Ім'я

Без натяків на антисемітизм

| Номер: 12/390 December 2025

Я глибоко захоплююся єврейським народом як в Ізраїлі, так і за його межами (М. Тетчер)

Олександр КУМБАРГ

Непересічна Маргарет Тетчер, яка понад 11 років обіймала посаду прем’єр-міністра Великої Британії (1979–1990), одна з найцікавіших політиків ХХ століття, мала безліч прихильників і противників у своїй країні та за кордоном. Перша жінка в Європі, яка очолила уряд. Це єдиний мужній чоловік, здатний модернізувати Британію, яка перебуває в складних реаліях, – говорили про неї її шанувальники. А ще її світогляд був повністю вільний від будь-якого антисемітизму

Єврейська дівчина

Єврейська тема увійшла в життя Маргарет (тоді ще Робертс) у підлітковому віці. Кінець 1930-х. Вона жила в маленькому старовинному містечку Грентемі, відомому як батьківщина знаменитого фізика Ісаака Ньютона. Її старша сестра Мюріел листувалася з одноліткою, єврейською дівчинкою Едіт Мулбауер з Австрії, з Відня. У 1938 р. нацистська Німеччина анексувала Австрію, австрійські євреї відразу ж відчули це на собі. Едіт запитала у подружки, чи не може її сім’я прихистити її. Батько Едіт попросив про це батька Маргарет і Мюріел бакалійника Альфреда Робертса. У сім’ї Маргарет не було ні грошей, ні місця в маленькій квартирі. Але в їхньому серйозному і надзвичайно релігійному домі (батько і мати були прихильниками протестантської Методистської церкви) було розуміння, що потрібно допомагати нужденним. Так батьки виховували своїх дітей. І тоді вони вже багато знали про гітлерівський режим та його можливі наміри. «Моя сім’я чітко бачила жорстоке поводження Гітлера з євреями», – зазначає Тетчер у своїй книзі «Автобіографія». 17-річна Мюріел і Маргарет, якій було 12 років, почали збирати гроші для порятунку єврейської дівчини. Багато хто у Великій Британії, особливо в провінції, тоді ще були далекі від усвідомлення того, що відбувалося в континентальній Європі, і від співчуття жертвам нацизму. Більш того, в Британії існував власний фашизм, і Британський союз фашистів з вождем Освальдом Мослі проводив по країні мітинги і демонстрації, вів антисемітську пропаганду. Виступи фашистів мали аудиторію і в Грентемі.

Але батько сестер домігся підтримки у місцевого філіалу міжнародної організації «Ротарі». На початку 1939 року 17-річній Едіт вдалося виїхати з Австрії (а її батьки залишилися) і дістатися до Сполученого Королівства. Два роки вона жила по черзі в різних сім’ях, в тому числі і в будинку Робертсів, в одній кімнатці з Маргарет. Тетчер згадувала, що це була красива дівчина з прекрасним знанням англійської мови. Від неї Маргарет дізналася про жахи життя євреїв за нацистського режиму. Особливо їй запам’яталася фраза Едіт про те, що «євреї створені, щоб скрести бруківку». Потім у Едіт знайшлися родичі в Південній Америці, і вона поїхала. Через багато років її вдалося розшукати в Бразилії. «Звичайно, якби не Робертси, мене б не було в живих», – завжди повторювала вона. А у М. Тетчер з тих пір закріпилася стійка неприязнь до нацизму, до антисемітизму. До того ж вона багато читала про нацизм. «Ми бажали кінця гітлерівським злодіянням, навіть якщо заради цього потрібно було вступити у війну».

Цікаво: коли Тетчер пішла в політику і брала участь у 1959 р. у виборах до парламенту від лондонського округу Фінчлі, де проживало значне єврейське населення, то в ході передвиборної кампанії про цю історію стало відомо з преси. Під час одного з виступів Тетчер попросили прокоментувати її достовірність. Вона підтвердила, але сказала, що не хоче багато розповідати про це і використовувати ті події як передвиборчий аргумент. І надалі під час своєї довгої політичної кар’єри вона не говорила зі своїми виборцями-євреями про порятунок єврейської дівчини. Лише через багато років, вже покинувши пост прем’єр-міністра, повернулася до цієї теми у своїх мемуарах, часто називала ці дії найважливішим вчинком у своєму житті.

