“Хороші” євреї, “погані” євреї…
Марк Еткінд, син того, хто пережив Голокост, виступає на пропалестинському мітингу в Лондоні, стверджуючи, що Ізраїль використовує Голокост для виправдання своїх дій у секторі Газа, де, за його словами, з 7 жовтня загинуло понад 40 тис. палестинців
Ласло ТРАНКОВИЦ
У жодної країни немає більшої кількості ворогів, ніж у Ізраїлю. Жоден народ не відчуває більшої ненависті щодо нього, ніж єврейський. Жодна релігійна спільнота не потерпає від переслідувань, дискримінації та наклепів більше, ніж євреї. Їх переслідували тисячі років, і навіть сьогодні проти них налаштована переважна більшість міжнародної спільноти. Смертельні вороги, особливо в ісламському світі, давно взялися за справу їхнього знищення. Проте, всупереч усьому, євреям вдалося створити свою добре захищену, економічно процвітаючу державу і захищати її протягом 76 років від армій і терористів, від ненависті й заздрості до євреїв у всьому світі.
Сьогодні менше половини з 15 млн євреїв світу проживають у крихітному Ізраїлі, який за територією навряд чи більший за Гессен. Державі Ізраїль з моменту її створення в 1948 р. неодноразово доводилося боротися за своє існування. І не тільки з ворогами ззовні. Як це завжди бувало, проти єврейського народу виступали й деякі євреї. Навіть нацисти використовували єврейських колабораціоністів у своїй кампанії з винищення євреїв. У 1920-х були навіть єврейські інтелектуали, як-от австрійський філософ Артур Требич, які вважалися затятими антисемітами. Німецький філософ Теодор Лессінг пояснював феномен єврейської самоненависті багатовіковим досвідом переслідувань і дискримінації єврейського народу, “принизливим самовідчуттям тих, хто довгий час перебував у рабстві”.
Щоб бути прийнятими суспільством, євреї намагалися якнайкраще адаптуватися й асимілюватися, особливо на початку XX ст. У Німеччині вони хотіли бути більше німцями, ніж німці, і часто намагалися вирізнитися як справжні націоналісти, критикуючи юдаїзм. Ліберальний політик Вальтер Ратенау боровся за інтереси Німеччини на посаді міністра закордонних справ після поразки країни в Першій світовій війні. Будучи затятим антисіоністом, він рекомендував своїм співвітчизникам-євреям “асимілюватися” і радикально адаптуватися. Його вбили праві антисеміти 1922 р. Практично всі спроби європейських євреїв домогтися поваги в суспільстві були приречені на провал.
Видатні євреї та ізраїльтяни, які навіть сьогодні, після трагедії 7 жовтня 2023 р., позиціонують себе як затяті “критики” Ізраїлю, відкидають будь-які звинувачення у ворожості до євреїв; однак деколи пристрасне позиціювання проти єврейської держави, єдиного прихистку для євреїв та, поза сумнівом, їхньої батьківщини з біблійних часів, навряд чи можна витлумачити інакше, аніж з антисемітських мотивів. “Єврей-антисіоніст, як правило, є антисемітом”, – наголошував у 1986 р. нинішній оглядач газети Die Welt і публіцист Хенрік М. Бродер, додаючи, що як для неєвреїв, так і для євреїв антисіонізм – це лише привід “представити свій антисемітизм у політично асептичній формі”.
У 2007 р. публіцист навіть домігся підтвердження німецьким судом того, що єврейський антисемітизм існує. Бродер звинуватив в антисемітизмі письменника Гайо Маєра, який пережив Голокост. Той порівнював політику Ізраїлю з політикою націонал-соціалістів і відстоював теорію про те, що євреї “прагнуть до світового панування”.
Навіть організації, що називають себе єврейськими або ізраїльськими, часто радикально критикують Ізраїль. Алан Дершовіц, професор права в Гарварді, говорить про “євреїв-самоненависників”, які існують переважно серед американських інтелектуалів.
Американський мільярдер Джордж Сорос створив дивовижний пропагандистський шедевр. На додаток до своєї кампанії за “пробуджений”, “зелений” соціалістичний світ 93-річний мільярдер активно підтримує організації, які запекло критикують Ізраїль і іноді співпрацюють з антисемітськими групами. Але будь-кого, хто критикує “філантропа”, цей уродженець Угорщини з єврейським корінням тут же таврує “антисемітом”.
