Еліз СТЕФАНИК: Антисемітам в ООН краще пристебнутися
Еліз Стефаник і прем’єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаніягу в травні 2024 р. Фото: Wikipedia / Office of Representative Elise Stefanik
Видатна представниця Республіканської партії на саміті Антидифамаційної ліги (ADL) “Never Is Now” (“Ніколи більше – це зараз”) виступила з різкою критикою на адресу Організації Об’єднаних Націй та інших юдофобських контор і діячів, чітко оголосила про безумовну підтримку Ізраїлю та про заходи, що вживатимуться щодо спільних ворогів США та єврейської держави. Пропонуємо вашій увазі переклад тексту її виступу, опублікованого на офіційному сайті Еліз Стефаник
Ніколи більше – це зараз.
Ось чому ми всі тут сьогодні – щоб гарантувати, що ці слова будуть фактично виконані.
7 жовтня і протягом 513 днів відтоді ми були свідками антисемітських звірств, які, як ми думали, ніколи не відбудуться в нашому житті.
Найстрашніша різанина євреїв з часів Голокосту – і відкрите святкування цих огидних актів тероризму на наших вулицях і в наших університетських містечках.
Досить!
Від столиць до університетів ми спостерігали, як занадто багато людей, маючи можливість діяти, нічого не роблять.
Але є надія.
Симон Візенталь, який пережив Голокост і присвятив своє життя тому, щоб жахи Голокосту ніколи не були забуті, сказав:
“Щоб зло процвітало, потрібно всього лише, щоб хороші люди нічого не робили”.
Я як голова фракції республіканців Конгресу США відмовляюся нічого не робити.
Річ у тім, що Ізраїль і єврейський народ посідають особливе місце в моєму серці, це підживлює мою відданість і глибоку прихильність до викорінення зла антисемітизму.
Будучи юною дівчиною з північної частини штату Нью-Йорк, я росла з багатьма друзями-євреями. Я відвідала безліч бар- і бат-міцв. За ці роки я приєднувалася до багатьох сімей на вечерях у шаббат.
Будучи студенткою Гарварду, я ходила з друзями з коледжу на заходи в гарвардському Гіллелі і святкувала бритот для синів друзів і підписувала ктубу на весіллі друга.
Протягом усього мого життя важливість держави Ізраїль була очевидною.
Яскравий маяк свободи і цивілізації на Близькому Сході нерозривно пов’язаний з успіхом Америки.
Мені випала честь відвідувати Ізраїль багато разів протягом мого життя, як до, так і під час мого перебування в Конгресі, і щоразу я була зворушена до глибини душі Ізраїлем і його духом.
Сьогодні як ніколи важливо, щоб Сполучені Штати Америки продемонстрували моральне лідерство і стали на бік Ізраїлю та єврейського народу.
За президента Трампа не буде сумнівів, коли мова заходить про підтримку Ізраїлю Сполученими Штатами. Недарма прем’єр-міністр Біньямін Нетаніягу називає його найкращим другом, який коли-небудь був в Ізраїлю.
Жахи 7 жовтня змінили все.
Це стало гранично ясно. Що ця боротьба – не тільки боротьба Ізраїлю, а й боротьба Заходу, боротьба зі злом ХАМАСу, війна між світлом і темрявою, цивілізацією і варварством.
Ми не заспокоїмося і не повинні заспокоюватися, доки всіх заручників не повернуть додому, а терористів ХАМАСу не буде стерто з лиця землі.
А що сталося в нашій власній країні після цього жахливого дня?
Після найкривавішого дня для єврейського народу з часів Голокосту – і в наступні дні – ми побачили, як наші “найелітніші університети” зрадили своїх єврейських студентів.
Світ побачив моральний розклад системи вищої освіти Америки.
Побачивши стрімке зростання антисемітизму, зокрема і в моєму власному alma mater, я закликала голову Комітету з питань освіти та трудових ресурсів Вірджинію Фокс провести слухання з президентами Пенсильванського та Гарвардського університетів, а також Массачусетського технологічного інституту.
Я випускниця Гарварду – перша в моїй родині, хто отримав можливість закінчити університет. Гарвард ніколи не був ідеальним, але коли я вчилася, і уявити собі не могла, на що перетвориться кампус.
Ми провели слухання з президентами університетів, щоб вимагати відповідей і підзвітності.
Але натомість зіткнулися зі слабкими керівниками університетів, які морально опустилися і ухилялися від прямих відповідей на наші запитання.
І тільки в останні хвилини слухань я влаштувала знаменитий “допит”. Більшість представників ЗМІ вже здебільшого пішли, коли я вирішила поставити неймовірно просте запитання.
І це було не політичне питання, а моральне.
Насправді це було не одне з моїх підготовлених заздалегідь запитань, а те, яке я записала олівцем за п’ять хвилин до цього, бо вирішила, що це змусить їх відповісти чесно.
І це питання було таким:
“Чи порушує заклик до геноциду євреїв кодекс поведінки вашого університету?”
І один за одним керівники вишів відповіли:
“Це залежить від контексту”.
І світ почув.
На той час я й гадки не мала, який землетрус викличе це питання в американській вищій освіті. Це було справді питання, яке почули в усьому світі.