Боротьба за виборців-євреїв

У післявоєнній Британії антисемітизму вистачало, було його доволі і в Консервативній партії, в лавах якої перебувала Тетчер. У період виборчого марафону Тетчер до парламенту в її окрузі почали набирати силу опоненти-ліберали, які використовували гучний антисемітський скандал, що стався кілька років тому в цьому районі, пов’язаний з позбавленням євреїв членства в гольф-клубі Фінчлі. У скандалі виявилися замішані і деякі консерватори. Їхні суперники не втрачали нагоди нагадувати про це людям. Євреї почали масово переходити на ліберальну сторону.

Тетчер почала негайно боротися за виборців-євреїв. «Я сама просто не розуміла антисемітизму і була засмучена тим, що Консервативна партія була ним заражена, – підкреслює Тетчер. – Я також думала, що через це виборчий потенціал консерваторів не міг бути повністю мобілізований».

Тетчер виступила і дала чітко зрозуміти, що партії потрібні нові люди, особливо консерватори-євреї. Вона зайнялася посиленням партійних організацій в окрузі, в тому числі залучаючи енергійних молодих людей.

У той час євреї-торі були в Консервативній партії рідкістю. Але Тетчер знайшла єврея-консерватора, висхідну політичну зірку Кіта Джозефа, який приїхав і виступив у Фінчлі перед виборцями. Зокрема, агітуючи і євреїв віддати свої голоси партії. І багато євреїв йому повірили і проголосували. До часу виборів консервативні організації виборчого округу перебували в кращій формі, Тетчер відчувала себе набагато комфортніше і впевнено перемогла на виборах.

«Хоча тоді я цього не знала, серед євреїв мені незабаром довелося знайти кількох найближчих мені в політиці друзів і союзників», – пише Маргарет Тетчер у своїй книзі. Її знайомство з Кітом Джозефом стало початком дружби і політичного союзу, які зіграли дуже велику роль у політичному житті Маргарет Тетчер. Вона говорила, що не змогла б без його участі стати лідером опозиції і домогтися своїх досягнень на посаді прем’єр-міністра.

Євреї-міністри

«Залізна леді» успішно піднімалася по партійно-політичних сходах. У 1970-му вона зайняла пост міністра освіти і науки. Потім у 1975 р. її обрали головою Консервативної партії, лідером опозиції. І, нарешті, 1979 р. – вершина, прем’єр-міністр, можливість реалізації політики тетчеризму – ідеологічного напрямку, що впроваджував як «революційну» перебудову британської держави, що переживала не найкращі часи, приватизацію, зменшення втручання держави в економіку для її відновлення та розвитку.

Євреї займали значне місце в команді Тетчер. Барон Кіт Джозеф, юрист, капітан артилерії в період Другої світової війни, парламентарій, був каталізатором багатьох концептуальних ідей, а також міністром промисловості та міністром освіти і науки. Іншим рушієм стратегічних задумів виступав Альфред Шерман – письменник, журналіст, політичний аналітик, проповідник переваг вільного ринку. «Ми ніколи не змогли б перемогти соціалізм, якби не сер Альфред», – говорила Тетчер (проте у стосунках Маргарет і Альфреда було чимало протиріч, і настав момент, коли вона прибрала його зі свого близького оточення).

Багато євреїв входило до її кабінетів міністрів, хоч це «єврейське засилля» і викликало алергію у частини британського електорату. Незважаючи на це, Ірвін Беллоу був міністром місцевого самоврядування, барон Леон Бріттан працював міністром внутрішніх справ, а потім міністром торгівлі та промисловості, Найджел Лоусон – міністром енергетики, а потім міністром фінансів, Майкл Говард також обіймав у різний час кілька міністерських посад – з питань охорони навколишнього середовища, у справах місцевого самоврядування, з питань житлового будівництва, Девід Янг – міністр без портфеля, міністр з питань зайнятості, Малькольм Ріфкінд – міністр у справах Шотландії, Джоел Барнетт – голова Комітету з розподілу державних коштів, Віктор Ротшильд (представник династії банкірів Ротшильдів) обіймав посаду радника Тетчер з питань безпеки, відомий історик Мартін Гілберт – радник з історичних питань, сіоніст, багато років боровся за право радянських євреїв покинути СРСР. Були й інші євреї на високих посадах в апараті Тетчер.

