітей і дорослих з особливими потребами (ДЦП, затримки розвитку різного характеру, аутизм, наслідки ушкоджень головного мозку і генетичних порушень).
Ось кілька заповідей Моше Фельденкрайза:
Рух це життя. Життя це процес. Удоскональте якість процесу, і ви вдосконалите саме життя.
Обмеження – це нав’язлива звичка нехтування своїм комфортом.
Тільки знаючи, що ти робиш, можна зробити те, що хочеш.
Я прагну не гнучкості тіла, а гнучкості мозку. Те, що я намагаюся зробити, це повернути кожній людині почуття людської гідності.
Неможливе стає можливим тільки тоді, коли це робиться зручно і комфортно.
