НЕ ГОДУЙТЕ КРОКОДИЛА
jew-observer.com / AI
Михайло ФРЕНКЕЛЬ
“Миротворець – це той, хто годує крокодила в надії, що той зжере його останнім”.
Правда, здорово сказано!
І не дивно, бо автор цього вислову сер Вінстон Черчилль був не лише видатним політиком, а й лауреатом Нобелівської премії з літератури…
Так от, зараз поговоримо про миротворців і “крокодилів”.
Спочатку – інформаційне повідомлення:
У 13 містах Європи відбулися скоординовані акції протесту під гаслом “Ніяких звичайних справ з Ізраїлем”. Ізраїльські ліві активисти і представники єврейських організацій вимагали введення повного ембарго на постачання зброї Ізраїлю і припинення торговельних угод, поки не буде відновлено гуманітарну допомогу Газі.
У Брюсселі основна акція відбулася біля будівлі Федеральної державної служби, де учасники передали міністру закордонних справ Бельгії Максиму Прево листи з викладом своїх вимог.
Акції відбулися також у Парижі, Берліні, Лондоні, Амстердамі, Кембриджі, Валенсії та інших містах. “Європейські країни повинні припинити експорт зброї до Ізраїлю – ця зброя використовується для злочинів проти людяності”, – заявили організатори в соцмережах. У їхньому листі зазначається: “Ведення справ з Ізраїлем як зазвичай робить Європу співучасницею злочинів”.
У листі, складеному ізраїльтянами і членами бельгійської єврейської громади, міститься заклик до європейських лідерів “врятувати нас від самих себе” і чинити реальний тиск на Ізраїль для негайного припинення вогню. Бельгійські євреї в окремому листі закликали до введення санкцій, “пропорційних тяжкості скоєних злочинів”.
Організатори наголосили, що нинішня політика Ізраїлю, на їхню думку, порушує Угоду про асоціацію між ЄС та Ізраїлем, яка зобов’язує дотримуватися прав людини. Ізраїль відкидає ці звинувачення.
Протести відбуваються на тлі обговорення країнами ЄС пропозиції Нідерландів про перегляд торговельних зв’язків з Ізраїлем. Зустріч Ради ЄС із закордонних справ призначено на 23 червня.
“Єврейські громади не монолітні, – наголошується в листі. – По всьому світу все більше євреїв заявляють: “Не від нашого імені”””.
А ось ще один текст:
“7 вересня 2023 року я вийшла заміж за свого коханого Мора Трабелсі.
7 жовтня 2023 року я овдовіла.
Рівно місяць я була його дружиною….
Ми одружилися після п’яти років знайомства, оточені 900 люблячими людьми і прекрасною енергетикою. На нашому весіллі танцювали до шостої ранку.
Хто б міг подумати, що через місяць ми опинимося в прірві?
А через місяць ми приїхали на фестиваль Нова, разом із друзями, які надіслали нам квитки і вмовили поїхати.
Мор сказав: “Давайте зробимо невеликий гак”. Ми прибули на парковку Реім тільки о 6:13 ранку. У нас навіть не було часу станцювати один танець.
Коли ми зрозуміли, що потрібно терміново рятуватися, ми сіли в машину – Мор, наші друзі і я.
Мор був за кермом. І тут нам перегородила шлях машина терористів, з якої по нас стріляли. Мор намагався обійти її праворуч, ми кричали “Шма Ісраель!”
Наша машина перекинулася. Я втратила свідомість. Коли я прийшла до тями, то прошепотіла: “Хто живий?” . Наші друзі, які були з нами в машині, відгукнулися.
А Мор не відповів. Його вбили пострілом у голову і він помер на місці.
Нам вдалося сховатися…
Дівчину, яка була поранена в сусідній машині, терористи витягли. Вона благала тих, хто був із нею в машині, допомогти їй, але машина опинилася в пастці.
Вона кричала, що вони рвуть на ній одяг, троє терористів. Вони зґвалтували її.
Я ніколи в житті не чув таких жахливих криків, а терористи видавали звуки, немов пили коктейль на пляжі.
Закінчивши, вони обстріляли машину з RPG, а її підпалили. Після всього, що їй довелося пережити, її спалили живцем.
Приблизно через п’ять годин нас врятували солдати. Але Мора вони не взяли. Я відмовлялася його залишити. Тоді один із солдатів обійняв мене і сказав: “Я обіцяю тобі, що звідси заберуть тіло твого чоловіка, але дай мені право врятувати тебе”.
Його тіло ми отримали через тиждень.”
Це коротка розповідь Юваль Шарвіт Трабелсі, яка була дружиною лише один місяць. З 7 вересня по 7 жовтня. 2023
Я переклала його.
Мор Меїр, це повне ім’я хлопця, 5 вересня, за два дні до весілля відзначив свій день народження, 27 років.
Світла пам’ять!
Знаєте, може настати день, коли історії Чорної Суботи підуть в Історію. І хтось скаже, знизавши плечима: “Нуу, було…”
Зараз так уже трапляється з історіями Другої Світової…
Я скільки зможу, буду писати про цей день у долі нашої країни.