Пояснюючи свої рішення щодо значної участі євреїв у владних структурах, Тетчер зазначала, що «я просто намагалася набирати до кабінету розумних, енергійних людей – часто це було одне й те саме».

У той період, коли Тетчер стояла біля керма Консервативної партії, перебувала на чолі країни, значною мірою покращилося і ставлення торі до єврейської громади Великої Британії. І безпосередньо сама Тетчер на всіх своїх посадах особистим прикладом виявляла турботу про єврейську громаду. 33 роки вона представляла округ Фінчлі в Палаті громад і ефективно реагувала на настрої своїх єврейських виборців. «Я вірю в те, що часто називають «іудейсько-християнськими» цінностями: взагалі, вся моя політична філософія заснована на них, – підкреслювала Тетчер. – Але я завжди побоювалася, що потраплю в пастку зрівняння якимось чином єврейської і християнської віри. Як християнка, я не вірю, що можна повністю зрозуміти Старий Завіт – історію права – без Нового Завіту – історії милосердя. Але я часто мріяла, щоб християнські лідери взяли собі на замітку вчення дивовижного колишнього головного рабина Великої Британії Іммануїла Якобовіца і щоб самі християни звернули більше уваги на значення, яке євреї надають самовдосконаленню та особистій відповідальності». У Фінчлі вона багато спостерігала, як добре піклується про людей єврейська громада.

Британський історик Роберт Філпот у своїй книзі «Маргарет Тетчер – почесний єврей: як британські євреї допомогли сформувати образ Залізної леді та її переконання» зазначає, що ці цінності єврейської традиції, які відповідали її світоглядним переконанням, перегукувалися з ідеями, здобутими Маргарет у протестантській Методистській церкві, і тими обов’язками щодо ближнього, які прищепили їй батьки. Автор вважає, що не потрібно зводити комунікації Тетчер з євреями просто до політичної розсудливості, все було набагато глибше.

Складнощі спілкування

Коли Маргарет Тетчер, відома своїми зв’язками з британськими єврейськими організаціями, проізраїльськими симпатіями, очолила опозиційну тоді Консервативну партію, в правлячих колах Великобританії, в Міністерстві закордонних справ, та й у деяких у самій тетчеровській партії виявлялася стурбованість, що це завдасть шкоди британським стосункам з арабським світом. Про це свідчать опубліковані після 30-річного терміну давності архівні документи.

Так, Тетчер брала участь у створенні «Ліги англо-ізраїльської дружби у Фінчлі», входила до організації «Консервативні друзі Ізраїлю», розглядала Ізраїль як єдину демократію в близькосхідному регіоні. Після свого першого візиту до Ізраїлю в 1965 р. вона відзначала цілеспрямованість, самовідданість ізраїльтян, їхній новаторський дух, величезну мужність і впевненість у своїх силах. Під час Війни Судного дня Тетчер критикувала свого однопартійця, прем’єр-міністра Едварда Хіта, який відмовився постачати зброю ізраїльтянам і навіть не дозволив США використовувати військові британські авіабази для постачання Ізраїлю.

У 1980-х рр., будучи прем’єром, Маргарет Тетчер багато робила для зміцнення ізраїльсько-британських відносин, але вони були небезхмарними. І з прем’єр-міністром Менахемом Бегіном, і з прем’єр-міністром Іцхаком Шаміром. Наприклад, з Бегіном вона зустрічалася в 1979 р., і британський політик, яка прагнула поліпшити відносини Заходу з мусульманськими країнами, хотіла вмовити його на створення палестинської держави. Бегін же говорив, що для цього немає можливостей, але Ізраїль може надати палестинцям автономію.

