Скрипаль на даху блакитного вагону
До 100-річчя Володимира Шаїнського
Йосип ТУРОВСЬКИЙ
12 грудня виповнюється 100 років від дня народження Володимира Шаїнського, композитора, який створив улюблені пісні мільйонів дітей і дорослих. Єврей, який народився в Києві, – чи може ЄО обійти увагою пам’ять про таку постать?
Один літературознавець написав: «Кажуть, що біографія письменника – це його книги. Мабуть, у випадку з Маршаком все навпаки. Книги Маршака – не його біографія, а наша. Кожного з нас. Вірші та переклади Самуїла Яковича супроводжують нас у житті від дитинства до старості».
У цьому тексті з повним правом можна замінити прізвище Маршак на Шаїнський, а слово «книги» на «пісні». Пісні Володимира Яковича, як і вірші Самуїла Яковича, супроводжують життя кількох поколінь людей, що народилися на території колишнього Радянського Союзу.
Немає потреби далеко ходити за прикладами. Скільки разів під час армійської служби я сам кричав разом з ротою «Не плач, дівчино» і «Йде солдат по місту», маршируючи на плацу нашої військової частини.
«Блакитний вагон» і «Чунга-Чанга», «Антошка» і «Посмішка», «Пісенька крокодила Гени» (На жаль, день народження…) і «Пісня Чебурашки» (Я був колись дивною іграшкою дерев’яною…), «Вчать у школі» і «Разом весело крокувати» та багато іншого – все це Шаїнський для дітей. А для дорослих – «Дрозди» і «Трави, трави», «Білі крила» і «Обручка», «Коли цвіли сади» і «На далекій станції зійду», «Лада» і «Багульник», і ще безліч улюблених народом шлягерів. Пісні Шаїнського – невід’ємна частина нашого особистого життя і нашої загальної культури. Це факт, від якого неможливо відмахнутися.
Володимир Шаїнський займає почесне місце в широкому ряду єврейських композиторів, які створили переважну більшість улюблених, культових пісень радянського народу. Він у тій же лізі, де Дунаєвський і Блантер, де брати Покрас, де Фрадкін і Фельцман, Френкель і Островський, Баснер і Колкер та інші корифеї радянської пісні.
Можна сказати, що Шаїнський – справжній радянський композитор: народився в українському Києві, а помер в американському Сан-Дієго (Каліфорнія). Просто класика.
І, звичайно, Шаїнський виділявся і запам’ятовувався своїм образом: веселий карлик зі скрипучим голосом і дитячою посмішкою. Ніколи не забудеш і ні з ким не сплутаєш.
Життя склалося, немов пісня
Володимир Якович Шаїнський народився 12 грудня 1925 року в Києві. Його батько, Яків Борисович (Янкель-Йосель Борухович) Шаїнський, був інженером-хіміком, завідувачем лабораторії у ВНДІ ГІПРОКаучук, а мати, Іта Менделівна, була мікробіологом, працювала науковим співробітником Київського інституту мікробіології та епідеміології.
Втім, на момент народження майбутнього композитора його батьки ще були студентами. Незабаром вони розійшлися, і Володя залишився жити з мамою. У Києві він прожив перші 15 років свого життя – до початку війни. За цей час він з матір’ю змінив чотири квартири і трьох нянь, які його виховували.
Хлопчик з ранніх років захопився музикою і проявив великі здібності. У 1936 році мама віддала його до музичної школи-десятирічки при Київській консерваторії – вчитися на скрипку. Чому саме скрипки? Справа не в єврейських стереотипах, а просто в родині не було грошей на піаніно. Володя добре вчився і вже в 14 років заробив свої перші гроші, даючи приватні уроки гри на скрипці.
У 1941 році почалася війна, і Володимир з матір’ю евакуювалися до Ташкента. Там він продовжив музичну освіту в Ташкентській консерваторії, в якій навчався аж до 1943 року, коли його призвали до Червоної Армії. Шаїнський служив у полку зв’язку в Середній Азії, під час армійської служби почав писати музику. Він з юності тяжів до композиції.
Після війни в 1945 році Шаїнський вступив до Московської консерваторії імені Чайковського на оркестровий факультет – знову за класом скрипки. Він дуже хотів вступити на композиторський факультет. Але в той час євреїв туди не приймали – за негласним розпорядженням зверху.
