Тев’є-Япончик
До 100-річчя Михайла Водяного
Лев ЛАЗЕБНИК
23 грудня виповнюється 100 років від дня народження Михайла Водяного, артиста оперети і кіно, режисера і конферансьє, чиє ім’я носить Одеський академічний театр музичної комедії. Михайло Водяний став першим артистом оперети, якому присвоїли звання “Народний артист СРСР” (1976). Найзнаменитішою його роллю є Попандопуло в кінофільмі “Весілля в Малинівці”.
Михайло Водяний зіграв у десятках вистав і фільмів. Але його головними роботами вважаються чотири ролі. Крім Попандопуло, це шахрай Яшка-Буксир з оперети “Біла акація”, це бандитський король Мішка Япончик з оперети “На світанку” (Водяний також зіграв Япончика в кінофільмі “Ескадра йде на захід”) і це Тев’є-молочник з мюзиклу “Скрипаль на даху”. Невипадково статуї цих чотирьох персонажів встановлені на могилі артиста на Другому Християнському кладовищі Одеси.
Якщо когось може збентежити, що Михайло Григорович Вассерман (Водяний − це псевдонім, буквальний переклад прізвища “водна людина”) спочиває на цвинтарі з такою назвою, то відразу уточнимо. Другий Християнський цвинтар − просто найстаріший і найпрестижніший одеський цвинтар, що розташований ближче за всі інші до центру міста. Після революції там удосталь ховали і іновірців, і атеїстів. Де ж іще, як не на центральній алеї такого кладовища, було ховати народного улюбленця?
Від Харкова до Одеси
Хоча ім’я Водяного нерозривно пов’язане з Одесою, а сам він вважається таким самим її символом, як Леонід Утьосов або Михайло Жванецький, − він не був одеситом за народженням. Майбутній Попандопуло народився в Харкові в сім’ї постачальника Григорія Михайловича Вассермана і домогосподарки Ганни Львівни. У родині був ще й старший син Роберт (1915 − 1943, загинув на війні).
До речі, у Харкові народився ще один знаменитий єврейський артист − Марк Бернес (Менахем Нейман), однією з найяскравіших ролей якого стала роль одесита Аркадія Дзюбіна у фільмі “Два бійці”.
У 1938 році Вассермани переїхали до Кисловодська − у зв’язку з роботою глави сімейства. Там Михайло закінчив школу. Він хотів стати артистом, на превеликий жаль батька, який говорив: “У сім’ї не без виродка. Мій старший син інститут закінчив, а молодший − усі драмгуртки та переодягання”.
Проте Михайло вступив до Ленінградського інституту театрального мистецтва (відразу на другий курс), де провчився недовго − через війну. Він пережив блокаду і був у 1943 році евакуйований з колективом інституту в Томськ, а потім став актором П’ятигорського театру музичної комедії. Тоді-то на афішах і з’явилося ім’я − Михайло Водяний.
У 1946 році Водяний перебрався до Львова, де працював у тамтешньому театрі музкомедії, грав в оперетах Кальмана, Легара, Дунаєвського. Цікаво, що зі Львова Водяного кликав до себе в Ленінградський театр естради і мініатюр Аркадій Райкін. Але важкі блокадні спогади утримали артиста від переїзду до міста на Неві. Замість Північної Пальміри доля закинула його в Пальміру Південну. 1953 року Львівський театр музкомедії перевели до Одеси, і почалася славна історія Одеського театру музичної комедії, якому згодом присвоїли ім’я Михайла Водяного.
Чотири головні ролі
1956 року головний режисер Одеської музкомедії Ізакін Гріншпун поставив останній твір великого Ісаака Дунаєвського − написану ним в Одесі оперету “Біла акація”. Лібрето Володимира Масса і Михайла Червінського. Михайло Водяний блискуче зіграв чарівного шахрая, агента з торгівлі дефіцитом Яшку-Буксира. 1957 року режисер Георгій Натансон зняв за цією роботою фільм-виставу, що мала всесоюзний успіх. Тоді не було слів “хіт” і “шлягер”, але дует Яшки і Лариси зі словами “Я все можу для вас дістати – будь ласка!” став саме хітом і естрадним стандартом для багатьох концертів.
1964 року новий головний режисер Одеської музкомедії Матвій Ошеровський поставив оперету київських авторів − композитора Оскара Сандлера і поета Григорія Плоткіна “На світанку”. Це був доволі ризикований експеримент: героїчна музична комедія на матеріалі одеського підпілля часів Антанти (Жанна Лябурб, Микола Ласточкін тощо). Але досвід вдався: вистава мала шалений успіх, а пісня Мішки Япончика “Не один в пістолеті патрончик…” стала хітом. Михайло Водяний регулярно виконував її на концертах.
У ролі Япончика він виходив на сцену близько 500 разів. Найвищу оцінку роботі Водяного дав Леонід Утьосов, який зробив у своєму щоденнику такий запис: “Я багато років є консультантом з “одеських питань”. Робота важка, оскільки кожен одесит з будь-якого приводу має свою думку. Єдиний випадок, коли думки всіх одеситів збігаються, це виконання Водяним ролі Мішки Япончика… Я бачив справжнього, живого Япончика, і вважаю, що Михайло Водяний більше схожий на нього, ніж він сам”.
На хвилі успіху оперети “На світанку” 1965 року на Одеській кіностудії поставили фільм “Ескадра йде на захід” (режисери − Мирон Білинський і Микола Вінграновський), де Водяний з тим самим блиском зіграв Мишка Япончика.