Ймовірно, не останню роль у складному контактуванні з Бегіном і Шаміром відігравало з обох сторін і те, що єврейські політики були ветеранами радикальних єврейських організацій, які боролися з британцями в роки підмандатної Палестини. Особисті рахунки Бегіна з британцями посилювалися і тим, що «мандатні» влади в 1947 р. стратили його друга, борця за створення Ізраїлю, бойовика підпільної організації «Ецель» Дова Грунера. Під час британсько-аргентинської Фолклендської війни 1982 р. Ізраїль часів Бегіна навіть допомагав зброєю Аргентині. У свою чергу, під час Першої Ліванської війни в тому ж 1982-му британці ввели ембарго на поставки зброї до Ізраїлю.

Тетчер виходила зі свого розуміння британських політико-економічних інтересів на Близькому Сході. У координатах холодної війни вона бачила в Ізраїлі фактор стримування СРСР на Близькому Сході. Але в той же час – і перешкоду для миру, стабільності в регіоні, потенціал для радянського впливу в арабських країнах. Побоювалася, щоб ізраїльтяни не загрожували поміркованим арабським режимам – союзникам Великої Британії.

В обміні «землі на мир» вона бачила єдиний шлях мирного врегулювання, припинення близькосхідного терору. «Слід відновити землю і почуття власної гідності палестинців» в обмін «на достовірні гарантії безпеки Ізраїлю». ООП повинна визнати єврейську державу, відмовитися від терору. Тетчер вірила, що потрібно зміцнити помірних палестинців, і ті витіснять екстремістів ООП. Але цього не станеться без сприяння Ізраїлю.

Спілкуватися з прем’єр-міністром Шимоном Пересом, хоч він і дотримувався лівих поглядів, Тетчер було помітно комфортніше, ніж з Бегіном і Шаміром. «Щира, інтелігентна і розумна людина», – так відгукувалася вона про Переса. І дуже шкодувала, що він «незабаром передав пост прем’єр-міністра безкомпромісному Іцхаку Шаміру». Саме в період прем’єрства Переса в 1986 р. Маргарет Тетчер стала першим прем’єр-міністром Британії, яка здійснила офіційний візит до Ізраїлю. «Кожен мій візит до Святої землі трьох великих світових релігій залишав незабутнє враження… по приїзді до Тель-Авіва мене вітали натовпи людей… Ще більше людей раділи біля готелю. Я наполягла на тому, щоб вийти з машини і привітати їх, що призвело до сум’яття охоронців. Але воно того варте: люди були в захваті».

Приємно поспілкувалася Тетчер з мером Єрусалима Тедді Коллеком, який «поєднував теплу людяність із страшним адміністративним завзяттям», «відданість своєму народу із співчутливим розумінням проблем арабів». Зустрілася з Шаміром. «Це була жорстка людина, хоча, безсумнівно, людина принципів, чиє минуле залишило шрами на його характері. Між нами не було ворожості, але було ясно, що пан Шамір ні за що не віддасть «землю за мир» і єврейські поселення на Західному березі залишаться».

Як завжди, Тетчер знайомилася з ізраїльською історією та своєрідністю. Відвідала меморіал Голокосту «Яд ва-Шем»: «Як завжди, я вийшла звідти пригнічена і шокована тим, як людські істоти могли впасти до такої аморальності». Перед від’їздом побувала в Рамат-Гані, районі Тель-Авіва – побратимі Фінчлі. «Я очікувала, що зустрінуся з мером та іншими важливими особами, можливо, старими знайомими. Натомість на мене чекали 25 000 людей. Часом, на превеликий жах моїх охоронців і співробітників, я майже тонула у величезному натовпі радісних мешканців».

Виступаючи вже на початку нашого століття на нараді Єврейської ради країн Британської співдружності (створеної в 1980-х за її підтримки), Тетчер говорила, що «Ізраїль – єдина по-справжньому демократична держава на Близькому Сході» і його безпека пов’язана і з британською національною безпекою.

Багато євреїв різних країн поважали і поважають її за повну відсутність антисемітизму, внесок у знищення радянської «імперії зла», підтримку в праві на еміграцію євреїв з СРСР, несприйняття тоталітарних і авторитарних режимів, утвердження демократичних цінностей західної цивілізації у світовому співтоваристві, добре ставлення до британських євреїв.

