“Йосип назвав мене великим поетом”
За що Йосип Бродський цінував Володимира Висоцького
Фрагмент поштової марки 1999 року. Фото: Wikipedia / Andrei Sdobnikov
Василь ІВАНОВ
От що цікаво: Володимир Висоцький домагався визнання як Поета від людей, яких він добре знав і дружив.
Він написав:
“И мне давали добрые советы,
Чуть свысока похлопав по плечу,
Мои друзья — известные поэты:
Не стоит рифмовать “кричу — торчу”.
А визнання, та ще й яке, він отримав від людини, від якої це важко було очікувати. Аж надто вони здавалися різними. Та, власне, так і було.
При цьому метр Йосип Бродський говорив такі слова, явно не лестячи і не намагаючись якось обсипати гостя нещирими компліментами.
Вони зустрілися в Нью-Йорку у квартирі Бродського і читали вірші. Саме вірші, Висоцький не співав.
Під час зустрічі Бродський відразу поставив Висоцького в глухий кут:
“А я про вас знаю. Перший раз почув прізвище “Висоцький” з вуст Анни Андріївни Ахматової. Вона вас навіть цитувала – “Я был душой дурного общества”. Адже це ваші вірші?”
Дуже несподівано, чи не так?
А розлучаючись, Бродський подарував книжку, яка щойно вийшла, з написом “Великому поету Володимиру Висоцькому”.
Це все відомо зі слів Марини Владі, Михайла Шемякіна та інших. Хоча існують деякі, незначні зовсім, розбіжності.
Але ось що сам Бродський говорив уже після смерті Висоцького:
“Прийнято загалом ставитися до поетів-піснярів з деяким, м’яко кажучи, відстороненням, упередженням, якщо хочете. І загалом до Висоцького моє ставлення до всіх цих бардів було приблизно саме таким. Але почавши не стільки читати, скільки слухати більш-менш уважно, я просто зрозумів, що ми маємо справу насамперед із поетом, ба більше, я б навіть сказав, що мене, до певної міри, не влаштовує, що це все супроводжується гітарою. Тому що це саме по собі, як текст, абсолютно чудово.
Я кажу саме про його здібності… про те, що він робив із мовою, про його рими… Це набагато краще, ніж усілякі… Кірсанов чи Маяковський, – я вже не кажу про більш молодих людей, на кшталт Євтушенка і Вознесенського. Річ у тім, що він користувався абсолютно феноменальними складовими римами. До певної міри, звісно ж, гітара допомагала йому приховувати цю неймовірну працю, яку він, як на мене, витрачав саме на лінгвістичний бік своїх пісень. В принципі, я думаю, що вони вражають… діють таким чином на публіку не стільки завдяки музиці чи змісту, а несвідомому засвоєнню цієї мовної фактури. І в цьому сенсі, втрата Висоцького – це втрата для мови абсолютно нічим не заповнювана”.
Сказано це було Бродським 1981 року, приблизно через рік після смерті Висоцького.
Під час лекції в Сорбонні 1988 року Бродський сказав:
“Найталановитіша людина з усіх цих людей, які взяли до рук гітару, – це безумовно Володимир Висоцький. Це – дійсно поет… Тобто там є надзвичайно високий елемент саме поезії. Якщо ви подивитеся на те, якими римами він користується, вам усе стане зрозуміло. Прикро, що… Тобто певною мірою прикро, але й не прикро… Але мені прикро, особисто… Що він писав пісні, а не вірші”.
Любителі поезії, як мені здається, проходять повз Висоцького, не оцінюючи його як поета. Тільки як співак він подобається багатьом, як поет, мені здається, він недооцінений.
Я б радив прислухатися до тонкого поціновувача поезії Йосипа Олександровича.
ВІД РЕДАКЦІЇ
Ілля Симановський, який нині живе в Хайфі, у своєму ЖЖ o-tets зібрав найповнішу з можливих інформацію про взаємини Йосипа Бродського і Володимира Висоцького.
Ілля опублікував у тому пості чимало цитат. Ми наведемо лише дві з них.
Михайло Шемякін в одному з інтерв’ю розповідав:
“У Нью-Йорку Володя познайомився з Бродським, який подарував йому збірку своїх віршів із присвятою:
“Великому російському поету Володимиру Висоцькому”.
Слід зауважити, що Володя сильно комплексував через те, що визнані радянські віршотворці ставилися до його віршів поблажливо, заявляючи, що римувати “торчу” і “кричу” – поганий смак. Подаровану Бродським книжку Володя тиждень із рук не випускав:
“Міш, ну подивися ж ще раз, Йосип назвав мене великим поетом”.
* * *
Із книги Марини Владі “Володимир, або Перерваний політ”:
“Наступного дня у нас призначена зустріч з Йосипом Бродським – одним із твоїх улюблених російських поетів. Ми зустрічаємося в маленькому кафе в Грінвіч-Віллідж. Сидячи за чашкою чаю, ви розмовляєте про все на світі. Ти читаєш Бродському свої останні вірші, він дуже серйозно слухає тебе. Потім ми йдемо гуляти вулицями. Він любить цю частину Нью-Йорка, де живе вже багато років.
Стає прохолодно, і ти купуєш мені кумедну шапочку – щоб не надуло у вуха. Вулиця, якою ми йдемо, здається безтурботно-спокійною, але Бродський каже, що вночі тут просто небезпечно… Продовжуючи розмову, ми приходимо до малесенької квартирки, забитої книжками, – справжнього барлогу поета. Він готує для нас неймовірний обід на східний манер і читає написані англійською вірші.
Перед тим як нам іти, він пише тобі посвяту на своїй останній книзі віршів. Від хвилювання ми не можемо вимовити ні слова. Уперше в житті справжній великий поет визнав тебе за рівного. Скільки ж років ти чекав цього? Ти завжди вважався автором-виконавцем – у кращому разі бардом, менестрелем. Але про твою причетність до поезії просто не йшлося. Офіційні поети – Євтушенко і Вознесенський – із задоволенням спілкуються з тобою, але поблажливо посміхаються, коли ти приносиш їм свої вірші: “Не варто римувати “кричу – торчу”. Багато разів вони забирали із собою твої вірші, обіцяли їх надрукувати, але так нічого й не зробили.