1968 року режисер Андрій Тутишкін поставив кінокомедію “Весілля в Малинівці” за старою оперетою Бориса Александрова на лібрето Леоніда Юхвіда. Фільм став, що називається, культовим: 5-те місце в історії радянського кінопрокату (74,6 млн глядачів) і цитати, які розійшлися в народі. Герой Водяного − ад’ютант отамана Гриціана Таврійського одеський шахрай Попандопуло. “І шо я в тебе такий закоханий? Чує моє серце, що ми напередодні грандіозного шухера! Це − тобі… Це − мені… Це − знову тобі… Це − назад тобі… Це весь час тобі! Я себе не обділив? Натисни на клавіші, продай талант!” Усе це − перли Попандопуло, які пішли в народ у неповторному виконанні Водяного.
Ще однією перлиною репертуару Водяного була роль містера Дуліттла в мюзиклі Фредеріка Лоу “Моя прекрасна леді”.
Це був зоряний час і вершина творчості актора. Про градус популярності свідчить хоча б той факт, що в липні 2013 року в селі Малинівка (Барвінківський район Харківської області) встановили пам’ятник Попандопуло (!)
У журналі “Советский экран” писали: “Перед Водяним стояло складне завдання – зіграти Попандопуло після самого Ярона”. Легендарний майстер радянської оперети Григорій Маркович Ярон був першим виконавцем ролі Попандопуло на сцені (прем’єра “Весілля в Малинівці” відбулася ще 1937 року). Водяний не просто впорався із завданням: він перевершив великого Ярона. Усе-таки Ярон був одеситом за дідусем, а Водяний − за долею.
1987 року головний режисер Одеської музкомедії Едуард Митницький поставив мюзикл “Скрипаль на даху” (музика Джеррі Бока, лібрето Джозефа Стайна, тексти пісень Шелдона Харніка). Тев’є-молочника грав Михайло Водяний, просто народжений для цієї ролі.
Едуард Митницький говорив: “Робота Водяного в ролі Тев’є-молочника − явище високохудожнього сплаву: музичного, драматичного, пластичного, філософського. Ось де мрія злетіла над звичним, ось де душа артиста потішилася муками і сумом, гіркою усмішкою і стійкою живучістю фатального невдахи і великого добряка Тев’є”.
На жаль, у ролі Тев’є Водяний виступив лише півроку – це були останні місяці його життя. Після смерті артиста виставу “Скрипаль на даху” зняли з репертуару Одеської музкомедії. Відновили її тільки 2014 року…
Зліт і падіння
Після ролі Яшки-Буксира Михайло Водяний став заслуженим артистом УРСР (1957), після ролі Мішки Япончика − народним артистом УРСР (1964), після ролі Попандопуло він став всесоюзним улюбленцем. А 1976 року першим з артистів оперети був удостоєний звання “Народний артист СРСР”. До цього музична комедія вважалася жанром низьким, ідеологічно небездоганним. Уже слідом за Водяним, 1978 року, це звання отримали головна зірка радянської оперети Тетяна Шмига і головний режисер Свердловського театру оперети Володимир Курочкін.
Будь-який театр − це неминучі амбіції, заздрість, інтриги та пов’язані з ними колізії. Одеський театр музкомедії аж ніяк не був винятком. Настав момент, коли улюбленцю публіки, народному артистові СРСР, орденоносцю і лауреату Михайлу Водяному захотілося чогось більшого, ніж статус провідного актора. І він зіграв нехорошу роль у тому, що 1977 року з театру вижили художнього керівника і директора Матвія Ошеровського, який, по суті, був учителем Водяного. Два роки потому ці позиції зайняв сам Водяний − як виявилося, на свою біду.
На його долю випало будівництво нової будівлі для театру: з вулиці Грецької музкомедія 1981 року переїхала на ріг Пантелеймонівської та Французького бульвару. Престижну ділянку багато в чому пробив Водяний своїм авторитетом. Як водиться, новобудову здавали з недоробками, але Водяного змусили підписати акт приймання − що коштувало йому першого інфаркту.
Усередині колективу теж було неспокійно. Прихильники вигнаного Ошеровського всіляко отруювали життя Водяному, який усе ж таки був насамперед артистом, а не адміністратором. І він іноді ковтав пігулки нітрогліцерину просто на сцені…
А 1986 року проти нього порушили кримінальну справу за звинуваченням у розбещенні неповнолітніх. Хоча це був явний наклеп, Водяному довелося пережити слідство, допити, очні ставки і навіть ув’язнення в СІЗО. У підсумку 11 вересня 1987 року третій інфаркт завершив життєвий шлях легендарного Попандопуло. За однією версією − прямо в СІЗО (найімовірніше, міф), за іншою − на лавочці у дворі будинку, де жив артист − на розі Дерибасівської та Карла Маркса (Катерининської). Жив він там із коханою дружиною − зіркою оперети, народною артисткою УРСР Маргаритою Дьоміною. Вони одружилися ще у Львові 1952 року, були нерозлучними і на сцені, і в житті, навіть у відпустку завжди їздили разом. Дітей у пари не було…
Пам’ять про Михайла Водяного − насамперед, доля тих, хто застав його творчість і бачив його на екрані або на сцені. Водяний − це історія, сьогодні вже досить далека. Але його найкращі ролі зафіксовані на кіноплівці, і їх легко можна побачити в Інтернеті, було б бажання. Як співав Яшка-Буксир − будь ласка.
