Діна РУБІНА: Послання безмозким “інтелектуалам”
“Академічне середовище є розплідником найогиднішого і найзапеклішого антисемітизму”
Діна Рубіна та її чоловік Борис Карафелов. Фото Володимира Плетинського
Через п’ять місяців після нападу палестинських терористів на Ізраїль ізраїльська письменниця Діна Рубіна отримала з Лондона лист, у якому її попросили “сформулювати свою позицію” щодо палестино-ізраїльського конфлікту.
Незадовго до цього Пушкінський дім у Лондоні та Лондонський університет запросили Рубіну взяти участь у зустрічі, на якій передбачалося обговорювати літературні теми. Однак наприкінці цього тижня організатори зустрічі надіслали листа Рубіній із таким текстом:
“Добрий день, Діно
Пушкінський дім розмістив рекламу нашої майбутньої бесіди на соціальних медіа й одразу отримав критичні повідомлення, що стосуються Вашої позиції з приводу Палестино-Ізраїльського конфлікту. Вони хотіли б зрозуміти Вашу позицію з цього питання перш, ніж якось реагувати.
Ви не могли б сформулювати свою позицію і надіслати її мені якомога швидше?
Наталія”
Свою відповідь Діна Рубіна сформулювала у відкритому листі:
Дорога Наталіє!
Ви чудово написали про мої романи, мені дуже шкода витраченого Вами часу. Але мабуть, нам доведеться скасувати нашу зустріч. Щойно Варшавський університет і університет Торуні скасував лекції чудового ізраїльського російськомовного письменника Якова Шехтера на теми життя євреїв Галичини 17-19-х століть – “щоб уникнути загострення ситуації”. Я підозрювала, що це торкнеться і мене, оскільки нині академічне середовище є основним розплідником найогиднішого й найзапеклішого антисемітизму, що прикривається так званою “критикою Ізраїлю”. Я очікувала чогось на кшталт, і навіть сіла рази три писати Вам листа на цю тему… але вирішила почекати, і ось дочекалася.
Ось що я хочу сказати всім, хто очікує від мене швиденького і догідливого рапорту про мою позицію щодо моєї палко коханої країни, яка живе нині (і завжди) в кільці затятих ворогів, що домагаються її знищення; щодо моєї країни, яка веде нині справедливу вітчизняну війну проти несамовитого, безжалісного, брехливого і витонченого ворога:
Востаннє у своєму житті я виправдовувалася в кабінеті завуча, у дев’ятому класі школи. Відтоді чиню так, як вважаю за правильне, слухаю тільки своє сумління і висловлюю винятково своє розуміння світоустрою і людських законів справедливості.
Так от.
Мені справді шкода, Наталю, Ваших зусиль і надії, що зі мною можна зварити кашу, – ту кашу, яка сподобається всім.
Тому прошу особисто Вас розіслати всім зацікавленим мою відповідь:
7 жовтня, у суботу, у єврейське свято Сімхат Тора, безжалісний, чудово навчений, ретельно підготовлений і прекрасно оснащений іранською зброєю терористичний режим ХАМАСу, який править в анклаві Газа (який Ізраїль залишив приблизно 20 років тому), напав на десятки мирних кібуців, попутно закидаючи територію моєї країни десятками тисяч ракет. Звірства, описати які не в силах навіть Біблія, звірства і жах, перед якими тьмяніють злочини Содома і Гоморри (зафіксовані, до речі, налобними і нагрудними камерами самих убивць, які вони хвалькувато надсилають в реальному часі в інтернет), можуть потрясти будь-яку нормальну людину. Протягом кількох годин тисячі радісних і сп’янілих кров’ю звірів гвалтували жінок, дітей і чоловіків, стріляючи жертвам у промежини й у голови, відрізаючи жінкам груди та граючи ними у футбол; вирізаючи немовлят із животів вагітних жінок і одразу ж їх обезголовлюючи, зв’язуючи і спалюючи маленьких дітей. Обвуглених і повністю спалених трупів було стільки, що протягом багатьох тижнів патологоанатоми не могли впоратися з колосальним навантаженням з упізнання осіб.
