Голлівудський однофамілець Бернеса
До 100-річчя Пола Ньюмена
Ігор ЛЕВЕНШТЕЙН
26 січня виповнюється 100 років від дня народження Пола Ньюмена, одного з найвидатніших акторів Голлівуду. Пол Ньюмен (останніми роками чомусь стали скрізь писати “Ньюман”, але мені ближчий традиційний варіант) – зірка першої величини, лауреат і номінант усіх мислимих премій і нагород, легенда, ідол і авторитет. Кіноактор, режисер, продюсер, якого називають одним зі стовпів Голлівуду і володарем найзнаменитіших блакитних очей в історії кіно.
І при цьому Пол Ньюмен належить до того етнічного сектору, де головним музичним твором вважається старовинний народний романс “Ах, тату, навіщо ти єврей?”. Що дає нам ще один привід для гордості, а йому – право на статтю до пам’ятної дати в пристойному єврейському ЗМІ.
Зараз до наших послуг Інтернет, де можна знайти практично всі кінороботи Пола Ньюмена. А колись у Радянському Союзі до прокату потрапили два його фільми, до речі – обидва від режисерів-євреїв: “Вердикт” Сідні Люмета і “Без злого умислу” Сідні Поллака. Обидва режисери були кошерними для радянського кінопрокату, оскільки у своїх фільмах розкривали виразки і бичували вади буржуазного суспільства (вважайте, що тут стоїть смайлик “усмішка”). А ось головних робіт Ньюмена ми тоді бачити не могли, але читали в брошурах про нього, що він відзначався в таких картинах, як “Кішка на розпеченому даху”, “Шахрай”, “Хад”, “Бутч Кессіді і Санденс Кід”, “Афера” та інші.
Драматичний талант, красу і харизму актора ми цілком змогли оцінити за прокатними фільмами: у “Вердикті” він зіграв адвоката, який спився, а в “Без злого наміру” – торговця спиртним, який став жертвою спекулятивної газетної публікації. І додатковим показником світової слави Пола Ньюмена стала для нас фраза з популярної пісні Мірей Матьє “Чао, бамбіно, соррі” (музика Тото Кутуньо): John Wayne, Redford, Newman ça n’existe pas. La vie n’est pas du cinema (Джон Вейн, Редфорд, Ньюмен – так не буває, життя – не кіно).
Погодьтеся, це солідно.
Жодного разу не арієць
Спочатку давайте закриємо національне питання, щоб потім спокійно висвітлити багатий життєвий і творчий шлях нашого героя.
Прізвище Ньюмен (Newman) це просто англійський варіант поширеного єврейського прізвища Нейман (Нойман, Найман), що означає на їдиш “нова людина”, тобто – Новіков. Носіїв цього прізвища безліч, в англійській Вікіпедії вказано понад 130 Ньюменів, які відзначилися в різних сферах людської діяльності. Мабуть, найзнаменитішими серед них є члени сім’ї голлівудських композиторів – лауреат дев’яти “Оскарів” Альфред Ньюмен, його брати Лайонел і Еміль, і його племінник Ренді Ньюмен (два “Оскари”).
Однак у цьому солідному списку відсутній Менахем Нейман, відомий усьому Радянському Союзу як співак і актор Марк Бернес. Тобто, вони з Полом Ньюменом таки однофамільці – звідси і наш дивний заголовок.
Отже, Пол Леонард Ньюмен народився 26 січня 1925 року в Клівленді (штат Огайо, США). Його батько Артур Самуїл Ньюман, власник магазину спорттоварів, був єврей, а мати Терезія Фецкова – словачка. Загалом, справжній американець.
З татового боку дід, Шимон Нейман, був іммігрантом з Угорщини, а бабця, Ханна Кон, з Польщі. Мама Терезія, парафіянка римо-католицької церкви, працювала в магазині чоловіка і виховувала двох синів – Артура і Пола.
У 1943 році Пол закінчив школу і встиг повоювати на флоті під час війни. Він з дитинства захоплювався театром, і після війни вивчав акторську майстерність у коледжі міста Гембір (Огайо). Успадкувавши частку в батьківській крамниці, Пол продав майно і 1949 року вступив до Єльської школи акторської майстерності (Нью-Гейвен), а за два поїхав до Нью-Йорка – вчитися в знаменитій студії Лі Страсберга. Свої перші ролі він зіграв у телесеріалах (з 1952 по 1958 роки) і на Бродвеї.