Ще під час навчання в консерваторії Шаїнський співпрацював з джаз-оркестрами Едді Рознера і Леоніда Утьосова. Саме Утьосов допоміг Володимиру після закінчення консерваторії не поїхати за розподілом на периферію, а залишитися в Москві і працювати в оркестрі Утьосова.
Шаїнський три роки прослужив в оркестрі Утьосова. А потім в 1952-1954 роках викладав у музичній школі по класу скрипки.
З 1954 по 1962 роки він працював оркестровщиком, композитором, музичним керівником різних естрадних оркестрів. У 1962 році Володимир реалізував свою мрію: вступив на композиторський факультет Бакинської консерваторії імені Узеїра Гаджибекова, де навчався в класі народного артиста СРСР Кара Караєва.
Консерваторію Шаїнський успішно закінчив через три роки. За час навчання написав струнний квартет і симфонію. Але при всій його любові до великих форм (оперу Шаїнський полюбив ще в чотири роки, коли його водили на «Садко» в Київський оперний), успіх, славу і гроші йому принесли пісні та музика до ігрового та анімаційного кіно.
На початку 1966 року композитор-початківець Володимир Шаїнський запропонував співачці-початківцю Аллі Пугачовій записати пісню «Як би мені закохатися». Через деякий час пісня стала переможцем у конкурсі «Пісня місяця», що проводився на Всесоюзному радіо. У тому ж році Шаїнський став членом Спілки композиторів СРСР.
У 1969 році за піснею Шаїнського «Антошка» на вірші Юрія Ентіна, написаною як пробне завдання від естрадної редакції фірми «Мелодія», був поставлений однойменний мультфільм. У 1971 році вийшов мультфільм «Чебурашка», і весь Союз заспівав: «На жаль, день народження тільки раз на рік». Процес пішов…
Крім народної любові і популярності, Шаїнський був відзначений і формальним визнанням: став лауреатом Державної премії СРСР (1981) і премії Ленінського комсомолу (1980), отримав звання народний артист РРФСР (1986).
З 2000 року Шаїнський жив в Ізраїлі, а в 2004 році переїхав до США, де отримав посвідку на проживання. З 2013 року проживав постійно в США, в Сан-Дієго.
У 2008 році повідомлялося, що Шаїнський переміг рак шлунка, він переніс операцію з видалення пухлини. Однак з кінця 2015-го дав про себе знати рак сечового міхура. Композитор мріяв яскраво відзначити 95-річний ювілей, але не склалося: Шаїнський помер в ніч на 25 грудня 2017 року, на 93-му році життя, в лікарні Сан-Дієго, куди його госпіталізували десятьма днями раніше.
Пам’ять про коріння
Володимир Якович Шаїнський ніколи не забував ні єврейського походження, ні української батьківщини.
Під час свого останнього візиту до Києва в 2006 році композитор дав інтерв’ю газеті «Факти», де в спілкуванні з журналістами постійно вставляв у свою мову українські слова. А на питання про те, як йому вдається в такому поважному віці зберігати прекрасну фізичну форму, він відповів: «Міцним здоров’ям я зобов’язаний своїм українським кореням».
Володимир Шаїнський зізнавався, що єврейська музика йому завжди була дуже близька, а багато його пісень були навіяні клезмером – традиційною народною музикою євреїв зі Східної Європи. Відома історія, яку розповідав сам композитор, про те, як він на якомусь великому застіллі в колі радянських генералів, підпивши, на куражі, повідомив гостям, що всі його пісні-шлягери є переробками фрейлехсів. І тут же продемонстрував це на роялі.
Шаїнський написав музику до низки пісень на вірші радянських поетів на ідиші, зокрема Йосипа Керлера, Мойше Тейфа та Арона Вергеліса. У 1994 році він написав пісню «Запалюйте суботні свічки» на слова Бориса Зільбермана.
Найвідомішою виконавицею його пісень була знаменита Нехама Ліфшицайте. Шаїнському дуже подобалася її манера виконання. Сам він, вже живучи в Ізраїлі, у співпраці з вченим і поетом Зевом Гензелем, записав кілька своїх пісень на івриті; деякі з них заспівав сам.
При всій своїй дитячій променистості і безпосередності, Шаїнський все прекрасно розумів і багато переживав у душі, мовчки.