Такі організації, як Новий ізраїльський фонд, J Street або Jewish Voice for Peace (JVP), що підтримуються Соросом, в основному служать для делегітимації Ізраїлю під єврейським прикриттям. Сорос також фінансує – переважно через свій фонд “Відкрите суспільство” – багато арабських і мусульманських груп, як-от “Аль-Хак” або Арабо-американська асоціація, і нинішні антиурядові протести в Ізраїлі, які явно грають на руку ХАМАСу.
На думку консервативного ізраїльського публіциста Деніела Грінфілда, проблемна історія сім’ї Сороса найкраще пояснює його “війну проти євреїв”: його батько брав участь в експропріації майна євреїв в епоху нацизму.
Почасти завдяки пропалестинській діяльності Сороса підтримка Ізраїлю з боку приблизно 6 млн євреїв у США стала менш помітною, ніж раніше. Опитування показують, що право Ізраїлю на існування є основним для переважної більшості американських євреїв, але при цьому все частіше лунають критичні голоси на адресу Ізраїлю, особливо серед молоді.
Активістка JVP Аліса Ротшильд, яка називає себе “єврейкою-самоненависницею”, займає відкрито пропалестинську позицію. Вона вихваляє “соціальні заходи” ХАМАСу, хоча насправді він перенаправляє величезні суми міжнародної допомоги на свою кампанію терору. Гасло “Від річки до моря”, що передбачає знищення Ізраїлю, навряд чи дратує Ротшильд та її друзів. Газета “Єврейська панорама” справедливо назвала JVP “антиізраїльською групою ненависті”.
Єврейський гендерний “філософ” Джудіт Батлер також вважається ненависницею Ізраїлю. Для ідола глобального ЛГБТК-руху єврейська держава зайва. Вона виступає за “єврейський опір сіонізму”, який нібито є “частиною прогресивної єврейської традиції”. Ця аргументація здається настільки ж плутаною і нереалістичною, як і всі роботи Батлер. Після 7 жовтня 2023 р. вона навіть засумнівалася у свідченнях ізраїльтян про масові вбивства і викрадення, влаштовані ХАМАСом.
Політолог Норман Фінкельштейн також із розумінням ставиться до варварських дій ХАМАСу та “Ісламського джихаду”. Автор книжки “Індустрія Голокосту”, що вийшла у 2000 р., в якій він звинувачує Ізраїль у “політичній експлуатації” Шоа, вже давно вважається надійним джерелом наклепів з метою делегітимації Ізраїлю.
Відразу після 7 жовтня Фінкельштейн вихваляв “героїчний опір” палестинців. “А що повинні були зробити жителі Гази?” – риторично запитував він, ледь приховуючи своє виправдання жахливої різанини. Наставник Фінкельштейна, відомий лінгвіст і автор політичних бестселерів Ноам Хомскі упродовж десятиліть також привертав до себе увагу своєю лютою критикою Ізраїлю. Хомскі, який у підлітковому віці був сіоністом, нині засуджує поселенську політику Ізраїлю як “систематичну кампанію з іудаїзації” Західного берега. За словами 96-річного автора, через цю політику досі не існує палестинської держави, попри “міжнародний консенсус”. Дуже дивує, коли людина, яка називає себе вченим, чіпляється за арабський наратив, що не відповідає історичним фактам. Хомскі, як і багато інших, не тільки ігнорує рішучість потужних сил в ісламському світі стерти Ізраїль з лиця землі, а й заперечує, що на всіх мирних переговорах, які відбувалися раніше, навіть найщедріші пропозиції ізраїльтян були відкинуті палестинцями як недостатні.
Варто близькосхідному конфлікту розгорітися знову, як Ізраїль стає об’єктом осуду з боку світової громадськості. Навіть після 7 жовтня 2023 р. протягом кількох днів тільки й розмов було, що про “надмірну реакцію” Ізраїлю. А коли справа доходить до критики Ізраїлю, велика група єврейських інтелектуалів готова виступити як головні свідки його “помилок і злочинів”. Їхнє співчуття до “палестинського населення, яке страждає”, має слугувати доказом того, що вони “хороші” євреї.
За словами оглядача Times of Israel Дебори Вінер, сьогодні існує два типи євреїв – “хороші” і “погані”. “Є єврей, який пишається тим, що він єврей, який… визнає, що переважна більшість євреїв в Ізраїлі та в діаспорі – сіоністи. […] Вони вірять у право євреїв на самовизначення на своїй історичній батьківщині”. Однак для більшої частини світу це “погані” євреї. “Хороші” ж євреї регулярно з’являються у ЗМІ. Їм надається платформа, щоб дистанціюватися від “поганих” євреїв. Вони використовують слово “сіоніст” “з тією ж огидою, з якою більшість людей ставиться до педофілів або мучителів тварин”, пише Вінер.