Щоб ніхто не зміг байдуже знизати плечима.
Щоб пам’ятали…
Думаю, нормальній людині неможливо залишатися байдужою, читаючи цей лист.
Сьогодні більшість жителів Росії, як і раніше, підтримують мерзенні злочини рашистських військ в Україні. Тому можна зрозуміти багатьох українців, які вважають, що в Росії сьогодні немає мирного населення в повному сенсі цього поняття. Але все ж вулицями російських міст не волочать тіла вбитих українських солдатів і не возять під радісний вереск натовпу на дахах автомобілів закривавлені голі тіла дівчат-солдаток, зґвалтованих і закатованих до смерті. А в Газі все це було, і не раз. А 7-го жовтня – особливо масово.
То про яке таке мирне населення в Газі твердять антиізраїльські активісти з числа особливо стурбованих євреїв? Чи вони все розуміють, але дуже бояться, що подібне може трапитися і в Брюсселі, в деякі заселені мусульманськими іммігрантами райони якого боїться потикатися навіть поліція? Як на мене – питання риторичне.
За останні роки я не раз писав про так званих євреїв-самоненависників. Їх було достатньо в історії нашого народу. Від онука двох ортодоксальних рабинів Мозеса-Мордехая, більш відомого в світі як Карл Маркс, до особистостей зовсім непримітних, але жахливо активних і крикливих. Однак у кожному випадку за гучними політичними гаслами проглядалися особисті інтереси: матеріальні, кар’єрні та інші.
Але думаю, мотиви антиізраїльської активності бельгійських общинників інші.
Чи знаєте ви, що таке “стокгольмський синдром”?
Говорячи науковою мовою, це термін популярної психології, що описує захисно-несвідомий травматичний зв’язок, взаємну або односторонню симпатію, яка виникає між жертвою й агресором у процесі захоплення, викрадення, застосування (або загрози застосування) насильства. Під впливом сильного шоку заручники починають співчувати своїм загарбникам, виправдовувати їхні дії і, зрештою, ототожнювати себе з ними, переймаючи їхні ідеї та вважаючи свою жертву необхідною для досягнення “спільної” мети.
Авторство цього терміна приписують криміналісту Нільсу Бейєроту, який запровадив його під час аналізу ситуації, що виникла в Стокгольмі під час захоплення заручників у серпні 1973 року. Тим часом механізм психологічного захисту, що лежить в основі стокгольмського синдрому, був уперше описаний Анною Фройд 1936 року, коли й отримав назву “ідентифікація з агресором”.
Якщо ж говорити простою мовою, то шок, отриманий заручником, а також свідком кримінального нападу або теракту, може викликати в них абсолютно несподівану реакцію і поведінку.
У знаменитій голлівудській стрічці “Одного разу в Америці” є такий епізод. Банда вривається в банк і починає його грабувати. Співробітники банку в страху мовчки туляться по кутах. І тільки одна дама з переляку починає кричати на грабіжників і погрожувати їм. Ці крики можуть почути перехожі на вулиці і викликати поліцію. І тоді один із грабіжників знаходить спосіб змусити дамочку замовкнути. Він хапає її за загривок, ставить у певну позу, і пардон, вступає з нею в інтимний зв’язок. Тим часом його подільники закінчують “чистити” сейфи, і банда швидко змивається з банку. Далі постраждала в наступний за грабежем час енергійно розшукує банду, щоб… стати коханкою ґвалтівника, що їй зрештою і вдається. Словом, усе відбувається, як у відомій гуморній одеській пісеньці з приспівом: “Оц тоц, первертоц, бабушка здорова”.
Це, звісно, пікантна вигадка сценариста. У реальному житті все буває драматичніше, суворіше і трагічніше.
Не знаю як кому, а мені деякі володарі й політики європейських країн нагадують ту саму дамочку з американського кінобойовика. Ось тільки в реальності, повторю, смішного мало, а драматичне б’є через край. І прирікають на насильство політики (чи політикани?) не себе. А громадян своїх країн.
Усе населення цих держав ми в нинішній розмові і маємо на увазі під терміном “заручники”.
Не секрет, що в Парижі, Брюсселі, Лондоні є райони, куди не те що пересічні громадяни, а навіть поліція намагається не пхати свого носа. Там правлять бал “гості” з ісламських країн, які на ділі стали господарями. І наївний той, хто вважає, що йдеться про суто кримінальну ситуацію. Усе набагато гірше.
У такій ситуації нерви у обивателя не витримують, і його охоплює “стокгольмський синдром”. Нічим іншим пояснити антиізраїльську істерію деяких бельгійських євреїв не можу.
Вони намагаються втихомирити і “нагодувати” “крокодила” своєю гарячковою солідарністю з ним. Але всі їхні зусилля марні. Сер Вінстон мав рацію: “крокодил” їх зжере. І можливо, навіть не в останню чергу…