Драматичні здібності та яскрава фактура природним чином привели Пола в кіно. У 1954 році він пробувався на головну роль у фільмі “У порту”, яку зрештою отримав Марлон Брандо, головний красень Голлівуду, на чию схожість із Ньюменом усі завжди звертали увагу. Порівнювали Ньюмена і з іншим кумиром публіки – Джеймсом Діном, 1955 року вони змагалися за роль у фільмі “На схід від раю” (роль дісталася Діну).
Але про кіно поговоримо далі, а зараз повернемося до єврейської теми. Ще на початку своєї кінокар’єри Ньюмен відмовився змінити прізвище. Під час проб на роль у фільмі “У порту”, продюсер Сем Шпігель запропонував йому “позбутися імені Пола Ньюмен”. На це Ньюмен відповів Шпігелю, який іноді в титрах і вихідних даних писався не Spiegel, а S. P. Eagle (звучить майже, але красиво означає “орел”): “Ви хочете, щоб я писався С.П. Юмен?” Можливо, тому й ролі не отримав.
Попри все те, що в Голлівуді завжди було повно євреїв, зокрема й серед акторів, антисемітизм широкої публіки ніхто не скасовував. І тому низка зірок першого рангу прославилися під псевдонімами: Едвард Робінсон (Еммануель Голденберг), Джон Гарфілд (Джейкоб Гарфінкель), Керк Дуглас (Іссур Даніеловіч), Тоні Кертіс (Бернард Шварц), Джеррі Льюїс (Джозеф Левіч), Вуді Аллен (Стюарт Кенігсберг) і багато інших.
Друг сім’ї згадував: “Пол зовсім не виглядав євреєм, але він заплатив за це свою ціну, йому довелося нелегко”. У своїх мемуарах, що вийшли посмертно, Ньюмен розповідав, що в юності у нього було “сильне почуття інакшості”. Хоча вони з братом не отримали жодного єврейського виховання, вони знали, що перед ними як євреями “деякі шляхи закриті”. У школі Ньюмена виключили зі студентського товариства через єврейське походження. Він переживав це і лікував біль гумором, інколи починаючи розмовляти їдишем. Під час служби на флоті він потрапив у криваву бійку через антисемітські образи. Вступаючи до коледжу, Пол назвав своїм віросповіданням “Християнську науку”, але при цьому не заперечував, що він єврей. Таки єврей.
Красень-чоловік, зірка Голлівуду
Візитною карткою Пола Ньюмена стали пронизливі блакитні очі. А риси його обличчя, схожі з еталоном краси того часу Марлоном Брандо, також справляли на публіку (особливо, на її прекрасну половину) забійне враження.
У вестерні “Бутч Кессіді і Санденс Кід” є сцена, коли Бутч (Ньюмен), прокинувшись вранці, занурює обличчя у відро з крижаною водою. Писали, що мільйони чоловіків по всьому світу стали робити так само, вважаючи, що це запорука того, який прекрасний вигляд має Пол Ньюмен.
Але, безумовно, успіх і славу Ньюмену приніс безперечний драматичний талант, що дав йому змогу поставати в абсолютно різнопланових ролях у фільмах найрізноманітніших жанрів.
Його дебютна роль у пеплумі (фільмі з античної історії) “Срібна чаша” (1954) щастя не принесла: фільм був слабким і провалився в прокаті. Перший великий успіх прийшов до Ньюмена після фільму “Хтось на небесах любить мене” (1956), де він зіграв боксера Роккі Граціано, реальну людину.
А справжній прорив і тріумф стався після фільму “Кішка на розпеченому даху” (1958) за п’єсою Теннесі Вільямса. За роль колишнього футболіста Бріка Полліта Пол Ньюмен отримав свою першу номінацію на “Оскар”. Загалом у нього було вісім номінацій у категорії “Найкраща чоловіча головна роль”. Після “Кішки” це були фільми “Шахрай” (1961), “Хад” (1963), “Холоднокровний Люк” (1967), “Без злого умислу” (1981), “Вердикт” (1982). У 1985 році Американська кіноакадемія вирішила, що ситуація стала просто непристойною, і Ньюмену дали почесного Оскара за внесок у кінематограф – так би мовити, за сукупністю заслуг. І за іронією долі, наступного 1986 року він виграв Оскара за роль майстра більярду Едді Фелсона у фільмі Мартіна Скорсезе “Колір грошей”.
