Кіссінджер Судного дня
До 50-річчя війни Судного дня
Прем’єр-міністр Ізраїлю Голда Меїр, президент США Річард Ніксон і держсекретар США Генрі Кіссінджер. Фото: Wikipedia / Oliver F. Atkins, 1916-1977, Photographer (NARA record: 8451334) – U.S. National Archives and Records Administration
Журналіст газети “Маарів” Авіноам Бар-Йосеф взяв інтерв’ю у знаменитого американського політика Генрі Кіссінджера. Переклад інтерв’ю російською мовою вийшов у газеті “Новости недели” під назвою “Человек, который изменил карту Войны Судного дня”. Пропонуємо вашій увазі найцікавіші фрагменти з цієї публікації.
У центрі уваги співрозмовників опинився ранній ранок суботи 6 жовтня 1973 року. Доктор Генрі Кіссінджер, який обіймав на той час одразу дві посади в адміністрації президента Ніксона – держсекретаря і радника з національної безпеки, перебував того дня в Нью-Йорку на щорічній сесії Організації Об’єднаних Націй разом з усією американською політичною елітою.
– О пів на сьому ранку Джозеф Сіско, мій помічник у близькосхідних справах, попросив терміново зустрітися. “На Близькому Сході криза, – сказав він. – Якщо ми діятимемо негайно, ще є шанс запобігти війні”… Перші повідомлення були туманні. За попередніми даними, Ізраїль нібито атакував Суец. Майже ніхто з нас не вірив, що єгиптяни наважаться розпочати війну. Але я сказав: “Забудьте про це! Ізраїльтяни не стануть нападати в Йом Кіпур. Це останнє, що вони зроблять”. Я зателефонував послу Ізраїлю Симхе Дініцу, але його у Вашингтоні не виявилося – він був у Єрусалимі.
Вище керівництво Ізраїлю побоювалося, що новина про скупчення єгипетських сил на кордоні викличе в суспільстві непотрібну напругу, і, як зараз відомо, приховувало інформацію, яка надходила з місць від рядових розвідників. А військова цензура викреслювала подібні повідомлення з матеріалів армійських кореспондентів. Страх справжньої війни виник тільки в п’ятницю, 5 жовтня, напередодні Йом-Кіпур. Але ще до цього Кремль наказав радянським дипломатам і членам їхніх родин покинути Близький Схід. А до Лондона несподівано прилетів глава “Моссаду” Цві Замір, якого викликали до британської столиці для зустрічі з “ангелом” – прізвисько агента Ашрафа Марвана, зятя Насера, який входив до числа найближчих радників Садата і одночасно співпрацював із “Моссадом”. Лише за 14 годин до початку нападу на Синай і Голанські висоти Марван повідомив про “годину Х” і координацію атаки між Анваром Садатом і Хафезом Асадом. На основі цих даних лише в розпал Судного дня в Ізраїлі почалася мобілізація резервістів. Але країна була захоплена зненацька. Виконання обіцянки “зламати єгиптянам кістки”, дане главою генштабу Давидом Елазаром у перший день боїв, затягнулося.
У п’ятницю, напередодні нападу, ми отримали повідомлення про те, що російські дипломати залишають Близький Схід, і тоді зробили енергійні зусилля для заспокоєння ситуації. Ми надіслали Єгипту різку ноту й оголосили, що посилюємо дипломатичний тиск з метою запобігання насильству. Я повернувся до Вашингтона і сформував спеціальну робочу групу для ухвалення стратегічних рішень. В Америці були впевнені, що Ізраїль швидко вирішить результат битви і ЦАХАЛ досягне Александрії ще до того, як єгиптяни ступлять на Синайський півострів. Тому хотіли запобігти військовим діям і повернутися до статус-кво.
– Коли стало зрозуміло, що ситуація не така проста, як ви вважали?
– До кінця першого дня боїв, коли дві атакуючі армії – єгипетська і сирійська – домоглися значного прогресу. Однак ми з самого початку були сповнені рішучості не допустити перемоги арабів, яка означала для нас також перемогу СРСР.
Ізоляція Ізраїлю у світі та особлива політична ситуація, що склалася у Вашингтоні у зв’язку з президентською кризою, справою Вотергейта, залишали ізраїльтянам єдину адресу в адміністрації Ніксона – доктора Генрі Кіссінджера. У зв’язку з цим не можу не зазначити: в Єрусалимі широко поширена думка про те, що для Ізраїлю двосторонні питання з іноземними державами краще обговорювати з високопоставленими чиновниками-неєвреями, оскільки євреї часто відчувають конфлікт інтересів, і це працює проти нас. Кіссінджер у цьому плані не був винятком, але саме він змінив карту війни, налагодивши американський повітряний міст.
– Постало питання про відновлення військових поставок до Ізраїлю. Ми, як я вже сказав, вважали, що військова перевага перебуває на боці ізраїльтян, і ніколи не сприймали всерйоз можливість ситуації, за якої Радянський Союз користувався б перевагою. Коли нам стало зрозуміло, що ситуація складна, ми запропонували Ізраїлю надіслати літаки, щоб завантажити на них нашу техніку.
– Чи вірите ви сьогодні, що нападу Єгипту і Сирії на Ізраїль можна було запобігти?
– Я думаю, що війні можна було б запобігти, якби Ізраїль погодився, як того хотіли араби, відступити до кордонів 1967 року. Але це було неможливо. Це піддало б територію від Тель-Авіва до Хайфи постійним нападам. І слід пам’ятати, що всі політичні сторони та суспільство Ізраїлю не допустили б подібної угоди. Єдиним варіантом, що залишився, було нав’язати Ізраїлю таку угоду, але я був проти. Я вважаю, що будь-яка американська адміністрація відкинула б таке примусове врегулювання. І Ніксон за моєї твердої підтримки був категорично проти цього.
– Іцхак Рабін вважав, що ваше єврейство, ваше коріння, дім, у якому ви виросли, вплинули на політику американської адміністрації під час війни. Це справді так?
– Звичайно, я відчуваю прихильність до Ізраїлю, але це була частина загальної стратегії США. У перший же рік президентства Ніксона я пояснив, що наша політика полягає у вигнанні СРСР з Близького Сходу. Тому і Ніксон, і я з першого моменту хотіли скористатися війною для збереження і зміцнення Ізраїлю.
– І все-таки, ваше єврейство зіграло свою роль?
– Я – єврей. Ніщо не завадить мені поважати єврейський народ. Я втратив під час Голокосту 11 близьких членів родини. Я втратив принаймні половину друзів, з якими навчався в школі в Німеччині. Я вважаю існування єврейського народу і Держави Ізраїль своєю особистою метою.