«Мені за життя за свою національність довелося настраждатися, – згадував він у згаданому інтерв’ю «Фактам». – Зовні начебто до мене всі добре ставилися, а за спиною плели інтриги. А Держпремію дали, коли я багато писав, і мої пісні звучали з екранів телевізорів, в радіоефірі. Державна премія – це пристойні гроші, п’ять тисяч рублів. Правда, я витратив їх за один день. На банкет, куди збіглися люди з усієї Москви. Що-що, а гуляти я завжди любив. Тоді ще не знав, що повинен за премію дати відкат. Ось після цього деякі високопоставлені чиновники і перестали зі мною вітатися».
Можна не сумніватися, що і заздрості йому довелося скуштувати, і неприязні за те, що постійно говорив те, що думав. Ось що розповідав автор веселих і радісних дитячих пісень: «Я рано став впізнаваним і незалежним. Перші солідні гонорари почав отримувати, коли повернувся з армії і підготував цілу програму для знаменитого джаз-оркестру Едді Рознера, з яким ми були дуже дружні. Але ніколи до грошей не ставився як до чогось священного. З легкістю витрачав їх і поважав таких, як я… Навіщо накопичення? Можна було, звичайно, свій бізнес відкрити. Але я не люблю композиторів, які стають підприємцями. Тому що в кінцевому підсумку бізнес переважує композиторський дар. Ось Ігор Крутий насамперед бізнесмен. А як композитор – повний нуль. Звичайно, маючи гроші, багато чого можна собі дозволити, але треба ж знати міру. Я ніколи не хотів лізти в бізнес, мене це не цікавило. Та й не пустили б, напевно. Не любили мене державні чиновники, постійно гнобили».
Гроші у Шаінського, зрозуміло, були. Він купив у Москві п’ятикімнатну квартиру за 150 тисяч доларів. Після його смерті ця квартира стала предметом некрасивих розборок між його спадкоємцями. До речі, про сімейні справи нашого героя.
Щастя в особистому житті
Зріст Володимира Шаїнського становив 164 см. Це не заважало йому бути великим жінколюбом. Але стосовно своєї улюбленої співачки Анни Герман (зріст 184 см) він комплексував і відчував до неї виключно дружні почуття. Свої емоції він висловив у пісні «А він мені подобається» (зі словами «Мені кажуть: він маленького зросту…»), яку блискуче виконувала висока красуня Герман.
З дитинства Шаїнський страждав через невеликий зріст. І для того, щоб подолати ніяковість, старанно займався спортом: плаванням, гімнастикою. Спорт був з композитором все життя: вже на шостому десятку він освоїв велосипед, а на сьомому – зайнявся карате. Захоплення підводним полюванням ледь не коштувало йому життя: одного разу він ледь не потонув, пірнувши взимку в ополонку і втративши під водою вихід.
Пам’ятаю, як колись мене вразив сюжет по телебаченню, де досить літній Шаїнський у себе на дачі взимку в одних плавках крутив сонце на турніку, а потім розтирав снігом. Крутий був дід!
Шаїнський був одружений тричі, перший раз – цивільним шлюбом під час навчання в консерваторії, зі студенткою з Азербайджану Асею Султановою. І двічі офіційно.
Композитор одружився досить пізно, в 46 років; мама Іта не могла дочекатися, коли син, нарешті, заведе сім’ю. Дружина Наталя була на 25 років молодша за нього. Вона була домробітницею в будинку Шаїнських, привів її до них поет Юрій Ентін. Наташа дуже сподобалася мамі Володимира, і під її вмовляннями він погодився. Шлюб тривав 12 років, в ньому народився син Йосип. Зараз він живе в Ізраїлі.
З третьою дружиною, Світланою, молодшою за Шаїнського на сорок років, вони познайомилися в 1983 році в Спілці композиторів, де вона працювала друкаркою. У цьому шлюбі народилося двоє дітей – син В’ячеслав і дочка Анна.
Коли Шаїнський тяжко захворів, його сім’я, щоб оплатити лікування, продала ту саму московську квартиру за 22 млн рублів. Після смерті композитора син від першого офіційного шлюбу став претендувати на свою частку від продажу, і почалися судові тяжби…
Втім, ця історія вже не стосується самого Володимира Шаїнського, музичного генія, який вже вісім років перебуває в невідомій країні, де хмари-білогорілі коники мчать по небу, не озираючись. Де йде солдат по незнайомій вулиці, де на сопках цвіте багульник, де незграбно біжать пішоходи по калюжах, де котиться блакитний вагон…
Дякуємо за музику, маестро!
