Друге пришестя Трампа
Михайло ФРЕНКЕЛЬ
Новим, утім, не зовсім, президентом США став Дональд Трамп. Як люблять говорити спортивні коментатори, він здійснив камбек. Донні повернувся. І тепер, як вважають уже політичні коментатори, на всіх континентах, включно з Антарктидою, почнеться “веселеньке” життя, оскільки старина Трамп відомий своєю чадною ексцентричністю. А керувати йому належить не цирковим балаганом, а все ще, як і раніше, наймогутнішою країною світу.
Ось чому сходження Трампа на американський “престол” відразу ж викликало найширше обговорення по всій планеті. Нас, звісно, насамперед цікавить, як американський президент впливатиме на перебіг російської агресії проти України і на війну Ізраїлю проти арабських терористів та Ірану.
Тут необхідно зазначити, що частина вкрай галасливих і дюже “тямущих” українських експертів і блогерів поводяться як єзуїти, які доводили Галілею, що Сонце обертається навколо Землі, а не навпаки. Будь-які події у світі вони намагаються пояснити виключно в руслі українсько-російської війни. Так, наприклад, зростаючі успіхи націоналістичної партії Марін Ле Пен вони пояснюють виключно тим, що “путін дав їй сто рублів”. Ну, якщо не сто, то мільйон… При цьому вони ніяк не спромагаються аргументувати, чому за Ле Пен дедалі активніше голосують пересічні французи, які не отримують із цих грошей жодної копійки, жодного цента. Насправді ж річ у тім, що ні під час виборів у Франції, ні під час нинішніх у США проблеми боїв в Україні або близькосхідної війни не відіграють якоїсь помітної ролі.
А які ж проблеми нині найбільше впливають на виборців у Західній Європі та у США? Про них давно вже пишуть багато й докладно. Це велика і дуже серйозна тема. І обговорюватиметься вона ще не раз. Тому в цих нотатках скажу про неї коротко. Свого часу прекраснодушні люди, які мріяли боротися зі злом расизму і ксенофобією, щиро бажаючи допомогти бідним і стражденним, заснували для цього різні організації. І енергійно взялися за справу. На перших порах – благу й гуманістичну. Однак згодом виявилося, що і в цьому випадку стежка, викладена благими намірами, перетворилася зовсім не на дорогу в царство дружби і любові. Як казав відомий політичний персонаж: “Хотіли, як краще, а вийшло, як завжди”.
Величезні кошти, що розподіляються ООН і різними благодійними організаціями на гідне життя так званих палестинських біженців, роками опинялися в кишенях ісламістських лідерів. І покійні Арафат і Ханія, і верховоди ісламістів, які все ще живуть, володіють мільярдними статками, а пересічні палестинці як жили, так і живуть у злиднях. А потім їхні діти, читаючи в шкільних підручниках про те, нібито в усьому цьому неподобстві винні євреї, залюбки йдуть їх убивати.
Водночас проповідники “ліберальних” ідей в Америці дійшли до того, що стали навіювати своїй пастві, нібито корінь світового зла… у білих чоловіках (жінок згадують значно рідше, вочевидь, тому, що вони можуть стати в пригоді для приємних справ). І ці з дозволу сказати “ідеї” давно вже лягли на добре удобрений ґрунт. Згадаймо тільки, яку вакханалію вчинив натовп, що підігрівався “прогресистами”, після випадкового вбивства поліцейськими махрового грабіжника-рецидивіста Флойда…
А тут ще проблема з мексиканським кордоном. Не стоїть на варті його рубежів бравий старшина Карацупа зі своїми вірними чотириногими друзями, тож являє собою просто прохідний двір. І зростає у США кількість нелегальних іммігрантів. І поки інтелектуали-ліберали віщають з університетських кафедр про ідеї високого гуманізму, пересічні жителі стикаються з іммігрантами в найрізноманітніших ситуаціях, частина з яких їм не обіцяє нічого хорошого.
Словом, глобалістські красиві ідеї, доведені на практиці до абсурду, виявилися таким самим злом, як і спроба здійснити красиву комуністичну ідею в СРСР. Французи не хочуть, щоб їхніх доньок у темних провулках ґвалтували вихідці з Сирії чи Іраку. Ізраїльтяни не бажають, щоб на вулицях мирних міст на них нападали терористи. Ну, а багатьом американцям давно набридло нав’язуване “прогресистами” клеймо “нехороших білих реакціонерів”.
Республіканці це зрозуміли і постійно говорили про згадані проблеми. Тому за них американці й проголосували, незважаючи на те, що непередбачуваність Трампа викликає стурбованість і в частини прихильників республіканців. Утім, нехай Трамп і не передбачуваний. Але це все-таки краще за цілком передбачувані дії “прогресистів”, одурманених своїми суперліберальними ідеями.
“Наша країна відчайдушно потребує допомоги. Ми зцілимо її”, – заявив Дональд Трамп у своїй першій промові після перемоги на виборах. – “Ми все виправимо, – пообіцяв він. – Ми вже увійшли в історію, і це не випадково. Наша перемога – найбільше політичне досягнення. Я буду битися за інтереси своїх виборців до останнього подиху. Це буде золотий вік Америки”.
Як тут не згадати відому репліку з класики: “Друже Аркадію, не говори красиво”.
А втім, поживемо – побачимо, чи дійсно виконає Дональд Трамп свої красиві обіцянки.
