Доля як пісня
Про автора пісні “У самовара” Фаїну Марківну Квятковську
Фаїна Квятковська, вона ж Фейга Йоффе, вона ж Фанні Гордон. Польська листівка
Ісай ШПІЦЕР
Ім’я Фаїни Марківни Квятковської, впевнений, зараз мало кому знайоме. І не тільки на Заході, а й у Росії, де вона жила довгі роки після війни. Зате широко відомі її пісні: фокстрот “У самовара”, танго “Аргентина”. Уже понад тридцять років, як авторки цих пісень немає серед живих, а мелодії та тексти, написані нею в далеких уже від нас тридцятих роках минулого століття, звучать на радіо і телебаченні. А фраза “У самовара я і моя Маша” стала воістину фольклорною.
Я познайомився з Фаїною Марківною в Ленінградському комітеті професійних драматургів, членами якого ми з нею були. Тоді Фаїні Марківні було вже за сімдесят. Мала вигляд стрункої, красивої літньої жінки.
На той час було вже опубліковано в офіційній газеті “Советская культура” статтю під назвою “Півсотні років “У самовара” – про дивовижне довголіття цієї пісні і долю її автора.
Потім була стаття в “Аргументах і фактах” – “Украдена пісня”. Про те, як протягом довгих років авторство слів “У самовара” приписували метру радянської пісенної творчості В.Лебедєву-Кумачу. У ті повоєнні роки Фаїна Марківна боялася навіть заїкнутися – не те, щоб вступити в боротьбу за свої авторські права з цим поетом, улюбленцем радянської влади. Тоді це було б рівносильно самогубству.
Лише 1979 року її авторські права були відновлені і вона отримала можливість мати невелику надбавку до своєї мізерної пенсії. Допомагав їй невеликими грошима і Комітет драматургів, згодом перейменований у Союз літераторів Росії. І я щомісяця відвідував Фаїну Марківну вдома, приносив їй ці гроші.
Комунальна квартира, в якій вона з чоловіком займала дві невеличкі кімнати, була в будинку, що на розі вулиць Салтикова-Щедріна і Повстання в Ленінграді. Цей старий будинок давно потребував капітального ремонту – темний під’їзд, обшарпані стіни, сходи з перекошеними сходинками. На дверях кілька дзвінків. Іноді мені двері відчиняв хтось із сусідів. Я відзначав тоді, що всі вони були вельми доброзичливі.
У кімнатах у Фаїни Марківни було світло, чисто і затишно. У вітальні, де вона мене приймала, стояло фортепіано. За чашкою кави ми розмовляли про життя і творчість.
– Ви знаєте, – говорила вона, – ось зараз я – стара і хвора жінка, але стан радості і щастя не покидає мене. Я прожила хоч і непросте, але цікаве життя. У молодості в мене закохувалися. Мої пісні живуть донині, і це, як і раніше, радує мене. І взагалі, я везуча. Уже те, що вціліла в роки війни, живучи у Варшаві, зайнятій фашистами, багато про що говорить. Мене врятувало моє польське прізвище, яке дав мені мій перший чоловік Квятковський, до речі, польський офіцер. А моє дівоче прізвище – Іоффе, Фейга Іоффе. “У самовара” я написала 1931 року, шістнадцятирічною дівчиною, коли мешкала з батьками в Польщі, у Кракові. Прізвище мого вітчима було Гордон. Там я і стала як авторка Фанні Гордон. А сама я родом із Ялти.
Я запитав якось у Фаїни Марківни, у чому, на її погляд, полягає популярність “У самовара”, фокстроту з невигадливими мелодією і текстом.
– Мені часто ставлять таке запитання, – відповіла вона. – Я думаю, насамперед – у гуморі, який є і в тексті, і мелодії. І ще в ній пізнаваний час – 20-30 роки. Адже я написала жанрову пісеньку для одного з кабаре. Щоправда, текст був написаний польською мовою власником цього кабаре Анджеєм Власта. І ось ця пісенька раптом стала дуже популярною в Польщі. Надалі я зробила дещо вільний переклад російською мовою, і ця пісня разом із танго “Аргентина” вийшла окремою платівкою. У Ризі, будучи на гастролях, пісню виконав Петро Лещенко. Ось і пішла вона “гуляти” світом.
Треба сказати, що музику танго “Аргентина” за мелодійністю Фаїна Марківна цінувала вище за фокстрот “У самовара”.
У 1934 році “У самовара” включив до репертуару свого джазу Леонід Утьосов. Звідки йому було знати, що автор фокстроту живе десь у Польщі і що звуть автора Фанні Гордон.
Запитав я також у Фаїни Марківни, як вона опинилася в Радянському Союзі.
– Сталося це в 1945-му, коли я дізналася, що чоловік мій загинув. З Польщі я могла їхати, куди завгодно. Я знала французьку, англійську, німецьку. Але я рвалася в Росію, до Сталіна… Так, саме до Сталіна. Усі його тоді обожнювали. Мене радянські війська врятували від загибелі – гестапо полювало за мною, а тут прийшла свобода. Лише через роки гіркий смак цієї “свободи” в Радянському Союзі я стала відчувати постійно.
Не можна сказати, що Фаїна Марківна жила відлюдницею в Ленінграді. Її прийняли до Професійного комітету драматургів, приходили до неї представники польської громади в місті, музиканти і виконавці, замовляли нові твори.
Вона писала музику до оперет “Дівчина з Шанхаю” і “Яхта кохання”.
Одного разу зателефонувала їй Алла Баянова і запросила на свій концерт у Жовтневому залі. Я уявив собі тоді, що коїлося б у залі, якби уславлена співачка викликала на сцену автора пісні, яку вона щойно виконала. (Пісня “У самовара” була в репертуарі в Баянової теж.) Але Фаїна Марківна на концерт не пішла: сходинки цього концертного залу були занадто крутими для її хворих ніг. І зустріч співачки Алли Баянової з автором пісні “У самовара” так і не відбулася.
В один із липневих днів 1991 року я зателефонував до квартири до Фаїни Марківни. (Телефон був комунальний.) Трубку взяла сусідка. Якимось приглушеним голосом вона стала з’ясовувати, хто телефонує. А потім сказала, що Фаїна Марківна вночі померла, померла тихо, заснувши ввечері й не прокинувшись уранці. Її чоловік помер трьома місяцями раніше.
На церемонії прощання з Фаїною Марківною в траурному залі ленінградського крематорію було трохи більше десятка людей: члени Спілки літераторів, племінниця, кілька подруг, сусіди по квартирі. Вони ж, сусіди, влаштували і скромні поминки в кімнатах, які займала Фаїна Марківна.
Я не знаю, кому дістався архів Квятковської. У мене ж збереглися її членський квиток із фотографією, подарований нею клавір із мелодією “У самовара” і текстом, перекладеним нею англійською мовою, а також газетна вирізка зі статтею про неї, де на полях Фаїна Марківна написала: “Не забувайте мене, Ісай Мойсейович”.
Що я і намагаюся робити.