Потім, 1994 року Ньюмен отримав наступну номінацію – за фільм “Стріляний горобець”, і того ж року йому присудили премію імені Джина Гершолта “за видатний індивідуальний внесок у справу гуманізму”, яку тоді вручали в рамках церемонії “Оскар”. І ще 2002 року в нього була ще одна номінація на “Оскар” – за роль другого плану у фільмі “Проклятий шлях”.
Крім “Оскарів”, у Пола Ньюмена були ще три “Золоті глобуси” за 13-ти номінацій, премії Еммі та БАФТА, загалом – формального визнання у нього було вище даху. А вже народної любові йому було не позичати.
У 1960 році Ньюмен блискуче виконав головну роль, британського офіцера й агента Хагани Арі Бен-Кнаана в знаменитому фільмі Отто Премінгера “Вихід”. Єврейські гени тут напевно зіграли свою роль.
Зразковий сім’янин

Пол Ньюмен і Джоанна Вудворд
За всієї своєї чарівної краси Пол Ньюмен не був ловеласом і гулякою. Він широко відомий своїм коханням до дружини, актриси Джоанни Вудворд. Вона була його другою дружиною: вперше він одружився 1949 року з Джекі Вітте, з якою мав трьох дітей – сина Скотта, майбутнього актора, і двох дочок.
1957 року Ньюмен зустрівся з Джоанною Вудворд на знімальному майданчику фільму “Довге спекотне літо” (премія Ньюмену за найкращу головну роль на Каннському кінофестивалі). Вони були знайомі з 1953 року, коли разом грали у виставі “Пікнік” у Нью-Йорку. Тоді Вудворд була дебютанткою, а 1958-го стала лауреаткою Оскара за фільм “Три обличчя Єви”. Того ж року вони з Ньюменом одружилися – після того, як він оформив розлучення з Джекі Вітте.
Ньюмен і Вудворд оселилися в особняку в місті Гартфорд (штат Коннектикут) і зажили дружною, щасливою родиною. У них народилися три дочки. Вудворд скоротила свою акторську активність, щоб приділяти більше часу родині. Ньюмен віддячив їй, коли з віком її стали мало запрошувати зніматися: він поставив як режисер чотири фільми, в яких Вудворд зіграла головні ролі. Особливий успіх мав перший із цих фільмів “Рейчел, Рейчел” (1968, Золотий глобус і номінація на “Оскар”).
Подружня вірність Ньюмена увійшла в легенду. Широко відома його фраза, якою він відповів журналістам на запитання про його знамениту вірність дружині: “Навіщо виходити за гамбургером, коли в тебе вдома є стейк?”
Джоанна Вудворд ще жива: у лютому 2025 року їй виповниться 95 років.
У вільний від кіно час
Пол Ньюмен вирізнявся високою громадською активністю. У 1960-ті роки актор використовував свій зоряний статус для ведення агітації за програму Демократичної партії, спрямовану на пом’якшення расових суперечностей в Америці, і в результаті потрапив до скандально відомого списку двадцяти особистих ворогів президента Річарда Ніксона.
У цей час він знімався дещо рідше, присвячуючи вільний час захопленню автоперегонами, яке у нього з’явилося після зйомок у фільмі “Переможці” (1969). Ньюмен уперше брав участь у професійних перегонах 1972 року, а 1979-го взяв участь у знаменитих 24-годинних перегонах у Ле-Мані, де фінішував другим. Він заснував команду “Ньюмен/Гаас Рейсінг” (1983, разом із Карлом Гаасом), а 1995 року, у віці 70 років, узяв участь у 24-годинних перегонах у Дейтоні, ставши найстарішим гонщиком, чия команда перемагала в офіційних перегонах.
Після того, як його син Скотт загинув від наркотиків (1978), актор активно зайнявся благодійністю. Він витратив понад 200 млн доларів на підтримку проектів у сфері культури, освіти, медицини. Кошти надходили не від гонорарів у кіно, а від успішного бізнесу – компанії з виробництва продуктів харчування Newman’s Own, яку Пол заснував спільно з письменником Аароном Хочнером. Саме за цю активність Ньюмен був удостоєний Премії Джина Гершолта.
До 70-річчя Пола Ньюмена я опублікував статтю про нього в газеті “Запорозька Січ”, де тоді працював редактором відділу культури. Я дав їй назву “Дідусь наш синьоокий”: на той час була дуже популярною пісня Жені Бєлоусова “Девочка моя синьоока”. Хто сьогодні пам’ятає того Женю Білоусова? А Ньюмен і в сто років – зірка і легенда, якого пам’ятають мільйони вдячних глядачів.