А Маргарет Тетчер підкреслює у своїй книзі-автобіографії: «Я глибоко захоплююся єврейським народом як в Ізраїлі, так і за його межами… Політичне та економічне створення Ізраїлю – у винятково несприятливих умовах і всупереч злому ворогу – є героїчною сагою нашого часу. У них насправді „пустеля розквітла“».

Після смерті Тетчер прем’єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаньягу назвав її великою жінкою, людиною принципів, яка володіла наполегливістю, вірою в себе, силою, «по-справжньому великим лідером, вірним другом Ізраїлю і єврейського народу».

Чому не дають виїхати?

Окрема важлива сторінка біографії Тетчер – її критика дискримінації євреїв в СРСР, відстоювання їх права на виїзд з країни, протест проти переслідування єврейських «відмовників». «Я завжди вірила, що наша західна система врешті-решт доведе свою перевагу, якщо ми збережемо наші переваги, оскільки вона ґрунтується на унікальному, практично безмежному творчому потенціалі та життєвій силі окремих особистостей. Навіть радянська система, яка покликана придушувати індивідуальність, ніколи не могла повністю в цьому досягти успіху, як видно на прикладах… дисидентів і реф’юзників».

«Залізна леді» шукала в СРСР відповідну особистість серед радянських лідерів, що «могла навіть кинути виклик тій системі, яку раніше сама використовувала для досягнення влади». І знайшла її в Михайлі Горбачові, сказавши, що «з ним можна мати справу». У розмові з нею ще до обіймання посади генерального секретаря ЦК КПРС Горбачов наполягав на перевазі радянської системи. Говорив, що там і темпи зростання вищі, і радянські люди живуть радісно. Якщо це так, сперечалася Тетчер, тоді чому радянське керівництво не дозволяє людям виїхати з країни так само легко, як, наприклад, можна виїхати з Великої Британії? «Особливо я критикувала обмеження на єврейську еміграцію до Ізраїлю, – згадувала британський політик. – Він запевняв мене, що 80% тих, хто бажав покинути Радянський Союз, змогли це зробити… ті, кому заборонили виїхати, раніше працювали в галузях, пов’язаних з державною безпекою». Тетчер цьому не повірила, наполягати не стала, але ідею посіяла. «Радянський Союз повинен знати, що кожного разу при зустрічі ми будемо нагадувати їм про їхнє ставлення до рефузників».

І надалі, як зазначала прем’єр-міністр, їй було неважко пом’якшити критику радянського режиму, але робити цього вона не збиралася. «Занадто часто в минулому західні лідери ставили прагнення до надійних відносин з іноземними диктаторами вище за слова простої правди». Візит Тетчер до Радянського Союзу в 1985 р. відбувався під час вже розпочатої перебудови. Вона заявила, що лідери СРСР тепер говорять новою мовою, вживають слова «гласність» і «демократизація», «але чи мають вони для них те саме значення, яке мають для нас? Деякі з тих, хто сидів у в’язницях за політичними або релігійними переконаннями, були звільнені. Ми це вітаємо. Але багато інших залишаються в ув’язненні або їм відмовляють у дозволі емігрувати. Ми хочемо бачити їх вільними». Вона тиснула на Горбачова з проблеми прав людини і, зокрема, щодо поводження з євреями. Провела сніданок з «відмовниками» в посольстві Великої Британії. У Києві відвідала Бабин Яр.

Збіг у часі правління таких лідерів, як Р. Рейган у США і М. Тетчер у Великій Британії, дуже значно з двох боків вдарив по радянській імперії. З третього боку (хоча і багато в чому вимушено) по ній вдарив М. Горбачов зі своїм оточенням. «Я відчувала, як у комуністичної системи ґрунт вислизає з-під ніг, – писала Тетчер. – Західна система свободи, яку в західному блоці уособлювали Рональд Рейган і я, все більше ставала панівною. Я відчувала, що скоро відбудуться великі зміни – але я навіть уявити собі не могла, як швидко вони настануть».