Моя подруга, яка 20 років працювала в приймальному покої Нью-Йоркської лікарні, а потім ще 15 років в Ізраїлі займається упізнанням останків, прибула однією з перших у спалені та залиті кров’ю кібуци в групі рятувальників і медиків… Вона досі не може спати. Медик, який звик різати трупи, – вона знепритомніла від побаченого, і потім у машині її рвало всю дорогу назад. Те, що бачили ці люди, не піддається опису.
Разом із бойовиками ХАМАСу в пробоїни в паркані кинулося “мирне населення”, долучаючись до погромів нечуваного масштабу, грабуючи, убиваючи, тягнучи із собою в Газу все, що траплялося під руку. Серед цих “мирних палестинців” було і 450 членів оонівської швалі з БАПОРу. Там були всі охочі, а охочих, судячи з бурхливої тотальної радості населення (теж зафіксованої в наш незручний вік сотнями мобільних камер), було багато, – ХАМАС підтримує і схвалює, у всякому разі до початку справжніх боїв, практично все населення Гази… Головна біда: у лігво звіра було витягнуто наших жителів, більше ніж дві сотні, включно з жінками, дітьми, людьми похилого віку та ні до чого не причетними іноземними робітниками. З них близько сотні і зараз гниє і вмирає в підземеллях ХАМАСу. Чи треба казати, що ці жертви, над якими тривають знущання, мало хвилюють “академічну громадськість”.
Але я зараз не про те. Пишу це не для того, щоб хтось поспівчував трагедії мого народу.
За всі ті роки, коли світова громадськість буквально заливала сотнями мільйонів доларів цю ділянку суші (сектор Газа), – а річний бюджет однієї тільки організації БАПОР дорівнює МІЛЬЯРДУ доларів! – усі роки ХАМАС будував на ці гроші імперію надскладної системи підземних тунелів, накопичуючи зброю, навчаючи школярів із молодших класів розбирати і збирати автомат Калашникова, друкуючи підручники, у яких ненависть до Ізраїлю не піддається опису, у яких навіть задачки з математики мають такий вигляд: “Було десять євреїв, шахід убив чотирьох, скільки залишилося?..” – кожним словом закликаючи до вбивства євреїв.
І ось тепер, коли, нарешті, приголомшений жахливим злочином цих виродків, Ізраїль веде війну на знищення терористів ХАМАСу, який так ретельно підготував цю війну, розмістив у всіх лікарнях, школах, дитячих садочках тисячі снарядів… – ось тут академічне середовище всього світу піднялося на дибки, занепокоєне “геноцидом палестинського народу”, – спираючись, звісно ж, на дані, які надаються… ким? Правильно, все тим же ХАМАСом, все тим же БАПОРом… Академічна громадськість, яку не хвилювали ані масові вбивства в Сирії, ані бійня в Сомалі, ані знущання з уйгурів, ані багатомільйонний курдський народ, який десятиліттями переслідується турецьким режимом, – ця сама схвильована громадськість, начепивши на шиї “арафатки” – фірмовий знак убивць, – мітингує під плакатами “Вільна Палестина від річки до моря!” – що означає повне знищення Ізраїлю (та багато хто з цих “академіків”, як показують опитування, гадки не має, де ця річка, як вона називається, де проходять якісь там кордони…) – ось тепер ця сама громадськість вимагає від мене “висловлення чіткої позиції з питання”.
Ви що, серйозно?! Ви – серйозно?!!!
Я, знаєте, за професією письменник. Усе життя, вже понад п’ятдесят років, займаюся складанням слів. Мої романи перекладено 40 мовами, включно, до речі, з албанською, турецькою, китайською, есперанто… і чортовою прірвою інших.
Зараз, із величезним задоволенням, не надто обираючи вирази, я щиро і з усією силою моєї душі посилаю В ЖОПУ всіх безмозких “інтелектуалів”, які цікавляться моєю позицією. Власне, досить скоро ви всі і без мене там опинитеся.