“Хороші” євреї люблять опинятися в центрі пропалестинських мітингів, дискусій і культурних заходів, рідко згадуючи про арабську різанину і захоплення заручників, зате люто нападаючи на уряд і армію Ізраїлю. “Хороші” євреї сподіваються на “акцептацію і любов”, пише оглядач.
Бродер підозрює, що за феноменом єврейського антисіонізму стоїть єврейська самоненависть. Єврейські антисіоністи ідеалізують арабів і демонізують євреїв “і таким чином проникають в уми антисемітів”. “Хоча вони можуть бути впевнені, що в наступному транспорті займуть місце з усіма євреями, але хоча б біля вікна”, – сумно жартує публіцист.
7 жовтня 2023 р. ХАМАС і джихадисти дали зрозуміти, що їм байдуже, хто перед ними – сіоніст, відомий борець за мир чи прихильник “палестинської справи”. Усіх їх було вбито, піддано тортурам або викрадено. Для винесення обвинувального вироку достатньо бути євреєм.
Особливо єврейські діячі культури люблять грати роль “хорошого” єврея. У березні британський режисер Джонатан Глейзер в особливо віроломній манері викривав Ізраїль перед натовпом голлівудських зірок на церемонії вручення “Оскара”. Він говорив про “окупацію, яка маскується за Голокостом”, а потім побічно прирівняв різанину, влаштовану ХАМАСом, до дій ізраїльської армії. “Усе це – жертви дегуманізації”, – заявив він із пафосом дуже чутливого інтелектуала. Це вписувалося в загальну картину. Незадовго до того єврейський режисер Юваль Абрахам на “Берлінале” відверто засуджував “політику апартеїду”, що її нібито проводять ізраїльтяни в Юдеї та Самарії.
Як особливо “хорошого” єврея зарекомендував себе директор освітнього центру ім. Анни Франк у Франкфурті-на-Майні Мерон Мендель. Навряд чи будь-який інший представник більш ніж 100 тис. євреїв Німеччини висловлює таке саме розуміння пропалестинських, а іноді навіть антисемітських груп, як цей історик (зрада ним власного народу була цілком закономірно відзначена медаллю Бубера-Розенцвейга, що фінансується “світлофорним” урядом Товариства юдейсько-християнської співпраці, – Ред.). Німецько-ізраїльський письменник Омрі Бем не захотів відставати і “зізнався” перед великою аудиторією на Лейпцизькому книжковому ярмарку в березні, що війна Ізраїлю в Газі змусила його “глибоко засоромитися” своєї єврейської та ізраїльської ідентичності. Бем, прихильник “радикального універсалізму”, марить про єдину “постнаціональну” державу для євреїв і палестинців – і тим самим виступає за відмову від єврейської держави. Очевидно, що цьому утопістові вдається без зусиль ігнорувати гіркий історичний досвід євреїв як меншини в ісламському світі. Відомі діячі Ізраїлю також готові свідчити проти своєї країни. Хто, наприклад, захоче протирічити такому відомому письменнику, як Давид Гроссман, який палко виступає за “примирення” з арабами і ратує за “рішення про дві держави”? Однак його аргументи завжди звучать так, ніби реальною перешкодою для цього є праві, релігійні та поселенці в Ізраїлі.
Типовим для всіх цих самоназваних рухів і борців за мир є наполегливе ігнорування історії: вони геть не помічають відмови палестинців по-справжньому визнати єврейську державу, наполегливе прагнення найначущіших палестинських та ісламістських груп знищити Ізраїль як державу, а надто реальність безжального глобального терору проти євреїв.
Ізраїльська невпевненість у собі, звісно, також пов’язана з глибокою кризою ідентичності сучасного західного світу. Самозвинувачення європейців в імперіалістичному колоніальному минулому, расизмі та експлуатації “глобального Півдня” у зміненій формі знаходять відгук у сучасній єврейській державі. Як і в решті західного світу, в самому Ізраїлі деякі люди вважають, що відповідальність за війни і кризи, несправедливість і образи лежить на їхній власній історії. В Ізраїлі цього погляду дотримуються здебільшого ліві політичні сили та численні неурядові організації, більшість з яких отримують масштабну підтримку з-за кордону.
В історичній перспективі їм, як і всім єврейським інтелектуалам і діячам мистецтва, які недиференційовано критикують Ізраїль, загрожує небезпека опинитися просто “корисними ідіотами” ісламістів. При цьому мета знищення Ізраїлю майже напевно є лише етапом у війні проти Заходу і всього, що з ним пов’язано.
Переклад з німецької. Оригінал опубліковано на сайті Tichys Einblick online (www.tichyseinblick.de).
